Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.03.2018

ПЛАСТИЛІНОВІ СНИ МУЛЬТИПЛІКАТОРІВ

Сергій Боднар разом з учнями на одному з майстер-класівІз моменту винайдення телевізор сприймався людьми, немов чудове вікно у великий світ. Проте з появою комп’ютерів захопленість переглядом телевізійних передач і фільмів розгубила свій колишній запал. По-перше, навіть до найдивовижнішого явища рано чи пізно звикаєш. По-друге, все те, що транслюють по ТБ, легко можна подивитися в мережі Інтернет незалежно від часу доби. Але навіть уперті факти дійсності не здатні остаточно скинути телебачення і радіо з рахунків - усе одно знайдуться пристрасні патріоти довгожителів технічного прогресу. Сюди відносяться не лише люди похилого віку, які не зовсім призвичаїлися до комп’ютерних технологій, а й діти, які частіше віддають перевагу мультикам із «блакитного екрана». Цьогоріч, 4 березня, відзначають Міжнародний день дитячого телебачення і радіомов­лення - свято тих, хто піклується про інтерактивну освіту і дозвілля юних жителів планети.

Кам’янець-Подільський не може похизуватися розмаїттям дитячих теле- і радіопрограм, проте трішки контенту для наймолодших таки є. Але, як відомо, головне не кількість, а якість. Мультиково-розважальні, пластиліново-паперові, чарівно-фантастичні й дитячо-смішні шту­кенції у кам’янецький медіа-простір вже не перший рік додає доб­ре знаний у місті талановитий письменник і художник Сергій БОДНАР. Саме він разом зі своїми юними вихованцями створив пластиліновий мульт­фільм «Як одягалась ялинка», яко­му дісталося гран-прі та грошова винагорода на першому кінофестивалі «Бруківка».

- Сергію, які телепередачі ство­рювали для малечі?

Вихованці Сергія ліплять пластиліновий мультик «Як одягалась ялинка»- Протягом 2015 року юні кам’янчани з цікавістю спостерігали на місцевому телебаченні десятки випусків передачі «Чарівна скринь­-ка». У ній ведуча, моя учениця, Лілія Дідюк разом із запрошеним гос­тем-митцем пропонували приєднатися до захопливих майстер-­класів. Щопередачі вони були іншими: писанки від Тетяни Коваленко, іграшки від Наталі Ягелович, ляльки-мотанки від Олени Савчук, орігамі від мене та багато іншого. Проте брак часу і нестача живого дитячого спілкування зробили свою справу - через рік ми втратили ентузіазм і припинили випуск «Чарівної скриньки». На сьогодні не плануємо її відроджувати, адже разом із Мілою Швабською запустили інший нетелевізійний проект - «Хата на узвозі». Він існує уже понад рік, тут усе те саме: майстер-­класи, майстри, діти, але... Живе спілкування! Щовихідних ми збираємо малечу, не було ще жодного разу, аби хтось пропустив.

- Як з’явилася ідея зліпити мультик?

- Це не перша дитяча робота під моїм керівництвом. Ми вже зліпили 3 мультики, із них два є в «Ютубі». Ідея жевріла давно, але втілення все не приходило. В ЗОШ №1 є дуже чудовий учитель фізики Іван Теличко - саме він допоміг розібратися в програмному забезпеченні. Потім ми поділилися задумом із дітьми, і вони радо погодилися. За ідею взяли мою стареньку, але досить цікаву казочку, якраз перед новорічними святами - «Як одягалась ялинка». Все, що ви бачили чи чули в мультику, зробили діти, ми їм допомагали лише порадами.
З готовою роботою поїхали на дитячий фестиваль «Веселка», де посіли І місце. Потім мама однієї з учениць придумала подати мультик ще й на «Бруківку». Чесно кажучи,
я поставився до цього скептично, адже робота недовершена, і конкурувати з досвідченими професіоналами нам було зарано. Проте здобуте гран-прі мене здивувало, на виграні гроші ми купили графічні планшети і штатив, ну і, звичайно ж, відсвяткували перемогу. На зустріч запросили і організатора «Бруківки» Андрія Зайця. Він показав дітям свої фільми, розповідав цікаві історії. Тепер ми з дітьми ліпимо новий мультик під назвою «Білочка Софійка» - тут ніякого глибокого філософського змісту, просто казковість і радість. Із ним плануємо взяти участь у другій «Бруківці», якщо пощастить.

- Які труднощі виникали при роботі над пластиліновим дивом?

Вихованці Сергія ліплять пластиліновий мультик «Як одягалась ялинка»- У мене тут найстарші діти - 7 клас, а більша частина - 1-3 класи. Дітки маленькі, і їм притаманна нетерплячість, ну, розумієте - щоб усе і одразу (сміється). А для того, щоб зліпити мультик тривалістю 9 хвилин, ми витрачаємо понад місяць. Тобто, щоб один персонаж ожив у кадрі бодай на кілька секунд, доводиться працювати 2-3 години. Втри­мати інтерес і дитячий запал на такий довгий період дуже важко. Саме тому звичайний шматочок паперу, на якому написано «Грамота» (навіть якщо просто за участь), привезений із будь-якого фестивалю чи конкурсу - ось що найважливіше для малюків.

- Коли виникло бажання працювати з дітками?

- Пам’ятаю відпочинок на морі в Криму зі старшим сином. На пляжі якийсь хлопець ліпив піраміду і забороняв дітям підходити, а я свому кажу: «Не переживай, тато зліпить тобі крутіше» - і змайстрував із піску сфінкса. Поки я це робив, біля мене зібралося трохи юних «глядачів», які щоразу підбігали і просили зліпити ще якусь штукенцію, а потім радісно все це валили і тішилися. Побачив мої пісочні витвори й керівник станції юних техніків, а сьогодні керівник філії ХОЦНТТУМу в місті Ка­м’янець-Подільський Олександр Луданний. Він запросив мене на роботу, мовляв, спробуй, може, затягне. Ну, я і спробував - затягнуло. Відтоді дуже багато часу проводжу з дітками. Є безліч нових ідей, цікавих проектів, інноваційних методів, але для впровадження всього потрібне фінансування, люди і час. А поки вчу дітей ліпити мультики, ілюструю дитячі книжки, пишу свої та стараюся працювати так, аби діти пишалися мною, а я - ними.

Ольга БАНАХ.


Повернення до списку