Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 14 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
08.12.2017

РИБА ШУКАЄ, ДЕ ГЛИБШЕ, А ЛЮДИНА - ДЕ КРАЩЕ...

Чим пахне Україна? Ні, не калиною при дорозі і не київськими каштанами. Її повітря наскрізь просякнуте атмосферою еміграції. За кордон щодня виїжджають десятки висококваліфікованих українців...

Уже не один рік Україна потерпає від браку кваліфікованих фахівців робітничих спеціальностей. Уперше на повний голос тривогу забили українські бізнесмени. На актуальність питання врешті-решт звернув увагу й Президент України Петро Порошенко. Під час зустрічі з Європейською Бізнес Асоціацією, Американською торговельною палатою і Спілкою українських підприємців він висловив власне бачення, як втримати робочу силу на Батьківщині. На його думку, все дуже просто:

- Починає зростати вартість робочої сили. Це позитивні наслідки реформ, відкритості кордонів та європейського вибору... Прохання - платіть працівникам більше! - зазначив Гарант.

Втім якщо для Президента рішення очевидне, то у містах - це ціла катастрофа. Бо не всі підприємства та підприємці потягнуть зарплати із чотирма нулями. Не є винятком і Кам’янець-Подільський, де взагалі важко знайти бодай якусь пристойну роботу, не те що із солідною зарплатою. Власне ця найголовніша причина і штовхає кам’янчан покидати насиджене місце та шукати благ у світі. В той час, як у місті роботу кваліфікованого працівника оцінюють від 3200 до 5000-8000 грн., то за кордоном суми вимірюються сотнями євро - 800-1500.

ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ КУЄ КАДРИ

РИБА ШУКАЄ, ДЕ ГЛИБШЕ, А ЛЮДИНА - ДЕ КРАЩЕ...Особливо гостро брак кадрів відчувається серед робітничих професій. Адже юристів, економістів і менеджерів хоч греблю гати, а кваліфікованих газозварників, токарів і фрезерувальників мало того, що одиниці, то й ті виїжджають.
- Питання справді серйозне, - вважає директор міського Центру зайнятості Наталія ПОСТОВА. - 50% безробітних, які знімаються у нас з обліку, кажуть, що їдуть за кордон. Найбільше це стало відчутно з моменту прийняття безвізового режиму. Сьогодні більшість підприємств мають потребу в робітничих кадрах. Крім того, в місті перестали готувати токарів, штампувальників, різальників металу, слюсарів, тому роботодавці змушені звертатися по допомогу в інші райони та області. Якщо підприємства мають старі кадри, які передадуть досвід молоді, то це вже великий плюс.
За словами Наталії Іларіонівни, найбільший попит спостерігався на великі промислові підприємства, сферу громадського обслуговування, вантажні та пасажирські перевезення. Роботодавцям бракує робочих рук, адже сьогодні важко відшукати фахових водіїв, кухарів, електромонтерів, газозварників, інженерів, слюсарів, електриків і навіть швачок і перукарів.
Аби якось заповнити порожні ніші, Центр зайнятості перенавчає, перекваліфіковує, підвищує кваліфікацію та допомагає зі стажуванням на підприємствах.
- Є чимало охочих перенавчатися, тому вчимо за робітничими професіями, але лише на замовлення роботодавця, - продовжує пані Наталія. - На жаль, не всі роботодавці ставляться до цього серйозно, бо навчання триває 6 місяців, а фахівець потрібен уже сьогодні. Звичайно, спеціаліст не одразу матиме набиту руку, адже потрібна практика. Крім того, підприємці не впевнені у завтрашньому дні та перспективах, скажімо, на рік. Якби мали плани, то знали б, які кадри знадобляться через декілька років.

ХТО ПЕРЕМАНЮЄ МОЗОЛИСТІ РУКИ?

В один голос як керівники підприємств, так і підприємці стверджують, що робочих рук у Кам’янці-Подільському стає все менше. Сучасна молодь прагне здобути вищу освіту та мати «білий комірець». А міграція за кордон на заробітки поступово зваблює найкращих кам’янецьких профі. А щоб знайти їм гідну заміну, підприємцям доводиться добряче попітніти.
- Чоловіки зазвичай їдуть за кордон на сезонні роботи, - каже керівник регіонального представництва ТОВ «Фірма «Вікант» Вадим ОРЛОВ. - І виходить, що після повернення додому вони шукають роботу. Попрацюють декілька місяців, переважно взимку, і навесні знову їдуть за кордон. Влітку через ті заробітки я втратив двох спеціалістів. Заміни газозварнику та вантажнику металу довелося шукати декілька місяців. Тож, аби втримати кадри, довелося підвищити зарплатню до 250 євро. Саме стільки платять у Польщі підсобному працівнику. Фахівці вищої кваліфікації там можуть отримувати від 800 до 1500 євро.
Якщо приватні підприємці та товариства ще можуть собі дозволити втримати фахівця вищою заробітною платою, то державним підприємствам не до жартів. Мало того, що деяким із кожним роком усе сутужніше виживати, бо з Держбюджету їм перепадають крихти, то ще й втримати чи знайти робітника для них - це майже нездійсненна місія.
- Уже декілька років не можемо знайти водіїв, трактористів, робітників у кар’єр, грейдеристів і дорожніх робітників, - бідкається начальник філії «Кам’янець-Подільська ДЕД» Василь ЧОРНИЙ. - Скажімо, наша дільниця, що в Грушці, обслуговує дорогу сполученням «Кам’янець-Подільський - Стара Ушиця» й дороги місцевого значення. Там мають працювати бодай три трактористи, а не маємо жодного. Уявіть, у селах немає трактористів, ті, що залишилися, вже давно на пенсії, а для молоді ця професія непопулярна. Більшість наших працівників передпенсійного віку, а молодь не шикується до нас у черги. Ще одна проблема: у нашому місті чи в сусідніх районах не готують кадрів, яких потребує ДЕД. Навчають їх у Білій Церкві, тому й виходить, що жителям Кам’янеччини легше поїхати за кордон, аніж піти вчитися.
Ми - підприємство державне, зарплати у нас невеликі, та ще й ті не завжди виплачують вчасно. На наступний рік обіцяють виділити чималі гроші на дороги. Але працівники вже не мають за що дожити до Нового року, бо ще не отримали заробленого за листопад. А дороги ж потрібно ремонтувати, взимку посипати та розчищати.
Час від часу робітничі кадри вишукує і комунальне підприємство «Міськтепловоденергія». Там теж відчули відплив робітників до Європи.

«БІЛІ КОМІРЦІ» ПРОТИ «СИНІХ»

Теперішня молодь не поспішає здобувати трудову професію, вважаючи її непрестижною. У гонитві за вищою освітою важка фізична праця значно програє. Сучасні школярі не мріють стати трактористами, комбайнерами, механіками чи електриками, натомість бачать себе айтішниками, політиками, артистами чи бізнесменами.
- Коли виросту, хочу сидіти в офісі та всіма керувати, - не приховуючи планів на майбутнє, каже 12-річний учень місцевої школи. - Не буду будівельником, як мій татко, бо він щодня приходить із роботи зморений, і нам постійно не вистачає грошей.
Аби заохотити майбутніх спеціалістів, наприкінці листопада ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» провів День відкритих дверей у рамках проекту «Розпочни кар’єру з професійного навчання». Випускники шкіл дізналися, що в стінах закладу можуть здобути затребувані на ринку праці професії: швачка, кравець, закрійник, перукар, манікюрник, кухар, кондитер, слюсар-електрик із ремонту електроустаткування, електрогазозварник, маляр-штукатур.
Але як би не старалися профтехучилища та коледжі заманити до себе колишніх учнів, вивчити їх і віддати державі молоде робітниче поповнення, ніхто не гарантує, що новоспечені спеціалісти будуватимуть, ремонтуватимуть, виготовлятимуть в Україні, а не в Європі.
- Багато наших випускників виїхали до Італії, Польщі, Франції та успішно працюють там шеф-кухарями, - коментує директор Кам’янець-Подільського коледжу харчової промисловості Національного університету харчових технологій Віктор ФЕДОРІВ. - Не всі мають змогу розкрити власний потенціал у маленькому місті та в Україні загалом, тому шукають кращих умов за кордоном.

МІЗКИ НА ВИВІЗ: ХТО, КУДИ І ЗА СКІЛЬКИ?

Колишні ж випускники мають власний погляд. Вони зізнаються, що з рідної землі змушені були поїхати через неможливість працевлаштування та низьку зарплатню.
- Два роки тому отримав професію механіка, - каже 20-річний Іван із Гаврилівців. - Із дитинства марив автомобілями, здобув відповідний фах. Коли ж шукав роботу - розчарувався. Всі хочуть мати робітника зі стажем, а де ж його набути молодому спеціалісту? Крім того, в нашій державі роботу руками оцінюють у мізер. Довго перебивався тимчасовими підробітками, доки терпець не увірвався - і поїхав за кордон. Сьогодні працюю в Чехії на заводі, що виготовляє автозапчастини. І умови праці, і заробітна плата мене задовольняють. Зрозуміло, що не мільйони отримую, але вистачає і на життя, і на те, аби відкласти, і навіть трохи світу вже встиг побачити.
Три роки тому, не знайшовши роботи за спеціальністю в рідному Кам’янці, 30-річний Артур змушений був кардинально змінити не лише професію, а й громадянство. Пішовши стопами дідуся і здобувши фах тракториста-комбайнера, він і гадки не мав, що після отримання диплома жодного разу не сяде за кермо такої техніки. Сьогодні замість того, щоб працювати в полі, хлопець успішно керує рекламним відділом великої американської компанії в Бостоні.
- Ще зі шкільної парти захоплювався комп’ютерними технологіями, - розповідає Артур. - Власне вони мене і врятували від безробіття та безгрошів’я. Не знайшовши роботи в Кам’янці, завдяки друзям, опинився в Америці. Спочатку роздавав рекламні буклети, а згодом мене взяли макетувальником рекламної продукції. Без відриву від роботи вивчився на айтішника - і сьогодні керую кількома десятками працівників. Компанія надала мені доволі престижне житло та автомобіль, допомогла з отриманням громадянства. Щодо зарплати, то вона в рази більша, ніж в Україні. Мені пощастило, але таких, як я, на жаль, одиниці.
Несолодке гастарбайтерське життя відчув на собі 50-річний житель Кам’янеччини Віктор Степанович. Маючи золоті руки і фах газозварника, чоловік брався за гаряче і студене. До конфлікту на сході їздив на підробітки до Росії. Потім змушений був шукати роботу в сусідній Польщі.
- Якщо в Росії мою працю цінували, то в Польщі відчув себе рабом. Робота на пана стала пекельним випробуванням. І хоча отримував тисячу євро на місяць, вони не були варті втрачених нервів. Уже понад рік працюю в Кам’янці-Подільському. Зрозуміло, що втратив у грошах, але тут мене хоча б поважають, - каже чоловік.

АБО ПАН, АБО ПРОПАВ

І хоч якою банальною була думка Президента про збільшення зарплат, усе ж цей фактор був, є і залишиться найголовнішою вимогою українців. Звичайно, що не копійкою єдиною вдасться вирішити цю проблему. Держава теж має сприяти створенню нових робочих місць, залучати інвестиції в розвиток підприємництва, урівноважити податки та умови праці. Якщо вся Європа та США тримаються здебільшого на малому та середньому бізнесі, то в нас через непідйомні податки, нестабільність у державі та непотопаючу корупцію навіть спроба мати власну справу нагадує гру в рулетку: або пан, або пропав. Не всі готові ризикувати...

Ольга БАНАХ, Галина МИХАЛЬСЬКА.


Повернення до списку