Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.04.2017

ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ ДОБИВАЮТЬ ПАПЕРИ

Невдовзі чергова річниця катастрофи, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики. Дата 26 квітня 1986 року досі гноїться кривавою раною в більшості українців, росіян і білорусів. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС пожинаємо всі ми й досі. На жаль, останнім часом про це згадується лише напередодні річниці трагедії...

Чорнобиль довго був відокремленою від усього світу суцільною завісою секретності. Проте нині про халатність, необізнаність і замовчування справжніх масштабів проблеми говорять очевидці. Наша розмова - із ліквідатором Чорнобильської катастрофи Миколою ГРЕБЕНЕМ із Кам’янеччини.

«НАСТУПНИМ ПОЇДЕШ ТИ...»

Микола Гребень

Микола Олексійович усе життя пропрацював водієм на цементному заводі. Якоїсь миті його життя поділилося на «до» та «після». Чоловік 9 днів перебував у закритій 30-кілометровій зоні відчуження довкола Чорнобильської АЕС, цемзаводівським КамАЗом возив щебінь і пісок для розширення автошляху «Зелений Мис - Чорнобиль - Прип’ять». Повернувся звідти інвалідом. Думаєте, отримав якісь надзвичайні гонорари за те, що ризикував життям? Ні, всього подвійний оклад, який видається за вихід у свята на роботу...

От і все. За ці дев’ять днів.

Зі смертельного відрядження 37-річний голова родини повернувся не додому, до дружини Ніни і двох діток Надії та Миколи, а у місцеву реанімацію.

«Вашому чоловікові двічі запускали серце, не хоче воно у нього працювати», - почула від лікаря молода жінка, котра разом із дітьми прийшла провідати чоловіка. Його вона практично не впізнала. Чорнобиль так вплинув на його організм, що за 9 днів високий і стрункий молодик потовстішав майже на 14 кілограмів...

- Я знав, що поїду до Чорнобиля, був до цього готовим, - розповідає Микола Гребень. - Прекрасно розумів, що на нашому цемзаводі були 24 нові КамАЗи, які стояли на військовому обліку, і мене, водія одного з них, аж ніяк не минуло б відрядження. Найпершим від заводу до Чорнобиля поїхав Валерій Білоконь, водій цементовоза. Коли повернувся назад, у нашому АТП два дні вимивали вантажівку. За декілька днів прибули військові заміряти радіацію.
I були шоковані. Навіть після генерального прибирання рівень був дуже перевищений, найбільше - у кабіні, трохи менше - на колесах і в бочці.

«Наступним поїдеш ти», - із сумом дивлячись на показники військових, сухо сказав мені начальник Костянтин Щербань. Відправилися ми разом із напарником Славком Матвійчуком 29 липня 1986 року.

АТОМ ВІДМІНИВ УСІ КОНЦЕРТИ

Поселили кам’янецьких водіїв у місті Димарі на базі відпочинку авторемонтників, що знаходилася поза зоною відчуження. Згодом їм передали техніку. Наступного дня напарники вже прямували до об’єкта, впритул до самого реактора. Перед в’їздом у зону відчуження розписалися у спеціальних документах, наданих військовими і представниками Комітету державної безпеки.

ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ ДОБИВАЮТЬ ПАПЕРИ

- Документи - то наші обіцянки не мародерствувати ні у залишених квартирах, ні у машинах. В іншому випадку нас чекав суд за законами військового часу, - розповідає Микола Олексійович. - У самій зоні було дуже багато КДБ-шників, не відходили вони від нас ні на крок. Боялися, напевно, аби нічого не вкрали і не вдалися до якоїсь диверсії. Міліціонерів у зоні не бачили, але кишіло ними за периметром 30-кілометрової зони.

Поки ми із Славком дісталися до реактора, проїхали 13 сіл. Моторошно. Ні людей, ні тварин... Хоча б кіт якийсь чи пес вибіг: господарі ж змушені були їх покинути напризволяще, бо їхня шерсть випромінювала багато радіації. Не бачили і курей без пір’я чи двоголових кролів, про яких тоді розповідали. Вразило нас те, що дуже позаростали подвір’я на обійстях селян. Здавалося б, лише два місяці пройшло після евакуації, а лобода повиганялася так високо, що закривала вікна у хатах, корінням проломлювала навіть асфальт. Крізь бур’яни бачили новенькі автівки у дворах... Гілля на деревах дуже порозросталося, складалося враження, що їдемо тунелем. Аж у селі Опачичах зустріли місцевого чоловіка, котрий, незважаючи на радіацію, не забажав покидати рідного дому. Хотіли зайти поспілкуватися з ним, однак боялися, адже підписали документ про те, щоби не ходити по чужих подвір’ях. Хлопці із заводу, які були там після мене, також розповідали, що його зустрічали. Можливо, й досі він там живе, адаптувався до радіації.

Але не на екскурсію приїхали водії із Кам’янця-Подільського до Чорнобиля. Їхнім завданням було розширювати дорогу до реактора. Завдяки їхнім старанням стала вона майже на 12 метрів ширшою.

- Ми це робили, аби потім вантажівкам швидше і легше було діставатися до реактора, - каже Микола Гребень. - Возили пісок, щебінь по 12 годин на добу. Пил такий був, що вдень умикали фари. А спека стояла... Здавалося, згоримо заживо, до того ж мусили працювати у респіраторах. Носа затискало, дихати було неможливо. Голова боліла так, думав, що розірветься. Після першої ж такої зміни пішла кров носом. Однак місцевий лікар повідомив, що лікарняного дати не може. Щоправда, коли дізнався про мою язву, написав папір, щоби, якщо можливо, прислали заміну. Мені треба було відпрацювати 10 днів, тому вирішив, що таки ще дотягну.

Важко ми гарували, але й годували нас добряче як на сніданок, так і на обід та вечерю. Зазвичай ми лише снідали, бо після робочого дня їсти вже не було сили. Харчувалися в їдальні вахтового селища працівників Чорнобильської зони у Зеленому Мисі. Кажуть, що сюди приїздили навіть Алла Пугачова та Назарій Яремчук, щоби підтримати ліквідаторів аварії. Але з роками злощасний атом відмінив усі концерти.

Наприкінці відрядження, якщо витерпів організм, то не витримало залізо. На дев’ятий день активної роботи мій КамАЗ заклинило. На цьому закінчилася моя участь в ліквідації аварії на ЧАЕС. Проте почався новий етап у житті: боротьба за життя і свої права.

БЮРОКРАТІЯ РІВНОСИЛЬНА РАДІАЦІЇ

Після відрядження до Чорнобиля наш герой пережив не один місяць лікування та реабілітації. Коли ж Микола Гребень узявся за оформлення групи інвалідності, його медична картка дивним чином зникла. Замість неї у реєстратурі знайшов порожній зошит. Відтоді й почалося його протистояння, але вже не з атомом, а із бюрократією.

- Не один раз довелося їздити до Львова на медико-санітарні комісії. То одного папірця не вистачало, то іншого. Мабуть, аж за четвертим разом таки дали мені інвалідність другої групи. І зробили експертний висновок: захворювання пов’язане з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС. А за статус інваліда війни взагалі довелося судитися. Отримав його лише нещодавно, - ділиться пережитим Микола Олексійович.

Раніше міг хоч трохи ходити, а зараз не встаю. Лікарі причини не знають. Рекомендують худнути, бо після поїздки до Чорнобиля я почав набирати вагу, доходило й до 130 кілограмів. Однак як зменшити вагу, не уявляю.

Напарника мого Славка Матвійчука немає понад 20 років, помер від онкології.

Часто приходять до мене чорнобильці-однодумці. Лише від нашого підприємства у дале-кому 1986-му поїхали 25 чоловіків. Так і живемо: лікуючись, згадуючи свої горе-відрядження і не знаючи, за що випало нашій країні, нашим людям таке випробування. Чули багато версій про причини аварії, зокрема, і халатність, необізнаність працівників, неправильний проект реактора, землетрус чи злам земної кори у долині річки Прип’яті, хтозна, що там було, а от наслідки кожен із нас відчув на власній шкірі.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку