Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.10.2016

СТРИБОК ДО ПІДНЕБЕСНОЇ

Парк розваг «Ocean park» у Гонконгу

Кам’янчанка Крістіна ГОЛОВКО в свої 26 років встигла закінчити школу із золотою медаллю, отримати червоний диплом Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, попрацювати юристом і журналістом. Але приводом для розмови стали не стільки її успіхи, які, безперечно, викликають повагу, скільки робота. Як було не поговорити з дівчиною, яка несподівано для себе і рідних півроку тому почала працювати в Китаї, в тому числі й викладати китайським дітям англійську мову.

- Крістіно, твоя робота в Китаї не була пов’язана з навчанням і професією. Як ти її отримала?

- Рік тому я вирішила спробувати продовжити навчання в Європі або, принаймні, отримати там гарну роботу. Розіслала резюме в мільйон компаній, здала міжнародний іспит з англійської мови та подала документи в декілька європейських вишів.

Звернулася і в програму стажувань від міжнародної студентської організації «Aisec», де мені пояснили, що виїхати до Європи нині дуже важко, тому краще спочатку спробувати постажуватися десь у Китаї, Індії чи Туреччині. Оскільки ще в університеті цікавилася китайською мовою, мій вибір зупинився на Китаї.

- Ти настільки гарно оволоділа в університеті китайською?

- Ще в школі мені пощастило з гарними вчителями англійської мови, навіть хотіла стати перекладачем. Але ж можна поєднати професію перекладача з професією юриста. Наразі в мене подвійний диплом - юрист-міжнародник і перекладач з англійської мови. В університеті була можливість вивчати додатково інші мови, і я обрала китайську. Але, будучи студенткою, не поставилася до того дуже серйозно, тому глибокими знаннями похвалитися не могла. Після приїзду в Китай пам’ятала лише базові фрази. Виживала за допомогою англійської та гри в «показуху», адже мало хто в Китаї знає англійську. Зрештою зрозуміла: якщо вже потрапила до Піднебесної, то китайську таки маю вивчити. Почала ходити на репетиторство та практикувати мову із колегами в готелі, бо перша робота була саме там.

У готелі Нанкіна із колегою-мексиканкою та маленькими гостями з Кореї

Журналістів чи юристів у Китаї не шукали, проте були вакансії менеджерів готельного бізнесу. Не скажу, що цього прагнула, але вирішила: використаю стажування в готелі як можливість пізнати культуру Піднебесної, вивчити китайську мову та краще розібратись у собі.

Китайська - нелегка мова. Іноді складається враження, що для її опанування потрібно зробити операцію на голосових зв’язках, адже їхні звуки нам зовсім не властиві. Цією мовою потрібно жити, вчитися та спілкуватися, забувши про існування інших мов. Хоча врешті все залежить від людини: адже хтось живе в Китаї понад
7-8 років і не знає мови, а хтось опановує розмовний рівень уже за 2-3 роки. Було б бажання та сила волі.

- Як так сталося, що ти почала викладати китайцям англійську?

- Освоївшись із роботою менеджера в готелі, зрозуміла, що можу працювати ще. І почала викладати англійську для китайських дітей.

- До викладачів у цій країні є якісь особливі вимоги?

- Я не так довго там працювала, тому точно не скажу. Проте із власного досвіду можу зазначити, що їхня система освіти від нашої таки відрізняється. Китайців не вчать ініціативності, вони не ставлять запитань на уроках. Я викладала англійську для дітей віком від 3 до 7 років, адже в Китаї діточок змалечку намагаються долучити до вивчення іноземної. Мене шокувало, що батьки були присутні на моїх уроках. Якщо їм не сподобається вчитель, вони його міняють.

Китайська їжа - завжди несподіванка

- Ти - молода дівчина, чи не боялася вирушати так далеко на роботу? Батьки не були проти?

- На те нам і дається молодість, аби ризикувати та пробувати щось нове. Як би банально це не звучало, але життя лише одне, і я не хочу його промарнувати. Для мене гіршою є відсутність змін.

І батьки підтримують мене в усьому. Дізнавшись, що отримала запрошення до Китаю, на емоціях вирішила спробувати кам’янецький банджі-джампінг. Прийшла до мами і кажу: «Мене взяли на роботу в Китай, і сьогодні я хочу стрибнути з мосту. Я зроблю це в будь-якому разі, але буде краще, якщо ти мене підтримаєш».

Мама взяла камеру і поїхала зі мною. Хоча щодо Китаю вона намагалася декілька разів переконати мене не їхати, але врешті-решт відпустила. Бо саме мама, вчителька математики, завжди стимулювала в усьому досягати тільки найкращого.

Насправді ніколи в житті нічого ще так не боялась, але розуміла: аби чогось досягнути, потрібно переступити через страх. От і вирішила поставитися до поїздки як до джампінгу.

Так і стрибнула в літак до Піднебесної у сподіваннях, що переживання - це ніщо в порівнянні з прекрасним досвідом, котрий чекає на мене попереду.

- Чому насамперед тобі довелося навчитися в новій країні?

Урок англійської веде Крістіна Головко

- Багато чому. Ось, наприклад, до Китаю жодного разу не використовувала GPS. Але декілька днів у 25-мільйонному Шанхаї - і з GPS подружилася швидко.

Хоча насправді найголовніше, що навчилася виживати, бути самостійною та незалежною.

- Яке ставлення китайців до іноземців?

- Ця країна надовго закарбувалась у серці. Мені всі допомагали, підтримували. Я познайомилась із різними цікавими людьми і деяких можу з гордістю назвати друзями. Не знаю, чи то мені так пощастило, чи то справді там так багато хороших людей.

У Китаї дуже багато можливостей для іноземців. Чимало українок і росіянок працюють у модельному бізнесі (я також мала таку можливість, але не використала її). Як з’ясувалося, китайці обожнюють європейську зовнішність, тому, щоб працювати моделлю, не обов’язково мати настільки чіткі світові модельні параметри. Більш талановиті дівчата також стають співачками й танцівницями.

Багато так виживають, навіть не знаючи англійської та китайської.

- Ти відчувала, що перебуваєш у країні з іншим політичним устроєм?

- Інший політичний устрій став помітний уже в аеропорту. Навіть якщо вам і вдасться підключитися до вай-фаю, будьте готовими до так званої «Великої китайської інформаційної стіни». Це означає, що ви не зможете скористатись «Гуглом», «Фейсбуком», «джімейлом» і багатьма іншими звичними сервісами. Також у них фільтруються всі новини. В Китаї не критикують владу так відкрито, як це роблять у нас.

- Східна кухня сподобалася?

У Шанхайському «Старому місті»

- Якщо чесно, спочатку було страшно щось їсти. Їжа виглядає і смакує інакше. Навіть той самий рис. До речі, його замість хліба додають до всього. В деяких китайських кафе стоїть велика каструля з рисом, і кожен може собі набирати, скільки захоче. Так само завжди можна попросити теплу воду, яку вам дадуть без проблем. А води потрібно чимало, адже кухня дуже гостра. Проте мені подобалося, смачно. Порції великі, їжа дешева. Сервіс там специфічний, переважно брудно, проте з часом починаєш на це закривати очі. Найкумедніше: коли замовляєш нову страву, не знаєш, що від неї очікувати. Ніколи не вгадаєш до кінця всіх інгредієнтів.

- Чим ще вразила ця загадкова країна?

- Вражало все. За два з половиною місяця перебування в Китаї в мене назбиралося вражень, мабуть, на цілу книгу. Я жила переважно в Нанкіні (місто було столицею Китаю до Пекіна), де історія, культура та сучасність - одне ціле. Я закохалась у китайські сади та буддистські храми. Крім Нанкіну, ще відвідала Шанхай і Гонконг, була проїздом у Пекіні.

Гонконг дуже гарний, це, швидше, мікс Європи та Китаю, його жителі навіть не завжди вважають себе китайцями. Тут багато іноземців, та й самі молоді гонконгці вільно спілкуються англійською. На відміну від решти міст Китаю, в Гонконгу немає інформаційної стіни, тому було легше «зв’язатися зі світом».

- Крістіно, а ти не шкодуєш, що довелося так швидко поїхати з країни, куди збиралася надовго?

- Залишити Китай довелось у вересні, бо мене запросили на навчання зі стипендією в університеті Будапешту. Я завжди хотіла здобути європейську освіту, тому прийняла цю пропозицію. В моїх «наполеонівських» планах - побачити цілий світ, проте точно ще повернуся до Китаю. Цю країну й культуру можна пізнавати все життя.


Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку