Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.03.2017

НЕ ЗАМКОМ ЄДИНИМ

НЕ ЗАМКОМ ЄДИНИМ

Приміське село Панівці, що лежить на березі річки Смотрич, вражає своєю історією, культурою, кількістю історичних пам’яток і красою. Дивують та надихають навколишні сільські ландшафти, але особливо цікаво у центрі: куди не глянь - погляд зупиняється на пам’ятках XIX століття. І це лише за 8 кілометрів від Кам’янця-Подільського. Зрозуміло, час бере своє, і мало що залишилося в пристойному стані. А так хотілося б, аби багата пановецька історична спадщина виглядала як гідний музей просто неба. Щоб сюди юрбами ходили туристи, а місцеві робили все можливе, аби розвивати своє село, будувати нові замки, не гірші, ніж у попередників.
Утім подивитися тут є на що і сьогодні. Про руїни замку Потоцьких кажуть, що там і нині вирує ціле підземне життя. Помітні залишки споруд кальвіністів, недобудований залізничний міст, що зводився 1916 р. для з’єднання двох імперій - Австро-Угорської та Російської - ілюстрація понівечених війною надій. Прикладом віри і надії в селі є відоме цілющими властивостями джерело біля водоспаду «Злаз», що над Смотричем. Кажуть, що його вода лікує від хвороб очей.
Ми вас зацікавили? Тоді - гайда на екскурсію! 

ПРОБЛЕМИ ВИРІШУЮТЬ ПО МІРІ НАДХОДЖЕННЯ

Щоб ви знали, у Пановецької сільської ради є навіть власна символіка - герб і прапор. У композиції герба - гілочки верби, що символізують село, сокіл, що асоціюється зі свободою, і підкова на щастя. У прапорі поєднуються національні кольори на рожевому фоні. Автором символіки є Пановецький сільський голова Анатолій КОСТЮК.
Що не кажіть, а назву село виправдовує, бо все тут поєднане із польським магнатом Потоцьким, який жив у другій половині XVI ст. Тому й ми свою екскурсію розпочинаємо саме з його угідь.
Родзинкою і найбільшою гордістю села є Пановецький замок. За часів свого існування він зазнав різних нападів і облог. Тому сьогодні залишилися тільки його рештки і підземні ходи. Навпроти руїн - величезне приміщення у досить непоганому стані. Там у давнину розміщувався костел, сьогодні у цій триповерховій будівлі туляться клуб, бібліотека і сільська рада. Раніше на другому поверсі була ще й кіноапаратна, звідки показували кіно. Але сьогодні головні фільми і сценарії - у сільській раді. Ми потрапили на один із них під назвою «Сесія сільської ради». Депутати того дня заслухали і затвердили звіт сільського голови за 2016 рік. Розподілили залишки коштів, виділивши гроші на соціальні програми, зокрема на пільгове перевезення громадян, утримання соціальних працівників. Понад 100 тисяч гривень заклали на соціальну допомогу односельчанам. А також запланували делегувати кошти на медицину - два місцеві медпункти і придбання білизни для терапевтичного відділу ЦРЛ.
Запитали ми в обранців і про проблеми сіл громади, з якими доводиться стикатися місцевим мешканцям. Їх виявилося чимало: ремонт доріг, кладок, громадський транспорт, перевезення пільговиків. Проте найактуальнішими залишаються вивезення сміття, водопровід і розширення кладовища.
- Якщо з водою і сміттям ми майже вирішили проблему, бо тягнемо новий водопровід у Верхніх Панівцях, а на сміттєзвалище вже є проект, потрібен лише паспорт, то із кладовищем усе ніяк, - пояснює сільський голова Анатолій КОСТЮК. - Впирається воно у заповідну територію так званої Пановецької дачі, розширити не можемо - немає дозволу. Просили його ще в Юлії Тимошенко, коли та була прем’єр-міністром, і в усіх, хто займав посаду після неї... Але зась.
Із дорогами та вуличним освітленням питання вирішуються. Закупили двотарифні лічильники та реле світла, що дасть змогу економити. Дороги латаємо, якщо є можливість, допомагає у цьому директор комбінату будматеріалів Анатолій ОЛІНЕВИЧ. Але через горбисту місцевість після дощів дороги вимиваються, і наші зусилля без допомоги односельчан зводяться нанівець. Через усю територію Пановецької сільської ради протікає річка. Маємо сім кладок, які треба доглядати, ремонтувати.
Приємно вразив міст, про який «Подолянин» писав у статті «На грані провалу» у вересні 2015 року. Замість прогнилих дощок і величезних дір, тут уже нове покриття. Міст таки відремонтували, хоч і не капітально, як він того потребує.

ПРО ФУТБОЛЬНІ ДИНАСТІЇ Й АМБІТНІ ПЛАНИ

Під час сесії місцевий активіст і депутат сільської ради Сергій СОЛОВОДОВ озвучив питання щодо приміщення для тренувань місцевої футбольної команди «Замок». Цьогоріч гравці відзначатимуть тридцятирічний ювілей. Незважаючи на те, що грають лише на ентузіазмі та без особливих спонсорів, результати солідні. У чемпіонатах району з футболу протягом 2000-2016 років взяли участь понад 70 команд, пановецький «Замок» - на гідному 6 місці.
Сільський голова Анатолій КОСТЮК- Пам’ятаю, як усе починалося, - каже Сергій Соловодов. - Спочатку була команда від місцевого колгоспу «Україна», потім колгосп розпався, а разом із ним і футбол. Якось запропонував братам Бойчукам - Олегу і Володимиру - заявитися на чемпіонат району. До нас приєдналися хлопці з селища цукрового заводу і Острівчан. Це був такий кістяк.
Сьогодні команда грає вже в оновленому складі, найкращі гравці - Сергій Бойчук і Сергій Лабанський. Їхні батьки грали пристойно, навчили і синів, так би мовити, підготували гідну заміну.
Із сесійної зали ми спускаємося до осередку культури села - Будинку культури.
Сьогодні там капітальний ремонт. Майстри залили підлогу, роблять сцену і коридор. До травня - червня буде і нова сучасна завіса.
Окремо від глядацького залу заплановане затишне фойє. Його взимку обігріватимуть, і слугуватиме воно ще одним залом. Тут планують проводити новорічні свята і відзначати урочисті події.
Розвивають культуру села і в місцевій бібліотеці, що розташована на третьому поверсі колишнього костелу. Господарює тут бібліотекар Наталія ПЕТРИК, яка із захватом розповідає про читачів, які не лише приходять по книги, але й допомагають готувати різноманітні заходи. Це Віка Худик, Ліза Бойко, Іван Сорокатий, учні 8 класу. Мій погляд зупиняється на майстерно розмальованих стінах бібліотеки. Хоча зображена стара шевченківська хата, але від неї віє теплом... Ця бібліотека нагадала старі церкви, в яких ікони також зображали на стінах. Створив усю цю красу місцевий художник-аматор Валентин КОБИЦЬ.
Панівці прославляє і Михайло КОЦЮБАНСЬКИЙ - відомий журналіст, літописець і учасник афганської війни. Сьогодні він ще й наш захисник, адже 2015 року разом із сином записався добровольцем, аби відстоювати незалежність країни.
Патріотом він був завжди, навіть на заробітках у Португалії щиро збирав земляків, редагував україномовну газету і готував передачі на радіо для українських заробітчан.
Михайло Михайлович розповів нам легенду про рідне село і про власні дослідження під час перевірки її правдивості.
- Хтозна, коли те було! Як казала моя покійна бабця, може, за царя Тимка, а мо’й - ще раніше. Але цю переповідку вона чула від своєї бабусі, якій також цю історію розповів хтось із старожителів нашого села. А суть її така. В сиву давнину тієї лощини, по якій нині тече невеличкий струмочок і яка закінчується стрімким водоспадом над берегом Смотрича, колись не було. В ту пору скельні відроги річкового каньйону теж не були такими високими. І ось там, на схід від Панівців, якщо підніматися вгору від урвища «Злаз», колись було село. Достеменно невідомо, скільки в ньому жило людей, і чи було це поселення пра-Панівцями. Але, за переказами, в цьому селі стояла церква.
За словами моєї бабусі, якісь тяжкі гріхи тих людей накликали кару Божу. І село почало провалюватися, занурюючись у мочар, сповзало в річковий каньйон. Останнім свідченням того поселення багато років була церковна дзвіниця, яка потихеньку, але невідворотно, провалювалася під землю.
Я навчався на геолога, коли почув цю історію. Тож вирішив провести власне розслідування. Над Смотрицьким каньйоном, на пагорбах із північно-східного боку села, є чимало місцин, які по-народному звуться «завалинами». Там справді грунтові води спричиняють провали і оповзні земляної поверхні, утворюючи барханоподібні форми рельєфу. Але ці зсуви і мочарі з’явилися відносно недавно - тоді, як на водороздільному плато, між Пановецькою і Малослобідською долинами, запрацювали поля фільтрації цукрового заводу (по-місцевому «вали»). Що ж до того орієнтовного місця, де, за оповідями, мало б стояти село, то там і тепер через грунтові води, які витікають із мочара і джерел, відбуваються зсув і обвали порослих ліщиною і грабом схилів. Таку руйнацію, крім підземних вод, спричиняють ще й поклади в’язкої синьої глини, яку колись (ще за мого дитинства) люди копали в тих місцях. Також підтвердженням того, що в давнину на тому місці були поселення наших давніх пращурів, є кремінні скребки, ножі та наконечники для стріл, які я особисто збирав на тодішніх колгоспних полях.
Із пори введення в наших краях християнства минуло не так уже й багато часу, тому щось від того поселення таки мало б знайтися… але я, крім гарного бабусиного переказу, нічого не знайшов.
НОВОГО НЕ МАЮТЬ,

АЛЕ ПРО СТАРЕ ДБАЮТЬ

Далі продовжуємо нашу екскурсію панськими конюшнями.
У XVI ст. тут були коні, а нині навчаються діти. Ніде правди подіти, конюшні таки добротні тоді будували. У затишних класах середньої школи навчаються 72 учні, працюють 15 учителів.
Незважаючи на призначення будівлі декілька століть тому, тут затишно, гарненько та охайно. Звісно, зі старого нового не зробиш, все ж порядок тут насамперед. Директор школи Володимир МИТКО люб’язно провів екскурсію всіма класами. Показав навіть їдальню, до речі, не всі на таке наважуються. Але коли немає що приховувати, то й нічого боятися. До того ж керівник розповідає, що частенько контролювати роботу харчоблоку запрошує і батьків школярів, аби ті знали, як і чим харчуються їхні діти.
Пишаються у школі своїми учнями, вчителями. Радіють їхнім успіхам. Нещодавно місцева мешканка Юлія БОЙЧУК перемогла в соціальному проекті «Зберігай власні гроші та енергоресурси України!».
У рамках цієї ініціативи було розіграно комплект енергоефективної техніки, якою буде обладнано трудовий клас школи. Свій виграш - холодильник, духову шафу, варильну поверхню і посудомийну машину - дівчина разом з організаторами заходу 7 березня передали Пановецькій ЗОШ I-II ступенів.
Із походженням більше пощастило дитячому садочку. Колись тут був флігель для панської прислуги, потім - гуртожиток. Сьогодні лунає сміх дітлахів і ростуть багато-багато вазонів. Розрахований ДНЗ на 26 дітей, відвідують 20.
- Ми тісно співпрацюємо із сільською радою, школою, - каже завідувач Тетяна ОКРАЇНЕЦЬ. - Торік придбали пральну машинку, бензопилу, забезпечені всім необхідним. Хай наше приміщення старе, але маємо те, що маємо. Тут тепло, охайно, є діти, а це найголовніше!
Діти у громаді справді є. На всю Пановецьку сільську раду (до неї входять села Зубрівка і Цибулівка) 1602 мешканці. Серед них 277 дітей.
Робочих місць у селах практично немає, але більшість мешканців працевлаштовані в місті.
Усе ж на території громади зареєстрований кар’єр із видобутку вапнякового каменю, олійний цех, РЕС, «Газбудсервіс». Усі вони сплачують за землю - найбільший бюджетоутворюючий податок.
Забезпечені села й закладами торгівлі - всього 5 магазинів.
Хай не все тут ідеально і злагоджено, все ж вражають місцеві мешканці, які вболівають за своє село, культуру і розвиток. Не для слави чи грошей, а просто тому, що закохані в рідний край. Слова Михайла Коцюбанського тому підтвердження: «Дитячими незміцнілими кроками ти міряв каньйони вздовж прудкоплинного Смотрича, слухав із захватом неповторно - чаруючі мантри жайвора у полуденному небі поблизу села Панівці... Власне тому й закохався раніше, аніж навчився граматики в школі».

ПАНІВЦІ: ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА

Розташування. Сучасне село Панівці розташувалося на берегах невеликої звивистої річки Смотрич, що петляє Хмельницькою областю й на її півдні впадає в Дністер. Від Кам’янця-Подільського Панівці лежать на відстані 8 кілометрів у напрямку на південь до Дністра.
Три частини. Панівці складаються з трьох давніх сіл. Від Кам’янця за течією Смотрича це Драчківка (або Вищі Панівці), далі по течії - Верхні (Нагорні, Муровані, Старі) Панівці, нарешті - Нижчі (Долинні) Панівці. В XX столітті всі три села злилися в єдине - Панівці: 1939 року Драчківка увійшла до складу Верхніх Панівців, а в січні 1967 року Верхні та Нижні Панівці об’єдналися в єдине село - Панівці.
Перша згадка. Панівці - давнє поселення. Уперше їх згадано 1460 року. Тоді польський король Казимир IV Ягеллончик дозволив кам’янецькому католицькому єпископові брати десятину з низки сіл, розташованих поблизу міста. Цей перелік із 34 сіл навів Юзеф Ролле в своєму знаменитому тритомнику про подільські замки на молдавському прикордонні.
Походження назви. У вересні 1973 року Іван Гарнага писав у газеті «Прапор Жовтня» в рубриці «Звідки пішла назва»: «В основі назви лежить слово «пан», яке, мабуть, було прізвиськом першого поселенця чи одного з його нащадків». У давньоруські часи це слово було відоміше західним слов’янам, однак, як свідчить назва, вже тоді поляки чи чехи занесли його в Пониззя.
Ще одні Панівці. Хоч назва села приємна на слух, однак люди не поспішають називати Панівцями свої господарства. В Україні відомо ще тільки одне село з такою назвою. Це Панівці на березі Збруча - в Борщівському районі Тернопільської області.
Фортеця. Панівці належать до вельми красивих, мальовничих місцевостей. За старих часів вони відігравали дуже значну роль в історії краю. Тут був замок - оборонна окраїнна фортеця, влаштована Іваном Потоцьким, воєводою брацлавським. У другій половині XVI століття цей замок, якому двічі загрожували турки - 1621 року Осман і 1633 року Абаза-паша, витримав обидва рази щасливо облогу.
1651 року козаки, під проводом Джерджалія, після безуспішного штурму Кам’янця, 19 травня взяли пановецьку фортецю, до чого їм відчинив ворота якийсь поляк Тржилатковський, умовившись отримати за це чин полковника козацьких військ. Але козаки, вступивши в замок, повісили його за зраду своїм. Відновлений тільки в другій половині XVIII століття, пановецький замок тимчасово оживився під час заняття його конфедератами в 1769-1770 роках. Потім мало-помалу перетворювався на руїни; залишки його збереглися досі.

На стрімкому високому березі Смотрича височіють сірі стіни цієї колишньої фортеці, утворюючи неправильний многокутник. Довжина замкового майданчика - 39 сажень, ширина - 13, висота стін у місцях, що збереглися, - 4 аршини при товщині стін до 3 аршин. Є тут і сліди колишніх бастіонів, і воріт з фронту. Все це тепер входить до складу поміщицького саду.
Кальвіністи. Тут же видніється побудований уже в XIX столітті будинок власника Панівців. Цікаві тут будівлі. Служачи тепер стайнею, сараєм і коморою, збудований із каменю в два поверхи, раніше безсумнівно з’єднувався із замком і входив до складу його фортифікацій.
Ці будівлі, що досить добре збереглися, мають свою історію. У них від 1595 до 1611 року містилася кальвіністська школа нижча і вища, або академія, і одночасно майже, з 1601 до 1611 року, польська друкарня. Все це влаштував старанний реформатор Іван Потоцький.
Панівці після Хмільника Літинського повіту були другим пунктом, де тимчасово оселилася на Поділлі реформація, відома в Польщі на мові старанних католиків під ім’ям аріанства. У пановецькій школі викладали Панкратій Бальцер, Іван Маюс, Самуїл Пельзель, Іван Зигрович. На чолі типографії стояв Лаврентій (Ваврженець) Малахович. Видань пановецької друкарні відомо сім.

Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку