Четвер, 28 Березня 2024 р.
21 Червня 2013

ЗАПЛУТАНИМИ АРТЕРІЯМИ БЮДЖЕТНОГО СЕРЦЯ

Олександр МЕЛЬНИЧУК«Ремонт доріг затримується через казначейство», «Казначейство блокує роботу органів місцевої влади», «Служба казначейства не виконує платіжних доручень», – щодня читають про себе працівники Державної казначейської служби України. Такі нарікання до головної бюджетної артерії міста надходять стосами, от тільки відповісти на них держслужбовцям нічим – діють вони лише в рамках бюджетного законодавства та виділених державою коштів. Як не вийти за їхні межі та зрештою не зупинити млявого пульсу українського бюджету «ПОДОЛЯНИНу» розповів начальник Кам’янець-Подільського управління Державної казначейської служби України Олександр МЕЛЬНИЧУК. Зустрілися ми напередодні Дня Державної служби, адже кому-кому, а головному казначею міста не з розповідей відомо про всі труднощі та проблеми у роботі держслужбовця.

– Олександре Івановичу, що можна назвати найвідповідальнішою частиною роботи казначея?

– Найперше – це забезпечення гарантованих законодавством виплат і, звісно ж, контроль за спрямуванням бюджетних коштів. Мало кому зрозуміла система казначейства, але, щоб пояснити, наведу один приклад. Припустимо, «на папері» у бюджетної установи є кошти, але казначейство їх не проводить. Чому? Та тому, що наша система побудована так, що всі кошти знаходяться на єдиному казначейському рахунку. Тобто щогодини гроші, які надходять з адміністративних одиниць України, «падають» на технічні рахунки і піднімаються на єдиний – загальноукраїнський. З його появою у держави з’явилася можливість у реальному часі відслідковувати власні доходи і видатки. Завдяки їй можна визначити і першочерговість видаткових напрямків. А, відповідно до положення про єдиний казначейський рахунок, найчастіше вони спрямовуються на виплати за захищеними статтями.

– Але чому, потрапляючи до казначейства, бюджетні кошти затримуються?

– Ні для кого не буде таємницею, що державних коштів на все не вистачає. Але, відповідно до статті 55 Бюджетного Кодексу України, в першу чергу ми повинні забезпечити виконання «захищених статей». А це заробітна плата бюджетників, медикаменти, дитяче харчування, стипендії, оплата комунальних послуг та енергоносіїв. Тому, коли постає питання затримки виплат, вона відображається насамперед на таких видатках Держбюджету, як, до прикладу, ремонт чи придбання обладнання. Ось зараз нам потрібно виплатити заробітну плату освітянам, медикам, а також оплатити відпускні бюджетникам. Ніхто не робитиме цього раніше чи пізніше, все має відбуватися за графіком, та буває, що доходи до бюджету розподілені нерівномірно. Часто казначейські затримки люди розуміють по-різному, от і маємо постійні скарги і нарікання на нашу роботу. Як людина я їх розумію, але як чиновник задовольнити не можу. Адже ми покладаємося лише на визначений і часто обмежений ресурс Держбюджету.

– І які ж справи у державної казни?

– Ситуація однозначно непроста. Якби в Україні була вдаліша економічна картина, то, мабуть, не було б і затримок із жодним з платежів. Усі видатки мають покриватися за рахунок доходів, але їх у нас, на жаль, бракує. Розрив між доходами і видатками збільшується, а от державні виплати завжди фіксовані. Значна частина коштів до Держбюджету надходить від виробництва, але його обсяги в нас чим далі, тим менші. Тому, аби стабілізувати бюджет, варто спершу відродити промислове виробництво, адже з одного ринку багато не отримаєш.

– А як щодо бюджету міського? Державні дотації до нього доходять вчасно?

– Перед містом держава теж має певні борги. В першу чергу вони стосуються різниці у комунальних тарифах. Також є затримка у «дотації вирівнювання», тому що для того, аби забезпечити виплату заробітної плати, бюджет міста бере в органів казначейства позику і, відповідно, скорочує решту необхідних видатків.

– Не надходять до Вас скарги на те, що паралізуєте роботу підприємств?

– Регулярно. Але відбувається це лише тому, що всі бюджетні виплати в Україні зводяться в одне велике замкнене коло. Адже за кожним підприємством, яке надає послуги державним установам, теж стоять працівники, яким потрібно вчасно виплачувати заробітну плату. Якщо своїх коштів робітники не отримають, завтра вони не вийдуть на роботу, а Держбюджет не отримає доходів. От і виходить, що, погасивши виплати за одним пунктом, ми не маємо можливості здійснити виплати за рештою бюджетних розрахунків, і часто затримуємо виплати за виконані роботи.

– Як довго можуть тривати ці затримки?

– Згідно з казначейською системою, виплати за захищеними статтями проводяться в одноденний термін. Що ж до незахищених – усе залежить від конкретного випадку. Справа затягується, якщо в розрахунках є тендерні процедури. Тоді один документ ми маємо право перевіряти до п’яти днів на стадії реєстрації бюджетних зобов’язань. А при проплаті платіжних доручень затримки можуть тривати довше, але трапляється це не через органи казначейства.

– Чи потрібна системі державного казначейства реформа?

– Проекти державної адмінреформи давно чекають своєї черги. Казначейство вже активно працює над впровадженням електронної програми «Клієнт-Казначейство», за допомогою якої розрахунки можна буде проводити прямо з робочого місця розпорядника коштів. Адже наразі ми маємо чимало труднощів із сільськими бюджетниками, значно віддаленими від міста. Тепер справа лише за сучасною оргтехнікою та ресурсами.

– Як процес теперішнього активного реформування структур державних організацій впливає на роботу казначейства?

– Реорганізація кожної установи, що обслуговується в органах казначейства, забирає на себе частину додаткової роботи. Деякі установи мають в органах Казначейської служби до 30 рахунків, які відкриваються за певним напрямком. Кожен із них має власний документообіг. На етапі оплати казначеєві доводиться відчути себе і військовим, і медиком, і будівельником, і юристом. Адже, щоб узяти на себе відповідальність за проведений платіж, необхідно перевірити всі підтверджувальні документи відповідно до законодавства. Тож іноді й виходить, що вирішальною може стати навіть неправильна кома, крапка чи тире у документі – цього вимагає закон. Якщо не проконтролюємо ми, проконтролюють нас. «Кухня» казначейства дуже складна, тож частенько, сидячи за черговими стосами паперів, мої працівники раніше восьмої вечора додому не йдуть, за що їм напередодні Дня Державної служби хочеться подякувати.

– Знаємо, що не за горами і ваше особисте свято – 28 червня Вам виповниться 45. Цікаво, як же підіймався кар’єрними сходинками головний казначей міста?

– Першим моїм робочим місцем після закінчення 1995 року Подільської аграрно-технічної академії за напрямком «Економіст фінансового обліку і фінансів» було районне фінансове управління. Після створення казначейської системи, до якої перейшли деякі функції фінуправлінь, 1997 року я перебазувався у лави казначеїв. За цей період, пройшовши всі щаблі державного казначея, 1 червня 2005 року був призначений начальником найбільшого управління Хмельницької області. Служба в органах казначейства відповідальна, своєрідна, та все ж цікава. Для підвищення фахового рівня нещодавно отримав диплом магістра Державної служби за напрямком «Бюджет і фінанси», закінчивши Буковинський національний фінансово-економічний університет.

– Про Державну службу завжди мріяли?

– Аж ніяк. Мене завжди приваблювала техніка. Коли навчався у школі, мали з товаришем власні мотоцикли. Спочатку – «Мінськ», а після нього придбав ІЖ. Тож коли справа дійшла до вступу в університет, вирішив податись у механіки. Але сталося так, що до вишу я вступав уже після армії. Саме тоді в академії відкрилася нова спеціальність і з’явився економічний факультет. На механіків конкурс був значно більшим, тож я вирішив спробувати сили в чомусь новому. Отак волею долі з механіка перетворився на економіста.

Втім пристрасть до мотоциклів збереглась і дотепер. Частенько глибоко в душі заздрю байкерам (посміхається). Коли бачу мотоцикл, завжди думаю: «Продам авто і куплю собі нарешті двоколісного». Але станеться це, скоріш за все, ближче до пенсії, тоді вже точно їздитиму містом на байку.

– Олександре Івановичу, що можна назвати найвідповідальнішою частиною роботи казначея?

– Найперше – це забезпечення гарантованих законодавством виплат і, звісно ж, контроль за спрямуванням бюджетних коштів. Мало кому зрозуміла система казначейства, але, щоб пояснити, наведу один приклад. Припустимо, «на папері» у бюджетної установи є кошти, але казначейство їх не проводить. Чому? Та тому, що наша система побудована так, що всі кошти знаходяться на єдиному казначейському рахунку. Тобто щогодини гроші, які надходять з адміністративних одиниць України, «падають» на технічні рахунки і піднімаються на єдиний – загальноукраїнський. З його появою у держави з’явилася можливість у реальному часі відслідковувати власні доходи і видатки. Завдяки їй можна визначити і першочерговість видаткових напрямків. А, відповідно до положення про єдиний казначейський рахунок, найчастіше вони спрямовуються на виплати за захищеними статтями.

– Але чому, потрапляючи до казначейства, бюджетні кошти затримуються?

– Ні для кого не буде таємницею, що державних коштів на все не вистачає. Але, відповідно до статті 55 Бюджетного Кодексу України, в першу чергу ми повинні забезпечити виконання «захищених статей». А це заробітна плата бюджетників, медикаменти, дитяче харчування, стипендії, оплата комунальних послуг та енергоносіїв. Тому, коли постає питання затримки виплат, вона відображається насамперед на таких видатках Держбюджету, як, до прикладу, ремонт чи придбання обладнання. Ось зараз нам потрібно виплатити заробітну плату освітянам, медикам, а також оплатити відпускні бюджетникам. Ніхто не робитиме цього раніше чи пізніше, все має відбуватися за графіком, та буває, що доходи до бюджету розподілені нерівномірно. Часто казначейські затримки люди розуміють по-різному, от і маємо постійні скарги і нарікання на нашу роботу. Як людина я їх розумію, але як чиновник задовольнити не можу. Адже ми покладаємося лише на визначений і часто обмежений ресурс Держбюджету.

– І які ж справи у державної казни?

– Ситуація однозначно непроста. Якби в Україні була вдаліша економічна картина, то, мабуть, не було б і затримок із жодним з платежів. Усі видатки мають покриватися за рахунок доходів, але їх у нас, на жаль, бракує. Розрив між доходами і видатками збільшується, а от державні виплати завжди фіксовані. Значна частина коштів до Держбюджету надходить від виробництва, але його обсяги в нас чим далі, тим менші. Тому, аби стабілізувати бюджет, варто спершу відродити промислове виробництво, адже з одного ринку багато не отримаєш.

– А як щодо бюджету міського? Державні дотації до нього доходять вчасно?

– Перед містом держава теж має певні борги. В першу чергу вони стосуються різниці у комунальних тарифах. Також є затримка у «дотації вирівнювання», тому що для того, аби забезпечити виплату заробітної плати, бюджет міста бере в органів казначейства позику і, відповідно, скорочує решту необхідних видатків.

– Не надходять до Вас скарги на те, що паралізуєте роботу підприємств?

– Регулярно. Але відбувається це лише тому, що всі бюджетні виплати в Україні зводяться в одне велике замкнене коло. Адже за кожним підприємством, яке надає послуги державним установам, теж стоять працівники, яким потрібно вчасно виплачувати заробітну плату. Якщо своїх коштів робітники не отримають, завтра вони не вийдуть на роботу, а Держбюджет не отримає доходів. От і виходить, що, погасивши виплати за одним пунктом, ми не маємо можливості здійснити виплати за рештою бюджетних розрахунків, і часто затримуємо виплати за виконані роботи.

– Як довго можуть тривати ці затримки?

– Згідно з казначейською системою, виплати за захищеними статтями проводяться в одноденний термін. Що ж до незахищених – усе залежить від конкретного випадку. Справа затягується, якщо в розрахунках є тендерні процедури. Тоді один документ ми маємо право перевіряти до п’яти днів на стадії реєстрації бюджетних зобов’язань. А при проплаті платіжних доручень затримки можуть тривати довше, але трапляється це не через органи казначейства.

– Чи потрібна системі державного казначейства реформа?

– Проекти державної адмінреформи давно чекають своєї черги. Казначейство вже активно працює над впровадженням електронної програми «Клієнт-Казначейство», за допомогою якої розрахунки можна буде проводити прямо з робочого місця розпорядника коштів. Адже наразі ми маємо чимало труднощів із сільськими бюджетниками, значно віддаленими від міста. Тепер справа лише за сучасною оргтехнікою та ресурсами.

– Як процес теперішнього активного реформування структур державних організацій впливає на роботу казначейства?

– Реорганізація кожної установи, що обслуговується в органах казначейства, забирає на себе частину додаткової роботи. Деякі установи мають в органах Казначейської служби до 30 рахунків, які відкриваються за певним напрямком. Кожен із них має власний документообіг. На етапі оплати казначеєві доводиться відчути себе і військовим, і медиком, і будівельником, і юристом. Адже, щоб узяти на себе відповідальність за проведений платіж, необхідно перевірити всі підтверджувальні документи відповідно до законодавства. Тож іноді й виходить, що вирішальною може стати навіть неправильна кома, крапка чи тире у документі – цього вимагає закон. Якщо не проконтролюємо ми, проконтролюють нас. «Кухня» казначейства дуже складна, тож частенько, сидячи за черговими стосами паперів, мої працівники раніше восьмої вечора додому не йдуть, за що їм напередодні Дня Державної служби хочеться подякувати.

– Знаємо, що не за горами і ваше особисте свято – 28 червня Вам виповниться 45. Цікаво, як же підіймався кар’єрними сходинками головний казначей міста?

– Першим моїм робочим місцем після закінчення 1995 року Подільської аграрно-технічної академії за напрямком «Економіст фінансового обліку і фінансів» було районне фінансове управління. Після створення казначейської системи, до якої перейшли деякі функції фінуправлінь, 1997 року я перебазувався у лави казначеїв. За цей період, пройшовши всі щаблі державного казначея, 1 червня 2005 року був призначений начальником найбільшого управління Хмельницької області. Служба в органах казначейства відповідальна, своєрідна, та все ж цікава. Для підвищення фахового рівня нещодавно отримав диплом магістра Державної служби за напрямком «Бюджет і фінанси», закінчивши Буковинський національний фінансово-економічний університет.

– Про Державну службу завжди мріяли?

– Аж ніяк. Мене завжди приваблювала техніка. Коли навчався у школі, мали з товаришем власні мотоцикли. Спочатку – «Мінськ», а після нього придбав ІЖ. Тож коли справа дійшла до вступу в університет, вирішив податись у механіки. Але сталося так, що до вишу я вступав уже після армії. Саме тоді в академії відкрилася нова спеціальність і з’явився економічний факультет. На механіків конкурс був значно більшим, тож я вирішив спробувати сили в чомусь новому. Отак волею долі з механіка перетворився на економіста.

Втім пристрасть до мотоциклів збереглась і дотепер. Частенько глибоко в душі заздрю байкерам (посміхається). Коли бачу мотоцикл, завжди думаю: «Продам авто і куплю собі нарешті двоколісного». Але станеться це, скоріш за все, ближче до пенсії, тоді вже точно їздитиму містом на байку.