Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.10.2016

«МИСТЕЦТВО - НЕ ПРОСТО МОЯ РОБОТА, БЕЗ НЬОГО Я НЕ МОЖУ ЖИТИ»

«Обожнюю працювати в імпресіоністичній манері, коли робота пишеться в один-два прийоми. Тоді вдається схопити настрій, погляд, передати емоцію і враження, адже все, що нас оточує, - дивовижний світ, котрий постійно змінюється», - каже художниця Антоніна ШТОГРИН.

Випускниця Львівської академії мистецтв, член Національної спілки художників  України Антоніна ШтогринПолотна, написані майстринею, встигли підкорити любителів прекрасного не лише в Україні, але й у багатьох містах Польщі та Німеччини, одна із картин тішить відвідувачів музею Шевченка в Торонто, а численні роботи доповнюють колекції багатьох шанувальників мистецтва. Брат Антоніни Олексіївни - теж знаний художник-графік Микола Анісімов, у цій сфері працює також і її чоловік - Андрій Штогрин. Тому мистецтво для талановитої кам’янчанки, яка займає посаду старшого викладача кафедри «Образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва й реставрації творів мистецтва» національного університету імені Івана Огієнка, стало не лише роботою, а й захопленням, без якого вона просто не уявляє свого життя.
- Цю стежку для себе я обрала невипадково, про це мріяла змалечку, - каже Антоніна Штогрин. - Тоді мені було десять років, а брат уже навчався в Київській республіканській художній школі імені Тараса Шевченка. Я бачила, з якими роботами Микола приїжджає додому, і вирішила вступити до цієї школи, хоча залишати дім в 10-річному віці - дуже відповідальний крок. Довелося здавати серйозні іспити - рисунок, живопис і композиція на тему літнього відпочинку. Я зобразила, як діти ловили метеликів. Мене взяли на навчання.
- Антоніно Олексіївно, Ваш брат - графік, випускник Львівської академії друкраства, а Ви працюєте в техніці олійного живопису, проте відомо, що у своїй творчості завжди йдете пліч-о-пліч, адже провели велику кількість спільних виставок. Як вдається співпрацювати, зважаючи ще й на те, що Микола Олексійович живе в Криму?
«МИСТЕЦТВО - НЕ ПРОСТО МОЯ РОБОТА, БЕЗ НЬОГО Я НЕ МОЖУ ЖИТИ»	- Так, ми з братом неодноразово разом проводили персональні виставки в різних містах: Хмельницькому, Києві, Кам’янці-Подільському. І оскільки Микола Анісімов - відомий у Криму художник-графік, ще до анексії півострова ми провели декілька виставок у Євпаторії, Саках, Сімферополі. 2012 року виставили роботи в Кримському Будинку художника, брат демонстрував графіку архітектури Криму, а я - подільські квіти, архітектуру Кам’янця-Подільського та роботи тематики «Старі млини Поділля», над якою, до речі, досі працюю. Спочатку нам здавалося, що графіка з живописом не дуже буде поєднуватися, але кримські мистецтвознавці сказали, що це надзвичайно цікаво. Власне, останню спільну виставку в Криму ми провели 2013 року, в Саках. Вона була присвячена Дню Незалежності України, нам вручили дипломи. Сьогодні ж Микола часто приїжджає до Кам’янця, привозить свої роботи, він досі залишається членом Національної спілки художників України у Київській секції графіки. Крім того, торік брат взяв участь у літературному конкурсі у Великобританії. Його графічний лист, присвячений депортації кримських татар, зайняв перше місце.
- У Вашому творчому доробку - багато персональних виставок не лише в Україні, але й за кордоном. Які найбільше запам’яталися, і чи цінують мистецтво пересічні мешканці?
- Загалом довелося взяти участь у більш ніж 30 виставках. Пам’ятаю свою першу виставку 1995 року після участі в міжнародному пленері «Квітка на камені», організатором якого був Анатолій Лучко. Я представляла переважно портрети, а також квіти й архітектуру. Згодом були виставки у Львові, Кракові, Берліні, Бранденбурзі, Потсдамі, також декілька в Хмельницькому та Києві. 2014 року ми з братом взяли участь у виставці до 200-ліття Тараса Шевченка в Національному музеї Шевченка в Києві. Тоді наші роботи - мій Недобоївський вітряк і братову графіку - відібрали до нещодавно відреставрованого Шевченківського музею в місті Торонто.
«МИСТЕЦТВО - НЕ ПРОСТО МОЯ РОБОТА, БЕЗ НЬОГО Я НЕ МОЖУ ЖИТИ»Велику відповідальність відчувала перед персональною виставкою в літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини у Києві. У Німеччині я виставляла польові українські квіти. Декотрі люди, розглядаючи роботи, навіть плакали. У Польщі була персональна виставка на тему «Під враженням Кам’янця», яка демонструвала пейзажі й архітектуру нашого міста. Прекрасно зустрічали мою персональну виставку й хмельничани. Не залишаються байдужими до виставок і в нашому місті. Здається, тут це взагалі подія, на яку обов’язково приходять художники, цікавляться колекціонери, учні та студенти.
- Чи маєте Ви досвід оформлення стінних розписів у храмах?
- Якось довелося долучитися до роботи над іконостасом у Тринітарському костелі, яку виконували мій брат Микола Анісімов і чоловік Андрій Штогрин. Мій чоловік виконав проект, і ми взялися за роботу - реставрацію кам’яного вівтаря, створення самого іконостасу. Андрій зробив прект у стилі Козацького бароко, золочення - моя робота. Також 1993 року брат із чоловіком виконали іконостас у церкві святих апостолів Петра і Павла.
Ще один мій досвід - розпис храму Преображення Господнього в селі Іванківці Городоцького району. П’ять років ми над ним працювали, були лише вдвох, без помічників. Автором концепції та проекту був мій чоловік. Це була дуже відповідальна й виснажлива робота - 15 метрів висоти, орнаменти, великі вітражі. Я казала чоловікові: «Коли ми закінчимо, я не повірю». Робота вийшла гідна. Згодом Патріарх Філарет вручив Андрієві орден князя Володимира Великого.
- Пані Антоніно, чи часто Ви малюєте на замовлення?
- Я не той художник, котрий бездумно малює на замовлення. Постійно намагаюся вдосконалювати свій фаховий рівень, влаштовувати персональні виставки не для того, щоб банально продати роботу, а, швидше, щоб показати себе, уважно прислухаючись до порад шанувальників та конструктивної критики. Пишу в манері «аля пріма». Тебе щось захопило - і ти одразу це відобразив. Широко використовую мастихін, постійно намагаюсь екпериментувати. Найбільше подобається писати кам’янецькі краєвиди, обожнюю квіти. Це все не просто моя робота, це найбільша і найцікавіша частина мого життя.

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку