Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 23 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
12.02.2016

БОЯЛИСЯ Й ПОВАЖАЛИ

Микола ПродеусУ Кам’янці-Подільському понад два десятиліття (в 1958-1980 роках) міський відділ народної освіти очолював Микола Продеус (1916-1982). 17 лютого виповнюється сто років від дня його народження. Тож є нагода добрим словом згадати Миколу Микитовича - здібного педагога, невтомного організатора освітньої діяльності, заслуженого вчителя школи Української РСР.
Майбутній педагог народився 4 лютого (17 лютого за новим стилем) 1916 року в селі Балакири Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Городоцького району Хмельницької області) в сім’ї селянина. У 1932-1935 роках Микола навчався в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Трудову діяльність розпочав 1935 року. Працював учителем фізики та завучем середньої школи спочатку в Ярмолинецькому, а від 1937 року - у Жмеринському районі Вінницької області. У 1939-1946 роках Микола Продеус перебував у лавах Червоної (Радянської) армії, був активним учасником боїв під час воєн із фінами та німцями. У червні 1942 року вступив до лав Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків).
31 липня 1944 року гвардії старший лейтенант Продеус, який командував взводом 975-ї окремої кабельно-жердинної роти, був відзначений орденом Вітчизняної війни другого ступеня. Біля села Студзянки в Польщі, німці зуміли непогано укріпитися й чинили сильний вогневий спротив радянським військам, що наступали. 26 липня 1944 року, о третій годині ночі, начальник зв’язку 35-го стрілецького корпусу поставив завдання: до шостої ранку збудувати лінію до спостережного пункту корпусу поблизу шосе на північному заході від села. Продеус, узявши команду найкращих бійців, зумів, незважаючи на сильний вогонь із боку противника, виконати поставлене завдання навіть на годину раніше й забезпечити гарний зв’язок спостережного пункту з командиром корпусу.
Не забарилася й наступна нагорода. 22 березня 1945 року гвардії старшого лейтенанта Продеуса, який тепер командував 506-ю окремою кабельно-жердинною ротою, знову відзначили орденом Вітчизняної війни, цього разу - вже першого ступеня. У нагородному листі зазначено, що в наступальних операціях армії, що тривали з 15 січня до 25 лютого 1945 року, незважаючи на складність обстановки і швидке переміщення штабу армії та штабів стрілецького корпусу й укріпленого району, Продеус проявив відмінну злагодженість у роботі, рішучість і вміння й тим самим забезпечив своєчасний зв’язок командного пункту штабу армії зі спостережними пунктами стрілецького корпусу та укріпленого району. Зокрема, при взятті міст Мельзак і Вормдітт у Східній Пруссії (нині це польські міста Пененжно й Орнета) Продеус уміло керував особовим складом роти, повністю забезпечував командуванню армії можливість керувати військами, чим посприяв успішним діям частин, що наступали.
Повернувшись нарешті до мирного життя, Продеус у 1946-1958 роках працював у Городоцькому районі Кам’янець-Подільської (від 1954 року - Хмельницької) області: спочатку - учителем фізики, далі - директором середньої школи, нарешті - завідувачем районного відділу народної освіти. У 1958-1980 роках Микола Микитович працював завідувачем Кам’янець-Подільського міського відділу народної освіти. Він приклав чимало зусиль, щоб у місті над Смотричем з’явилися нові школи та дитячі садки. Від 1980 року Микола Продеус перебував на пенсії. Він був персональним пенсіонером. Помер 1 липня 1982 року після важкої хвороби.
Микола Микитович неодноразово обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради, членом Кам’янець-Подільського міськвиконкому. Був делегатом третього та четвертого республіканських з’їздів учителів. До двох бойових орденів додалися і два трудові: «Знак Пошани» та Трудового Червоного Прапора.
Ольга Дмитрівна Сивак, яка в 2012/13 навчальному році працювала директором Кам’янець-Подільської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 з поглибленим вивченням інформатики, навела такий повчальний приклад зі своїх учнівських років:
«Якщо діти в захопленні від вчителя, тоді вони люблять і той предмет, який він викладає. Я із задоволенням ходила на уроки російської літератури, які вела завуч школи. Я перечитувала всі класичні твори й отримувала від цього неймовірне задоволення. Завжди планувала, що буду вчителем російської літератури. Але в старших класах у школу прийшов вчитель фізики, який дуже цікаво пояснював навчальний матеріал. Микола Микитович Продеус привив мені любов до фізики й математики, тому що його фізика тісно перепліталась із життям. Якщо порівнював довжину дроту, то із довжиною волосся у хлопців. А тоді були модні зачіски «хіпі». Хлопці старалися відростити якнайдовше волосся. Взагалі, я вчилася легко. Могла за 15 хвилин до початку уроку зробити домашнє завдання, якщо його ніхто не зробив, пояснити іншим. І тоді Продеус мені сказав: «Олю, фізика і математика - твоє покликання».
А ось спогади Таміли Гнатівни Олійник, яка працювала інспектором із дошкільного виховання в міському відділі освіти, а потім заступником начальника міського управління освіти й науки:
«У пам’яті 1973 рік. Я, випускниця історичного факультету нашого педінституту, прийшла у відділ освіти влаштовуватися на роботу. Знала, що мала попасти на прийом до завідувача міськвно, знала, що він дуже строгий і всі його побоюються. Ще вдома написала заяву й чекала своєї черги в приймальні. Людей багато. Всі перешіптуються про те, який вимогливий і строгий завідувач. Моя черга. Заходжу. Кабінет показався мені таким величезним, занадто казенним. Подаю заяву. І перше запитання від завідувача: «Хто вам писав заяву?». Звичайно, заяву писала я, старанним почерком, бо дуже хотіла влаштуватися на роботу. «Добре, - сказав завідувач, - заяву написано грамотно, а то приходять влаштовуватись учителями з неграмотно написаною заявою, як з невмитим лицем». Заяву Микола Микитович у мене взяв, сказав, що посади вчителя історії немає, але я працюватиму, запропонував мені посаду бібліотекаря в новоствореному Будинку вчителя. «Працюватимеш під моїм контролем, не боїшся?» Я з переляку на одному подиху промовила: «Боюсь». - «Я так і знав, уже наслухалась…». Потім ми ще довго розмовляли. Він по-батьківському розпитував мене про родину, про маленького сина, про те, як навчалася в інституті, що вмію робити, чи ціную час тощо. Я виходила з кабінету спокійною і гордою. Відтоді страх перед завідувачем Продеусом у мене пропав, була лише повага та бажання не підвести. Щоб я не втрачала кваліфікації вчителя історії, Микола Микитович постійно довантажував мене годинами історії в школах міста».
До досягнень Миколи Продеуса можна віднести й те, що 2012 року його син Аркадій став доктором технічних наук. Аркадій Миколайович розповів про себе: «Народився я 1948 року в Городку в родині вчителів (батько викладав фізику, мати - російську мову й літературу).
1958 року родина переїхала до Кам’янця-Подільського. Там і закінчив середню школу із золотою медаллю. Паралельно навчався в музичній школі, а потім - у Київському музичному училищі імені Глієра». 1966 року, мріючи в майбутньому вдосконалювати електромузичні інструменти, Аркадій, аби здобути серйозні знання з акустики, вступив до Київського політехнічного інституту. Сьогодні він - професор кафедри акустики й акустоелектроніки факультету електроніки Національного технічного університету України.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку