Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 23 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.05.2018

ДВІ БЕРІЗКИ У ПОДАРУНОК

У Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка 3 травня відбувся круглий стіл «Полікарп Свідер - учений, педагог, людина», присвячений 95-річчю від дня народження літературознавця, доктора філологічних наук, професора, дійсного члена Академії наук вищої школи України, заслуженого працівника освіти України Полікарпа Івановича Свідера (1923-2012). Вів захід доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики Олег Рарицький.

Полікарп СвідерВідкрив круглий стіл декан факультету української філології та журналістики Борис Коваленко. Він із великою вдячністю згадав свого вчителя, котрий із 1954 року і до останніх днів життя працював на кафедрі української літератури, його неслухняний чуб, якого Полікарп Іванович завжди поправляв. Згадав Борис Олексійович одного з учнів Свідера - письменника Сергія Пантюка. Хоч той не був присутній на круглому столі, але залишився вдячний запис колиш­нього студента про свого наставника:
«Наш Викладач. Професор. Академік. Хто навчався у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті-університеті на філфаці, його знає. І ніколи не забуде. Бо таких людей на цьому боці світу - одиниці. Ми любили його щиро і, знаючи, що він ніколи не «відмічає», ходили на всі його пари. З ним можна було пошепотітися на перерві, бо лише він дозволяв собі звертатися до жовторотих студіків так: «Старий, знаєш...». Це тепер дивно згадувати, але ми носили в конспектах його фотографії - неймовірно шляхет­ного чоловіка з пронизливим поглядом і сивим, трохи неслухняним волоссям. Не можу згадати, де ми їх брали, він же не був актором чи членом політбюро. Але так було. І в нього закохувалися студентки - безнадійно і недосяжно.
Ми по-доброму кпили з його звички говорити про себе у третій особі. «От липа цвіте, а у Свідера серце болить. Бо якийсь гевалисько виліз на дерево і ламає цвіт цілими гілляками. От Свідер і каже: «Навіщо ж ти деревину калічиш?» А він? Іди, каже, бо зараз злізу і тебе покалічу!». Але це вже не наші кпини, так справді говорив Полікарп Іванович, а ми, нарвані першокурсники, просили описати того «гевалиська», щоб ми його виловили і дали добрячої хлости. Але на це наш Свідер лише поблажливо усміхався.
У нього ніколи не було конспектів, принаймні, ми їх не бачили. Але ми писали за ним цілі великі цитати і потім звіряли з оригіналом. Хотілося знайти неточності. Це була гра, яку ми не вигравали. Іноді він розповідав про те, як втратив на війні руку. Іноді - як загинув його бойовий побратим Кузьма... Я писав у нього курсову за творчістю Василя Симоненка. Зрозуміло, що «нахомутав» ідеологічно - тоді інформації було більше у самвидаві, ніж в офіціозі. І що сказав Свідер? «Старий, я ставлю тобі «відмінно», а роботу заберу, щоб хтось ще, не дай Боже, її не прочитав!».
У романі «Сім днів і вузол смерті» я списав із нього геть упізнаваного персонажа - професора Івана Полікарповича Свериду. Це не була копія, просто окремі моменти життя, за якими легко вгадувалася решта... Він прочитав і запросив мене на свій ювілей…».
На круглому столі далі були короткі доповіді магістранток факультету української філології та журналістики, які висвітлили різні аспекти життєпису, наукової та педагогічної діяльності Полікарпа Івановича.
Дружина Полікарпа Свідера, кандидат філологічних наук Надія Богуцька поділилася спогадами про свого чоловіка. Одного разу він подарував їй… дві бе­різки, які посадили працівниці міськвиконкому. Надія Степанівна спочатку не зрозуміла суть цього подарунка, а тепер, коли проходить сама чи з сином Олесем (кандидатом економічних наук Олександром Полікарповичем Свідером) мимо цих берізок, завжди згадує свого чоловіка. Це найкращий подарунок у її житті.
Доктор історичних наук, завідувач кафедри історії України Анатолій Філінюк пригадав такий випадок. Коли він працював в обкомі Комуністичної партії України (із пісні слів не викинеш), йому доручили підготувати доповідь до 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Анатолій Григорович звернувся по допомогу до Полікарпа Івановича. Той тільки спитав, коли потрібно проголосити доповідь і на скільки хвилин. Начальство Анатолія Філінюка стало вимагати від нього письмового варіанту промови, а, як відомо, Полікарп Свідер ніколи не писав своїх виступів. Анатолій Григорович, як міг, уникав зустрічей із першим секретарем обкому. Нарешті настало 9 березня. Полікарп Іванович рівно на 50 хвилин проголосив блискучу доповідь про Кобзаря, не заглядаючи в жодний папірець і цитуючи напа­м’ять уривки з творів Тараса Григоровича та про нього. Довго не вщухала овація після закінчення виступу.
Поділилася спогадами і кандидат філологічних наук, професор кафедри історії української літератури та компаративістики Галина Насмінчук. Наприкінці заходу прозвучав у запису голос Полікарпа Свідера та його улюб­лена українська народна пісня «Цвіте терен». 


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку