Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
24.02.2017

«АНТИТІЛА»: «ВСУПЕРЕЧ УСЬОМУ, СПІВАЄМО РІДНОЮ МОВОЮ»

Весна в Кам’янці-Подільському розпочнеться 5 березня. Тоді в нас буде «Сонце» - концерт гурту «Антитіла» в рамках всеукраїнського туру на підтримку п’ятого альбому. Поки чекаємо драйвового виступу з новою програмою, знайомимося ближче із фронтменом гурту Тарасом ТОПОЛЕЮ.

У Кам’янці відбулося дві зустрічі лідера «Антитіл» із молоддю. 16 лютого музикант презентував соціальний проект «U-Report» спочатку в прес-центрі міськради, а потім - у актовому залі національного університету. Після презентацій без пафосу й щиро відповідав на всі запитання студентів і журналістів. Його очі світилися, коли розповідав про сім’ю - дружину і двох синів, улюблену роботу, розповіді пересипав жартами. Але усмішка зникала, коли мова заходила про події на сході. Погляд волонтера враз змінювався. Бо біль, який бачив по той бік сцени, приховати неможливо.
Усім, хто не зміг потрапити на зустріч із артистом, пропонуємо інтерв’ю, де говоримо про особисте життя та дружину - співачку, відому як Alyoshа, про творчість, політику та війну на сході.
Тарас Тополя- Тарасе, що ж представляє собою проект «U-Report», обличчям якого в Україні є «Антитіла»?
- Активісти «U-Report» вивчають думку української молоді. Вони декілька разів на тиждень надсилають смс-повідомлення зареєстрованим учасникам. У меседжах декілька запитань на актуальні теми: освіта, медицина, дозвілля, фінанси, статеве життя тощо. Результати опитування впливають на рішення чиновників з того чи іншого питання. Зареєструватися в «U-Report» дуже просто: відправити смс із текстом «Антитіла» на номер 4224. Завдяки проекту вже вдалося відстояти предмет «Основи охорони здоров’я», який хотіли забрати зі шкільної програми, але 94% респондентів висловилися за нього. Тепер актуальне питання - святкування Дня молоді, яке в усьому світі відзначається 12 серпня.
До речі, саме завдяки проекту з’явилася можливість ближче поспілкуватися зі студентами, фанатами. Під час концертів немає часу на розмови, бо там зазвичай співаю. Іноді жартую, іноді навіть смішно... Але до Кам’янця-Подільського приїхав, аби максимально відверто і чесно поговорити.

«НУ, МУЗИКАНТ - ЦЕ ПОНЯТНО, А ПРАЦЮЄШ ТИ ДЕ?»

- Популярним Ваш гурт став навесні 2007 року, коли взяв участь у телепрограмі «Караоке на майдані». Що передувало цьому?
- Моя історія як музиканта розпочалась у шестирічному віці із занять скрипкою. Потім були ансамблі, хори. Але особливо цікавився сучасною музикою, тому в 6-7 класі почав мріяти про власний гурт і робив усе можливе для його організації. В підвалі школи разом із хлопцями-однодумцями проводили репетиції, самі збирали барабани, грали на якихось поламаних інструментах. Навіть коли вже навчався в університеті Міністерства внутрішніх справ, де була закрита режимна зона, то все одно знаходив можливість бігати раз на тиждень за периметр на репетиції. Але, щоб мене відпускали, мусив добре вчитися.
Живу музикою - це мрія мого життя. Хоча не був упевнений, що вона приноситиме дохід, але завжди цього хотів. І, власне, сьогодні я - щаслива людина, бо займаюся тією справою, яка приносить і задоволення, і дохід, і реалізацію. Кайфую від цього, чого і вам бажаю! Маса людей мають роботу, яку ненавидять. Мова йде і про сучасників, і про покоління батьків, а також дідусів і бабусь. Їх найбільше шкода, бо все життя тягнули до пенсії, лиш би дотягнути, а врешті-решт отримали мізер, який їх не влаштовує. Життя минуло, а задоволення немає і не було. Тому кажу всім - робіть ту справу, яка вам подобається. Живіть сьогоднішнім днем.
- Коли зрозуміли, що ось вона, популярність?
- Усе сталося дуже весело. В мене є бабуся, яка має два улюблені телеканали - це «1+1», «Інтер» і проводове радіо. До якогось моменту вона сприймала мою справу з серії: «Ну, музикант - це понятно, а працюєш ти де?». Але якось, пам’ятаю, приїхав до неї, а вона каже: «Ти знаєш, я була в раді ветеранів, і там сказали, що бачили тебе по телевізору. Прийшла додому, а там по радіо програма з тобою». Відповів їй, що це таки, мабуть, уже популярність. Бабуся подумала і каже: «Слухай, давай я тобі дам 200 гривень, купи собі гарний костюм з «отлівом». Будеш на сцені такий гарний».
Але якщо чесно, то не було такого відчуття, що прокинувся вже популярним, бо «Антитіла» - це історія системної праці не лише в творчості, але й менеджменті. У нас із другом і колегою Сергієм Вусиком досить довгий непростий музичний шлях. Але поступово все більше і більше людей приходять на наші концерти, починають жити нашими піснями. Щороку ми робимо тури: 2016-го був «Все красиво», цього року - «Сонце». До речі, виступатимемо і у вашому місті, у залі ПДАТУ.
Єдиний вимір популярності - це наповненість залу, чи готові прийти до тебе люди і поділитися частинкою коштів, які можуть виділити. І це найважливіше.
А вже наша справа - дарувати емоції.
У нас два пріоритети: творчість і сім’я. Бо коли є час, ми вдома, з нашими дітьми, дружинами. Але ми варимося в шоу-бізнесі й дивимося на інших. Смішно і страшно спостерігати за окремими «селебріті», які не пропускають жодних прем’єр і презентацій, нової марки шкарпеток чи бренду трусів. Дивишся, як вони з року в рік не вилазять із телекамер, а зібрати людей на свій концерт не можуть. То все не по-справжньому, то все фейк. Якби у нас так відбувалося, то для мене була б велика трагедія.
По справжньому - це люди на концертах. Лише цим ми міряємо популярність. ...І, звичайно, моєю бабусею.
- Чому вирішили назвати гурт «Антитіла»?
- Колись була однойменна пісня про стосунки між людьми, а потім власне ця пісня перейшла і до назви гурту. Антитіла - це протилежності та співпротилежності: чорне і біле, любов і добро - все це співіснує і дає життя. А ще з біології - це білі кров’яні тільця, які борються з вірусом. У цьому також щось є.

МУЗА - ALYOSHА

- А хто надихає на творчість? Хто Ваша муза?
- Хіба в мене є вибір, щоб відповісти на це запитання (усміхаючись, показує на обручку)? Звичайно ж, це моя кохана дружина Олена. Але про музику вдома ми стараємося не говорити - здебільшого про особисте. Хіба що малий Ромчик нам співає. Бачу, що підростає молоде покоління артистів.
- Як Ви познайомилися із дружиною, та наскільки концерти впливають на стосунки і сімейне життя?
Тарас Тополя з дружиною Оленою, відомою як Alyosha- Півтора року «Антитіла» співпрацювали із продюсерським центром, де Олена певний час працювала. Перетнулися в одному із кабінетів. Познайомились - і все. Щоб ви уявили: це була така одна велика квартира, десь на 8 різних кімнат, там постійно тусувалися «Антитіла», «Пара нормальних», Ваня Дорн, Алекс Луна, серед них була і Олена, сьогодні відома як співачка Alyoshа. На кухні пили чаї, обмінювалися думками. Тісніше почали спілкуватися після «Євробачення». Запросив її на День міста Славського, який допомагав організовувати.
А там така гарна традиція: один день усі співають - наступного гостяться. Після тих гостин повернулися до Києва. Так уже 7 років разом.
Як гастролі впливають? Звичайно, впливають, але вона сама гастролює і знає, що це таке. Нам не треба пояснювати одне одному, чому повертаємося пізно. Швидше на дітей впливає, бо вони хочуть батьківської уваги. Намагаюся хоч по телефону більше спілкуватися з ними, хоча це все не те. Але це життя артиста, і воно таке.

УКРАЇНСЬКА МУЗИКА МАЄ НЕПОГАНІ ПЕРСПЕКТИВИ

- Що порадите початківцям у сфері музики?
- Моя порада не лише початківцям і не лише в творчості: спочатку зрозуміти, чого ти хочеш від себе, яка твоя мета, далі - наскільки сильно цього хочеш. А вже потім починати робити все можливе: стукати в двері, намагатися якось прорватися до тієї мети, яку поставив. Щодо творчості, то тут є ще одна умова: треба адекватно себе оцінити. Можливо, ти не вмієш співати, чи в тебе немає відчуття ритму. Тоді потрібно розвивати в собі щось інше.
Сьогодні для співаків існує дуже багато можливостей: різні талант-шоу, конкурси. До речі, я буду в журі конкурсу «Хіт-конвеєр» від телеканалу М2. Це серйозний захід, який шукає по всій країні молодих виконавців, їхні треки і допомагає переможцю стати популярним. В україномовній музиці сьогодні ренесанс. Треба тільки йти до своєї мети, розвиватися, бо просто з неба рідко коли щось падає.
- На Вашу думку, якими є перспективи саме української музики?
- Прекрасними. Подивіться тільки на наших молодих виконавців: які вони роблять відео, кліпи, які пісні випускають. Через декілька років побачите, що все дуже зміниться. Зміниться і ефір українських радіостанцій, музичних телеканалів, хоча він уже трохи змінився. У ваших плеєрах і телефонах частка української музики стане більшою. Я за те, аби багато молодих україномовних виконавців розвивалися, аби ви купували на їхні концерти квитки і казали, що вони круті.
- Яку пісню вважаєте знаковою?
- Їх багато, бо кожна відіграє якусь особливу роль у житті «Антитіл». Якісь стають популярними, якісь ні. Перша пісня, з якою нас почули, - «Я не забуду першу ніч» на «Шансі». Потім - «Буду вуду». Так називається наш перший альбом і перший кліп, який реально крутили на телебаченні. І багато людей дізналися про нас завдяки йому. «В книжках» дуже знакова. Але завжди кажу, що улюблена пісня - це нова. У нас вийшов альбом «Сонце», де є 9 нових пісень, і вони тепер у фаворі. Найбільше подобаються, найприємніше їх грати, бо вони свіженькі. І так буде, поки не випустимо новий альбом.
- Чи співпрацюєте із продюсерами?
- Ні. Ми співпрацювали з продюсером півтора року, потім вдарили по руках, сказали: «Досить!» і розбіглися. Менеджментом займаємося самі.
- Яку музику слухаєте?
- Здебільшого слухаю тишу в машині. Бо в житті музики дуже багато. Іноді перебір. Коли пишу альбом, то дотримуюся музичної гігієни. Не вмикаю радіостанцій, жодних композицій чи виконавців, бо коли пишеш свою музику, хочеться, аби вона була чистою від інших мелодій та ідей. Вони ж підсвідомо можуть десь залізти, і потім думаєш: «Опа, по-моєму, воно вже десь було!».
- Яке Ваше ставлення до кам’янецького фестивалю «Республіка»?
- Я - за будь-який такий кіпіш. Але нас туди не запрошують, тому сказати напевно не можу.
- У своїй пісні «Танцюй» Ви використали рядки з гімну столиці. Чому саме «Києве мій»?
- Я - киянин, обожнюю своє місто і мені подобається композиція «Києве мій». Дуже давно планував якось використати її у своїй пісні, але мав настати її час, розумієте? От саме в цій пісні, саме в тому моменті рядки з гімну мого рідного міста лягли ідеально. Чи настане той самий час для інших пісень, ніхто не знає. Поки не планую знову об’єднувати історію і сучасність. Хоча українські народні пісні дуже люблю. Одна з моїх улюблених - «Ой у вишневому саду».

ДІТИ ЇХ НЕ ДОЧЕКАЛИСЬ...

- Ви - відомий волонтер, одним із перших почали допомагати військовим. Із чого все почалося?
- Навесні 2014-го, коли тільки почалися проблеми на сході, першими до нас із Сергієм звернулися військові саме з Кам’янця-Подільського. Попросили допомогти бронежилетами. Ми почали збирати кошти: просили у друзів і знайомих, залучали журналістів, інших людей від медіа та бізнесу і назбирали першу допомогу - 50 бронежилетів. Потім запрацювало сарафанне радіо: люди зверталися - ми допомагали. Наразі в нас уже свій благодійний фонд у Києві під назвою «Вільні - UA». Я роблю все, що можу, не як артист, а як громадський діяч, як пересічний українець. Моя філософія проста: як би ми не ставилися до тих подій, що відбуваються на сході, хлопці мають живими повертатися додому. І якщо можемо допомогти, то це потрібно робити. Ми ніколи не передавали на схід снарядів, патронів, гранат, не допомагали тими речами, які вбивають, допомагаємо лише захиститися та утеплитися. Нещодавно з Чикаго надійшла солідна допомога. Також розвезли її по всіх точках. Слідкуємо, аби все, що закуповуємо, потрапляло тим, кому найнеобхідніше, - на самий краєчок, а не на склад десь там.
- Розкажіть, будь ласка, що стало передумовою для написання пісні «У книжках»?
- Вона про сина, батько якого повернувся не в реальності, а в книжках як Герой. Написана в той період, коли почали активно їздити на схід. Я бачив солдатів і розумів, що ми їдемо додому, а вони залишаються там.
Траплялося різне. Одного разу приїхали до хлопців у Мар’їнку вдень, а буквально наступної ночі їх накрило «Градами», і багато тих, кого ще вчора бачили, загинули. Діти їх не дочекались... Мені, батькові двох дітей, це дуже важко сприймати. Пісня писалася дуже непросто, дуже довго, але вийшла такою, якою вийшла...
- Як ставитесь до влади?
- Загалом сказати важко. Можу судити по собі. Наша діяльність не дуже пов’язана із владою. А от фінансова спроможність людей, які приходять на концерти, пов’язана із тарифами на комунальні послуги, цінами на продукти. Хоч концерт - це не перша необхідність, це розвага, але бачу, що люди можуть прийти. Отже, можуть собі це дозволити. Але коли повертаюся до Києва і бачу платіжки за комунальні послуги, то не знаю, чи стало краще.
Народився в Києві й пам’ятаю, які платіжки були колись, а які нині. Це небо і земля. Що там казати, якщо за 2 місяці віддав 10 тисяч гривень лише за комунальні. І це при тому, що всюди лічильники. Тому однозначно, що людям стало важче.
Ідеологічно підтримую владу, бо вона проукраїнська. А от які вони там схеми крутять, не в курсі, бо я не в схемах, я проти. Водночас готовий жити із порожнішим холодильником, але щоб наді мною майорів синьо-жовтий стяг, щоб біля мене були проукраїнські люди, щоб вони не боялися своєї позиції. Заради цього готовий потерпіти. Із часом, сподіваюся, вигребемо.
- Ви принципово розмовляєте і співаєте українською? Кажуть, що це невигідно для багатьох виконавців.
- Я вільно володію і пишу російською, гірше - англійською. Чому співаємо українською? Наше покоління повинно для початку переламати стереотип меншовартості, а згодом виховати культуру споживання свого - україномовного - контенту. Не другосортного, а першокласного, свіжого, якісного! Іншого шансу може не бути.
Вся наша творчість міряється суспільною користю. Якщо ми приносимо суспільну користь, задоволення - це вже добре.

Ольга БАНАХ, 
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.


Повернення до списку