Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СУБОТА, 16 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
23.09.2016

В ЕПІЦЕНТРІ РІЧКОВОГО ТУРИЗМУ

Невеличке село Устя всі знають як епіцентр кам’янецького річкового відпочинку. Сюди туристи їдуть не лише покупатися і позасмагати на берегах Дністра, але й насолодитися прогулянкою на катері або ж навіть орендувати цілий будиночок на воді. А чого варті унікальний мікроклімат і рослинність, притаманні лише нашому регіону. Саме в Усті Смотрич звивистою лінією впадає у Дністер, утворюючи неймовірні пейзажі. А ще родзинкою села є Устянський ботанічний заказник, площа якого складає 12 га. Входить він до складу національного природного парку «Подільські Товтри». На його території ростуть рідкісні види рослин, що занесені до Червоної книги України, зокрема шиверекія подільська, цибуля коса тощо.
І все це лише за якихось півтора десятка кілометрів від Кам’янця-Подільського.

ІДЕМО ДО ЄВРОПИ

В ЕПІЦЕНТРІ РІЧКОВОГО ТУРИЗМУВражає чистота в селі. Принаймні ми не побачили сміття на узбіччях доріг, стихійних сміттєзвалищ. Що там казати, навіть біля сільської ради стоїть, аж виблискує, новенька велика урна.
- Ми йдемо до Європи, тому й пильно слідкуємо за порядком, - пояснює Устянський сільський голова Юрій СИДОРУК. - Активно розвиваємо туризм. До нас щоліта стільки гостей приїжджає, що ми просто зобов’язані дбати про благоустрій громади. Хочу подякувати всім місцевим мешканцям за те, що підтримують чистоту не лише на власних подвір’ях, але й на території сільської ради.
Юрій СИДОРУКА до Устянської сільської ради входять сім сіл: власне саме Устя, Баговиця, Велика Слобідка, Мала Слобідка, Цвіклівці-2, Тарасівка та Шутнівці. Практично всі вони мають вихід до води, але серед туристів найвідоміші Устя та Велика Слобідка, де є не лише пляжі, а й заклади відпочинку.
В Усті найпопулярнішим є комплекс «Тарас Бульба». Колись успішно функціонувала туристична база «Смотрич» від «Електрону», але цьогоріч, за словами місцевих, вона практично не працювала.
За відпочивальниками і загалом за ситуацією на Дністрі пильно слідкують рятувальники із водолазно-рятувального відділення №4. Їхній пост розмістився просто на березі Дністра. У розпорядженні десяти працівників моторний човен і аероглісер для швидкого транспортування до місця надзвичайної події. За словами начальника відділення Ігоря МЕЛЬНИКА, роботи його працівникам завжди вистачає: то витягують необачних із річки, то проводять інформативні заходи, пояснюючи правила поведінки на воді як відпочивальникам, так і рибалкам.
Неподалік від ВРВ №4 - поромна переправа, яка з’єднує Поділля та Буковину. Тягнеться вона до села Вороновиця. Буксирне судно за графіком штовхає пором, який може переправити через Дністер не лише людей, але й вантажні та легкові автомобілі. Такі переправи були дуже популярними до середини ХХ ст., але активне будівництво мостів зробило їх менш затребуваними.
Наш пором неабияк став у пригоді, коли 2013 року на ремонт закрили міст, який сполучає Чернівецьку та Хмельницьку області. От тоді всі згадали про його доцільність.

ЦЕРКВА НА КАРТИНІ, ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ

Будівництво нової церквиНа картині Наполеона Орди (1870-ті рр.) можемо побачити село Устя в усій його тодішній красі. Тут - двірські забудови маєтку Дверницьких і церква святої Параскеви. Сьогодні на місці маєтку розмістилася інша будівля, а от від церкви і сліду не залишилося. Взагалі з храмом тут і досі проблема, адже служби проводяться у старій хатині, мало схожій на святиню. Селяни за власні кошти зводять нову церкву. Активно їм у цьому допомагає місцевий меценат Микола СОСУЛА.
У селі шанують і поважають історію та загиблих земляків. Перед сільською радою встановили хрест у пам’ять жертв Голодомору, а ще один устянський пам’ятний знак ніколи не дасть забути про земляка - воїна-інтернаціоналіста Миколу БУДНЯКА. При в’їзді в Устя - меморіал загиблим у Другій світовій.
Що таке війна - і тепер у селі знають не з чуток. Загалом із Устянської сільської ради мобілізовано 30 чоловіків. Більшість із них обрали військову стежину і надалі.

ТЕПЕР НА СІЛЬСЬКИХ ВУЛИЦЯХ БУДЕ СВІТЛО

Втім, якщо для туристів Устя - прекрасне місце відпочинку, то для місцевих мешканців тут проблем вистачає. Найбільша біда - брак робочих місць. Але, порівняно з іншими селами району, не все так погано. Виживають місцеві за рахунок близького розташування до міста. Більшість молоді та людей середнього віку добираються до Кам’янця на роботу, а пенсіонери задля додаткового заробітку продають на базарі городину, м’ясо, яйця чи молоко. Можливостей для цього досить, адже автобуси курсують чи не щогодини, і вартість квитка не надто кусається - 5-7 грн., залежно від відстані.
В ЕПІЦЕНТРІ РІЧКОВОГО ТУРИЗМУУсі необхідні товари і продукти жителі села купують або на ринку, або в місцевому великому магазині, де є все, чого душа забажає.
У самому селі підприємств як таких немає, але трохи назбирується їх по сільській раді: три - сільськогосподарського виробництва, два - з м’ясної переробки, і одне, що спеціалізується на виробництві кераміки.
З позитивних моментів варто відзначити те, що практично всі вулиці громади освітлені. Про це подбала сільська рада. В Усті ми стали свідками завершального етапу цього важливого і такого дорогого проекту.
В ЕПІЦЕНТРІ РІЧКОВОГО ТУРИЗМУРадує й те, що всі села Устянської сільської ради газифіковані, правда, люди шоковані ціною за куб газу, але чимало господарів оформили субсидію. Із благ цивілізації - централізоване водопостачання. У шести селах громади є свердловини з артезіанською водою. Нещодавно рішенням сесії сільради у громаді створили комунальне підприємство, яке опікуватиметься водопостачанням і вивезенням сміття. Вже все готове до активної роботи, шукають лише директора КП. Про нестачу води місцеві не задумуються, бо вона справно тече із кранів, а справжня біда в сусідній Баговиці, де користуються криницями - вони масово попересихали. Люди вже й звикли, що пральні машинки стоять для краси. Бояться, що скоро вже й пити не матимуть із чого.
Спека і відсутність дощів створили низку інших проблем у селах громади: повисихали врожаї та вигоріла трава. Худобі взагалі немає де пастися, блукає бідна в пошуках зеленої травинки, а замість неї - лише сухі корчаки.

УСТЯНСЬКИЙ «ПРОМІНЧИК» - ПРИКЛАД ДЛЯ КРАЇНИ

Незважаючи на красу, можливість розвитку, непогану інфраструктуру, невелику відстань до міста, все ж в Усті проживають мало людей. Тут усього 220 дворів і 556 мешканців. Із них 26 дітей дошкільного віку і 31 - шкільного. Чимало школярів добираються на навчання до міста. Учні середньої та старшої школи на шкільних автобусах їдуть до Устянський «Промінчик»Баговиці. До їхніх послуг навіть два автобуси. Один забирає молодших діток раніше, інший - старших пізніше. Для наймолодших розумників - Устянська школа перших ступенів. На чотири класи тут лише 12 учнів. Усе ж вражає чистота і охайність у класах старенької низенької будівлі. Любов до справи тут у кожній дрібничці: пофарбованих вікнах і партах, чистих вибілених фіранках, сучасних розвивальних плакатах. А з яким трепетом і захватом про своїх учнів, їхні перші успіхи на важкій освітній стежині розповідає директор школи Віра МАТКО!
Тоді як по всій країні в селах закривають, оптимізують дитячі садочки, в Усті навпаки - за кошти сільської ради торік відкрили «Промінчик». Дітлахи мають можливість навчатися і гратися у приміщеннях із непоганим ремонтом та умовами. До їхніх послуг якісні меблі, іграшки, гірка та гойдалки. Хоча подвір’ячко садочка досить маленьке, але чого там тільки немає: грибочки, оленятко, різноманітні квіти і фігурки.
В ЕПІЦЕНТРІ РІЧКОВОГО ТУРИЗМУ- Це все батьки вихованців так постаралися, - розповідає завідувач садочка Анжела КОГУТОВСЬКА, - допомагають нам у всьому, ще й так таланти свої проявляють.
Неподалік від садочка - місцева бібліотека і пошта. У бібліотеці вправно хазяйнує Тамара ФУРМАН. Вона знає, як заохотити дітлахів до читання. Практично при вході стоять книжечки та журнальчики - і пильне дитяче око обов’язково помітить щось цікавеньке. Тріо - бібліотекар, завідувач садочка і директор школи - це рушійний механізм культури села. Хоча клубу в Усті немає, все ж без концертів і творчих вечорів у селі не обходиться. Ці три подруги-начальниці зуміли не лише об’єднати свою роботу, а й організувати дітей та їхніх батьків навколо величної справи - розвитку культури.
А про здоров’я як діток, так і дорослих у селі дбає медсестра фельшерського пункту Світлана ВОЛОЩУК. Щодня по її послуги звертаються чимало місцевих: комусь тиск виміряти, а в когось серйозніші проблеми. Слідкує вона і за станом здоров’я дошкільнят та школярів. Вражає у ФП ремонт і забезпечення. Тут є і дорогі сучасні ваги для немовлят, і кушетка, і дитячий інгалятор. За словами сільського голови, з ремонтом і забезпеченням медицині села, за соціальною угодою, допомогли місцеві аграрії із ТОВ «Дари Поділля» та «Агро-Еко XXI».
Приємно, що місцеві мешканці, попри негаразди, рухаються вперед, розвиваються, не зупиняються на досягнутому. Мають із чого брати приклад, адже чи не кожен співрозмов-ник згадував колишній колгосп «Україна», який тут успішно працював. У селі активно розвивалося рослинництво, функціонували цілі комплекси, де вигодовували свиней і велику рогату худобу, мали свою хлібопекарню, комбікормовий завод.
Устя - активне й живе село, тому щиро хочеться вірити, що відновлять тут попередні висоти, а то й переплюнуть їх. У галузі туризму вже перевершили однозначно. 

З ІСТОРІЇ УСТЯ


У травні 1884 р. журнал «Київська старовина» почав публікувати «Подорожні нариси Поділля» Катерини Мельник, яка не обминула увагою й Устя. Ось фрагменти з її яскравого нарису про село:
«Рухаючись на південь дорогою, що веде в Бессарабію, через 5-6 верст від Панівців бачимо село Устя на лівому березі Смотрича, при впадінні його в Дністер. Село розкинулося на довгастому півострові, що поступово знижується і звужується...
Сумним виглядає цей куточок із дикими скеля-ми - оголеними вапняковими й піщанистими пластами силурійської формації, ледь покритими бідною рослинністю. Скелі поступово спускаються до води, переходять у піщаний берег - і тут-то, в самому кутку між двома річками, притулилося невелике бідне село, що має такий же сумний і жалюгідний вигляд, як і сам півострів, на якому воно розташоване. На скелі над селом височіє маленька дерев’яна церква, постійно недобудована або лагоджена; неподалік від неї поміщицький будинок у швейцарському стилі, що додає ще похмуріший вигляд картині своїм різким контрастом із бідними селянськими житлами.
…З боку Дністра картину дещо урізноманітнює довга вузька смуга землі - фруктовий сад. На березі боязко туляться кілька хат і корчма біля самого перевозу, що складається з двох поромів. Зате варто піднятися на вершину гори, на велику дорогу - й звідси, при повороті дороги з Устя в Цвіклівці, що лежать на протилежному березі Смотрича, відкриється прекрасний краєвид околиць…
На полях на правій стороні Смотрича, за дві версти від Устя, є невеличке кругле городище та кілька курганів. Один із них - Остапова могила. За переказами, тут поховали християн, які загинули під час турецьких і татарських набігів…
Документальні відомості про Устя як заселений пункт маємо досить ранні - з початку XV ст. Грамотою 1405 р. король Владислав Ягайло віддав цей куточок у володіння шляхтичу Петру Качореку із зобов’язанням доставляти трьох озброєних вояків у подільську прикордонну варту. Джерела замовчують, чи було Устя вже заселене, чи саме відтоді почалася його колонізація. Переходячи з рук у руки й перемінивши кілька власників, село 1599 р. перейшло до родини Могил, колишніх волоських господарів, змушених через політичні обставини покинути рідну землю.
Упродовж усього XVII ст. доля Устя була вельми печальною через його розташування на самому кордоні з турецькими володіннями, над одним із семи дністровських бродів, що існують і понині. Майже проти Устя пролягав правим берегом Дністра один із так званих турецьких шляхів, якими робили набіги на Поділля та Галичину загони турків й орди білгородських татар. Передусім, звичайно, терпіли від таких набігів мешканці прикордонних сіл, позбавлені захисту, бо Річ Посполита не мала достатньо сил, аби охороняти свої кордони: її військо або хоробро сиділо по домівках, або не менше хоробро слідувало за ворогом на чималій відстані. Траплялося, втім, що, пропустивши татар у межі Речі Посполитої, загони війська або ж вільні дружини з місцевої шляхти влаштовували засідки на тих дорогах, якими мали повертатися хижаки, обтяжені полоненими й здобиччю. Польська засідка нападала на них зненацька і захоплювала на свою користь награбоване татарами. Це вважали захистом краю…
Близько 1630 р. такий захисник з’явився і в Усті в особі простого шляхтича, Стефана Хмелецького, який не раз нападав із загоном міліції на татар, що поверталися, і відбивав у них здобич. Одного разу йому вдалося захопити кількох знатних бранців, серед них сина та племінника знаменитого буджацького мурзи Кантемира. Першого з них виставили на показ в Усті й потім обезголовили. За такі лицарські подвиги Хмелецький отримав у володіння містечко Красне, а також звання воєводи й сенатора.
Незадовго до взяття Кам’янця турками Устя, позбавлене будь-якого захисту, повністю занепало й майже зовсім спорожніло: більшість мешканців розбіглося, залишилися тільки ті, що тримали перевіз, та ті, які погодилися потурчитися. Тоді турки перетворили Устя на перевізний пункт, через який переправляли підкріплення та припаси до Кам’янця…
З припиненням турецьких воєн у XVIII ст. настав спокійніший час для прикордонних сіл, і вони стали потрохи відходити. Потрохи заселяється і Устя та знову переходить від одного власника до іншого».


Повернення до списку