ПОЕТ «ДОПЛИВУ», «ПОВОРОТУ» І «СПІЗНЕНОГО ПОКОЛІННЯ»
Коли заходить мова про українських поетів «празької школи», до загального переліку рідко потрапляє ім’я Миколи Чирського. Хоч він таки належав до цієї когорти письменників української діаспори 1920-1930-х років. Чи є підстави для такого «усамітненого» стану письменника з волі дослідників літератури? Адже насправді Микола Чирський завжди був, як то кажуть, «душею» будь-яких письменницьких спілкувань. Жвавий, невгамовний, жартівливий, оптиміст у будь-якій ситуації, він згадується як улюбленець українського літературного середовища в Чехії, хоч декому з друзів (і не зовсім) нерідко перепадало від його колючого слова.
І все ж таки… Заради справедливості зазначимо, що Микола Чирський не зміг залишити по собі таку ваговиту й цільну творчу спадщину, як, скажімо, його приятель Євген Маланюк. Його смерть під час Другої світової війни не мала такого героїчно-трагічного характеру, як загибель Олени Теліги, Олега Ольжича та Юрія Липи, що привернуло посилену увагу і до їхньої творчої спадщини. Та й сам письменник, хворий на сухоти, без сім’ї, без більш-менш сталого місця проживання, зібрав власні поезії під обкладинку збірки лиш майже через двадцять років своєї творчості. До того ж вийшла вона у дуже несприятливий час – 1941 року, з початком німецько-радянської війни, коли всі, та й сам автор, перейнялися зовсім іншими турботами: що і як буде там, на далекій батьківщині?
Микола Чирський залишився в тіні. Дослідженням його життєвого шляху і творчої спадщини зацікавився літературознавець Віталій Мацько. Глибше проникнув у цю тему покійний Леонід Куценко. Біографічний нарис «Дон Кіхот із Кам’янця-Подільського» він опублікував і окремою книжкою, і в збірці «І вічність на каміннях Праги…». У своїй розвідці автор використав переважно матеріали, пов’язані з іншими «пражанами» – Євгеном Маланюком і Наталею Лівицькою-Холодною. Мабуть, він пішов би далі, однак передчасна трагічна смерть обі-рвала його життя на високому злеті.
Тим часом поза увагою названих дослідників залишилося чимало матеріалів, які значною мірою допомагають відтворити життєпис Миколи Чирського, його творчий шлях і доробок. Це публікації в часописах, листування з друзями, колегами, рідними. Хоч цього всього не так уже й багато. І всі ці матеріали ще раз підтверджують: незважаючи на свій компанійський характер, Микола Чирський змушений був вести усамітнений спосіб життя – в пошуках заробітку, перебуваючи в санато-ріях, де намагався підтримати здоров’я. Невиліковна хвороба дошкуляла йому, але він боровся з нею, прагнучи здійснити свою заповітну мрію: повернутися додому, в рідний Кам’янець.
КАМ’ЯНЦЕВІ НА ПОДІЛЛІ
Хоч в п’янім сні поплисти!
Діткнутися устами скель…
О, моє місто кам’янисте,
таке далеке і близьке!
Готовий скочить просто з мосту
в обійми любих Карвасар,
зложить заїждженії кости
під скелі Нового Бульвару…
Кам’янець мій славний і рідний,
я не можу, не хочу забуть,
всю любов, на яку лише здібний,
шлю до тебе в зарослу путь.
Крізь іржавий скрегіт фіртки
і крізь сад мовчазний, як цвинтар:
– тут жили – чи живуть ще Чирські?
Мати зна чи не зна, що син то?
Шарудить під ногами давнє,
жовте листя давньої осени…
До колишнього, ясного травня
рвуся думками безголосими…
Тільки серце не знає утоми,
надягнувши бойовий шолом:
не вернуся інакше додому –
на щиті або зо щитом.
Наприкінці некролога-статті розповідалося, що зовсім недавно, 18 лютого, «гурток приятелів покійного відмітив скромними вечорницями 40-ліття з дня його народження».
Але в доскіпливого читача може виникнути сумнів: чи справді йому тоді виповнилося сорок? Дати народження в різних документах (і то писаних рукою самого Миколи Чирського!) відрізняються між собою – то 1902, то 1903 року, то 5, то 8, то 18 лютого…
З’ясуванням питання дати народження Миколи Чирського одразу ж після звістки про його смерть з тієї ж газети «Подолянин» зайнявся і тогочасний дослідник його біографії С.Николишин. У статті в журналі «Пробоєм» (Прага) «Поет повороту – Микола Чирський» він, після констатації різних дат народження Чирського в різних документах, доходить висновку, що майбутній поет народився 6 (18 за новим стилем) лютого 1902 року.
Плутанина з датою народження Миколи Чирського здається неймовірною. Адже дядько письменника, рідний батьків брат протоієрей Михайло Андроникович Чирський служив настоятелем Свято-Миколаївської церкви, хрестив Миколину рідну сестру Зінаїду (народилася 22 червня 1900 року), але запису в метричних книгах цієї церкви про народження й хрестини майбутнього поета знайти не вдалося. Цілком можливо, що хлопців сім’я Чирських просто не хрестила. Адже Антон Андроникович свого часу теж закінчив духовну семінарію, однак надав перевагу цивільній службі. Отже, мабуть, глибоких релігійних переконань не мав і на церковний обряд хрещення дивився зверхньо – атеїстичні погляди в ті часи досить активно захоплювали народні маси.
Це може сприйнятись як грубий жарт, але треба сказати, що Микола Чирський і сам не знав, коли ж він народився. Очевидно, питав про це у матері, бо в листі до нього в Чехію вона писала з Кам’янця, що рік його народження – 1903-й.
Здається, кому-кому, а матері можна повірити. А втім… Людська пам’ять, і навіть материна, не така вже й досконала.
Виходячи з усіх цих міркувань, мабуть, варто схилитись до версії «Подолянина» про відзначення 40-річчя Миколи Чирського незадовго до його відходу у вічність. Мабуть, мати із сином таки визначили рік народження. А щодо точнішої дати, то, як стверджував сам поет, він народився «одного дня з матір’ю». Оскільки ж друзі з «Подолянина» відзначали його сорокарічний ювілей 18 лютого 1942 року, то, мабуть, варто зупинитись на цій даті. Хоча… друзі могли прийти й наступного дня. Тоді дата припадає на 17 число, а це відповідає 5 лютого за старим стилем, як і писав Чирський у деяких автобіографічних документах.
У різний час і за різних обставин Микола Чирський подавав автобіографію то ширше, то пропускав багато важливих подій, змінював деякі дати. Пропонуємо увазі читачів одну з них, найдетальнішу, написану при спробі вступити до Українського Вищого педагогічного інституту в Празі (правопис оригіналу збережено):
«Народився 5 лютого 1902 року в м. Кам’янцю на Поділлю, від батьків А.А.Чирського та А.О.Рудаковської.
В 1911 році вступив до Кам. Под. гімназії, в якій перебував до 1913 р. після чого перевівся до Балтської Гімназії, в якій скінчив 5 кл.
По скинченню вступив в силу обставин до Повстанчого загону полк. Заболотного. Після хвильової ліквідації його, разом з частями Денікінської Армії пробився до Кам’янця, де вступив до Української регулярної армії в 3 Стрілецьку бригаду полк. Мазуренка.
Пробувши короткий час на позіції, після відходу наших військ за Збруч в літі 1920 року, покинувши свою частину, вступив до Спільної Юнацької школи, де знаходився до дня інтернування Армії У.Н.Р., і весь час перебування школи в таборах Польщі.
В кінці літа 1923 року нелегально перебрався на Чехи.
Тут пощастило вступити до Чеської рільничої школи, де знаходився 5 місяців, протягом яких здав кілько предметів рівних приблизно курсу 6 кл. гімназії (Хемія, геометрія, Алгебра, Етіка – щось подібне до елементарної філософії, Чеська мова, Німецька мова, Історія Літератури).
Полишив цю школу з тої причини, що не дістав стипендії, в одержанні якої запевнив мене Нач. Культ. Освіт. відд. Укр. Гром. Ком. п. Паливода, з приводу чого була мною подана на нього скарга до Чеського суду в Празі. Два раза справа мною була виграна, але п. Паливода продовжує поки що апелювати до Вищої Інстанції.
Зара я знаходжуся на службі в канцелярії У.Г.А.
Рахую потрібним зазначити, що вже протягом 5 років по троху працюю на літературному полі. Де-які поезії мої уміщені в Літ. щомісячнику «Веселка». Уміщав критичні нариси в журналі «Наша Зоря», друкувався в де-яких Українських часописях («Свобода» америцька, «Наше життя», «Рідний край» і раніше в россійських газетах). Зараз постачаю фельєтони до Бюлетеня Акад. Громади при У. Г. А. «Наша Громада».
Мене знають студенти Педаг. Інст. літ. відд. Дараган і М. Загривний.
(підпис) Микола Чирський».
Однак здобути вищу освіту ні в педагогічному інституті в Празі, ні в Українській Господарчій академії в Подєбрадах Миколі Чирському так і не вдалося: почасти через брак засобів до існування, почасти через власну легковажність. Адже юнакові не сиділося за студентською лавою – він писав гумористичні куплети, фейлетони і вірші, він грав на сцені різних театрів і театриків, вчащав на різноманітні мистецькі вечірки, вчився в танцювальній школі Василя Авраменка, в балетній школі І.Костіна… І хтозна, може, якраз така активність допомагала йому просто виживати фізично. Адже він, як і згадані ним Юрій Дараган та Максим Загривний, у польському Каліші, в таборі інтернованих вояків армії УНР, захворів на сухоти, і недуга таки часто підкошувала його сили, які потрібно було хоч якось підтримувати. А втім йому пощастило: весь час, починаючи з переходу кордону «на Чехи», йому допомагав рідний брат Олександр – колишній старшина українського війська, а тепер студент лісового відділу УГА. Шура (так називали його в родині), хоч і сам виснажений, хворий, підсобляв молодшому братові то власними мізерни-ми коштами, то різноманітними допомогами, які «вибивав» для Миколи, здебільшого в Союзі Українських Військових Інвалідів.
Тут, мабуть, варто зупинитись іще на одній деталі з автобіографії Миколи Чирського, наведеній вище. Адже цілком логічно виникає запитання: чому він облишив навчання у Кам’янець-Подільській гімназії й продовжив його в Балтській? Відповідь ховається в маловідомому факті: з початком Першої світової війни Кам’янець опинився в безпосередній близькості до фронту, і чимало губернських та міських установ і закладів було евакуйовано в глибину країни. Чоловіча гімназія опинилась аж у Симбірську. Мабуть, Чирський не хотів їхати так далеко, а щоб навчання не припиняти, подався до Балти. Чому саме туди? Бо це на той час була все та ж Подільська губернія, тільки її південно-східна околиця. Крім того, можливо, у цьому був якийсь зв’язок з братом Володимиром – царським офіцером. Принаймні, факт загибелі брата недалеко від тих місць (Гайсин) наштовхує на цю думку. Крім того, після поразки повстання отамана Заболотного (не остаточної, бо загін отамана потім ще боровся проти більшовиків – на початку двадцятих років) до рідного міста Микола Чирський «пробився» з денікінськими частинами, ймовірно, теж з Володимиром чи за його допомогою – той міг прилаштувати його до якогось підрозділу чи бодай в обозі.
Василь ГОРБАТЮК, м.Хмельницький.
(Закінчення буде).