Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 23 ЖОВТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
19.06.2015

ХІРУРГІЯ - ЩЕ ТА КОХАНКА!

Валерій АРСЕНЮКУ хірургічному відділенні Кам’янець-Подільської міської лікарні порожньо не буває ніколи. На операції до завідувача відділення Валерія АРСЕНЮКА приїжджають жителі не лише Кам’янеччини, а й усієї Хмельниччини, Тернопільщини, Львівщини, Чернівеччини, Київщини і навіть з-за кордону. Адже ім’я кам’янецького лікаря відоме у світовій хірургії, а його запатентовані винаходи та раціоналізаторські пропозиції отримали схвальні відгуки колег і були взяті на озброєння клініками України та зарубіжжя.
Тому напередодні Дня медичного працівника, який цьогоріч відзначається майже одночасно із днем народження головного хірурга міста, «Подолянин» занурився в цю екстремальну професію.
Валерія Вікторовича застали у власному кабінеті - він заповнював історії хвороб пацієнтів і погодився не лише розповісти про відділення, яким завідує вже 11-й рік, а й провести екскурсію. Нові вікна та двері, комфортні палати, простора операційна з трьома столами, сучасною апаратурою й обладнанням, кондиціонери, привітний колектив - і все це завдяки наполегливості та старанням завідувача. Валерій Арсенюк має чимало нагород. Це подяка від прем’єр-міністра України, медаль «За сприяння органам внутрішніх справ», відзнака міського голови «За заслуги перед громадою», грамоти облуправління охорони здоров’я, міськради, адміністрації міської лікарні №1, його фото було занесено на обласну Дошку пошани «Найкращі люди Хмельниччини».
- Валерію Вікторовичу, розкажіть про свій шлях до хірургії?
- Народився я на Кам’янеччині, в селі Гораївка, 22 червня 1963 року. В рідному селі із відзнакою закінчив школу. І хоча в родині не було медиків, пішов навчатись у Кам’янець-Подільське медучилище, яке закінчив із червоним дипломом. Там же обрав для себе спеціальність «Хірургія». Зізнаюся, було лячно, коли нас водили у морг, непритомнів, коли бачив кров, але заради хірургії все переборов. І 1982 року продовжив опановувати цю професію в Чернівецькому медінституті, який закінчив 1988 року також із відзнакою.
- Пам’ятаєте свою першу операцію?
- У Чернівцях, коли навчався в субординатурі, вирізав апендицит 16-річній дівчині.
- А як опинилися в Кам’янці?
- Проходив інтернатуру на базі міської лікарні, де якраз звільнилося місце ургентного хірурга. Згодом працював лікарем-ординатором, а 2004 року очолив хірургічне відділення. Також є позаштатним головним міським хірургом, консультую хворих. Маю вищу категорію з хірургії.
- Як вдається декілька років поспіль посідати друге місце (після обласної лікарні) серед відділень такого ж профілю?
- У цьому велика заслуга колективу, де нараховується 11 висококваліфікованих лікарів і 12 медсестер. За рік ми проводимо близько півтори тисячі операцій. Відділення розраховане на 30 ліжок, 5 з яких - дитячі. Маємо дві палати єврозразка, для ветеранів Другої світової війни, а нещодавно обладнали ще дві - для учасників АТО. Є і «загратована» палата для тих, хто скоїв правопорушення, але потребує меддопомоги.
Шкода лише, що коштів на медицину виділяється мізер, а зробити та придбати треба чимало. Вдалося провести капремонт операційної, придбати безтіньові лампи, відсмоктувачі, операційний стіл, термокоагулятор. Частину коштів виділила міськрада, решту просив у спонсорів. Аби пацієнти почувалися комфортно навіть у спеку, придбав у кредит кондиціонер.
- З якими хворобами звертаються пацієнти?
- Найчастіше це проблеми із жовчним міхуром, грижами, апендицити, виразки шлунка. Фінансова криза, що накрила Україну, відбилася і на хворих. Зазвичай багатьох привозять у вкрай занедбаному стані. Сьогодні оперував 85-річну бабусю, яка десять днів терпіла біль. У неї був холецистит. Під час операції з’ясувалося, що жовчний міхур уже як жабуриння, гній під печінкою пошкодив жовчні шляхи.
Почастішали ножові та вогнепальні поранення, оскільки з’явилося багато зброї. А найважче, це коли пацієнти мають політравми, яких зазнали внаслідок аварій чи інших надзвичайних подій. Нами розроблений алгоритм надання допомоги при політравмі, створені бригади екстреної допомоги, які залучаємо при масовому надходженні травмованих людей. Тоді, наприклад, я роблю операцію на животі, а травматолог - на нозі. Маємо патент на такі симультанні операції. А буває і так, що у хворого, наприклад, грижі, холецистит і вени, що свідчить про захворювання сполучної тканини. І щоб не робити йому три операції, позбавляємо неприємностей за одну, зекономивши і час, і медикаменти.
Також ми одними з перших в області, з 1999 року, почали виконувати малоінвазивні операції за допомогою лапароскопічного комплексу. Тобто, навіть під час складної внутрішньочеревної операції (при жовчнокам’яній хворобі, панкреатитах, виразці шлунка тощо) хворому роблять 3-4 маленькі розрізи, і того ж дня він встає на ноги. 2002 року почали проводити оперативні втручання при грижах різної локалізації з використанням поліпропіленових сіток, що дає змогу уникати рецидивів. Маємо і судинного хірурга Дмитра Петрука, який уміло проводить лазерну коагуляцію вен пацієнтам із варикозом, і дитячого хірурга Валерія Татарчука.
- Які найскладніші операції доводилося робити?
- Пропрацювавши рік хірургом, «зашивав» серце. Під час побутової сварки військовий зазнав ножового поранення, і аж коли розпочали операцію, з’ясувалося, що ніж дійшов до серця. Боровся за життя поранених працівників міліції Андрія Басюка та Олега Шопіна. У них злочинці кинули дві гранати, одна з яких вибухнула - і хлопці зазнали важких поранень. Проводив і гінекологічні операції, адже маю відповідний сертифікат.
- Ви займаєтеся ще й науковою роботою?
- Маю понад 60 друкованих робіт, 3 монографії, а нині працюю над четвертою. Отримав 4 патенти на винаходи і 15 посвідчень на раціоналізаторські пропозиції. Є представником Асоціації лікарів з гриж, постійно беру участь у різних конференціях, семінарах як в Україні, так і за кордоном. Досвід передаю колегам та інтернам. Я впевнений у своїх хірургах.
У хірургії є такі принципи: «Краще в деяких випадках не доробити, ніж переробити» або «Найкраща операція та, що не відбулася». Адже будь-яке втручання має ускладнення. Кожна операція проходить через серце, голову, душу. І що б не казали, до операції не звикається. Бо, навіть незважаючи на сотні виконаних, усе одно є відчуття, Валерій Арсенюк, медсестра Алла Мамонова та хірург Анатолій Бартошщо можуть бути неочікувані сюрпризи, тому завжди потрібно бути готовими до них. Хірургія - це ще та коханка, яка може бути і хорошою, а може піднести такий сюрприз, що не знаєш, як вийти із ситуації. І я ніколи не цураюся радитися із молодшими колегами.
- У хірургів є свої забобони?
- Так, у кожного свої (сміється). Ми ними не ділимося. Але деякі колеги не роблять планових операцій у релігійні свята. Я перевірив: якщо вранці зустріну одного колегу, не з мого відділення і навіть корпусу, то краще нічого не розпочинати, навіть писати не варто. А ще, йдучи на операцію, завжди беру із собою ключі й ніколи не повертаюся, навіть коли щось забув.
- Що б хотіли змінити в медицині?
- Фінансування. Завідувачі самі мусять шукати гроші на ремонт відділень, нове обладнання. Доходить до абсурду, коли кожен хірург за власні кошти купує інструменти, видатковий матеріал. А весь тягар медикаментів лягає на плечі хворого.
- Складається враження, що на роботі Ви мало не всі 24 години на добу. А як же відпочиваєте?
- Робота відбирає чимало часу. Можуть викликати і у вихідні, і посеред ночі. Звичайно, часу на родину не вистачає, але дружина Тетяна та син Віталій уже звикли до цього і розуміють мене. А найкращий відпочинок - перегляд футбольних матчів і час, проведений за книжкою.
- Про що мрієте?
- Про спокій, здоров’я родини та кам’янчан і мир у країні. 

P.S. Важко перерахувати пацієнтів, яким за 30 років роботи допоміг хірург із вмілими руками та чуйним серцем. «Моїй 75-річній матері Ніні Іванівні Валерій Арсенюк і Володимир Мерлюк врятували життя. Операція була на шлунку і тривала три години. Я дуже хвилювався, але тішив себе тим, що мати опинилися в руках професіоналів. Після операції вони не відходили від неї, ставилися, як до рідної. Це лікарі від Бога, руки яких творять справжні дива. І я безмежно вдячний їм за це», - такі слова вдячності висловив директор КП «Спецкомунтранс» Сергій Гжебовський. І це лише краплинка від тих подяк, які вдячні пацієнти та їхні рідні адресують Валерію Вікторовичу і його колегам.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку