Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
06.05.2016

«ВОЛКОВ, ВИЖУ ТЕБЯ!..», або КОНТРУДАР, ПРО ЯКИЙ ПРОДОВЖУЮТЬ МОВЧАТИ

Травень 1941 р. Яворівський полігон. Біля командирської «емки» командир танкового полку підполковник Петро Волков  із сином Володею (сьогодні проживає у Кам’янці-Подільському)До цього часу вважалося, що перший вагомий контрудар Червоної армії німецько-фашистським військам був завданий під командуванням генерала Георгія Жукова у вересні 1941 р. під Єльнею. Звичайно, то була Перемога. Перемога, яка підняла моральний дух радянської армії та всіх, хто воював із нацистами, - люди відчули, що ворога можна бити і можна отримувати важливі перемоги. Та історія демонструє, що перший відчутний танковий удар по військах нацистів, які переважали, було завдано вже в червні 1941 р. в Україні, в районі Дубна Рівненської області. В самому пеклі перебував танковий полк, командиром якого був українець, підполковник танкових військ Петро ВОЛКОВ, котрий понад 40 років прожив у Кам’янці-Подільському.
...24 червня 1941 р., наприкінці дня, потужні німецькі танкові сили із 1-­ї танкової групи фельдмаршала Клейс­та розширили прорив у районі Луцька між 5­-ю та 6­ю радянськими арміями до 50 км. Німці націлилися в район Бродів і Дубна з подальшим наміром вийти в напрямку до Житомира і Києва. Безуспішні радянські атаки припинилися до вечора 26 червня ­ втрати в танках були величезні.
27 червня Москва нака­зала розпочати новий наступ. Ко­ли командуючий 8­м механі­зованим корпусом генерал Дмитро Рябишев отри­мав наказ, його війська були розкидані по різних ділянках фронту, але для збору відвели всього 20 хвилин (сам генерал просив добу). Член військової ради фронту, корпусний комісар Микола Вашугін відверто заявив Рябишеву, що коли він зі своїми військами візьме до вечора Дубно, то отримає нагороду, а якщо не візьме -­ буде розстріляний.
...Героїчний 8-й механізований корпус відчайдушно кинувся в танкову атаку, щоб вибити гітлерівців із Дубна. В авангарді корпусу під спекотним літнім сонцем першим ворога атакував танковий полк підполковника Петра Волкова. В ході запеклого бою генерал Попель по радіо відкритим текстом передавав командиру полку: «Волков, Волков, вижу тебя, вижу работу - хорошо работаешь!.. Не останавливайся! На Дубно!».
Це був важкий бій, про своє життя ніхто не думав. Використавши боєприпаси, на останніх краплях пального радянські танкісти в стрімкому наступі йшли в свій останній бій - на таран. Горіла земля - гинули танкісти. Багато з них так і не змогли вибратися із палаючого факела, на який перетворювався підбитий танк. Втрати були великі. Ветерани згадують, що на фронті командир мотострілецького взводу тримався в середньому тиждень - і гинув, командир мотострілецької роти - близько двох тижнів, танкіст - півтора-два бої, льотчик - два-три бойові вильоти.
До вечора 27 червня 1941 р., розгромивши ворога, танковий полк Петра Волкова у складі 8-го механізованого корпусу увірвався в Дубно. В самому місті зав’язався важкий бій. Ворог зазнав великих втрат і повною мірою відчув силу удару радянських танкістів. Зачищаючи місто, підполковник Волков натрапив на концентраційний табір, у якому в нелюдських умовах перебували сім з половиною тисяч військовополонених.
Із показань німецького солдата Вольфганга Шарте на Нюрнберзькому процесі: «В червні 1941 року я сам бачив, як представники німецької армії розстрілювали полонених червоноармійців, що лежали на хлібному полі поблизу міста Дубна. Після цього їх прокололи багнетом, щоб убити напевно. Поруч стояли німецькі офіцери і сміялися».
Відкриття монумента героїчним танкістам у м.Дубно. 1960-ті роки26-27 червня 1941 р. стурбований начальник Генштабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер відзначив у своєму щоденнику: «Група армій «Південь» повільно просувається вперед, на жаль, зазнаючи великих втрат. У противника, який діє проти групи армій «Південь», відмічається тверде й енергійне керівництво. Противник весь час підтягує з глибини нові свіжі сили проти нашого танкового клину».
Щодо підтягування «нових свіжих сил» Гальдер перебільшив. Річ у тому, що Гітлер був абсолютно впевнений, що вермахт впорається з Червоною армією до осені 1941 р. Німецька розвідка не мала точних даних про противника. Вже 19 серпня 1941 р. міністр пропаганди Німеччини Геббельс відзначив у своєму щоденнику: «Ми, очевидно, абсолютно недооцінили радянську ударну силу, насамперед оснащеність радянської армії. У нас навіть віддалено не було зрозумілого уявлення про те, що мали більшовики на озброєнні». Німецький воєнний історик Йоахим Гофман уже в 1990-х рр. визнавав більше: «…німці до 22 червня 1941 р. не виявили близько 100 танкових і моторизованих дивізій Червоної армії… Їх дуже здивувала маса танкових дивізій, яка їм раптом стала протистояти».
Своє велике незадоволення тими подіями проявляв і гітлерівський танковий генерал Гот: «Найважче прийшлося групі армій «Південь»… Оперативний прорив 1-ї танкової групи і 6-ї армії до 28 червня 1941 р. досягнутий не був. Великою перешкодою на шляху наступу німецьких частин були потужні контрудари противника (Червоної армії) в районах Дубно, Рівне, Луцьк…».
Тим часом танкісти підполковника Волкова, увірвавшись у Дубно, розгромили противника і приступили до оборони. Як трофеї, захоплені тридцять діючих німецьких танків, які були використані для створення нового танкового батальйону. Менше як доба знадобилася нашим танкістам для освоєння ворожої бойової техніки.
Гітлерівці намагалися відбити Дубно і почали потужні танкові атаки, але безуспішні. Із п’ятнадцяти німецьких танків, які прорвалися до міста, тринадцять були захоплені радянськими танкістами. Далі наші танкісти в темряві розвернули трофейні танки, лісами і перелісками підійшли до великої німецької колони та за умовним сигналом завдали потужного вогневого удару. В результаті 16-та німецька танкова дивізія майже вся була знищена. Радянські танкісти втрат не мали. Із цієї операції не повернувся тільки один наш танк, але і його екіпаж врятувався і десь до полудня повернувся до своїх частин.
Генерал Гальдер 29 червня записав у своєму щоденнику: «На правому фланзі 1-ї танкової групи 8-й руський танковий корпус глибоко вклинився в наше розміщення військ. Це вклинення противника викликало великий безпорядок у нашому тилу між Бродами і Дубно». Радянські війська на цілий тиждень затримали основні сили 1-ї танкової групи і 6-ї польової армії противника, які рвалися на Київ. Командир танкового полку Петро Волков за мужність і героїзм був представлений до високого звання Героя Радянського Союзу і військового звання «полковник». Та в жорстоких боях важко пораненим потрапив у полон і закрутився в безодні палаючого пекла війни, зазнавши мук, голоду і страждань, як і тисячі відомих і невідомих героїв.
Потім пройшов дуже ретельну всебічну перевірку «компетентними органами», які визнали тільки героїзм, стійкість і відвагу радянського офіцера. На жаль, не всі нагороди і відзнаки вдалося відновити. Жителі Західної України не забули свого захисника, прославленого командира танкового полку і обрали його Почесним громадянином міста Дубна. В післявоєнний період Петро Ілліч часто навідувався в це місто, де його завжди радо зустрічали. До того ж у місцях запеклих боїв часто знаходили останки радянських танкістів разом із документами, медальйонами, тому й зверталися до Петра Ілліча для впізнання загиблих.
1945 р. Петра Волкова призначено начальником Кам’янець-Подільського військового гарнізону, в складі якого були також два танкові полки. Проживав Петро Волков на вулиці Паризької Комуни (сьогодні - Гунська). В нього завжди залишалися дружні й теплі відносини з однополчанами, тими, з ким воював і здобував перемоги. Ось як писав до нього колишній член військової ради танкової армії генерал Микола Попель: «Лист твій, Петре Іллічу, лежить рядом зі старою картою, на яку нанесена найближча і подальша задачі полку підполковника Волкова на 26.6.41 р. День цей і наступ у пам’яті моїй назавжди пов’язані з тобою. Я був задоволений, коли командуючий 8-м механізованим корпусом генерал Дмитро Рябишев наказав мені знаходитися з Волковим. Дуже важливо, з ким ти разом ідеш у бій - особливо в перший бій. Мені подобалася не тільки твоя любов до полку, твоє вміння, кажучи на нашому армійському язику, добиватися високих показників у бойовій і політичній підготовці, але і те, що першим номером на вечорах самодіяльності об’являли: «Соло на баяні виконує підполковник товариш Волков».
Після звільнення 1953 р. зі Збройних сил Петро Волков був призначений директором міського стадіону, точніше стадіону ще не було. Петро Ілліч розпочав його будівництво і закінчив у завершеному вигляді. Зарплати він не отримував (сім’я жила на його пенсію), працював на ентузіазмі - такий народ був тоді. Не стало Петра Ілліча 1987 р. Похований він на Алеї Слави міського цвинтаря. На пам’ятнику вибитий танк Т-34 і слова генерала Попеля: «Волков, вижу тебя… тебе никто не скажет, что даром ел хлеб!».

Анатолій БЕРНАДІН, 
керівник прес-центру Кам’янець-Подільської міської ради ветеранів, 
член Національної спілки журналістів України. 

Повернення до списку