БУКОВИНСЬКУ МАЛАНКУ ОПИСАЛА ПОДОЛЯНКА
«Звичний порядок чомусь збився, зник, маланки з кількох кутів Красноїльська з’явилися на дорозі до селищної ради одночасно, перетворивши все на тайфун масок, звуків і щастя, до якого можна було доторкнутися. Зачарована дійством, на якому була вперше, я завмерла у центрі перехрестя, а з різних боків до нього наближалася весела прадавня стихія. Так народилася любов до свята-карнавалу, рівного котрому не знає сучасна Україна», – такими словами кам’янецька журналістка і краєзнавець Ірина Пустиннікова починає книгу «Буковинська Маланка», яку 15 січня презентували у Чернівцях.
Ідея видати яскравий фотоальбом зі світлинами відомої на весь світ переберії належить почесному консулу Австрії в Чернівцях Сергію Осачуку. Втім «муза» до нього прийшла саме завдяки матеріалам Ірини, яку й запросили стати автором частини фотографій і тексту книги. Українсько-англійське видання вийшло накладом усього 500 примірників. По одному екземпляру книги передали головним бібліотекам України, Європи та США, у подарунок її отримали Арсеній Яценюк і посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Хайм. У планах – презентації «Буковинської Маланки» на Книжковому арсеналі в Києві, Форумі видавців у Львові, туристичній виставці в Берліні та Ляйпцизькому книжковому ярмарку. Кілька екземплярів фотоальбому вже продаються у чернівецькій книгарні «Букініст».
– Я дуже люблю Маланку, дику, прадавню, веселу – і щороку намагаюся відвідати якомога більше сіл, де відбуваються яскраві святкування, – розповідає Ірина Пустиннікова. – Про всі маланки пишу в своєму ЖЖ (kamienczanka.livejournal.com) і статтях для багатьох журналів, путівників. Сергій Осачук чудово знав про цю мою пристрасть і рік тому запропонував створити книгу про буковинську переберію. Тоді на заваді стали фінансові труднощі, але в грудні 2014-го, завдяки спонсорській допомозі чернівецької родини Ілащуків, видання побачило світ. Над цією книгою попрацювали чимало фотографів, дизайнери, художник. Переклад на англійську ми навпіл розділили з викладачкою з Чернівців Крістіною Кельті. Окремо хочу подякувати львівським фотографам Євгенові Кравсу та Ігорю Хомі, котрі теж долучилися до роботи, надавши якісні кадри з вашківецької переберії.
– Як довго довелося працювати над матеріалами для «Буковинської Маланки»?
– Це важко назвати працею, бо Маланка – улюблене свято для мене. Фотоархів зібрався чималий. Кілька разів відвідувала Вашківці, була в Горошовій, Великому Кучурові, щороку 1 січня їжджу в Горбову, а 7 січня – у Бояни (через те, що прикордонні райони Буковини живуть в унісон з румунською православною церквою, календар святкувань там іноді посунутий у часі на два тижні). Ну, а найяскравіша і наймасовіша Маланка нашої країни – красноїльська – знайома мені з 2009 року, і пропустити її ніяк не можна.
– Пам’ятаєте, коли остаточно «закохалися» в це свято?
– Власне, перша моя Маланка була на Дунаєвеччині – я краєм ока бачила групу перебраних юнаків у Макові 2005 року. Тоді це мене здивувало: в ХХІ столітті хтось ще грається у такі ігри? Наступного року я вперше потрапила у Вашківці – було смішно, незвично, але не більше. Мій світ перевернувся 14 січня 2009 року в Красноїльську.
Феномен буковинської Маланки полягає в тому, що звичай не законсервували у форматах шкільних ранків і концертів «з нагоди», її не розігрують за надрукованими у райвно методичками. Буковинська Маланка – жива. Вона остання з шереги народних дійств. Я знаю, що автентична Маланка збереглася і в Дунаєвецькому та Чемеровецькому районах – і була б рада дізнатися, в яких саме селах до цього часу масово маланкують. Якщо читачі газети підкажуть локації подільської Маланки, я буду дуже вдячна.