Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 23 ТРАВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
13.04.2018

«КОЛИБАЇВКА» - КНИГА, ЯКУ ПИШУТЬ СЕЛЯНИ

Михайло ЖелізникКолись це село славилося на всю округу швачками, котрі могли втяти таке ж вбрання, як у «АBBA», чоботарями, які шили валянки чи не для всього району, а ще пасічниками, шовкопрядами і, звичайно ж, садівниками. І досі таких білих черешень, що родять у Колибаївці, не знайдеш по всій Кам’янеччині.

Свої традиції колибаївчани бережуть, продовжують і осучаснюють. Скажімо, почали займатися ландшафтним дизайном, вирощуванням декоративних дерев. Ба більше, передовик цієї справи Олександр Дудка переймав досвід у самому «Діснейленді».

А як тут вміють співати! Складається враження, що це не село, а плеяда акторів, інтелігенції та невтомних трударів. Не дивно, що місцеві мешканці вирішили написати книгу про рідне село. Аби старші люди читали й згадували односельчан, а молодь пишалася ними й робила все, щоб потрапити до книги.

Розповіддю про колибаївських майстрів, трударів, учителів, артистів ми продовжуємо рубрику «Еліта на периферії».

НЕ ВМІЮТЬ СИДІТИ СКЛАВШИ РУКИ

Колибаївка - це, здавалося б, звичайне приміське село, яке дещо витріпала децентралізація через те, що тут розташована центральна садиба Колибаївської ОТГ. Останніми роками село частенько згадується навіть на центральних телеканалах.
«Подільське перевесло»І це не дивно, адже тутешнім керманичам вдалося відкрити сучасну амбулаторію, поліцейський відділок, а в сусідніх Хо­дорівцях - пожежне депо. Чи­-малі суми виділяли й на ремонт Будинку культури, а також на благоустрій доріг. Але, познайомившись ближче із колибаївчанами, розумієш, що справа не стільки в грошах, скільки в амбітності очіль­ника Колибаївської ОТГ Михайла ЖЕЛІЗНИКА, завзятості мешканців, їхній ініціативності та справедливій життєвій позиції.
Скажімо, чи не весь район потерпає через брак води, така ж біда була і в Колибаївці. Жахливо, що навіть вихованці місцевого дитячого садочка й учні школи страждали через це. Але замість скарг і відмовок тут взялися до роботи: зробили реконст­рукцію старого водогону, встановили башту, проклали ще кілометр труб. Держава дала на все це 320 тисяч, доклали своїх 100 тисяч, попросили про допомогу спонсорів - і тепер із водою. Задумуються над встановленням громадської колонки. Якщо води вистачатиме, то проведуть її на ще одну вулицю.
А дороги й тротуари такі, що кам’янчанам треба їхати в Колибаївку на екскурсію, аби хоч подивитися, якими ті мають бути. Правда, й тут вони прокладені лише на центральних вулицях, але приємно, що є, і не розповзаються від дощу. Капітально ремонтували їх минулої осені, витративши понад 2 млн.грн.
До цього ремонт дороги бачили ще 1980 р., бо через село несли Олім­пійський вогонь, тоді й капітально поремонтували дорогу, зупинки і всі центральні паркани.
Торік Колибаївка прогриміла на всю країну завдяки відкриттю сучасної амбулаторії. Правда, нині місцеві мешканці скаржаться, що важко налагодити спі­в­працю із медиками.
- О, приміщення там якісне, добротне, а лікувати немає кому, - скаржиться місцева мешканка пані Тетяна. - Педіатр на півстав­-ки - це нонсенс. Поки його знайдеш у нас чи в Голоскові, то краще вже поїхати до міста. Те ж саме стосуєть­ся і терапевта. Держава дала все, а лікарів на роботі не застанеш. Єдина, хто завжди на місці, допоможе і підтримає, - це наша фельдшерка Надія Ярега. Але ж Надя не лікар. Зверталися з нашою проблемою вже й до сільського голови.
Очільник Колибаївської ОТГ також проти навантаження на пів­ставки.
- Люди просять гідного обслуговування лікарями, щоб вони були на місці та надавали якісні послуги, - каже Михайло Желізник. - Але ставки медикам не я розписую і персонал не я підбираю. Все ж проситиму в керівництва ПМСД, аби перевели лікарів на повний робочий день.

КОЛИБАЇВКА АРТИСТИЧНА

Аби не хворіти, в селі співають. Бо гарна українська пісня і думки погані прожене, і від щоденних клопотів може відволікти. У цьому переконані місцеві зірки, знані в усій області, - народний колектив «Подільське перевесло», хрещеним батьком якого є Михайло Станько.
Недарма наводити порядки в громаді розпочали саме з Колибаївського будинку культури, адже він приютив стільки талантів. І поки ми милувалися оновленою сценою, глядацьким залом, сучасними музичними інструментами, подружжя Грузєвих, котре все життя трудиться на ниві ко­либаївської культури, розповідає про творчі колективи, які тут займаються. До речі, Ніна Олександрівна працює директором Колибаївського БК, а її чоловік Юрій Михайлович - музкерівником.
Колибаївська церква- Пишатися є ким, - каже Юрій Грузєв. - Наше «Подільське перевесло» лише чого варте. А «Янчинецькі музики» як заграють джаз, та ще й на наших потужних інструментах, то «Євробачення» за ними плаче.
У популярності та професійності старших артистів наздоганяє молодь. Дівчатка з колективу «Такдем» ще три роки тому взагалі нічого не знали про інструменти, на яких грають. А нині вони вже професіоналки, які ще той концерт дадуть. На клавішах у нас Настя Берладин, бас-гітаристка і солістка - Таня Іваницька, ударні - Даша Сікора, бек-­вокал - Марічка Кавуля, гітаристка - Альона Шабуневич.
- Свого часу, коли опікувався культурою села, принесли на підпис документ, де йшлося, що в дитячому хорі співають 50 школярів, - розповідає заступник голови ОТГ Дмитро ДОВГАНЮК. - Кажу, що дурня якась: понад сотня дітей у школі, а половина з них співає? Коли ж пішов на концерт, здивувався, що це таки правда. І молодь настільки талановита й професійна, що двогодинний концерт їм дати не проблема.
У новорічні свята БК перетворюється на казку, артисти сходяться з усього села й продумують запальну новорічну програму. Тут не лише співають, а й танцюють, майструють і навіть займаються фітнесом.
- Маємо і найголовнішу секцію - фітнесу, - каже Ніна Олександрівна. - Жінки, молодші й старші, самоорганізувалися і проводять заняття. Не лінуються, тренувань не пропускають, адже хочуть завжди бути у формі.
У гуртку «Умілі ручки» під керівництвом Валентини Стрілковської дітлахи малюють, вирізають, шиють. Результат їхньої роботи - справжня великодня фотозона біля церкви. З допомогою дорослих і величезного кошика сплели, і арку виготовили.
До речі, церкву в селі будували понад 20 років. І ось нарешті її дзвони таки скликають громаду на богослужіння. Місцевий кос­тел звели раніше. Пишаються колибаївчани-римо-католи­-ки, що їхній ксьондз Валерій Якубчик - виходець саме із Колибаївки.

МРІЮТЬ ЗНЕСТИ ШКОЛУ

Поки весняної гарної днини учні місцевої школи відпочивали на перерві, Колибаївський сільський голова мріяв, як би цю школу знести. І не тому, що він не любить дітей чи свого часу не хотів тут навчатися, а тому, що вважає: будівля дуже стара, і замість того, аби зліплювати старе, краще збудувати нове.
- Місце під будівництво є, ще й на спортмайданчик вистачить. Залишається лише пробивати державні кошти на задумане, - каже Михайло Дмитрович. - Найбільша помилка всіх керівників Колибаївки, що тут досі не було загальноосвітньої школи, лише молодші й середні класи, а далі діти розвіювалися по світу. Загальноосвітня ж школа цементує суспільство. Дивно, адже Колибаївка - таке велике село, Смотрич біля неї, а хорошої школи на два села немає. Тому на перспективу громади школу будува­ти необхідно. В нашій ОТГ понад 650 дітей дошкільного і шкільного віку, і всі вони заслуговують на якісні умови навчання.
Попри всі шкільні проблеми, Михайло Дмитрович, виходець із Колибаївки, з любов’ю згадує свою першу вчительку Віту Дудко. І нині в навчальному закладі працює гідна педагогічна зміна.
Не можуть у селі натішитися й вихователькою дитсадка Валентиною Стрілковською. Діти її обожнюють. А познайомившись із Валентиною Анатоліївною ближче, зрозуміли чому: малим із нею просто цікаво. Стіни садочка заквітчані картинами в див­ній техніці, яка дещо нагадує аплікацію. Як виявилося, майструє їх пані Валентина із серветок, глини, паперу, а допомагають їй колеги. Працює жінка тут уже 17 років. Крім постійної групи, займається з дітками і гуртковою роботою. Під її керівни­цтвом малюки з радістю малюють, вирізають і навіть вишивають смужками на папері.
- Перша моя освіта пов’язана з декоративно-прикладним мистецтвом, - розповідає вихователь-­майстриня, - тому мені вдається хобі поєднувати з улюбленою роботою з дітьми. Із власного досвіду бачу, що, завдяки мистецтву, діток можна багато чому навчити. Зокрема, прищепити любов до рідної країни, її культури, навчити не лише працювати ручками, але й розвинути смак, навички і здібності.
Директор садочка Олена Годзінська переконує, що ДНЗ багатий на професіоналів, а з таким колективом будь-які проблеми можна пережити.

ДЕКОР ПО-КОЛИБАЇВСЬКИ

Олександр Дудка
Колибаївку здавна називали селом садів, садівників, квітникарів, пасічників, механізаторів, ковалів і, звичайно, продавців. Білі черешні, картоплю, яблука і цибулю господарі й нині продають на трасі або везуть на ринок.
Малий і середній бізнес розвивається, власне, і в самому селі. Землі тут орендує підприємство «Агро-Еко». Його директор Олександр Гінзеровський неабияк допомагає селу: то карету «швидкої» придбав, то до відновлення водогону долучився. Порядним господарем селяни називають і Антона Коблю. Пишаються й механізатором Михайлом Мендерецьким. Коли­баївський бізнес також представляє сімейство Сухих. Поважають і завжди дослухаються в громаді до Анатолія Ковальчу­ка - голови ветеранської організації громади, а також активного громадського діяча й представника малого бізнесу.
Славиться Колибаївка своїми зеленими насадженнями. Завдяки лісівникам садівництво перейшло в декор. На одне з таких диво-обійсть завітав і «Подолянин». Господар Олександр Дудка гостей не чекав, але люб’язно погодився провести екскурсію. З дружиною вони вирощують туї, ялинки, декоративний мох. Господар розповідає, що все життя пропрацював у лісовому господарстві Кам’янеччини. По до­свід їздив навіть до Франції, а ландшафтному дизайну вчився не деінде, а в самому «Діснейленді». Правда, після цієї поїздки суперпрофесіонал залишився без роботи - напевно, начальство злякалося, що майстер їх переплюне. Все ж пан Олександр, аби не сидіти без роботи, невпинно працював - укорінював, садив, пересаджував...
За попередні декілька років у Колибаївській ОТГ було виса­джено понад 600 дерев. В озелененні громади допомагають родина Дудків, а ще Оксана Рудько, Ніна Скавренюк, Леонід Гасюк і його ПП «Глорія», ДП «Кам’янець-Подільське лісове господарство».

ІСТОРІЯ, НАПИСАНА ЖИТТЯМ

Мають колибаївчани і що згадати, тобто, кого до своєї книги записати. У цьому селі свого часу мешкали і працювали знані майстри з ремонту взуття - Григорій Фурман і Григорій Вовкович. Жила й бабуся Євгена Станішевська, яка на всю округу шила валянки. Продовжуючи традиції, в Колибаївці недавно відкрили майстерню з ремонту взуття. Подумують і про швейну, яка, до речі, також колись успішно тут працювала. А слава про кравчиню вишуканого одягу Ванду Баліцьку шириться досі. Клієнтів вона заманювала викрійками з європейських журналів. Тому й могла пошити модні сукні й сарафани, як у зірок естради.
Досі згадують смачнючі страви Гертруди П’ятковської та її наступниць Галини Гай і Леоніди Топольської. Холодці заливати, як вони, ковбаси начиняти, пончики смажити й особливі голубці крутити не кожна господиня зможе.
В історії села мало місце і шов­копрядство. Очолював цю ланку Сергій Шпінда.
«Силу волі мати, як у Крупського Івана», - таке побажання можна почути від колибаївчан і сьогодні. Виявляється, цей чоловік повернувся з війни без ніг, але це не завадило йому стати успішним господарем. Він і траву косив, і дрова рубав, і хату дітям побудував.
Знає Колибаївка і татів із великої літери. Серед них Григорій Гудзінський, який залишився вдівцем із п’ятьма дітьми, але не втратив віри в життя, самотуж­-ки виховав їх, навчив. Гаврило Тручок повторив цей подвиг, але вже із сімома дітьми, виховав­-ши їх порядними й працелюбними.
А знаєте кого ще тут ставлять у приклад? Земляка-поліглота Вікентія Шиманського. Закінчивши Колибаївську ЗОШ, він вступив на навчання до столичного університету імені Тараса Шевченка. Розумного, талановитого студента помітили і запропонували працювати в університеті викладачем іноземних мов. Згодом постійне вдосконалення і наполегливість привели його на посаду перекладача в посольстві США.
Приємно, що таких людей мож­на перераховувати й далі. Найголовніше, що в селі їх знають, шанують, поважають. А ми всі детальніше прочитаємо про них у книзі, яку надиктує саме життя.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку