Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.01.2017

БЕЗ ДОМУ… АЛЕ ПІД ОПІКОЮ

Колишній майстер спорту, бабця, яка має велику родину в сусідньому селі, немолодий чоловік в окулярах зі званням професора, афганець, якому довелося побувати в полоні, кам’янчанин, котрого в Німеччині чекають п’ять сестер… Морозного січневого дня ці люди зібралися в одному з небагатьох у Кам’янці місць, де мають можливість безкоштовно отримати гарячий обід, зігрітися чаєм і не почути осудливих чи лайливих слів на свою адресу. Лише тут ще бодай хтось їх чекає, запитує про здоров’я та пропонує допомогу, від якої, зрештою, майже всі з них звикли відмовлятися. 

«ОБІДИ ГОТУЄМО САМІ Й ПРИНОСИМО ПОСТІЙНО 
НА ОДНЕ МІСЦЕ»

БЕЗ ДОМУ… АЛЕ ПІД ОПІКОЮТого дня кам’янчанки Галина СТРЕМІНСЬКА і Леся НАУМЕНКО приготували для безхатченків червоний борщ, домашній хліб, макарони із сосисками та запашний пиріг. На звичному місці та у звичний час вони розклали харчі й одноразовий посуд, аби вкотре нагодувати людей з «особливого контингенту». Один за одним вони сходяться у двір неподалік від перехрестя вулиці Данила Галицького й проспекту Грушевського, чемно вітаються з волонтерками та розсідаються на лавки в очікуванні трапези. А після спільної молитви кожен підходить по свою порцію гарячої їжі. 
- Годувати бездомних кам’янчан щопонеділка та щочетверга ми почали півтора року тому, - кажуть молоді жінки. - Продукти купуємо за кошти, які пожертвували прихожани Євангельської церкви, що на Кубачівці. Гарячі обіди готуємо самі й приносимо саме сюди, постійно на одне місце, тому безхатьки знають, куди потрібно йти. Раніше ми самі їх розшукували по місту та запрошували поїсти теплих домашніх страв. Просто одного разу стало шкода цих людей, бо ми маємо що їсти, де зігрітися і в що вдягнутися, а в них цього немає. Як би це не звучало, але в такій ситуації може опинитися кожен. Коли спілкуєшся з бездомними, розумієш, що не завжди ці люди самі винні в тому, що з ними сталося. Є такі, які вийшли з дитячих інтернатів і не мали де подітися, потрапили під негативний вплив, ступили не на ту стежку. Вкрав, сів до в’язниці, вийшов - і знову те саме, плюс алкоголь. Тому зрозуміло, що в мешканців негативне ставлення до бездомних, мовляв, «брудні, заразні, злодюги». Але серед них є зовсім непогані люди, з вищою освітою, різними досягненнями, трагічними історіями… 
Таких історій волонтерки-християнки почули немало. А почалося з того, що якось вони набрали бутербродів і пішли по місту, а точніше, по вокзалах і теплих підвалах. Так і знайшли тих, хто сьогодні виживає лише завдяки гарячим обідам і спілкуванню. 
- Ми хочемо дати цим людям не тільки поїсти, але й якусь мету в житті, тому спілкуємося з ними, співаємо християнські пісні, запрошуємо до церкви. Декотрих відправляємо до реабілітаційних центрів у Смотрич, Хмельницький, Київ, Вінницю, Житомирську область, - каже Галина. - Хоча далеко не кожен із них погоджується на це. Вони звикли до такого життя, замкнулися в собі та бояться змін. Багато так і помирають на самоті. 

«ОСНОВНА ЇХНЯ ПРОБЛЕМА - ЗЛОВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЕМ»

Виявляється, в Кам’янці-Подільському живуть трохи більше як 30 осіб, які не мають житлової площі, ніде не прописані та мешкають на вулиці. Про кожного з них знають у секторі обліку бездомних громадян, створеному при територіальному центрі «Турбота». 
- Ми знаходимо і беремо на облік таких людей, - каже завідувач сектору Олег БОЙЧУК. - Найчастіше їх можна побачити в районі Центрального ринку, на вокзалах, біля пунктів прийому макулатури й склотари, адже це основний їхній заробіток. Ми допомагаємо безхатченкам у відновленні документів, в оформленні пенсії або державної соціальної допомоги. Якщо в людини є серйозні проблеми зі здоров’ям, супроводжуємо на обстеження в лікарнях і допомагаємо встановити групу інвалідності, щоб бездомний міг отримувати відповідні виплати. Також намагаємося знайти родичів цих людей, за бажанням самих безхатченків можемо направляти їх у будинки-інтернати. Хоча в більшості випадків ці люди неохоче сприймають таку пропозицію. Зазвичай погоджуються лише ті, хто не може дати собі ради через, скажімо, інвалідність. А от по що часто звертаються - то це по теплий одяг. Його, до речі, нам приносять небайдужі кам’янчани. 
БЕЗ ДОМУ… АЛЕ ПІД ОПІКОЮЗі слів Олега Дмитровича, за попередні півроку працівники сектору обліку бездомних громадян допомогли оформити інвалідність двом безхатченкам. Із приводу інших виплат, то, як правило, більшість таких людей отримують державну соціальну допомогу для осіб, які не мають права на пенсію. 
- Основна їхня проблема - зловживання алкоголем, багато з них мають судимості, втратили родинні зв’язки, ні з ким не спілкуються. Ми знаємо фактично всіх таких людей у місті, подаємо їхні списки до Всеукраїнського реєстру бездомних, - продовжує Олег Бойчук. - А вони, у свою чергу, знають, до кого при потребі звернутися. До речі, бояться самі йти до лікарні, вважають, що їх не приймуть. А щодо хвороб бездомних, то це найчастіше алкогольний гепатит, захворювання внутрішніх органів. Ми змушуємо їх робити флюорографію для профілактики туберкульозу. І сьогодні таких хворих серед бездомних немає. 
У Кам’янці є люди, котрі переймаються проблемами безхатченків. Це, скажімо, волонтери з костелу на Нігинському шосе, які дають можливість бездомним помитися, поїсти, тепло одягнутися. Підтримує їх і товариство «Кам’янець-Подільський - Вісбаден», яке очолює Раїса Павлюкович. Щонеділі, о 12.00, на вулиці Польський ринок, 4а вона організовує недільну кухню для всіх кам’янчан, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі й безхатченків. Гарячими обідами таких людей забезпечує і церква Євангелістів. Крім того, пересічні кам’янчани передають у територіальний центр «Турбота» теплий одяг, який дуже потрібен безхатькам. 

«МИ ЗНАЄМО, ДЕ ВОНИ ПРОЖИВАЮТЬ, ВІДВІДУЄМО ЇХ, КУПУЄМО ЛІКИ, ЗНАХОДИМО ДЛЯ НИХ МОЖЛИВІСТЬ ПОМИТИСЯ»

…У дворі, де Галина та Леся розкладали обід, зібралися близько 35 людей. Переважно це чоловіки середнього віку, також двоє жінок, бабуся. Не всі з них бездомні. Поїсти приходять ті, хто має у цьому потребу, - малозабезпечені, неблагополучні, які випивають. 
- Нетверезих до обіду ми не пускаємо, - каже Галина, - тому в них з’являється стимул не пити. Кажу їм: «Хлопці, ми ж докладаємо зусиль, щоб приготувати вам їжу! Ось Леся пожертвувала своїм часом, залишила без уваги трьох дітей, аби спекти для вас домашнього пирога. Так от і ви постарайтеся!». Ми їх навчаємо дякувати за їжу, вони вивчили напам’ять молитви, часто граємо на баяні, гітарі. Шкода їх. А коли більше про них дізнаєшся, стають ніби рідні. Ми знаємо, де вони проживають, час від часу відвідуємо, купуємо їм ліки, знаходимо для них можливість помитися. Хворіють такі люди нечасто, а от замерзнути можуть. Думали, що після цих морозів хтось із них не виживе, але бачимо, що їсти прийшли всі. 
Як розповідають жінки, інколи потрібно місяць-два, аби бездомний почав щось розповідати про себе. Зазвичай мовчать, спокійні, залякані. Цим нерідко користуються нетверезі молодики, які розгулюють уночі по місту і задля розваги можуть побити чи порізати «бомжа», котрий збирає на смітнику пляшки та макулатуру. 
- Ось цей чоловік - майстер спорту, отой в окулярах - професор, дуже мовчазний. Ми, чесно кажучи, довгий час навіть думали, що він глухонімий. 
А перший, із ким познайомилися, - Володя. Живе на Польських фільварках у сараї. Сидів у в’язниці, через алкоголь втратив дружину, яка викладає в одному з освітніх закладів міста. Декілька разів ми відправляли його до реабілітаційного центру, допомогли зробити операцію із заміни кістки на нозі. В іншому разі він би помер. Тепер, дякувати Богу, Володя тримається, не п’є. 
А бездомний Саша має родичів у Німеччині - п’ять сестер та 91-річну маму. Вони довгий час вважали, що Олександр помер, а коли дізналися, що живий, дуже зраділи. Чекають на нього, а він не хоче їхати. 
Приходила до нас бабуся з одного із сіл району, яка має дітей, багато внуків. Так сталося, що на схилі літ вона поїхала з дому, аби довести дітям, що сама може впоратися. Категорично відмовлялася просити допомоги. В результаті опинилася на вулиці, жила на вокзалі. Їй було дуже важко, до нас ходила їсти, плакала. Ми знайшли для неї роботу на ринку. Тепер жінка працює, винаймає квартиру і вже навіть не приходить на обіди, часом заходить привітатися. Каже, що й таке в житті треба пережити. 
А 28-річний Міша вийшов із в’язниці, опинився на вокзалі. Втратив сенс життя. Ми думали, що він покінчить життя самогубством. Але з часом віджив. Вітається, а раніше навіть не дивився на нас. 
А це - колишній афганець, який був у полоні, зазнав психологічної травми. Повернувся, почав пити, сидів у в’язниці. Близько 10 років живе у підвалі. Хороший і спокійний дядько… 
А поки Леся та Галина розповідали історії безхатченків, нас вразило й дещо інше - відчайдушна самопожертва, терплячість і безкорисливість цих привітних жінок, які, незважаючи на власні проблеми й турботи, зуміли знайти в собі сили для такої справи…

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку