Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.06.2017

«БРАТЕ, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ І ЗАВЖДИ ЧЕКАЮ!»

Віталій Немазаний

У 19 років Віталій НЕМАЗАНИЙ уклав контракт зі Збройними силами України. У 22 пішов на війну. У 23 безпосередньо під час воєнних дій на сході країни перекваліфікувався із танкіста на сапера. А у 25 став головним сержантом інженерно-саперної роти, в.о. старшини 308 окремого інженерного технічного батальйону, що дислокується в Кам’янці-Подільському. Відколи триває неоголошена війна, хлопець із позивним «Мішка» встиг вісім разів побувати в зоні проведення АТО, разом із товаришами відбити у бойовиків українські міста, звести фортифікаційні споруди, відшукати і знешкодити вибухонебезпечні предмети, зазнати складного поранення, швидко одужати і знову повернутися у стрій. І навіть між відрядженнями на схід, уже в мирному Кам’янці-Подільському, Віталій разом з іншими військовослужбовцями під час наряду зуміли на гарячому впіймати злодюжку із Донеччини, який нишпорив у чужому авто. За старанність Віталій Немазаний отримав низку нагород. Серед них нагрудні знаки «Знак пошани» від міністра оборони України та «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня.

Дисциплінований, виважений, прискіпливий до найменших дрібниць, хлопець не сприймає халатного ставлення до обов’язків і брехні. Тому погодився відверто розповісти про війну, найважчі завдання і власні переживання.

ЯК ЗВАРНИКИ СТАЮТЬ ТАНКІСТАМИ

Родом старший сержант Віталій Немазаний із Кривого Рогу. Там закінчив школу, технікум, півроку навіть пропрацював газозварником, доки одного дня не вирішив радикально змінити власне життя. На цей крок чоловіка підштовхнув дядько-військовослужбовець.
- 2011 року уклав контракт зі Збройними силами України, - розповідає Віталій. - Військову службу проходив у навчальному центрі «Десна». Спочатку три місяці на посаді навідника-оператора танку Т-64 БВ, згодом для подальшого проходження військової служби нас відправили до Кривого Рогу. Так я потрапив до
17 окремої танкової бригади.
2012 року під час змагань серед танкістів з усієї України наш взвод визнали найкращим. Тоді навіть припустити не могли, що через два роки нас піднімуть за тривогою на війну з Росією...
Дебальцеве, Артемівськ, Красний Лиман, Слов’янськ, Торецьк... - це неповний перелік міст, де понад три роки успішно виконував бойові завдання молодий сержант. А після першого бою хлопець зізнався, що не міг спати три доби.
«БРАТЕ, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ І ЗАВЖДИ ЧЕКАЮ!»- Сталося це у Красному Лимані, - пригадує Віталій. - Дали завдання - знищити сепарський блокпост. Руки тремтіли, довго не міг опам’ятатися.
Не без бою і кровопролиття українській армії вдалося вигнати чужоземців і зі Слов’янська. Терористи ховалися у фахово збудованих опорних пунктах. Утім, як каже Віталій, найстрашнішим був бій за блокпост під Слов’янськом. Там чергували хлопці із Нацгвардії та 95 аеромобільної бригади, доки на них на чотирьох танках не напали ДНРівці. Через 1,5 години після захвату об’єкта наказали відбити захоплений блокпост. Лише два танки вирушили на завдання.
- Попереду на БТРах рухалися десантники, втім коли під’їжджали до блокпоста, вони пригальмували і кажуть: «Хлопці, ви їдьте, а ми вас тут почекаємо!» - пригадує військовий. - Приїхали на місце: все горить, стоять два українські розбиті БТРи, лежать загиблі та поранені, а нас починають обстрілювати із лісу. Випадково побачив там димок і... вистрелив. Так закріпилися на блокпосту. Тоді загинули 12 наших військових, 8 - зазнали поранення.
Під час одного бою осколок залетів у спину бійця, за 2 мм від хребта. Врятував хлопця відомий волонтер із позивним Хотабич.
- Я тоді три тижні у військовому шпиталі у Харкові пролежав, але документально це ніде не відзначили, мовляв, швидко одужав, - розповідає старший сержант Немазаний. - Тоді, якби не Хотабич, міг інвалідом стати. Він надав мені першу меддопомогу і відвіз до шпиталю.

БОЇ ЗА ДЕБАЛЬЦЕВЕ

Під грифом «Секретно» о четвертій ранку у вересні 2014-го колона військової техніки, у якій і Віталій на своєму танку «Мішка», вирушила на бойове завдання. Куди їхали - не знали.
- Побачивши вивіску «Дебальцеве», збентежився, - зізнається військовий. - Заїжджали в місто з боку залізниці - через пост ДАІ, повз потрощені магазини, кафе, заправку, де зав’язався перший бій. За 1,5 години Збройні сили України взяли все Дебальцеве. Стояли там не росіяни, а чечени. Вони, побачивши нас, спочатку відстрілювалися, а потім кинулися навтіки. Два тижні провели в місті, часто накривали ворожі «Гради», багато побратимів там загинули. Місцеве населення відверто показувало свою «любов» до українців: бабці ходили, матюкали, плювали, дулі тицяли. Ми ж не зважали на таку «гостинність», а радо ділилися із дітлахами згущенкою, печивом, хлібом і тушонкою. Тоді нам передали дитячі малюнки, синьо-жовті стрічечки та плюшевого ведмедика, якого почепили на танк. Усе це фотографували журналісти. У військовому журналі розмістили фото, де я на танку. Ця стаття якось опинилася в мами. Отримав по шапці, адже матері по телефону постійно казав, що сидимо в селі й нічого не робимо.

ОПЕРАЦІЯ - ПЕРЕПРОФІЛІЗАЦІЯ

«БРАТЕ, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ І ЗАВЖДИ ЧЕКАЮ!»Далі - нелегке зачищення Вуглегірська. Віталій сміливо пішов проти двох російських танків: один підбив, інший встиг утекти. Із підбитої залізяки наші дістали наляканих російських офіцерів, які мали при собі відповідні документи та передали їх у СБУ.
Після вдалих операцій Віталій отримав кількаденну відпустку. А коли повернувся, з’ясувалося, що всю ротно-тактичну групу 17 танкової бригади перевели до 308 окремого інженерного технічного батальйону, народженого під час АТО. Так Віталій із ще 15 побратимами опинилися у Кам’янці-Подільському і з танкістів перекваліфікувалися на саперів.
- Саперній справі навчався безпосередньо у зоні проведення АТО, - зізнається Віталій. - Щоб опанувати цей фах, потрібні не лише знання, а й міцні нерви. Важко далося переформатування, адже я звик стріляти і воювати. А тут змушений ходити і збирати розтяжки, вибухонебезпечні та саморобні предмети. За цей час знаходили гранати, снаряди як російського виробництва, так і українського.

ЯК ВІТАЛІЙ КАРАЄ ЛЮБИТЕЛІВ ОКОВИТОЇ

Хлопець, який звик добре працювати, не може спокійно дивитися, як його колеги недобросовісно ставляться до обов’язків.
- Під час перших трьох хвиль мобілізації до армії пішли класні хлопці, - не стримуючи емоцій, каже військовий. - А нині, коли суттєво підвищили зарплатню військовослужбовцям, прийшли ті, хто в пекельні 2014 та 2015 роки провалялися на дивані та косили від мобілізації. А тепер вони ще й свої права качають. Ставиш їх у наряд, а вони: «Не піду, бо не хочу». То навіщо ж ти укладав контракт?! Є й такі, які полюбляють у чарку зазирнути або взагалі прогуляти службу. Їх караємо гривнями.
Із 2014 р. хлопець постійно бере участь в антитерористичній операції, втім посвідчення учасника АТО отримав тільки цьогоріч. І лише після того, як поскаржився самому начальнику Генштабу - Головнокомандувачу ЗСУ генералу Віктору МУЖЕНКУ.
- Я зустрівся із генералом у Сумській області. Там проходили змагання на звання найкращого інженерно-саперного підрозділу, де ми посіли ІІ місце. Доповів, що й досі не можу отримати посвідчення, хоча подав усі необхідні документи, разів вісім відправляв до столиці фото. Віктор Миколайович усе занотовував. Через два тижні подзвонили і повідомили, що знайшли моє посвідчення. З’ясувалося, документи виписали ще в грудні 2015-го, і вони пролежали в департаменті, де займаються безвісти зниклими або загиблими військовими. Є люди, котрі не шкодують себе на війні, а є такі, які сидять у кабінетах і допускають банальні помилки.
Доки старший сержант Немазаний захищає Україну, вдома на нього чекають рідні та маленька донечка. До речі, його батько Олександр теж потрапив під мобілізацію, служив контрактником разом із сином, але сьогодні вже повернувся до цивільного життя.
Віталій вірить, що захищає його медальйон, подарований 16-річною сестрою Юлією. Там викарбувані слова «Брате, я тебе люблю і завжди чекаю!»... 


Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку