Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
НЕДІЛЯ, 17 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.05.2016

«МИ ПРИНОСИМО МИР»

«МИ ПРИНОСИМО МИР»463 військовослужбовці ЗС України сьогодні виконують завдання з підтримки міжнародного миру й безпеки в складі трьох національних контингентів: у Косові та Респуб­ліці Сербії, 56 окремий вертолітний загін Місії ООН у Ліберії, 18 окремий вертолітний загін Місії ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго
Патрулювання територій і кордонів за тисячі кілометрів від Батьківщини, супровід гелікоптерів Місії ООН, повітряна розвідка в африканському небі, силове втручання проти незаконних збройних формувань... 
Нещодавно із Демократичної Рес­ публіки Конго в рамках ротації повернулися понад двісті миро­творців 18­го окремого вертолітного загону Місії ООН. Пліч­­ о­пліч із ними працював і наш земляк ­ військовий журналіст підполковник Назар ВОЛОШИН.
За час виконання завдань на далекому континенті 33­річному офіцеру Волошину довелося співпрацювати з миротворцями Уругваю, Непалу, Індії, Гватемали, Бангладешу, Танзанії, Сенегалу. Зроблені ним унікальні фото і відеосюжети не лише інформують про діяльність вертолітників, але й працюють на імідж українських Збройних сил на міжнародній арені, демонструючи їхню надважливу місію.
Напередодні Міжнародного дня миротворців ООН, який відзначається 29 травня, Назар Волошин погодився розповісти нам про участь українських військових в операціях ООН із підтримки миру, а також про специфіку служби в Африці.

«ПРОТИСТОЯННЯ НЕЗАКОННИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ ЗРОБИЛИ КОНГО ОДНІЄЮ З НАЙБІДНІШИХ ДЕРЖАВ У СВІТІ»

«Тут, у Конго, немає нашої гречки, хріну, сала і чорного хліба! Це дефіцит! Миротворці з носталь­гією чекають пакунків із дому. Зате поруч зі мною примірник «Подолянина», разом із передачею з рідного дому батьки передали. Попросив «свіжої» преси, друкованої», ­ написав якось нам повідомлення підполковник Волошин. Уже понад 16 років він не живе у Кам’янці­Подільському, але при першій нагоді приїжджає в рідне місто до батьків. Понад усе вони пишаються своїми синами ­ обидва стали військовими Назар Волошинжурналістами і працюють у військових засобах масової інформації Міністерства оборони України, часто перебуваючи у зонах військових конфліктів (інтерв’ю із полковником Владом Волошиним можна прочитати в «Подолянині» від 12 вересня 2014 р.).
­ Коли старший брат Владислав навчався тоді ще у Львівському вищому військово­політичному училищі, мені теж захотілося стати військовим, хоча всі, крім батька, відмовляли, ­ розповідає Назар Васильович. ­ Тому після школи я вступив на кафедру військової журналістики цього ж вишу (сьогодні це Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного). Сподобалося, що ми мали можливість проходити курсантське стажування у військових ЗМІ Києва, Львова, Одеси та Севастополя. Після 5 років навчання я поїхав служити до військової газети Повітряних сил ЗСУ «Крила України» у столицю військової авіації ­ місто Вінницю. Потім випала нагода послужити і на військовому телебаченні в корпункті Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України в Харкові. А 2011 року перевівся до Києва, до Центрального друкованого органу оборонного відомства газети ­ «Народна армія», де служу донині.
Військовий журналіст на роботі- У далеких відрядженнях Ви пліч-о-пліч працювали з українськими миротворцями Місії ООН. Де саме побували?
- Довелося побувати у Республіці Ліберія, де сьогодні бойові завдання виконує особовий склад 56-го окремого вертолітного загону. А нещодавно я повернувся із Конго. Там працював помічником командира зі зв’язків із ЗМІ 18-го ОВЗ. То була 5 ротація українських військових до Африки, досить непростого й неспокійного для виконання польотів континенту. Термін відрядження - 12 місяців. Зі мною служили миротворці з різних міст України, які свого часу виконували завдання у складі підрозділів у Косові, Сьєрра-Леоне, Кот-д’Івуарі, Ліберії, а тепер і в Конго. Більшість із них брали участь і в проведенні антитерористичної операції на сході країни. Комусь довелося бути обстріляним у небі над Донбасом, евакуйовувати й доставляти з передової до госпіталів поранених бійців, виконувати різні польотні завдання, доставляти вантажі, провізію, боєприпаси. А комусь і забирати з місця, де було збито вертоліт, все, що залишилося від бойових побратимів...
- У чому ж суть військового конфлікту в ДР Конго?
- Схід Конго, де сьогодні дислокуються війська ООН, вважається найбільш небезпечною територією. В цьому регіоні багато корисних копалин: золото, срібло, олово, мідь, уран, а також колтан, який використовується у виробництві сучасної техніки. Тут часто відбувалися народні повстання, були жорстокі протистояння незаконних озброєних угруповань, яких підтримували сусідні держави. Це зробило Конго однією з найбідніших країн у світі. Сьогодні основний базовий табір українського національного контингенту розташований у місті Гома, де 1998 року розпочалася Друга африканська війна. Там почали діяти бойовики, і лише втручання сил ООН трохи стабілізувало ситуацію. Проте 2012 року місто Гома знову захопили незаконні збройні формування під назвою «М-23». Конфлікт у регіоні пов’язаний із близькістю кордонів сусідніх країн Руанди й Уганди, між якими довгий час триває етнічна ворожнеча.

«МІСІЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ПРИМУС ДО РОЗЗБРОЄННЯ І МИРУ»

- Чим Вам найбільше запам’яталися екваторіальні країни, які потерпають від постійних військових конфліктів?
Підполковник Назар Волошин під час виконання миротворчої місії в ДР Конго- У цій частині Африки - на екваторі - я був уперше. Тут гарна природа, чудова і дуже колоритна гірська місцевість, багато екзотичних тварин, чимало овочів і фруктів, більшість із яких я ніколи раніше не куштував. Тут ростуть манго, гуава, папайя, маракуйя, хлібні дерева. Разом із тим тут багато небезпечних тварин і комах, можна заразитися смертельними хворобами, зокрема малярією, тому військовим роблять щеплення і превентивні заходи.
У мільйонному місті Гома особливо помічається місцевий контраст: за кілька кілометрів від центру міста закінчується грунтова дорога, починаються поселення та поодинокі хатки із глини. А поруч у місті красуються дорогі вілли, готельні комплекси. Більшість мешканців живуть бідно, у середньому в місяць заробляють 20-40 американських доларів.
У Конго населення не таке бідне, як, скажімо, у Ліберії, де багато безпритульних. Там можна побачити людей, у котрих немає руки по лікоть - колись кінцівки відтинали за крадіжки. Багато мешканців жебракують. Тут дуже велика смертність, і дітей до 6 років навіть не реєструють... У Конго ж люди працьовиті, обробляють городи, ведуть господарство, тримають корів, кіз, вирощують городину: кукурудзу, картоплю, перець, рис і бобові.
- У яких операціях задіяні українські вертольоти, та які завдання в республіці виконують наші військові?
- Своїм девізом миротворці називають вислів «We bring peacе» (Ми приносимо мир). Підполковник Назар Волошин під час виконання миротворчої місії в ДР КонгоНаразі Місія ООН у ДР Конго - стабілізаційна. Вона передбачає застосування зброї проти кримінальних груп, примус їх до роззброєння і миру. Миротворці стежать за безпекою у країні, захищають мирне населення. Українські вертольоти зі складу 18-го ОВЗ Мі-24 та Мі-8 здійснюють вогневу підтримку наземних сил, польоти на озброєне супроводження та патрулювання, перевозять військовослужбовців Місії ООН, особливо важливих персон і різний вантаж. До речі, вертолітники п’ятої ротації вперше здійснили посадку на майданчик вулкана Ньямурагіра. Вони доставили, а потім за деякий час забрали звідтіля фахівців-вулканологів...
Разом із нашими військовими в ДР Конго проходить службу велика кількість миротворців з Пакистану, Бангладешу, Танзанії, Індії, Китаю, Тунісу, Непалу, Єгипту та інших країн. До речі, вразило, що місцеве населення знає і французьку, і англійську мови. Крім того, різні корінні племена розмовляють на своєму суахілі. За п’ять років перебування українських миротворців на цій землі місцеві мешканці вивчили також українські та російські слова і навіть знають прізвища найвідоміших українських боксерів і футболістів.

«АФРИКАНЦІ КАЖУТЬ НА НАС «МУЗУНГУ»

- Як же африканське населення ставиться до українських військових?
- Африканці нас називають «музунгу», що на суахілі означає «людина без шкіри». Ставитися можуть по-різному. Багато з них щирі і привітні. Дітлахи дуже люблять дивитися, як вертоліт сідає на футбольний майданчик десь поблизу поселення в гористій місцевості, біжать до нас, «обліплюють» бойову машину і чекають гостинців. Наші Африканські діти їдять паску пілоти завжди беруть із собою печиво, апельсини чи йогурт із пайка. Інколи зустрічаються агресивно налаштовані мешканці - показують пальцем по горлу, викрикують якісь прокльони, можуть закидати автомобіль із буквами «UN» камінням, розбити скло. Тож українські автомобілі їздять зі спеціальними сітками на вікнах.
- Чи впливають особливості місцевого клімату і рельєфу на успішність виконання бойових завдань у Конго?
- Українські військовослужбовці дислокуються в таборах «Гома» і «Бунія», назви яких походять від міст. Завдання нашим пілотам справді неабияк ускладнюють умови високогір’я та екваторіальний клімат. Злітно-посадкові майданчики тут обмежені в розмірах, не завжди належно обладнані й розташовані на висоті понад 2000 метрів над рівнем моря. Потужність двигунів вертольота зменшується через гірське розріджене повітря. Це все вимагає від пілота уваги і точних розрахунків. Правда, великим плюсом є те, що, незважаючи на складні умови пілотування - гористий клімат, наявність вулканів і різку зміну погодних умов, наші вертольоти показали непогані технічні характеристики.
Ще одна особливість місцевого ландшафту - озеро Ківу, на березі якого розташоване місто й два діючі вулкани Ньїрагонго та Ньямлагіра. 2002 року сталося велике виверження, через яке загинули багато людей. Пролітаючи там, із висоти досі можна побачити застиглу лаву.

«ЗА ГОДИНУ ПОЛЬОТУ В АФРИКАНСЬКОМУ НЕБІ УКРАЇНА
ОТРИМУЄ
ДЕКІЛЬКА ТИСЯЧ ДОЛАРІВ»

- А як влаштовують свій побут далеко за межами Батьківщини українські миротворці?
- Ми жили у так званих житлових корімеках на 4-5 осіб. У кожному є кондиціонер, і температура в приміщенні не піднімається вище як 18 градусів. Таку рекомендують, щоб різні комахи не літали. Біля корімек ми обробляли клаптик землі, де посадили соняшник, чорнобривці, а також наші овочі й зелень для салату: петрушку, моркву, кріп, редиску, навіть огірки й помідори свої були.
Брати ВолошиніВідмінністю служби в Африці є те, що там немає наших улюблених продуктів! Ми везли їх із дому, їли рідко і тримали в морозильниках. На великі релігійні й державні свята наші кухарі готували страви в українських традиціях, варили вареники, пекли ковбаси і паски. Рідкістю для нас були квашені огірки та кисла капуста. Ми самі пробували засолювати - не те. Наша сіль краща для засолу. Продуктами забезпечувала Місія ООН, всього було достатньо.
- Пане Назаре, чи є участь у миротворчих місіях ООН важливою для самої України?
- Для українських військових служба в Миротворчій місії ООН - це, перш за все, великий досвід. У польотах пілоти мають можливість підвищувати свій фаховий рівень, класність, застосовувати досвід участі в АТО, тренувати майстерність пілотування в гірській місцевості, мати наліт годин, у рази більший, ніж за декілька років в Україні.
Більше того, наші вертольоти заробляють для державної скарбниці величезні кошти. Уявіть собі, що завдяки фінансовому відшкодуванню ООН за годину польоту одного вертольота в африканському небі Україна отримує декілька тисяч американських доларів. І, безперечно, завдяки участі в миротворчих операціях підтримки миру на планеті українська держава отримала авторитет на міжнародній арені.

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку