Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 20 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
08.03.2018

«ТіК»: «ПРИЄМНО СПІВАТИ ІЗ ЗЕМЛЯКАМИ»

У перший день весни погода не потішила теплом, натомість кам’янчан зігрівали запальні хіти від відомого українського гурту «ТіК», який розпочав свій тур «Нове та найкраще» саме з туристичної перлини Поділля. У просторому залі коледжу ПДАТУ місця були вщент заповнені поціновувачами україн­ського музичного драйву.

«ТіК»Гра ногою на тромбоні, танець людини-робота, соло на баяні - вокально-інструментальний гурт дивував як міг. Тим часом під сценою утворилася справжнісінька фан-зона, де маленькі кам’янчани відривалися на повну. В свою чергу лідер гурту Вік­тор Бронюк активно спілкувався з публікою, жартував і підтримував атмо­сферу.
Окрім звичних «Вчителька», «Білі троянди», «Альона», «Баби», «Алкоголізм», гурт потішив вражаючою стародавньою українською піснею «Вдова», яку «Тверезі і Культурні» оновили циганськими мотивами і оригінальним перуанським ударним інструментом кахоном. Не обійшлося й без легендарних «Оленів» і «Сірожиного пірожина», які лунали в унісон із залом.
Серед запальних танців було місце й душевним пісням про маму, кохання та Батьківщину. «Люби ти Україну» гурт виконав після гучних викликів «на біс». Її виконання весь зал слухав стоячи. Наприкінці виступу Бронюк заявив, що кам’янчани для нього земляки, адже Вінниця доволі близько. Ба більше, він радо погодився розповісти секрети творчого і життєвого успіху журналістам газети «Подолянин».
- Вікторе, чому обрали першим містом у турі саме Кам’янець-Подільський?
- Це прекрасне місто з гарною історією. Яке ще місто України може похизуватися такими краєвидами, замком, каньйоном? Торік разом із сім’єю мав нагоду політати на повітряній кулі та побачити Кам’янець із висоти пташиного польоту. Вражень маса! Але головне - це, звичайно ж, люди, привітні гарні подоляни. Вінниця ж недалечко, тому я тут як рідний. Приємно співати із земляками.
- Де черпаєте ідеї для своїх шедеврів?
- Усе з української літератури. В мене є абонемент у читальний зал Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Климента Тімірязєва, куди приходжу час­тенько, шниряю по полицях, відшуковую класиків нашої літератури. Там уся глибина, вся суть. Звичайно, є щось і з життя, проте не завжди з мого. Пам’ятаю випадок, як після концерту одна жінка підійшла і каже, мовляв, наша пісня «Альона» - то все про її невістку, від першого до останнього слова. А бувало й таке, що під час концерту люди стояли під сценою і плакали, бо почули щось дуже близьке.
- Який божевільний вчинок «Тверезі і Культурні» готові вчинити на сцені?
- Та який завгодно. Бувало різне: люди освідчувалися, пропонували руку і серце, а ми виступали в ролі Амура зі стрілою кохання. Сюрпризів на сцені й поза нею було чимало у кожному місті. Пам’ятаю, як після концерту в нашому гурті на одного татуся стало більше - у тромбоніста Сергія Шамрая народилася донечка. Ми любимо експерименти, тому з радістю розширюємо і жанри, у яких співаємо, і музичні інструменти. Наприклад, кахон, який має свою неординарну історію і справжню магію, запалює публіку одразу! Коли таке «диво» є у господарстві, просто гріх було не використати в пісні, яку я давно мріяв записати. «Вдову» пам’ятаю ще з дитинства - бабуся весь час її співала.
- Як вдається тримати себе у гарній формі?
- Протягом 8 років узагалі не вжи­ваю алкоголю. Не важливо, якою професією ти володієш, але коли приходиш на роботу, закинувши 200-300 грамів, - це неповага і до роботи, і до са­мого процесу. От навіть пісня «Алкоголізм» - коли ти людині починаєш говорити про якісь речі, якщо в неї є залежність, то вона цього не сприйме. А так, через сатиру подумає, що це не з нею відбувається, але в голові щось відкладеться, над чим варто задуматися. За ці
вісім років я втратив майже 30 кілограмів. Намагаюся себе тримати в якихось рамках: від чогось відмовляюся, а щось додаю.
- Про що мріє справжній украї­нець?
- Коли чую «українська мрія» - одразу асоціація з нашим літаком Ан-225 «Мрія». Справді, в українців мрії, немов літаки - усі такі великі та неосяжні, а потрібно мріяти реальними мірками. Ми ще змалку із казок собі зрозуміли, що можна все життя пролежати на печі, а потім, десь під 40, злізеш і будеш величним богатирем на всю Русь. Ну, або що ми підемо в ліс, аби назбирати грибів, там випадково зловимо і обдуримо чорта, заберемо в нього бочку золота і будемо до кінця життя багатими. От так у нас мріють. Наш народ - люди з величезною само­іронією, з гарним почуттям гумору, але це все до часу. Можливо, колись українська пісня переродить цей формат - і заживемо краще.

Ольга БАНАХ. 


Повернення до списку