Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 20 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
23.02.2018

ЙОГО РОКИ - НАШЕ БАГАТСТВО

«Життя прожити - не поле перейти» - стверджує народна мудрість.

Микола Гординчук та Борис Кушнір- Але мої роки збігли, ніби хто батогом по воді траснув, - образно ка­же про свої дев’яносто сім ветеран війни і праці Борис КУШНІР.
23 лютого цього року Борис Михайлович зустрічає свій 98-й рік життя. Хлібороб, коваль, зем­лемір, педагог, літератор, крає­знавець, природолюб, мистецтвознавець, мандрівник, воїн, мислитель, пасічник - усе це про нього. І перелік його занять за 97 літ цим не вичерпується…
Народжений у Монреалі (Канада) в родині селян-подолян, котрі подалися на заробітки за океан, Борис Кушнір усе свідоме життя присвятив Україні.
«Дорогою «Титаніка» повінчані» - так назвав пан Борис новелу про небезпечну подорож за океан іще юних закоханих батьків на зорі минулого сторіччя теплоходом «Німеччина». Все життя він зберігав квитки із цього теплохода, що потерпів аварію від зіткнення із айсбергом неподалік від місця затоплення «Титаніка» 1912 року. На жаль, один із ко­-лиш­ніх його студентів Олександр нахабно викрав ті два квитки сторічної давнини і продав за копійки німецькому громадянину, який працював на будівництві цемзаводу.
На тому теплоході капітан власноруч повінчав молодят Катерину та Михайла.
- Тато і мама дуже хотіли господарювати на власній землі, проте їхні батьки не виділяли ні сотки наділу, та й не дуже схвалювали їхнього прагнення до шлюбу, - згадує Борис Михайлович. - Ця любов до власної землі згодом стала призвідцем того, що вони таки повернулися на Батьківщину.
Спершу родина Кушнірів поселилася в Одеській комуні переселенців, а згодом переїхала до рідної Станіславівки Кам’янець-Подільського району. До слова, довірливих переселенців-українців з-за океану радянська влада розмістила у трьох комунах, а згодом жорстоко знищила майже всіх.
1940 року його призвали до армії. Перший бій закінчився полоном і концтабором.
- Зі мною поруч на нарах лежав француз, - згадує ветеран. - Він був цивільним стоматологом. Згодом його визволив Червоний Хрест, включивши до своєї місії.
Настав день, коли змарнілого та худющого Бориса вишикували у шеренгу перед комісією представників від Червоного Хреста, аби за їхніми висновками (чи здатний до праці?!) ще живих повести у крематорій. І диво! Французький стоматолог, котрий працював від місії Червоного Хреста, впізнав Бориса. Він узяв його за руку, вивів із загальної шеренги і пояснив: якщо цьому чоловікові дати подвійну пор­цію брукви, він іще може довго працювати. Так француз урятував Бориса від неминучого спалення в крематорії.
За третім разом Борису Михайловичу таки вдалося втекти із табору та дістатися до радянських військ.
З армії демобілізувався у січні 1946 року. Згодом вступив на перший курс історичного факультету Кам’янець-Подільського учительського педінституту.
Настав 1947-й рік.
- Люди везли на Західну Україну свої ще добрі речі, аби виміняти бодай на шматок хліба, - згадує Борис Кушнір. - На вокзалах шастали злодії, при першій нагоді крали тих декілька кілограмів борошна чи паляницю. Якби не братня, справді братня, поміч «західняків», то жертв голоду 47-го на Поділлі було б набагато більше…
Борис Михайлович одним із перших включився у відновлення історичної пам’яті про голодомори.
Вчителювати почав на Волині, та найбільш пам’ятною для нього і його вихованців стала педагогічна праця у селі Жванці Ка­м’янець-Подільського району. Тут він організував шкільне товариство «Юний історик», завдяки якому зумів підштовхнути школярів до глибшого знайомства з рідним краєм.
Колишні його вихованці (нині також пенсіонери) із захопленням згадують романтично-пізнавальні походи.
Він заснував найкращий в області (й, мабуть, в усій Україні) шкільний історичний музей села, який і нині радо зустрічає своїх відвідувачів - шанувальників минувшини.
1965 року Бориса Михайловича запросили на викладацьку роботу до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, де він працював викладачем, старшим викладачем, заступником декана історичного факультету. За 55 років педагогічної діяльності він виховав чимало молодих талантів і став автором багатьох ці­кавих книг на історичну та крає­знавчу тематику.
Звісно, у день народження до ветерана прийдуть рідні, друзі, колеги, колишні учні та студенти. Будуть подарунки, вітальні ре­чі. А я вирішив привітати свого Учителя поштовими марками, де ми разом на знімку. Адже Борис Кушнір полюбляє писати листи.
2018 року Кам’янець-Подільському національному університету імені Івана Огієнка виповнюється 100 років. Iз цієї нагоди відбуватимуться різні урочистос­ті, а серед них - і випуск ювілейного конверта, і діятиме спе­ціальний художній поштовий штем­пель… Тоді також знадобиться іменна поштова марка. Бо я навчався у цьому виші, а Борис Михайлович тривалий час працював тут.
До речі, випуск персональних поштових марок - не новина на Поділлі. Як повідомила менеджер поштових послуг Хмельницької дирекції ПАТ «Укрпошта» Наталя ГУЛЯКА, торік виконано більше трьохсот таких замовлень, а за січень цього року - 219. Серед них у поштовому літописі Борис Михайлович найстарший.

Микола ГОРДИНЧУК, журналіст.


Повернення до списку