• ПОТРІБНА ДОПОМОГА
  • ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА МАТЕРІАЛЬНА ДОПОМОГА НА ДОРОГУ ОПЕРАЦІЮ!

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 16 СЕРПНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
12.05.2017

СЕЛО ТАЛАНТІВ, СЕЛО ПАРАДОКСІВ

Як відродити українське село, точно знають у Приворотті. Його можна назвати селом парадоксів, адже не надто вигідно розкинулося географічно - за 30 км від районного центру, не має вражаючих краєвидів і місць для відпочинку, які заманювали б туристів, але живе і процвітає. Просто тут родзинки в іншому: освітлених вулицях, оброблених полях, підсипаних дорогах, гідній інфраструктурі. На охайних подвір’ях - мотоблоки, непогані автомобілі. А біля сільської ради - ціла фотозона: гарне відремонтоване приміщення, впорядкована територія біля нього. Леніна, який у минулому гордо стояв перед сільрадою, замінив сучасний фонтанчик і квіти біля нього.

У Приворотті все при купі, і все у центрі: сільська рада ділить приміщення з офісом головного орендаря і платника податків ТОВ СП «Нібулон», неподалік садочок, школа, ФАП, Будинок культури, бібліотека, церква.

ЧЕРЕЗ ХАЩІ ДО ЄВРОПИ

Сільський голова Лариса ВусатаПишаються місцеві своїм минулим. Адже коли у селі функціонував колгосп, і було створено всю інфраструктуру населеного пункту. Всього за десятиліття, починаючи із 1971 р., збудовано цегельний завод, автопарк, фермерські приміщення, а також механізовану майстерню, контору, сільську раду, школу, дитячий садок, магазин і багатоквартирні будинки для спеціалістів сільського господарства. Типові приміщення збереглися донині у гідному стані. Майже 40 років колгосп очолював Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району Сергій Щербань. А нині місцеві мешканці вже вдруге доручили господарювати у сільській раді його внучці Ларисі Вусатій.
На території громади, яка включає 4 села (Привороття, Адамівку, Добровілля, Кізя), проживають 1165 осіб. У Приворотті - 677. На всі ці села одна школа I-III ступенів і один садочок.
Не скаржаться селяни на сполучення з містом, адже курсують три прохідні автобуси, крім того, мають власний маршрут Адамівка - Кам’янець-Подільський. Щоправда, ціна за проїзд, як і скрізь, кусається - понад 20 грн. Проте все необхідне можна придбати у місцевих магазинах, а вони тут не лише продуктові, є й господарський. Також поширена послуга замовлення товару: привезуть, що забажаєш, лише гроші готуй.
- Село наше живе, а найголовніше - є молодь, бо забезпечена робочими місцями. Як би ми не крутили, як би не вертіли, а без філії «Нібулону» не мали б того, що маємо сьогодні. У людей є робота - і це найголовніше, - переконана Лариса Миколаївна. - Крім того, підприємство допомагає нам усім необхідним: треба техніку - бери, чи сміття зібрати, чи воду до Адамівки завезти, чи дорогу підсипати. Нещодавно паспортизували місцеве сміттєзвалище, а стихійні звалища вивозимо за потребою. Цьогоріч побілили, порозмальовували всі зупинки, пообрізали хащі. Таким чином, не лише покращуємо благоустрій, але й воюємо із несанкціонованими сміттєзвалищами, ми ж ідемо до Європи. А немає хащів, немає куди викинути відходи.
Сільський голова в розмові з нами не приховує й проблем, із якими доводиться стикатися: це дороги, суперечки за межі, за землю. В Адамівці біда з водою. Якщо в Приворотті централізоване водопостачання практично в усьому селі, то в сусідній Адамівці, де проживають трохи більше як півсотні мешканців, пересохли всі криниці. «Нібулон» щоп’ятниці підвозить туди воду і заливає в криницю.
- Спочатку була жахлива картина, - каже Лариса Вусата, - люди мало не билися за воду. Але із часом побачили, що її вистачає.
Головний біль тут і з газом. Що не вибори, то в Приворотті його проводять. Вклавши шалені кошти у розводку, провівши навіть гусаки на подвір’я, селяни так і чекають блакитного вогника. До омріяного десятиліттями блага всього один крок - кинути центральну трубу.

ВІД КОЛГОСПУ ДО «НІБУЛОНУ»

На нібулонівському полі кипить роботаЯкщо в інших селах люди виживають за рахунок домашніх господарств, зокрема і продажу частини городини чи м’ясо-молочних продуктів на ринку, то в Приворотті такі заробітки не поширені. Адже є всі можливості офіційно працювати і заробляти солідні гроші у філії ТОВ СП «Нібулон», яка функціонує на Кам’янеччині з 2006 р. і є однією з найбільших серед 24 виробничих філій аграрної компанії «Нібулон». Сьомий рік приворотську філію очолює Сергій БОГАЧИК. Під його керівництвом «нібуло-нівці» займаються рослинництвом і тваринництвом. У нашому районі орендують понад 7 тис. гектарів у Шустовецькій, Орининській, Приворотській, Підпилип’янській, Ластовецькій сільських радах, а також Гуменецькій і Колибаївській об’єднаних громадах.
У сезон задіюють понад 300 працівників. У філії дотримуються політики - роботу молодим. Автобусом робітників підвозять ще із Шустівців та Підпилип’я. Для їхніх потреб функціонує їдальня, яка забезпечує сніданками, обідами й вечерями.
На розмови часу обмаль, бо ж робота кипить. Тому про посівну із керівником філії Сергієм Богачиком говоримо просто в полі.
 2 в 1: сільська рада і офіс ТОВ СП «Нібулон»- Посіяли вже півтори тисячі гектарів соняшнику, понад дві тисячі гектарів кукурудзи, соєю зайняли сімсот гектарів. Волога є, сподіваємося на гарні врожаї. Природа змушує підлаштовуватися під свої примхи. Тому останніми роками зосереджуємося на посухостійких культурах. Скажімо, в наших кліматичних умовах кращі результати із соняшником, ніж із кукурудзою.
Запитуємо в Сергія Вікторовича і про співпрацю із селянами, в яких орендує паї.
- Одразу все і не згадаєш: дороги підсипаємо, зупинки зробили, вікна, двері у школі встановили. Ідея із фонтанчиком навпроти сільради була моєю. Наразі думаю, як би ще там стоянку зробити.
Активно Сергій Богачик загорівся і питаннями децентралізації. Як депутат районної ради, ініціював громадські слухання щодо об’єднання Привороття із сусідніми Шустівцями та Підпилип’ям в об’єднану територіальну громаду із центром у Приворотті.
Сам очільник філії із Чемеровецького району, а вболіває і так допомагає практично чужому селу:
- За собою треба залишити слід, тому допомагаю, чим можу. Коли працював на нібулонівській фермі зоотехніком - у мене там квітки росли, а тепер за тим же принципом облагороджую все село, має ж бути все охайно і цивілізовано. Маю мрію: кожній школі у селах, де філія орендує землі, купити інтерактивні дошки. Сподіваюся, до наступного навчального року я її втілю у життя.

ШКОЛЯРІ ВРАЖАЮТЬ ТАЛАНТАМИ

Не відмовилася б від такої дошки і Приворотська школа. Тут би на величезному екрані учні демонстрували свої творчі напрацювання. А їх у них - ого, як багато. Картини в різних техніках не поміщаються на стінах просторих коридорів навчального закладу. Просто на подвір’ї школи ми потрапили на репетицію. Випускниці під пильним наглядом керівника Ірини Борзишиної роз-учували випускний вальс.
У місцевому дитячому садочку навіть кафе є Поки дівчата кружляли, директор ЗОШ Людмила Соломон із материнською любов’ю розповіла про їхні досягнення у навчанні. Поділилася і своєю тривогою за школу.
- Наш навчальний заклад із 36 у районі посів 8 місце в усіх олімпіадах. Це непоганий показник, але раніше ми були і на четвертому, і на п’ятому. Проблема і в тому, що з кожним роком зменшується кількість учнів, нині - 85. Для сільської школи це непогано, але звикли ми до більших класів.
Особливу увагу приділяємо і патріотичному вихованню, і відродженню народних звичаїв. Хоча в нас вони і не занепадали. На великодні свята водили гаївки всім селом: і учні, і батьки, і вчителі. Наші педагоги навіть створили такий собі клуб за інтересами «Узварчик», де готують і презентують українські національні страви: лежні, вареники. Коли їду до міста на наради, в мене там колеги запитують: «Як там твій «Узварчик»?».
Школа обрала філологічний профіль навчання, паралельно учні розвивають таланти у різних напрямках. Бо працюють два гуртки «Умілі руки», один спортивний і один, де хлопчики й дівчатка створюють і запускають повітряних зміїв.
Результати їхньої роботи - фотографії із виступів, картини, вишиванки - вивішують на стінах коридорів, аби всі знали, хто гордість школи.
А бажання творити в учнів зароджується ще в дитячому садочку. Завітавши до місцевого ДНЗ «Берізка», де навчаються 28 дошкільнят, були вражені саморобками як на подвір’ї, так і в групах. Тут і банкомат із терміналом є, майже як справжні, дитяча кухня, імпровізована аптека тощо. Над усім цим працює творчий колектив із працівників садочка на чолі з завідуючою Наталією Благуляк. Створили і «Музей дерева», експонати якого - різні породи дерев і дерев’яні картини, годинники, годівнички й меблі - зносили всім селом.

КОНКУРЕНТИ ІНТЕРНЕТУ

У Приворотті традиції дідів і батьків не забувають, а навпаки - з року в рік передають дітям. Це не щось нове чи призабуте старе, це те, чим живуть і молоді, й старі. Чимала заслуга в цьому подружжя Винниченків, які створили колектив «Любов плюс» і активно пропагують українську пісню, народні традиції не лише на теренах області, але й усієї України.
СЕЛО ТАЛАНТІВ, СЕЛО ПАРАДОКСІВ- Заходів готуємо чимало, в клубі постійні репетиції, - розповідає натхненниця «Любові плюс» і директор Приворотського будинку культури Любов Винниченко. - Спільно з бібліотекарем Наталією Бугерою складаємо сценарії і втілюємо їх у життя. У травні готуємося до Свята села. Щоправда, раніше не могли вмісти-ти в нашому залі глядачів, а тепер людей на концерти і різноманітні заходи приходить менше, бо телевізор та Інтернет - конкуренти нам ще ті.
Попри це Винниченки не падають духом, бо свого глядача завоювали вже давно.
А напередодні Свята села, що припадає на 25 травня, приворотчани вкотре поприбирають свої подвір’я, облагородять вулиці. Бо ж поз’їжджаються на свято родичі, рідні, близькі. Втішає те, що це село не соромно показати гостям. Навпаки - воно ще може стати прикладом для інших.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА. 
Історична довідка про Привороття

Назва Привороття не унікальна. На Поділлі, крім Орининського, існувало ще два Привороття: Маківське, з 10 березня 1960 р. це Привороття Друге Гуменецької сільради, та Ушицьке або Старостинське, з 1 березня 1963 р. - це Подільське відновленої 7 березня 1990 р. Подільської сільради. Крім того, є Привороття Брусилівського району Житомирської області.
У зв’язку з цим важко визначити, до якого саме Привороття відносяться перші згадки про нього. Так, 1388 р. документ Костянтина і Федора Коріатовичів дав Немирі Бакоту з селами Студениця, Привороття та восьми іншими, але чи було це Привороття Орининське, можна тільки гадати. Так само, у тарифі 1493 р. натрапляємо на Przewrocze, в якому «Серкис» платив від двох димів, але чи Орининського Привороття воно стосується, - не можемо сказати.
Перша звістка, яка безумовно стосується Орининського Привороття, трапляється під 16 липня 1449 р. Цього дня у Теребовлі подільський воєвода Грицько Кірдей видав дільчий акт, згідно з яким, зокрема, Грицько отримав Оринин (Orinino) з присілком Привороття (przysyolek Przewrocze).
1532 р. Катерина із Оринина записала своєму чоловікові (у другому шлюбі) Павлові Клюсі свої маєтки, в числі яких була і частина Привороття (іншою частиною володіли Рашко і Гінек). Наслідком цього запису був тривалий процес, по закінченню якого отримав Привороття той самий Клюс. Далі Привороття належало Корабчевським (1565 р. тут було 6,5 плугів або ланів; 1578 р. було спустошене, а 1583 р. - 8 плугів).
У XVIII ст. Привороттям володіли Блишинські, потім - Стржалковські, в XIX ст. - Яшовські (1820 р. Станіславу Яшовському належало тут 103 селяни чоловічої статі) й Садовські.
1894 р. Привороттям володіли: дійсний статський радник Микола Володимирович Римський-Корсаков - 917 десятин (лісу - 211 десятин, непридатної землі - 75 десятин, - куплено 1894 р. в пані Жукотинської), селянин Бойко - 3 десятини 2283 сажні (куплено 1894 р.), селянське товариство - 388 десятин, церква - 37 десятин. Дворів було 139, мешканців - 745.
1900 р. власником Привороття став Іван Єгорович Ракович - зять Римського-Корсакова.
Церква була в Приворотті в XVI ст. (1583 р.). На початку XVIII ст. приміщення церкви, на честь святої Параскеви (14 жовтня), було дерев’яним, з трьома банями; воно проіснувало до 80-х років XVIII ст.
1785 р. закладена нова дерев’яна церква з однією банею і через три роки освячена деканом Гаврилом Корневичем, також на честь святої Параскеви.
Поблизу старої церкви побудована нова кам’яна, - на кошти парафіян (вартість близько 15 тисяч карбованців) при старанні місцевого священика Григорія Угриновича. Освячена преосвященним Димитрієм 26 жовтня 1894 р. Стара церква розібрана 1896 р.; з її дерева влаштована церковна огорожа.
На дзвіниці є дзвін із написом: «1718 року Божого місяця лютого дня 2 сей дзвін спорядив раб Божий Яків Волошин і син його Кіраш із дружиною своєю Іриною».
Кладовище нове в 300 сажнях від церкви, відведено 1890 р.; є два старі цвинтарі.

Підготував Олег БУДЗЕЙ. 


Повернення до списку