Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ЧЕТВЕР, 19 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
31.03.2017

«КНЯЖА ДАЧА» ТА ПЕТРУШКА ЧЕКАЮТЬ ТУРИСТІВ

Княжпіль - це село протиріч. Воно одне з найбідніших у районі, але, напевно, найбагатше на таланти. Хоча назва села горда і солідна, так би мовити, княжа, але навіть натяку на титули та помпезність немає, бо більшість будинків у громаді хоч і охайні, але дуже старенькі. Водночас милуватися і дивуватися є чому. Вражають місцеві краєвиди на лісовий масив «Княжа дача», міжріччя Гниловодки і Тернави, високий вал - греблю Максимового млина, скелі Сокіл та Петрушку й, звичайно ж, на тутешню родзинку - рукотворний водоспад. Княжпільчани розповідають, що цей водоспад - частина колишньої греблі Червоного млина, який функціонував на початку ХХ ст. Вся ця краса надихає творити і місцевих мешканців. Куди не глянь, тут як не актори, співаки, то вишивальниці чи художники. Є майстри і старовинних призабутих ремесел: лозоплетіння та писанкарства. Втішає, що місцеві не сидять і не журяться, що все погано, вони не втрачають віри й оптимізму, працюють, виживають, ще й співають.

РОБОЧИХ МІСЦЬ КАТМА - ПРОБЛЕМ МАСА

Сільський голова Лариса ІльніцькаДо Княжпільської сільської ради входить лише одне село - Княжпіль. Проживають тут 723 особи. Здебільшого це люди старшого віку. Молодші, хто ще може знайти роботу, працюють у місті або виїжджають на заробітки переважно до Польщі. До Кам’янця-Подільського - 18 кілометрів, автобуси курсують справно: 6 разів на день. Щоправда, ціна за проїзд трохи кусається - 13 гривень. А 26 в обидва боки не кожен виділить, особливо це стосується пенсіонерів. Для підробітку не дуже і на ринок наїздишся, адже скільки молока, городини чи яєць треба продати, аби лише дорогу відбити. Продуктами рятують не лише власні городи, але й місцеві магазини. В селі їх два: один - приватний, інший - райспоживспілки. Ми побували в комунальному, і він, до речі, змінив уявлення про сільські магазини такого типу власності. Тут практично міні-маркет, світлий, просторий, на декілька відділень. Враховані всі потреби: від харчів (на вигляд і за термінами придатності свіжих) до побутової хімії та подарунків. Але головне - мати за що купувати. Не забули завбачливі підприємці навіть і про потойбічне життя: продають актуальні перед Великоднем штучні квіти. Чомусь нам дуже важко відмовитися від них, краще б продавали живі рослини - від них сміття менше, а толку більше.
До речі, стихійних сміттєзвалищ у селі ми не побачили. Можливо, погано шукали, але сільський голова Лариса ІЛЬНІЦЬКА каже, що на території є два сміттєзвалища, куди місцеві й викидають відходи.
Якщо у більшості сіл району головними проблемами є сміття, вода і газифікація, то в Княжполі навпаки: саме на це і не скаржаться, щоправда, централізованого водопостачання немає, люди користуються криницями. Природний газ у селі є з 2008 р., але комунальні заклади потерпають від холодів. Проблеми тут і з вуличним освітленням - його практично немає, необхідний ремонт доріг, а в місцевій школі треба поміняти вікна.
Немає грошей - немає й гідних умов.
- Наш бюджет, напевно, найменший у районі. Власних коштів вистачає хіба що на заробітну плату працівникам сільради. Мова про розвиток навіть не йде, - каже сільський голова. - Дохід маємо лише з оренди землі. Єдиний орендар - СТОВ «Агрофірма «Україна». Представники підприємства розраховуються з нами вчасно, завжди допомагають, але витягнути все село не можуть. Бо не так багато наділів орендують.
На території села є величезний сад, його розпаювали, і селяни самі доглядають паї. Мали можливість виділити землю і учасникам АТО.

БУЛИ Б ДІТИ, БУВ БИ РОЗВИТОК

У місцевому ДНЗ «Світлячок» нас щирими усмішками зустріли юні вихованці та їхня вихователька Вікторія Федорова. В садочку чистенько, охайно, але прохолодно. Дітлахи вдягнені добряче: в’язані кофтинки, камізельки.
Юні фотомоделі із ДНЗ «Світлячок»У Княжполі все при купі: садочок, сільська рада, церква, неподалік - школа і клуб.
Із садочка переходимо до школи. А тут - наче в музеї: стіни заквітчані картинами в різних техніках, різноманітними виробами, навіть ляльками-мотанками. Оскільки навчальний заклад перебуває на канікулах, нас зустрічає лише директор закладу Олександра Яковенко. Вона проводить екскурсію виставкою в коридорі, із захватом розповідає про кожну роботу, юних авторів - школярів-майстрів.
- Сама дивуюся, наскільки талановиті в нас діти. Частенько трапляється, що виходжу на перерву, а в коридорі - тиша. Заходжу до класів, а діти там якщо не малюють, то щось випалюють, вирізають. Після уроків усі зайняті гуртковою роботою, - каже Олександра Богданівна. - Від Будинку школяра Олег Вовканич викладає лозоплетіння, а Володимир Марущак - автомоделювання. Є у нас і свої гуртки за інтересами: «Рукоділля», «Вмілі руки», «Художня майстерня». Нам дуже пощастило з кадрами, всі творчі особистості, багато молодих розумних учителів. Вони в свою чергу надихають дітей. Учні також дуже спокійні, добрі. Конфліктів у нас немає. А от проблем - вдосталь. Сьогодні, після капітального ремонту школи, треба замінити вікна. Приміщення дуже ста-ре - 1937 року. Два роки перебувало в аварійному стані, діти розійшлися зі школи, тому вона й втратила третій ступінь. Десятого класу не було три роки поспіль.
Попри незгоди, дивляться тут і в майбутнє. Перспектива для ЗОШ є, адже наступного року за парти сядуть 8 першачків, потім - ще 8, згодом - 7. Але цьогоріч у першому класі лише 2 школярів.
Олександра Богданівна із жахом згадує той час, коли декілька років тому, прийшовши на посаду директора, ходила по селу і просила в батьків позабирати дітей з інтернатів, повернути в сім’ї і до школи. На щастя, багато погодилися. В селі чимало багатодітних родин, які виховують по 5-6 діток.
Розповідає директор і про відомих випускників школи, серед яких молодий художник, фотограф, реставратор, дизайнер і графік Олег Шмігель. Працює він у Кам’янці. За його плечима розробка для студії незалежного кіно «Energ1x Production» постера до художнього фільму «Одного разу в місті на камені» режисера Андрія Зайця. Працює і з концептуальним мистецтвом, також розвиває в собі художника-мураліста. Нині можна побачити його розписи фасадів і стін у Кам’янці-Подільському та околицях, Одесі, Львові й Києві.
Підтримує і заохочує Олександра Яковенко молоді таланти, адже сама з творчої когорти. Роками вела гурток писанкарства, возила вихованців і до області, і до столиці. Займається й історичними дослідженнями. Зробила внесок у написання історії села та збирання місцевих легенд.
- Як би ми не старалися, що б не робили, але найбільша наша проблема полягає в тому, що в селі мало дітей. Були б діти, був би і розвиток, - каже директор школи.

П’ЯТА ГОРА

Місцевий дослідник, за сумісництвом - учитель фізики, а нині пенсіонер Василь Белінський зібрав низку легенд про головні чудеса села: «Княжпільську дачу», П’яту гору, Підгородище, Сокіл-камінь і водоспад. Усе написане люб’язно передав редакції «Подолянина». Чоловік розповідає, що почув легенди ще в дитинстві від своєї бабусі або старших односельчан. Його легенду «П’ята гора» пропонуємо і читачам.
«Лісовий масив «Княжпільська дача» в міжріччі Гниловодки і Тернави закінчується в південному напрямку П’ятою горою. Південний її схил називається Лисим щовбом. Під Лисим щовбом, де зливаються обидві річки, був побудований П’ятигорський млин. Турбіну млина приводили в рух води річки Тернави.
У середині ХХ століття саме від генератора П’ятигорського млина було здійснено першу електрифікацію Княжполя.
Фото княжпільського водоспаду від Олега ШмігеляП’ята гора для Княжполя і княжпільчан, які її так називають, має особливе значення. На горі ще у ХІІ столітті було збудовано фортецю-городище, яка захищала поселення від набігів ворогів. Розміщена на підступах села, вона була захисним бастіоном від ворогів, котрі, переміщаючись долинами річок, знаходили поселення слов’ян і знищували їх, забираючи худобу та інший скарб.
Забирали людей у рабство. Городище мало підземний хід, який давав змогу непомітно заходити та виходити з фортеці в разі її облоги. Про це свідчать древні перекази про кам’яну плиту, яка закривається, відкривається й веде до скарбів. Переказ, що дійшов до нас із сивої давнини, звичайно, зазнав великих спотворень, але він є єдиним доказом існування підземного ходу.
Назва «П’ята гора» може бути нам підказкою про те, де розташовувалося перше поселення древніх княжпільчан. Як відомо, сьогодні Княжпіль розміщується на двох струмках. Перший починається від автобусної зупинки і впадає в Гниловодку. Другий починається за шкільним городом і впадає в нашу річку біля водоспаду. Постає запитання: «На якому з них почали селитися древні княжпільчани?», адже вони селилися біля води. Так ось нарахувати п’ять гір може лише той, хто стоїть на Садиблянському горбі, а не на Кутянському».

СІРІ БУДНІ РОЗБАВЛЯЮТЬ КОНЦЕРТАМИ

Пишаються княжпільчани своєю майстринею-кошоплетом Зінаїдою Поліховською. Незважаючи на поважний вік і досвід роботи у цій справі - понад 50 років, жінка не гребує проводити майстер-класи, бере участь у різноманітних виставках. У селі дуже багато вишивальниць, але з муліне майстрині останнім часом перекваліфікувалися на бісер, бо ним і швидше вишивати, і картини привабливіші виходять.
Місцева майстриня Зінаїда ПоліховськаА директор Будинку культури Микола Лось разом із бібліотекарем Ольгою Афрамчук мають організаторський талант. Попри безгрошів’я, на голому ентузіазмі їм вдалося зібрати творчий колектив «Княжпільчанка», якому позаздрять і обласні центри. Дівчата і заспівають, і затанцюють, і навіть виставу втнуть. Учасники колективу - звичайні сільські жителі, різних професій, різного віку та вподобань, але об’єднує їх любов до пісні, до сцени. Тому й збираються разом на репетиції, вечорами самі вигадують веселі сценки, навіть пишуть власні пісні. До складу колективу входять Ніна Трикуліч, Тетяна Афрамчук, Ольга Афрамчук, Людмила Дорошенко, Аліна Тручок, Ганна Маринюк, Мирослава Десятник, Галина Гелетюк, Віктор Комарніцький. Залучають до своїх концертів і дітей зі школи.
Чим бідніше село, тим згуртованіші в ньому люди, добріші, відкритіші. Чого варті лише захопливі розповіді односельчан про старожилів. Із веселими усмішками розповідають, як святкували 80-літній ювілей старійшини села Ганни Польової, яка 30 років пропрацювала бібліотекарем. Святковий вальс цього дня вона танцювала з однолітком Анатолієм Цирканюком, який десятки років пропрацював завклубом. Ця парочка для місцевих - одвічна загадка: сімей у них не було, все життя допомагали одне одному, підтримували, жили спільною справою - розвивали культуру села.

ВІД КОРІАТОВИЧІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

Те, що княжпільчани обожнюють рідне село, видно і з банального документа - паспорта громади. В ньому місцеві дослідники, а це бібліотекарі, завклубу, директори шкіл, вчителі та сільські голови, які працювали в різні часи, по ниточці збирали детальні та грунтовні історичні дані.
«Перші відомості про с.Княжпіль губляться в сивій давнині. Свою стародавню назву Княже дістало від подільських князів Коріатовичів. Перші записи про існування с.Княжпіль містяться в архівних матеріалах, датованих 1405 р.
«КНЯЖА ДАЧА» ТА ПЕТРУШКА ЧЕКАЮТЬ ТУРИСТІВІз часів свого існування с.Княжпіль зазнавало нападів іноземних завойовників, пережило війни та голодомори, але й до сьогодні зберегло свою назву, історію та культуру.
Із XVI ст. с.Княжпіль належало Бонкам Петру і Андрію. Ще відомо, що в XVII ст. воно було власністю Антонія Гінтова-Дзев’яловського.
У середині XVIII ст. розгорнулася досить активна боротьба селян проти панського гніту. Створювалися з селян і міської бідноти гайдамацькі загони. Жителі розповідають, що саме в ці часи в печері Сокіл-камінь базувався зі своїм загоном гайдамака Рубець.
Із 1818 р. с.Княжпіль входило до складу Фрампольського ключа і належало Кардулі Потоцькій. У селі було 198 кріпаків.
Близько 1840 р. село Княжпіль було куплене паном Яловицьким. При ньому селяни посадили фруктовий сад площею 30 десятин.
Наприкінці XIX ст. село Княжпіль купила вдова генерал-ад’ютанта Катерина Людвігівна Бацмарген. Їй належали 784 десятини орної землі та 651 десятина лісу.
1918 р. була утворена перша Рада селянських депутатів. У ті часи влада переходила дуже швидко з рук у руки до різних сторін, які хотіли утримати її. Тільки 1919 р. була відновлена Рада селянських депутатів, і її головою обрано Миколу Киндилевича.
Уже в 1922-1923 рр. у селі почала утворюватися сільськогосподарська артіль. Перша артіль «Вперед» об’єднувала небагато членів.
1929 р. на території села було організовано два колгоспи - «Вперед» і «Надія».
1931 р. на базі цих колгоспів було організовано один колгосп імені 13-річчя Жовтня.
1958 р. колгосп «13-річчя Жовтня» з’єднався із Кульчіївцями та ввійшов до складу колгоспу «До комунізму».
1988 р. колгосп «До комунізму» розколовся. Село Княжпіль відокремилось - і утворилося колективне сільськогосподарське підприємство «Світанок». 12 лютого 1992 р. рішенням обласної ради утворена Княжпільська сільська рада.
2006 р. княжпільчани святкували 600-ліття села».


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку