Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.06.2017

«НЕЦІКАВІ НЕ ОБИРАЮТЬ ЖУРНАЛІСТИКИ!»

Журналістика - професія оригінальна. Хто ще, крім журналістів, може похвалитися такою кількістю прізвиськ і спектром суперечливих думок про свою діяльність? Сьогодні як тільки не називають журналістів: від архаїчного «акули пера» до «сторожові пси демократії» або «розгрібачі бруду», від величального «четверта влада» до зневажливого «дятли клавіатури» або «писаки». Своє професійне свято українські журналісти відзначають щорічно 6 червня - саме цього дня 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшим у світі об’єднанням професійних працівників ЗМІ. Однією із кам’янецьких майстрів слова є доцент кафедри журналістики К-ПНУ ім.Івана Огієнка Оксана ПОЧАПСЬКА, яка залюбки погодилася розповісти не лише про секрети успішного журналізму, а й про проблеми, які можуть спіткати будь-якого працівника у сфері ЗМІ: чи то студента-початківця, чи кваліфікованого фахівця.

ДОВІДКА

Оксана Почапська народилася в с.Зіньків на Хмельниччині. Здобула освіту в ЗОШ №7 та районній дитячій музичній школі з класу фортепіано. 2005 р., навчаючись у К-ПНУ ім.Івана Огієнка, здобула фах учителя української мови і літератури та англійської мови й зарубіжної літератури. Цього ж року вступила до магістратури факультету іноземної філології того ж вишу, яку завершила 2006 р., здобувши спеціальність «Магістр педагогічної освіти. Викладач англійської мови і літератури». Пізніше закінчила аспірантуру факультету журналістики Львівського національного університету ім.Івана Франка (кафедра радіомовлення і телебачення).
Сьогодні працює на посаді доцента кафедри журналістики К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Виховує сина Андрія. Є дійсним членом Національної спілки письменників України (із 2006 р.) та членом Національної спілки журналістів України (із 2011 р.). Серед нагород - лауреат літературної премії ім.Григорія Костюка (2008 р.), лауреат премії «Скарби землі Болохівської» (2011 р.), лауреат премії Кабінету Міністрів України (за вагомий внесок у розбудову України) (2011 р.).

«НЕЦІКАВІ НЕ ОБИРАЮТЬ ЖУРНАЛІСТИКИ!»

- Оксано Іванівно, для нашого міста великим журналістським здобутком є два організовані Вами медіа-форуми. Як саме виникла ця ідея? Які були труднощі? Що плануєте на майбутнє?
- Основне завдання форуму - нові знайомства, продуктивне спілкування для професійного становлення, зростання і самореалізації. Оскільки аудиторія переважно студентська, тому й у виборі спікерів намагалися враховувати їхні професіоналізм, досвід роботи в ЗМІ, вміння донести інформацію, здатність надихнути аудиторію. На форумі впродовж декількох днів фахівці в різних галузях (історики, публіцисти, медіа-експерти, юристи, викладачі, рекламісти, блогери, журналісти та багато інших) із різних «ракурсів» розповідали, як правильно бути журналістом.
Якби захід організовувала я сама, в мене не вийшло б нічого. Пробивати головою стіни, шукати гроші, думати над локаціями, домовлятися із власниками кафе і ресторанів - самому це зробити нереально. Левова частка роботи за Альоною Куземою, Наталкою Українець, Іриною Грінішиною, Лілією Петрук. А моя робота - це пошук спікерів, організація програми. Від кожного форуму я отримувала невимовне задоволення, насамперед від спілкування з колегами й учасниками. Тут і про тревел-журналістику говорили, і про соцмережі, і навіть про правові норми.
Плани на майбутнє, як завжди, «наполеонівські» (аби не зурочити). Але сподіваюся, що все складеться - і третій форум таки відбудеться. Крім того, маю бажання організувати на базі К-ПНУ імені Івана Огієнка тренінги для журналістів і рекламників (як для тих, хто вже працює, так і для тих, хто тільки мріє). Тематики поки не розкриватиму.
- У дитинстві Ви займалися на фортепіано, потім здобули фах учителя української мови і літератури та англійської мови й зарубіжної літератури, пишете вірші, захоплюєтесь мистецтвом. Чому саме журналістика?
- Чесно кажучи, я її не обирала - вона обрала мене. Говорити про те, що це мрія мого дитинства, не буду. Але час від часу вона (журналістика) так чи інакше зачіпала мене: дописи до шкільної газети (переважно стіннівки), декілька аналітичних літературних оглядів у журналах. Я впиралася, як могла. Пояснити якось логічно, чому саме журналістика, і чому після здобутого фаху я вирішила вступати до аспірантури на факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка, неможливо. Але все, що робиться, - на краще.
- Де здобували перший фаховий досвід, і як це було? Які журналістські курйози траплялись із Вами?
- Цікавих випадків у журналістській роботі вистачає завжди. Найвеселіші, мабуть, моменти трапляються тоді, коли йдеш із диктофоном, яким щойно навчилася користуватися, блокнотом і п’ятьма ручками брати перше в житті інтерв’ю. Начитуєшся інформації про людину, маєш план...
А потім раптом із переляку забуваєш усе, що читала, планувала. І от після 3-годинної розмови і 5 чашок кави раптом розумієш, що завдання не виконане. Ні, звичайно, якась інформація є, бо ж про щось таки говорили, але зробити з неї матеріал - проблема: бо щось - надто особисте і поза етикою журналістської роботи, щось - надто поверхневе і нікому не цікаве, а щось - таке, з чого не вийде цілісного уявлення про саму людину. Це було перше завдання, яке я виконувала під час навчання в аспірантурі. Річ у тому, що базова освіта в мене філологічна. А тут раптом - журналістика. Здавалося б, що там такого? Бери і пиши. Але є така страшна річ - комплекс відмінника: як навчати студентів тому, чого сам ніколи не робив? Тому й попросилася на практику. Моїм респондентом був улюблений письменник - Юрій Винничук. Інтерв’ю - для освітньої радіопрограми на НРКУ «Львівське радіо» (звуковий варіант), а текстовий, як потім з’ясувалося, керівник моєї практики Василь Лизанчук направив до газети «Експрес».
Оксана Почапська під час стажування в США- Тобто, це був єдиний випадок, коли Ви працювали за спеціальністю, яку викладаєте студентам?
- Офіційно у жодному ЗМІ я ніколи не працювала. Це був або фріланс, або стажування. Були публікації (інформаційні повідомлення) в газетах «Фортеця» і «Подільські вісті», журналах «Дніпро» і «Київська Русь» (редактор Дмитро Стус). Також упродовж місяця співпрацювала з виданням «The Gainesville Sun», а також із телеканалом WUFT у місті Гейнсвіл (штат Флорида, США) в межах стажування і грантової програми. А ще створювала радіоматеріали для студентського радіо Коледжу журналістики і масових комунікацій Університету Флориди. Ну, і звичайно ж, навчалася на базі ХОДТРК «Поділля Центр» (під керівництвом Павла Хорошенюка). Різниця між редакціями полягає в тому, що всі вони охоплюють різні категорії читачів, тому й готовий продукт вирізняється, бо кожен орієнтований на свою аудиторію.
Проте від професії педагога я далеко не втекла. Бо одразу після вступу до аспірантури прийшла працювати на посаду асистента кафедри (тоді ще) історії української літератури і журналістики. Крім того, маю досвід роботи в Національному університеті «Одеська юридична академія».
- Що зіграло вирішальну роль у формуванні Вашого журналістського начала?
- Для мого професійного розвитку надзвичайно цінним був досвід стажування в Коледжі журналістики і масових комунікацій Університету Флориди, куди я потрапила за грантовою програмою від уряду США. Окрім практичного досвіду роботи на телестудії репортером, а також вивчення особливостей роботи конвергентної редакції, надзвичайно цінним було знайомство з колегами із різних країн. Із багатьма і досі в гарних стосунках, обмінюємося досвідом, ідеями, інформацією.
У роботі телестудій США мене найбільше вразила система освітлення. Ніде в Україні не зустрічала, щоб у кімнаті площею 30 квадратних метрів було півтори сотні різноманітних ламп, лампочок і прожекторів. Окрім того, в США я вперше побачила, що таке конвергентна редакція (така, що об’єднує в собі декілька видів ЗМІ: Інтернет, радіо, телебачення, друк) і як вона працює. Сьогодні в Україні від журналістів вимагають універсалізуватися, аби, в разі потреби, можна було і відео в Інтернет-простори завантажити, і звук змонтувати, і матеріал написати для друкованого видання, а в США адаптацією текстів займалися рерайтери, враховуючи специфіку аудиторії.
- Які загалом, на Вашу думку, сильні та слабкі сторони кам’янецької журналістики?
- Сильна сторона кам’янецької журналістики звучить так: вона існує. Не завжди така, якою хотілося б її бачити, не завжди чесна і незаангажована, але існує. Мені подобається збалансованість думок у газеті «Подолянин», імпонує намагання охопити проблеми регіону газетою «Край Кам’янецький» та іншими виданнями. Я захоплююся роботою і ентузіазмом наших колишніх студентів (тепер уже професійних журналістів, до яких не соромишся звернутися по пораду) із громадського телебачення «Podilla.TV», концепцією Інтернет-видання «Vdalo», тематич-ною широтою інформаційного сайту міста «3849.com.ua». Прийшла до висновку, що нецікаві не обирають журналістики.
Як стати якісним журналістом? Усе просто: треба бути якісною людиною. Необхідно розуміти, що сьогодні журналістика в Україні вже впритул підходить до тієї точки неповернення, за якою починається інформаційний хаос. Журналістові сьогодні важливо розуміти, як його публікації впливають на читачів, як вони інтерпретуються суспільством, і, врешті, до чого можуть призвести. Усе це вміщається в отих підручникових «дієвість і ефективність журналістського тексту». Ще одна обов’язкова риса якісного журналіста - якість мови його тексту. Справа не в образності, не у нагромадженості метафор, не у багатстві синонімічних рядів - справа у нібито банальній, але грамотності. Ну, і третя риса (як у казках - три обов’язкові умови) - здатність учитися.
Журналіст повинен бути мобільним, грамотним, комунікабельним і відповідальним, вміти слухати і чути. А ще журналіст, як і лікар, повинен дотримуватися основного життєвого принципу: не нашкодь!

Ольга БАНАХ.


Повернення до списку