Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
24.03.2017

«ЯКОГО ДІДЬКА ТИ, ДІДУ, ЩЕ ТОПЧЕШ РЯСТ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ?!»

«ЯКОГО ДІДЬКА ТИ, ДІДУ, ЩЕ ТОПЧЕШ РЯСТ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ?!»

Без папірця ти ніхто і нічого не вартий. У цьому переконався житель села Княжпіль - 76-річний Микола ВОРОНЕЦЬКИЙ.
Де б не був, а довести те, що він - інвалід дитинства і член сім’ї загиблого у Другій світовій, ніяк не може. Розбивши об бюрократичні закони свою віру у справедливість, чоловік прийшов до редакції «Подолянина». Не сваритися, не скаржитися на когось, а просто поділитися наболілим. Оскільки він практично нічого не чує, усе детально написав у листі.

КРУГОВЕРТЬ БЮРОКРАТІЇ

«У газеті «Подолянин» за квітень 2016 року натрапив на оголошення, що членам сімей загиблих у Другій світовій війні, інвалідам дитинства належить допомога до Дня Перемоги. 2015 року ця сума складала 340 гривень. Я як член сім’ї загиблого у Другій світовій та інвалід по слуху з дитинства зрадів додатковим коштам і одразу ж пішов до районного управління соцзахисту. Там мене ошелешили запитанням: а у вас є посвідчення члена сім’ї загиблого та посвідчення інваліда з дитинства? Запитав, хто їх видає. У відповідь почув, що соцзахист і видає, але для цього потрібні докази інвалідності й того, що я - член сім’ї загиблого. Намалювали мені при цьому дуже райдужну картинку: якби документи були в порядку, то, крім пенсії, мав би ще соціальну допомогу та пільги.
Із цього й почалася моя паперово-бюрократична карусель...».
У своєму листі Микола Павлович описав і дитячі поневіряння, через які й почалися проблеми зі слухом:
«Народився я 12 квітня 1941 року. У десятирічному віці захворів на шкурлятину, так по-народному називали цю біду. Хвороба прогресувала, дала ускладнення на голову, дуже боліла голова, з вух виділявся гній. Хірург тодішньої лікарні імені Леніна Євген Ківільша зробив мені операцію на правому вусі, чим врятував від смерті. З того часу і донині на праве вухо я зовсім не чую. Проблеми і з лівим. Ще в дитинстві на нього трохи дочував, а на старості літ став глухий, як пень. Якісний слуховий апарат коштує майже 4 тисячі гривень, моїй скромній пенсії це не під силу.
Підтвердження своєї інвалідності з дитинства почав шукати в архіві міської лікарні. Там повідомили, що медичні карточки зберігаються лише три роки. А за 1951-1952 роки їх взагалі не існує.
Після тривалих обстежень як у районній, так і в обласній лікарні, отримав висновок, що глухий і потребую слухового апарату.
У результаті тривалих медичних перипетій одержав папірець із записом: «інвалід ІІІ групи загального захворювання». Втім для соцзахисту такий не підійшов. Коло замкнулося...».
Із вірою та надією на те, що справа може зрушити з місця, пенсіонер зібрав для управління соцзахисту РДА підписи старших односельчан, які стверджують, що Микола Воронецький після важкої хвороби з дитинства оглух (усього 32 підписи). Крім того, чоловік аргументує власну позицію і старими амбулаторними картками (від 1963 року), в яких нерозбірливим лікарським почерком написано про ускладнення через перенесену в дитинстві хворобу. Всі ці документи він береже у величезній папці, яка вже назбирала чимало довідок.

І ЗАПЛАКАЛИ СИНИ У БАТЬКА НА МОГИЛІ

Але найдорожчий і найважливіший папірець у цій папці - ксерокопія статті «...І заплакали сини у батька на могилі», надрукованої у Скригівській газеті за 2006 рік. У матеріалі йдеться про те, що юні дослідники місцевої школи знайшли інформацію про долі 90 військових, які полягли в боях на Волині при визволенні сіл Скригова і Пілган та поховані у скригівську землю. Серед них і батько нашого героя Павло Воронецький. Школярі надіслали листа рідним, на що ті одразу ж відгукнулися листом-відповіддю. При першій нагоді Микола Павлович разом із братом Анатолієм приїхали на могилу батька. Тут учні розповіли синам про останній бій їхнього батька-героя. Під час бойового чергування у Скригові німці почали обстріл із мінометів...
Останній притулок солдат із Княжполя знайшов у Скригові. Поховали його товариші. Вони і надіслали похоронку дружині Владиславі. Однак чомусь назви села, де загинув її чоловік, не вказали. Владислава Йосипівна так і померла, не дізнавшись, де він похований. Але добрі й гарні спогади про батька залишила дітям.
Нам знадобилося декілька хвилин, щоб знайти на порталі «Память народа» інформацію про загиблого Павла Воронецького. Адже в цьому електронному банку документів часів Другої світової війни є дані про учасників війни. Там є і посилання на першоджерело. Інформація з порталу повністю відповідала тій, яку надали рідним юні дослідники. Але чомусь сьогодні Микола Павлович не може довести, що його батько загинув під час війни.
- Держава нібито й виділяє гроші, щоб полоскотати нерви членам сімей загиблих у Другій світовій. Але ці гривні для нас недоступні, бо надто вже обкладені бюрократичними папірцями, - пише у листі Микола Павлович. - Для мене ця допомога до Дня Перемоги виглядає як державний плювок в обличчя, як докір: якого дідька ти, діду, ще топчеш ряст на цій землі?!

ФАКТИ Є, А ЗАКОН НЕ ДОЗВОЛЯЄ

У районному управлінні соцзахисту підтвердили, що Микола Павлович справді до них звертався.
- Із лютого 2006 року він перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, - розповідає начальник відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соцзахисту населення РДА Алла Кірпан. - Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», він користується 25% знижкою на комунальні послуги, зокрема електропостачання. Але зі статусу дитини війни він хоче перейти в інший - члена сім’ї загиблого, але необхідних для цього документів не має.
А от завідувач сектору по нагляду за правильністю призначення перерахунку та виплати пенсії Ганна Ткачук пояснила, що наразі Микола Павлович такого статусу не має. Він міг би його отримати відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підпавши під категорію «діти, які мають свої сім’ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття». Для цього йому необхідно надати до управління довідку медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності з дитинства, тобто, до досягнення повноліття. Натомість у нього є довідка про групу інвалідності загального захворювання, яка свідчить, що група інвалідності набута в дорослому віці. Тому під відповідний статус заявник не підпадає. До того ж не надав він і довідки про те, що батько загинув у Другій світовій.
- Розуміємо та співчуваємо цьому чоловіку, хотіли б йому допомогти, але мусимо працювати відповідно до чинного законодавства, - додала Ганна Василівна.
Опускають руки у цій справі і юристи. Кажуть, що де-юре чоловік може звернутися до суду, але де-факто навряд чи там знайдуть докази інвалідності з дитинства.
Уже майже рік син Героя, інвалід оббиває пороги різних інстанцій. І докази ніби на поверхні - інвалідність, загибель батька у Другій світовій, а довести це немає чим. Втішає, що, незважаючи на невиліковну хворобу, пан Микола не зневірився у житті, обходить господарство, багато читає, вчить вірші. І, можливо, все-таки дочекається того дня, коли вже остогидлі йому бюрократичні папірці таки відійдуть на другий план. На першому нарешті опиниться людина з її реальними потребами і правами.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку