Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
17.03.2017

ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕФОРМИ

Староста Дмитро ХМЕЛЮК

Реформа територіального об’єднання громад добряче попсувала нерви всім сільським головам району. Одні поспіхом складали плани, як уникнути об’єднання, другі з жахом розбиралися в нових поняттях: децентралізація, ОТГ, староста, а треті - запрошували до себе більше й більше сіл, бо ж чим масштабніша територія, тим солідніші державні дотації.

Першопрохідці вже понад рік пожинають наслідки реформ. Як їм живеться в нових умовах, ми вирішили перевірити, так би мовити, за лаштунками - не в центральній садибі об’єднаної громади, де все квітне і все гарно, де надаються необхідні послуги, а в звичайному селі, де не так багато мешканців, але є школа, садочок, клуб, які потребують догляду і значних коштів на утримання. В поле зору потрапило село Колубаївці, що входить до складу Гуменецької об’єднаної територіальної громади. Староста Дмитро ХМЕЛЮК чесно та детально відповів на всі запитання, які нас цікавили.

ВЧИЛИСЯ, ПРАЦЮВАЛИ І ЗА ГОЛОВИ ХАПАЛИСЯ

- Дмитре Миколайовичу, що позитивного вдалося зробити за рік роботи на посаді, з якими проблемами зіткнулися?
- Спочатку питання виникли з документацією, бо починали з нуля, були першими в усьому, тому списати не мали в кого. Вчилися, працювали і за голови хапалися.
Просто так усе не робиться, на все заплановане необхідна купа паперів, розробка проектів. А як їх робити? Тому торік переважно займалися документами: на освітлення вулиць, ремонт доріг, воду, благоустрій. Розробили навіть перспективний проект розвитку до 2020 року. Щодо ремонту доріг, то капітальні роботи стартуватимуть при в’їзді в село, на дорозі, що розходиться на дві частини. Словом, починаємо спочатку. Потім - якісне асфальтове покриття, як промінці від сонця, простягатиметься все далі й далі.
Кошти на все це дають із сільської ради, нам лише необхідно запланувати і правильно оформити кошторис.
Торік ми вже ремонтували водогін, що пролягає селом, запустили ще одну водонапірну башту, кидатимемо й додаткові труби до неї. Частина Колубаївців давно була забезпечена водою, інші мешканці користувалися криницями. Цьогоріч усі ми сподіваємось мати централізоване водопостачання. Люди уже 16 років його чекають.
Частково замінили аварійні електроопори. Навіть проводимо експеримент: одну вулицю освічуємо світлодіодами. І так набагато економніше.
Дуже багато коштів витрачено на освіту. На території села є садочок і школа. В школі встановлюємо енергозберігаючі вікна. Купили учням інтерактивну дошку, телевізор, замінили плиту і холодильник. Днями в садочок привезли нові гойдалки. За все це заплатила об’єднана громада. Хоч у загальний бюджет наше село дає копійки, але натомість отримуємо більш значні суми на розвиток.
Знайшли спільну мову з перевізниками та приватними підприємцями. Неабияк нам допомагають Анатолій ЗЕЛЕНИЦЯ, директор ПП «Деметра-2010», та Віктор АНТОНЮК, керівник «Промтехнтрансу».
Скажу чесно, в нашій роботі є дуже багато рутини. Від початку року ми вже видали понад сотню довідок: на субсидії, соціальну допомогу тощо. Але тепер мешканцям не треба їхати до міста чи до Гуменців, бо ми робимо все на місці.
- Важко бути першопрохідцем?
- Дуже. Рік тому в Гуменецькій сільській раді відбулися вибори, під час яких обрали 13 старост на 21 село. Ми прийшли до влади, але не знали, з чого починати, що робити, які головні проблеми, а які другорядні. На щастя, маємо мудрого керівника. Гуменецький сільський голова Інна АБДУЛКАДИРОВА зуміла спрямувати нашу роботу в правильне русло, підтягнула в усьому, підказала, підказує і досі. Щоб згуртувати команду, вона запровадила правило: всім старостам відвідувати свята сіл у громаді. Відвідавши 15 чи 16 таких заходів, ми і подружилися, і побачили інші села, які приєдналися, дізналися, чим вони живуть, які проблеми мають. Є старости, котрі колись були сільськими головами, в них досвіду більше. Тому й вони багато в чому підказують.

ЩОБ УСЕ ЦВІЛО І ПАХЛО

- Кажуть, що в селі активно почали розвиватися культура і спорт. Це правда?
- Творчих і талановитих дітей та молоді в нас дуже багато. Головне - їх заохотити, створити гідні умови для занять і виступів.
Є у нас два аматорські співочі колекти-ви - чоловічий і жіночий, їхній керівник - Олександр СЛОБОДЯН. Дуже приємно, що співає там молодь. Дівчата назвали свій колектив «Крихітками», а хлопці визначаються із назвою. Цьогоріч сільська рада виділила їм гроші на костюми, тепер мають свої, бо досі брали напрокат. Придбали для них і апаратуру. Нещодавно Інна Григорівна сказала, що подаватиме їх на звання народних.
Хоч співає тут молодь, і не так давно, але слава про них поширилася далеко за межі громади. Кличуть на всілякі свята, бо запалюють вони по повній. У їхньому репертуарі як народні, так і сучасні пісні. Виступають цікаво, з гумором. Тому їм раді й старші люди, й молодь.
Розвиваємо і спорт. Маємо власну жіночу команду з волейболу. Вправляються місцеві спортсмени і в тенісі, міні-футболі, шахах. Досі спорту в селі не існувало. А тепер молодь активно займається. Створюй тільки умови. Наразі пробиваємо питання щодо матеріальної бази, бо ж потрібні і м’ячі, і сітки.
- Багато молоді в селі?
- У Колубаївцях проживають 670 осіб. Молодь є. Ми недалеко від міста, тому діти з дому їздять на навчання, старші - на роботу. В нашій школі нараховується 78 дітей, а в садочку - 16. Робимо все можливе, аби не тікали з рідного села.
- Ви - виходець із міста - втекли до села. Не було страшно змінювати місце проживання, йти на невідому посаду?
- Зміни мене не лякають, а загартовують. До того ж рідні в усьому підтримують, мама Людмила Борисівна неабияк допомагає. Я родом із міста, закінчив 14 школу. Працював у педуніверситеті завідувачем молодіжного центру, потім займався підприємницькою діяльністю. До війни понад 10 років працював у Росії, мав там власну справу. Коли почалися протистояння, ми з дружиною Людмилою та донькою Оленою морально не змогли там жити, бо в нас завжди була проукраїнська позиція. Так і переїхали. Донька школу закінчувала уже в Україні, зараз працює в Києві. Син Максим після практики в США повернувся додому і сьогодні працює агрономом у місцевому ПП «Деметра-2010».
Мені ж набридли великі міста... Захотілося до села. Тому 2014 року відбудував хату, що була батьківською спадщиною в Колубаївцях. Завжди мріяв про собаку, тому завів вівчарку. Засіяв газон. От і зустрічаю на новому місці 50-річний ювілей.
Мій батько з Колубаївців, а дід Петро Іванович був тут завбригадою, це як нині голова сільської ради. До речі, в моєму кабінеті стоїть його старий, але добротний стіл, який планую відреставрувати. Керував він також із цього кабінету. Але за роки перебудови приміщення добряче занепало, тут не було ні вікон, ні дверей, ні підлоги, стіни без штукатурки. Відремонтували, відновили все, мусили, бо ж до нас приходять люди.
За цей рік ми зробили небагато, бо на все необхідні проекти. Їх ми підготували. В планах ще перекриття ФАПу, заміна вікон у бібліотеці та клубі, ремонт фасаду школи, але першочергово встановимо дитячий майданчик у садочку, висадимо багато-багато квітів, аби все у нас цвіло і пахло. 

Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку