Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
18.11.2016

ПОТРІЙНИЙ ШАНС НА ГІДНІСТЬ ТА СВОБОДУ

«Неймовірно солодкою є свобода, бо за неї, буває, легко віддають не тільки багатство, не тільки здоров’я, а навіть саме життя»

Мелетій Смотрицький.


Осінь в Україні щедра на революції. Не заглиблюючись у далеку історію, пригадаємо лише три останні з новітнього часу.

Володимир ГазінПерша - Студентська революція на граніті в жовтні 1990 року, яка дала потужний поштовх до проголошення Україною незалежності.
Друга - Помаранчева революція, яка почалася 21 листопада 2004 року і подарувала багато надій на нову, вільну й демократичну Україну, а завершилася гірким розчаруванням.
Третя - Революція Гідності, почалась рівно через дев’ять років, 21 листопада 2013 р., наче історія дала нам другий шанс. Ця революція стала потужним струсом для українського суспільства. Вона не просто скинула ворожу й чужу Україні владу Януковича - ті події відкрили нам наш потенціал до громадянського суспільства. Та головне - у ті буремні місяці українці усвідомили, що Свобода, Гідність та Україна - це найвищі цінності, за які ми ладні віддати навіть життя.
Напередодні Дня Гідності та Свободи, який Україна відзначає в день початку двох останніх революцій, 21 листопада, про звивисті шляхи української демократії та одвічні наші граблі ми поспілкувалися з доктором історичних наук, професором К-ПНУ ім.Івана Огієнка Володимиром ГАЗІНИМ. Володимир Прокопович викладає новітню історію зарубіжних країн Європи та Америки, є автором низки підручників і посібників для студентів, публікує аналітичні матеріали з проблем міжнародної тематики та політичного життя в Україні у газетах «День» і «Дзеркало тижня».

ГРАБЛІ УКРАЇНСЬКИХ РЕВОЛЮЦІЙ

- Володимире Прокоповичу, День Гідності та Свободи є, звісно, дуже важливим, бо і свобода, і людська гідність - це засадничі принципи демократичної держави. Та настрій якось не дуже святковий, адже в суспільстві відчувається швидше розчарування й приниження. Чому ж ми впродовж 25 років щоразу наступаємо на одні й ті ж граблі й не можемо досягти європейського рівня демократії?
- Звісно, ні перша, ні друга революції демократизувати країну не змогли. Причина дуже проста: в нас не було тих поколінь, які б знали демократію, адже в нашій країні її ніколи не було. А становлення демократії - процес дуже й дуже довгий і складний.
Наприклад, у Сполучених Штатах Америки демократія існує ще з кінця XVIII століття! Конституція США - це демократична конституція. Вона дуже тонесенька, а писалася цілі чотири роки - з 1787 до 1791 року, і відтоді в США жодної нової конституції не виникло. А навіщо потрібна конституція? Для того, щоб усі закони, які приймаються, мірялися на її принципи, які виходять з інтересів людини.
1990 р.Так само і у Великій Британії. У них немає конституції як такої - є Велика Хартія Вольностей, прийнята ще 1215 року! І все рівняється на цю Хартію: якщо закон ущемляє інтереси людей, записані у Хартії, то він не може бути прийнятий. Як колись писав російський поет Полєжаєв: «Британский лорд свободой горд», і далі: «Как новый Брут, он носит меч, чтоб когти сечь» - тому, хто порушує свободу англійця.
Так от, Революція Гідності, котра почалася наприкінці листопада 2013 року, була націлена на те, щоб, як у піхоті: «раз, два, три - і пішли!». Здавалося, це має бути остання революція, яка розставить усе на свої місця і врешті зробить країну демократичною. Однак вона не принесла того результату, на який усі сподівалися. Є лише певні зрушення, дуже й дуже повільний рух із того замшілого місця, в якому Україна сиділа до 2014 року.
Проблема в тому, що Революція Гідності не поміняла правлячої еліти. При владі залишилася та ж сама стара верхівка, яка була й при Кравчуку, при Кучмі, при Ющенку, при Януковичу, і яка складалася, в основному, з колишньої партійної номенклатури, яка звикла до командно-адміністративної системи управління і не погребувала навіть використати криміналітет.
- А сьогодні ми хапаємося хто за голову, хто за серце, читаючи в деклараціях про їхні мільйонні статки…
- Римський філософ Сенека казав: «Бідна людина хоче, щоб їй дали хоча б що-небудь, багатий хоче багато, а жадібний хоче все». Великий Бальцерович, який прекрасно провів «шокову терапію» в Польщі, також тепер хапається за голову: «Ні, у нас таких багатих суддів немає!». Він шокований тим, які багатства мають деякі люди в бідній Україні!
Звідкіля це все? Якщо ви пригадаєте, то на початку 90-х років кожному з нас були роздані так звані «ваучери» - приватизаційні майнові сертифікати, що начебто надавали нам право на часточку власності державних підприємств. А хто ними скористався? У Чехії такі ж самі сертифікати продавали населенню, а потім їх можна було обміняти на акції або продати.
Чому ж в Україні люди так швидко забули про ці сертифікати? Бо вони нічого не були варті: безплатно прийшло - безплатно пішло, і на цьому крапка. І ринкова економіка так і не була створена, а якщо немає ринку - то яка може бути демократія?
Зате тодішня партійна номенклатура, «червоні директори», криміналітет використали ці сертифікати, аби повністю «прихватизувати» всю державну власність: заводи, фабрики тощо. Звідти й олігархи, звідти - «нова» еліта, яка просто перефарбувалася в інші кольори і заговорила про демократію, насправді дбаючи лише про власні інтереси. Недаремно люди це називають «дєрьмократією».
- Чому ж Революція Гідності так і не змогла цього змінити?
- На жаль, важливим моментом було те, що майданівці не створили ініціативної ради чи форуму, чи комітету, який мав би виробити програму майбутнього уряду і навіть країни. Це була б зброя Революції Гідності. Та вони не окреслили кола завдань, головною метою було - прогнати Януковича. Гадаю, що йому навмисно дали втекти з країни, адже Янукович володів інформацією про тих, хто мітив у владу після нього - це все люди з однієї категорії.
По суті, відбулася лише зміна караулу влади, а сама система залишилася та ж сама, приватизована певною політичною групою.
2004 р.Відбулися вибори, і що ж ми отримали? Від місцевої влади і до найвищих щаблів - «ба, знакомые все лица!». Як це їх знову обрали? А є тисячі способів, як здійснити маніпуляцію, прокрутити певні схеми, є цілі армії політтехнологів. Тож ми можемо «спокійно» жити, знаючи, що на чергових виборах хтось новий, розумний і чесний не пройде, а ми самі знову виберемо того, хто давно прописаний у владі й надалі дбатиме про власні інтереси.
- Але ж хіба можливо звичайній людині в тому калейдоскопі партій і кандидатів зробити правильний вибір?
- У тому й річ, що політики під кожні вибори створюють під себе нові політичні партії. На сьогодні їх в Україні близько 300, але ж це не партії! Партія створюється на базі чи то якогось класу, чи то соціального прошарку. Невже в Україні є 300 соціальних верств?
У Сполучених Штатах є лише дві найбільші партії: республіканська та демократична, котрі змінюють одна одну при владі. У Великій Британії - так само ще з ХVIII століття утвердилася двопартійна система.
Велика кількість кандидатів і партій на виборах дезорієнтує виборця й не дає змоги зробити зважений вибір. І це ще одне свідчення відсутності демократії. Так ми самі приводимо до влади олігархів - великих бізнесменів, інтегрованих у владу.

ПО ЧОМУ СВОБОДА?

- Говорячи про свободу й гідність людини, мимоволі замислюєшся: а чи можливо почуватися вільно й гідно, перебуваючи на межі або й за межею бідності, як більша частина населення України?
- Слушне зауваження, адже демократія - це принцип життя людини, яка передусім забезпечена. У США 90% населення - середній клас. Вони живуть, як правило, не в багатоповерхівках, а у власних віллах, відокремлених один від одного не двометровими парканами, а звичайною огорожею із живоплоту. Кожен може купити автомобіль, почати свій маленький бізнес. Людина, яка живе в достатку, не дозволить себе принизити і не буде на виборах продавати свій голос за гречку. Вона плюне в обличчя тому, хто таке запропонує. Це люди, які багато чого можуть, які знають собі ціну, і саме такі люди - основа основ демократії.
2013 р.- В інших країнах постсоціалістичного простору - в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, країнах Балтії - демократичний процес пішов доволі швидко, як їм це вдалося?
- Комуністична система рухнула 1991 року, і не тому, що цього хотів Рейган чи ще хтось. Вона рухнула тому, що виявилась імпотентною.
Капіталізм - динамічний, тому що там є конкуренція, є боротьба між великою кількістю виробників. Якщо ж людина позбавлена власності, позбавлена власної ініціативи, вона нічого не здатна створювати. Ви пам’ятаєте радянські часи, наскільки важко було купити різні товари? Дефіцит і черги були нормою того часу. А якість того одягу чи взуття? Адже всі ганялися за імпортними речами, бо вироблені в СРСР нікуди не годилися.
І, на жаль, ми надто загрузли в комуністичному способі мислення. Сама комуністична система надзвичайно розхолоджує, вона зробила людей настільки інфантильними, що вони готові нарікати: «А чому мені держава нічого не дає?», «Держава має за мене заплатити» і так далі. Скільки людей і до сьогодні так думають?
А тим часом є інші, котрі прибрали до рук і державне майно, і владу. Таке сталося майже в усіх пострадянських країнах.
Але зверніть увагу, що ті ж поляки, навіть будучи у дикій комуністичній системі, запрягалися в плуги й орали, але не відмовилися від землі. Колективізації комуністи в Польщі так і не змогли провести. Тому поляки досить швидко струсили із себе цей пил комунізму і швидко пішли вперед. Вчора вони ще думали, що їсти, а вже сьогодні - що мають робити. Отак рішуче все має робитися! На сьогодні Польща - поки що реципієнт Європейського Союзу, а от Чехія, Словенія, Угорщина - вже донори, вони самі роблять внески до скарбниці ЄС.
Ми ж діємо нерішуче. Не відбулося очищення влади, і тепер ці старі можновладці всіляко гальмують реформи, оскільки не зацікавлені в них.
Знаєте, що робив Рузвельт у період Великої депресії у США? Він будував дороги. Всі потужні шосе, в тому числі й знамените національне шосе Лінкольна, що простягнулося від океану до океану, пряме, як стріла, де машини рухаються у 8 рядів, були збудовані саме в період кризи. Гітлер збудував німецькі автобани ще перед Другою світовою війною! І також у період кризи.
Чому ж в Україні велика маса людей сидить без роботи, тоді як у нас абсолютно примітивні, дикі дороги?

РОСІЇ ПОТРІБНА ВСЯ УКРАЇНА

- Говорячи про свободу, складно не оглядатися на того, хто на цю свободу підло зазіхає. Звісно, я маю на увазі Росію, котра прагне повернути собі втрачену імперію під назвою СРСР…
- Коли розпався Радянський Союз, то виявилося, що Росія вже не має ні тієї території, ні того впливу в світі, що мав СРСР.
І в лютому 2007 року в Мюнхені Путін виголосив ідею «підняти Росію з колін». А як її піднімати з колін? Нема чим, економіки нема! Отже, треба зробити державу дуже боєздатною. Росія завжди була мілітарною державою: або воювала проти когось, або готувалася до війни.
Росія завжди поводилася як загарбник щодо сусідніх держав, і зрозуміло, що йдеться не про Крим і Донбас - Росії потрібна вся Україна, аби знову постати в ролі вершителя долі світу.
А по-друге, Україна - це головна опора незалежності пострадянського простору, і якщо вона, не дай Боже, впаде, то інші незалежні держави самі посипляться в кошик до Путіна, і буде відроджено Російську імперію.
Україну Путін вважає канонічною територією Росії. А, до слова, у центрі нашого міста стоїть храм Олександра Невського, московського патріархату! Як казали ще давні римляни, «чия держава, того й релігія». На жаль, ми забуваємо про ці прості істини і про власну безпеку.

ТРАМП НЕ ВИЗНАЄ АНЕКСІЇ КРИМУ

- Володимире Прокоповичу, істерія навколо обрання президентом США Дональда Трампа - чи справді для України так важить, хто очолює державу в іншій частині земної кулі?
- Люди забувають про одну просту річ, що на виборах - як в Україні, так і в США - завжди звучить риторика, яка спрямована підтримати очікування виборців. Але насправді у США дуже досконала система противаг і стримувань. Це не Росія, де батюшка-цар визначає особисто всю внутрішню і зовнішню політику держави.
Мене завжди цікавила історія Сполучених Штатів Америки, хоча сам я за спеціальністю германіст. Часто можна почути: «Америка править світом», але це не так. США постійно відіграє роль диспетчера. Коли розпався СРСР, то у США була позиція, що їхня роль великої держави, яка стримувала комуністичну загрозу, закінчилася, і їм більше не потрібно нести цей тягар. Адже скільки допомоги вони надавали країнам третього світу і СРСР, і пострадянським країнам!
Наприклад, у січні 1963 року СРСР залишився без хлібних запасів, і тоді в кредит закупили хліб у США. А доправляли його в нафтових танкерах, які просто вимивали й завантажували зерном. Той хліб тхнув нафтою, але ми його їли, бо іншого не було. Відтоді щороку аж до 1991 року Союз закуповував 45-46 мільйонів тонн зерна.
Не забуваймо і про надзвичайно важливу роль США у Другій світовій війні. Сам Сталін не раз говорив найближчому оточенню: «Ми б зазнали поразки, якби не допомога США». Але в Росії про це дуже скоро забули й привласнили собі цю перемогу.
Зрозуміло, що на сьогодні США є членом НАТО, причому найпотужнішим, відіграє роль ядерної парасольки. Але ноша такої відповідальності непроста, тому часто у Штатах звучать заклики повернутися до політики ізоляціонізму, до доктрини Монро 1823 року, яка складається всього з трьох слів: «Америка для американців». Адже Америка - велика держава, яка розташована на окремому континенті, відділена від усіх океанами, то навіщо їм брати на себе всі ці проблеми інших країн світу?
І Трамп, принаймні на словах, схиляється саме до такої позиції. А тому є побоювання, що Україна може втратити потужну підтримку з боку Америки.
Але хто б не був Президентом США, він ніколи не визнає законності анексії Криму та агресії Росії на Донбасі, оскільки це призведе до повного краху системи світової безпеки.
- Володимире Прокоповичу, на Вашу думку, що нам потрібно зробити, аби ці поняття гідність і свобода, про які сьогодні говоримо, із просто слів стали реальністю життя?
- У нас є чудові приклади, на кого рівнятися, - європейські країни, які мають ці цінності. Кожна людина повинна відповідати за свої вчинки - і перед власним сумлінням, і перед державою. Потрібно щоразу думати, що доброго, корисного ти зробив, адже кожна людина - це атом великого організму держави.

За всі роки незалежності України усі чотири президенти перший свій маршрут завжди прокладали в Москву. І навіть у газеті «Подільський кур’єр» була така фотографія, як у Москву приїхали Медведчук, Янукович і Кучма. Янукович і Медведчук схилилися низько, тримають якийсь там подарунок. Кучма, який сидів на кріслі, оперся на бильця і повис у кумедній незграбній позі. А навпроти них у розкішному кріслі поважно сидить задоволений Путін. Це фото яскраво ілюструвало те, що ми не позбулися меншовартості. От коли ми позбудемося цієї меншовартості, тоді, мабуть, можна буде говорити і про гідність, і про свободу. 


Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку