Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 9 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
28.08.2015

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ЖУРНАЛІСТА- ЗЕМЛЯКА

Олександр КлимчукЗ гірким болем дізнався про відхід 6 липня 2015 року в інший світ журналіста, письменника, публіциста, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, заслуженого діяча мистецтв України, мого одногрупника, щирого товариша Олександра Олександровича Климчука. Перестало битися полум’яне неспокійне серце подвижника на журналістській ниві, невтомного працелюба, неординарної, цікавої і мужньої людини.
Життя Олександра Климчука пов’язане з Поділлям і нашим містом. Він народився 26 листопада 1942 року в селі Глядки (нині Волочиського району Хмельницької області). Згодом сім’я переселилася до Сергіївки, де мешкала в хаті відомого подільського прозаїка Броніслава Грищука. 1960 року 18-річний юнак став студентом історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (спеціальності - російська мова та література, історія).
Олександр влився у колектив, в якому навчалися переважно «стажники» - демобілізовані з армії, а також юнаки і дівчата, які відпрацювали у колгоспах, на заводах, фабриках, будівництві, на цілині тощо не менше як два роки. Однак допитливий та енергійний юнак став рівноправним у товаристві старших однокурсників, окремим з яких було 24 роки.
Проживаючи разом із Олександром Климчуком на квартирі, автор цих рядків бачив, як юнак тягнувся до знань, цікавився спортивними новинами (усі роки був у групі постійним спортивним коментатором). А ще він був читець, танцюрист, гуморист, улюбленець дівчат («сучасний хлопець»). Та чи не найбільше Олександра тягнуло до журналістики. Ночами писав нариси, замітки, статті. Пригадую, як ми обидва щиро реготали, коли він
отримав відповідь із Вінниці з редакції молодіжної газети Подільського раднаргоспу, куди надіслав свої «мемуари». І це у 19 років! Звичайно, у відповіді добряче покепкували, порадивши написати мемуари на схилі літ.
1962 р. Група студентів історико-філологічного факультету в ботанічному саду. Олександр Климчук (перший ліворуч),  Анатолій Гаврищук (перший праворуч)У групі навчалася цікава молодь: Борис Підопригора - неперевершений в інституті читець, штангіст (відстоював на змаганнях честь інституту), який водночас робив сміливі кроки в журналістиці (згодом - відомий журналіст на Буковині); Юхим Хаят - поет, автор пісень про Кам’янець, один із засновників КВК у місті; Леонід Повар - баяніст факультету; Іван Дак - танцюрист; Іван Бестюк - активний дописувач до газет; Любов Гуцол, Галина Войтенко, Галина Яцюк - громадські активісти.
Шлях до журналістики для Олександра Климчука був закономірним. Після завершення військової служби подався до Києва. Сам, без усяких зв’язків. Де тільки не доводилося мешкати. Де тільки не працював! Та найбільше - у журналі «Україна». Тут, як мовиться, пробився під керівництвом нашого земляка, поета, головного редактора Миколи Подоляна. Мужнів талант, здобувалося визнання.
Тривалий час Олександр Климчук опікувався у журналі відділом, що публікував твори митців і статті про них. Його знали відомі письменники, композитори, художники… Буваючи в Києві, автор цих рядків заходив до редакції журналу, де доводилося бачити і Віталія Коротича, і Олександра Білаша, і Миколу Гнатюка… А ще були відрядження Олександра Климчука по всьому Союзу. Не забував журналіст і місто своєї юності. Щоразу гість і Юхим Хаят засиджувалися до ранку на моїй квартирі, згадували студентські роки, друзів, обговорювали питання літератури, журналістики. Відтак з’являлися цікаві матеріали про Кам’янець та університет.
Олександр Климчук був мужньою людиною. Коли настали важкі роки для роботи в журналістиці, він, головний редактор «України», сміливо відстоював інтереси колективу. А коли працювати стало неможливо, з болем залишив роботу. Став засновником нового видання «Музейний провулок» (журнали дарував університету).
1962 р. Група студентів історико-філологічного факультету в ботанічному саду. Олександр Климчук (перший ліворуч),  Анатолій Гаврищук (перший праворуч)Цього року минуло 50 років з дня закінчення моїм курсом тодішнього педінституту. По-різному склався життєвий шлях, доля моїх друзів. Та всі вони чесно і наполегливо працювали, із вдячністю згадуючи своїх чудових викладачів - полум’яних лекторів, високоінтелігентних і ерудованих людей, мудрих наставників. Серед них Микола Александра, Іван Зеленюк, Леонід Коваленко, Петро Лаптін (історія), Євгенія Гінзбург, Галина Краєвська, Полікарп Свідер, Євген Сокрутенко, Віктор Тищенко (література), Михайло Брицин, Семен Вайнтруб,
Сусанна Казар’янц, Ганна Лебедик, Юрій Павлючиков, Еня Розенштейн, Олексій Чехівський (мови), Євген Єлінецький (психологія), Анатолій Грицюк, Василь Голєв і Онисим Жук (суспільні дисципліни). Кожний із них щедро передав свої глибокі знання, віддав часточку свого серця Олександру Климчуку. Адже він, не маючи базової журналістської освіти, зумів у столичному Києві заслужити високий авторитет, дістати визнання, піднятися на високу сходинку журналістської кар’єри.
Як письменник, Олександр Климчук заявив про себе цікавими творами, найвідомішими з яких
є «Прощання слов’янки» і «Я єсмь…». Я із задоволенням писав про журналіста і письменника
(це, зокрема, великий нарис, що увійшов до видання «Університет в особах» і був опублікований до 70-річчя митця).
Завдяки щирому й світлому таланту, невтомній праці, любові до людей, Олександр Климчук став гордістю і свого села, і рідного університету, і міста своєї юності. Пам’ятатимуть його і журналісти,
і митці України. Він назавжди залишиться у серцях рідних, близьких і друзів.
Анатолій ГАВРИЩУК, 
член Національної спілки журналістів України. 

Повернення до списку