Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ЧЕТВЕР, 19 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
06.10.2017

ПОДІЛЬСЬКЕ ЧЕКАЄ СВЯТА ТА ЗМІН

ПОДІЛЬСЬКЕ ЧЕКАЄ СВЯТА ТА ЗМІНТак складається, що села, які розкинулися наприкінці географії нашого району, поглинає суцільне бездоріжжя, безробіття і безперспективність. Недалеко від цього твердження втекло бідне кам’янецьке село Подільське, яке межує із Дунаєвецьким районом. Воно практично не має підприємств, а отже, й робочих місць, земля не надто родюча, сільська рада - одна з найбідніших у районі, якій і на заробітну плату працівникам ледве вистачає. Проте працьовиті українці й тут навчилися не лише виживати, але й гідно жити. Місцеві про себе кажуть: «Хто працює, тому на життя вистачає». Попри негаразди, вони не сидять склавши руки. Самі організовують своє дозвілля. Глинясті грунти засадили яблуневими садами, а ще навчилися у своїх умовах вирощувати добротні пшеницю, сою і навіть гречку.

Цей населений пункт викликає двояке ставлення: багато старих будинків, у більшості яких проживають старенькі батьки, які чекають з-за кордону дітей-заробітчан... А ще тут чимало розбитих доріг, якими подекуди курсують авто іноземного виробництва і прогулюються вгодовані українські корови. Попри те, що дітей у селі обмаль, на всю округу, а то й на весь район красується нова сучасна школа, збудована 2005 року. 
Така двоякість у всьому, навіть у найменуванні села, подекуди його називають по-старому - Привороття, яке було до 1963 року, або ж по-народному - «Циганське село», але й циган тут немає, більшість називає себе молдованами. 
Звідки такі найменування, чим живе громада Подільського та хто її прославляє, вивідували в місцевих мешканців.
 

ВІД СЕМІНАРІЇ ДО СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Школа, якій позаздрять і в області- Ви тільки поганого нічого про нас не пишіть, лише добре - он же яке гарне село! - дає нам настанови чоловік, який вийшов аж за ворота, аби пояснити, де сільська рада. 
А головний адмінбудинок села знайти досить важко. Зайшовши через похилені ворота на подвір’я сільради і садочка, були вражені колишньою величчю ансамблю будівель, де вони сьогодні розташовуються. Літерою «П» розкинулися одноповерхові будиночки, подвір’я яких починається у центрі так званої «літери», а закінчується парком, що розкинувся десь ген далеко. Нагадує ця архітектурна композиція якийсь старий закинутий панський маєток із безліччю таємних ходів, підвалами, банкетною залою... 
Але сільський голова Оксана ЛАРУКОВА повідомляє, що раніше це була духовна семінарія, в роки війни і у важкі повоєнні часи тут облаштували інтернат. 
За роки роботи семінарії працювала й церква. Нині про неї нагадує напівзруйнована будівля. 
- Цьогоріч до нас приїжджали священики різних рангів. Розповідали історію цієї церкви. Казали: «Тут настільки намолене місце, що не ходимо, а літаємо», - розповідає Оксана Кімівна. - Взялися вони за реконструкцію храму, розібрали частину будівлі, але чомусь далі діло не йде. Під шаром вапна справді проглядаються ікони, зокрема й образ святого Миколая. Але про яке їхнє збереження сьогодні можна говорити, якщо даху немає... 
До розмови долучається помічник вихователя Інна КОВТОНЮК. 
- Колись у цих приміщеннях був й інтернат. Церкву ж переобладнали на клуб. Раніше цей архітектурний ансамбль ішов по колу, але частина будівель згоріла. Є тут і підземелля, але ми туди ще не спускалися. 
Нещодавно приїздив поважний чоловік разом із дітьми та онуком, років вісімдесят йому. Солідний такий, у краватці. Довго стояв на подвір’ї, навіть пустив сльозу. Коли вийшли, аби запитати, що сталося, він розповів історію. 
Батько його пішов на фронт, матір погнали до Німеччини. Хлопчина ж потрапив до цього інтернату. Але хтось у нього вкрав навчальну книгу - і за це його звідси вигнали. Вдень бідолаха пересиджував неподалік у копанці, а на вечір працівники інтернату тихцем забирали його на кухню. Так перезимував і вижив. Уже в такому поважному віці привіз сюди своїх дітей, запитував у нас про кухаря чи няньку звідси. Але допомогти йому не мали чим, бо ж навіть не знаємо, чиї це родичі могли бути. 
Запитуємо і про народну назву села, чому його називають «Циганським». Бібліотекар Галина ТИМЧУК каже, що є легенда, ніби хутір біля Подільського, який нині називають Циганським Яром, заснували цигани-кочівники. 
- Вони у нас в яру викопували землянки і починали тут селитися. Так і прижилися. Згодом багатші перейшли нагору, побудували собі кращі будинки, а бідніші ще довго жили в яру, в землянках. Сьогодні тут уже ніхто не живе. 

СЬОГОДЕННЯ ВИМАГАЄ РЕФОРМ

Сучасний садочок ділить територію із старовинною церквоюЛюди в очікуванні змін. Громада взяла прямий курс на об’єднання у Староушицьку ОТГ, що в процесі створення. Але чого чекати від реформи, ніхто не знає. Почули ми чимало протилежних думок із цього приводу: «Реформа необхідна, і це однозначно. Гірше вже точно не буде», «За таким принципом живе Польща, ми бачили їхній рівень життя і хочемо собі такий», або ж: «Стару Ушицю не можуть до пуття довести, а що вже казати про нас - сусідів», «Чи не забудуть про нас - бідноту у великій громаді», «Як довго кружлятимуть документи, доки доїдуть від старости до очільника громади?». А як усе буде, і відповіді на запитання, які сьогодні так турбують селян, дасть лише час. 
Двозначність і в господарській діяльності. На глинястих грунтах підприємство ТОВ «Зоря», яке обробляє тут землі, навчилося вирощувати гідні врожаї. При цьому і селу допомагає, і пайовикам. 
ПОДІЛЬСЬКЕ ЧЕКАЄ СВЯТА ТА ЗМІНОстанніми роками люди все частіше починають самі обробляти свої паї. Одноосібники беруться навіть гречку сіяти, а ще - соняшник і пшеницю, щоб мати власне борошно й олію. 
Місцеві дітлахи мають усі можливості рости у гідному садочку та навчатися в сучасній школі. Але... На якісні класи і затишні групи тільки 60 учнів на 11 класів і 15 дошкільнят. Населення села - всього 638 осіб. 
Неабияк пощастило селу із новою школою. Добудували її 2005 року, і тепер красуються на весь район нова будівля й охайне подвір’я біля неї. Складається враження, що потрапив до Європи, але ж ні, Україна... із класами по три-шість учнів. 
Хоча місцевий садочок розташований у старому приміщенні семінарії, все ж діти навчаються в гарних умовах: сучасні меблі, іграшки, килимки. 
- Під час об’їзду перед новим навчальним роком відділ освіти РДА визнав наш садочок одним із найкращих в окрузі, - розповідає Оксана Ларукова. - Дівчата, які тут працюють, - завідувач Інна МИХАЙЛЮК, вихователь Аліна КІНЮК, помічник вихователя Інна КОВТОНЮК і кухар Тетяна БЛОНСЬКА, - це справжній дружний колектив, який обожнює діток, навчає їх, розвиває їхні таланти, а заодно і свої під час підготовки різноманітних ранків та концертів. 
Он помічник вихователя Інна Ковтонюк написала віршів на цілу збірку. У її творчості прості трударі-селяни, вчителі, інтелігенти. 

АВАРІЙНИЙ КЛУБ НА ЗАВАДІ РОЗВИТКУ

Інтелігенції у селі чимало. Чого лише варта славетна місцева вчителька української мови і літератури, завуч школи Ганна ГЕРАСИМЕНКО. Сьогодні вона на пенсії, але досі нею пишаються весь район і область не лише за вчительський дар, а й талант вишивальниці. Декілька років майстриня вела гурток вишивання. В її хаті справжній музей української вишивки, і роботи розійшлися не лише по країні, й за кордон. Але найбільше шанують материну і бабусину творчість діти й онуки. 
- У мене три сини, у бабусиних вишиванках ходять із народження, - розповідає невістка Тетяна Блонська. - Пішла мода на бісер - діти вбрані у наймодніші вишиванки з бісеру. Як тільки виросли, одразу Ганна Федорівна вишила нові. Й такі вони всі гарні: і червоно-чорні, і барвисті... 
Інна Ковтонюк, Аліна Кінюк, Оксана Ларукова, Тетяна БлонськаІз любов’ю місцеві мешканці згадують і гурт музик «Подільські цигани», або «Чорнобривці», який ще донедавна грав на весіллях. 12 учасників розважали не лише односельчан, але й сусідів. 
На жаль, розвивати культуру села не надто вдається, адже місцевий клуб перебуває в аварійному стані, тому не те що концерти організовувати, а й репетирувати навіть немає де. Виходять із того, що мають. Бібліотекар Галина ТИМЧУК разом із дітьми і вчителями місцевої школи готують різноманітні концерти та заходи до пам’ятних дат. Не дають забувати про відомих односельців. 
Пишаються і сьогоднішніми героями. Серед них сільський екс-голова Юрій ГОДОВАНИЙ. Його сім’ю у селі всім ставлять за приклад, милуються й яблуневими садами, посадженими ним. 
А Іванка ЧМІЛЬ, учениця 9 класу, вражає односельців не ли-ше своїми успіхами у навчанні, а й начитаністю та активністю. Вона перечитала чи не всі кни-ги в бібліотеці, не відмовляється брати участь у всіх можливих шкільних заходах. 
Не забувають у Подільському і своїх захисників. В АТО брали участь Сергій ЯВОРСЬКИЙ і Роман ШЕВЧУК. До речі, Роман із багатодітної сім’ї, де аж 14 дітей. А Андрій ЛІСОВИЙ нині стоїть на захисті кордонів держави. 
Пишаються подоляни місцевою довгожителькою Лідією ЧОРНОЮ. Невдовзі пані Ліда відзначатиме столітній ювілей. Навіть цьогоріч ще обробляла город, викопала картоплю. А навесні взагалі образилася на сусідів через те, що не взяли її на допомогу... Старенька, маленька, як жменька, жіночка сіла і плакала на лавці: 
- Що вже списуєте мене, бо я стара?
Сусіди розповідають, що за 99 років не пізнала смаку таблетки. На жаль, нещодавно бабця Ліда зламала ногу. За свою довгожительку хвилюється все село. 
Нинішній очільник районної ради Віктор КРИВАК - теж виходець із Подільського. Родина Криваків знана в усьому селі, адже брати Криваки Микола і Василь довго тут були на керівних посадах. 

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ НА ВАРТІ ЗДОРОВ’Я

На сторожі здоров’я подолян десятиліттями стоять фельдшер Людмила ВАРИЦЬКА (38 років тут працює) і акушер Євгена ГАРУК (40 років стажу). Жінки ще того гарту! Як треба вночі до пацієнтів піти - підуть, як тиск виміряти - теж по дорозі зайдуть. Слухаються їх у всьому й селяни. Як сказали флюорографію пройти - пішли всім селом. 
Згадують жінки і про стоматкабінет, який колись працював у їхньому ФАПі, пацієнти із сусідніх сіл сходилися до них зуби лікувати. Тепер приміщення для стоматологів пустує. А селяни сподіваються, що, може, ще прийде до них тямущий лікар зі своїм обладнанням. 
Пишаються медики і міні-аптекою ФАПу, кажуть, що мають усі необхідні ліки, тому місцевим мешканцям не треба їхати по них до міста. 
Забезпечує всім необхідним і місцевий магазин. Тобто два: продуктовий і продовольчий, які відкрила Наталія БУГАЄВСЬКА. Люди запевняють, що можуть придбати в неї все необхідне, аби гроші були. 
Магазин у селі - це порятунок для стареньких мешканців. А їх тут дуже багато. Чимало людей залишилися наодинці зі старістю, бо діти в пошуках кращої долі повиїжджали за кордон. Чим може, стареньким допомагає соціальний працівник Наталія ДЕМ’ЯНЕНКО. Для багатьох вона стала не лише помічницею по господарству, але й психологом, подругою, дочкою. 
Коли запитую про проблеми села, місцеві мешканці найбільшою називають дороги. Особливо просять про сполучення «Нефедівці - Подільське». Нині там яма на ямі. Кажуть, це болюче питання, яке роками стоїть на місці. 
Вражає те, що, попри проблеми, мешканці Подільського не втрачають оптимізму. Як обжинки відгуляли, одразу ж взялися готуватися до дня села, яке відзначатимуть 8 жовтня. Замовили вже музику, запрошують гостей і доводять, що свято буде і на їхній вулиці! 

Вікторія КОЖЕВНІКОВА
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ПОДІЛЬСЬКЕ

1 березня 1963 року Хмельницький облвиконком перейменував Привороття Нефедовецької сільради в Подільське. 7 березня 1990 року ухвалою Хмельницького облвиконкому відновлено Подільську сільську раду з центром у селі Подільське.
Привороття описано в праці «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданої 1901 року під редакцією священика Юхима Сіцінського:
«Привороття - село, розташоване на горбистій місцевості, з півночі на південь розпанахане улоговиною, по якій протікає безіменний потічок. Від губернського міста Кам’янця-Подільського на відстані 35 верст, а від повітового – Нової Ушиці - в 30 верстах. Колись тут були дрімучі непрохідні ліси, які тепер значно вирубані.
Привороття згадується в грамоті подільських князів Костянтина і Федора Коріатовичів, даної 1386 року якомусь Немирі на володіння Бакотою і деякими навколишніми селами. Потім Привороття вважалося королівським маєтком і при приєднанні Поділля до Росії зараховане до казенних маєтків. На початку XIX століття з казенних земель виділена дача для подільського архієрейського будинку і тут 1814 року влаштовано духовне училище. Населення села - селяни-українці, займаються переважно хліборобством.
До парафії належить незначне селище Циганський Яр, населене циганами, які виготовляють різні дерев’яні вироби - ложки, чашки, корита та інші, які продають на сусідніх ярмарках; живуть у землянках у крайній бідності. Мешканців у парафії православних 698 осіб чоловічої статі та 695 осіб жіночої статі, католиків до 150 осіб обох статей.
Церква - кам’яна, в ім’я святого Миколая Мирлікійського, з такою ж дзвіницею, споруджена першим архієреєм подільським Іоанникієм, про що свідчить дошка над вхідними дверима з відповідним написом. Між начинням церковним є багато пожертвуваного тим же преосвященним. У церкві є місцево шанована ікона святого Миколи, заради якої 9 травня буває збіг прочан (відпуст). Церковної землі: садибної 2 десятини 72 сажні, орної 46 десятин 798 сажнів, сінокосу 3 десятини 1488 сажнів, непридатної3 десятини 2256 сажнів.
Причтові споруди нові, влаштовані 1899 року. У Приворотті існує духовне училище з 1814 року. Деякий час доглядачі духовного училища були разом і парафіяльними священиками (протоієреї Рудницький, Оболенський і Розумовський); потім священиками були вчителі (Веселовський і Монастирський). В даний час є особливий парафіяльний священик не з корпорації училищної. Крім духовного училища, в Приворотті є міністерське училище, заведене 1882 року, і школа грамоти для дівчаток, відкрита 1897 року, має власне приміщення».
У Приворотті народилися:
художник Сергій Кукуруза (1906-1979),
гуморист Микола Білкун (1928-1995),
журналіст Валерій Король (1960),
поет Віталій Міхалевський (1961).

Підготував Олег БУДЗЕЙ.


Повернення до списку