Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 12 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
08.06.2018

ГРУШКА І СЦЕНА - НЕРОЗРИВНІ

Ганна КомарНевеличке, далеке від райцентру село Грушка торік дуже часто згадувалося на сторінках нашої газети: як не клуб розкішний зробили, то ініціювали об’єднання в Староушицьку ОТГ. Люди, як бачимо, тут амбітні, тому ми й вирішили поїхати сюди в пошуках еліти на периферії для однойменної рубрики. У виборі не помилилися, адже талантів у всіх сферах надибали чимало.

У селі пишаються, що саме завдяки грушківчанам торік було створено Староушицьку об’єднану територіальну громаду, до складу якої й увійшла Грушка. Головою нової ОТГ став екс-грушківський сільський голова Анатолій ТИМЧУК. А ста­ростою у селі залишилася колишня секретар сільради Ганна КОМАР. За неповну каденцію роботи, а це 2 роки, Анатолію Сергійовичу вдалося зробити чимало. Найяскравішими моментами його роботи стали: реконструкція старого грушківського клубу, якісний ремонт доріг у сільській раді, ремонт клубу в Каштанівці, благоустрій школи у Грушці.
- Анатолій Тимчук - наш земляк, у нашій школі навчаються його троє дітей, у школі працює і дружина Оксана Миколаївна, - розповідає Ганна Комар. - Ми раді, що односельчанину довірилися мешканці сусідніх сіл, величезної громади, і переконані, що він не підведе, адже знаємо - порядки наводити вміє. З родини він такої - господарників. Його батька - Сергія Артемовича, депутата Верховної Ради першого скликання, Почесного громадянина Кам’янець-Подільського району, порядного і невтомного господарника - за добрі справи знають і поважають не лише в нашому селі, а й усьому районі.
Допомагають нашому селу і місцеві аграрії: Сергій Сергійович Тимчук, Андрій Сливка, Олександр Гінзеровський.

ТРЕБА ТРИМАТИСЯ СВОЄЇ ЗЕМЛІ

Даша ВолощинськаНадихнувшись розповідями про сучасний клуб, вирушаємо туди. Велике приміщення об’єднало під одним дахом і клуб, і бібліотеку. Його капремонт потягнув на майже 2 млн.грн. Посприяв виділенню державних грошей нардеп Володимир Мельниченко, долучилася до благородної справи і районна рада. Місцева бібліотекар Ганна Носенко добре знає, яким він був досі, радіє, що нині дітки мають де проводити різноманітні заходи.
- Хоча сцена у нас велика, помпезна, але зовсім не лякає ні школярів, ні дошкільнят. Навіть недавно, до Дня Матері, такий концерт організували! - розповідає Ганна Василівна. - Приємно, що місцеві мешканці полюб­ляють читати. Дітки частіше приходять влітку по літературу, яку задали на канікули, а старші люди більше читають взимку, коли роботи менше. До послуг усіх поколінь також тенісний і більярдний столи.
Ганна Носенко, як ніхто, знає специфіку роботи і літературні вподобання грушківчан, адже з династії бібліотекарів, сама пропрацювала тут уже 12 років. Її мати Ольга Горгулько присвятила бібліотечній справі понад 30 років.
Окраса грушківських бібліотечних стендів - видання «Грушка - село - ворота до столичних міст» відомого уродженця села, місцевого дослідника, в минулому прокурора в декількох райцентрах і Ка­м’янці-Подільському Івана БИЧКА.
Іван Микитович люб’язно погодився розповісти, що саме надихнуло його на книгу про рідне село, а також поділився секретом, над чим працює нині.
- Історія наших предків дуже цікава, і є багато такого, із чого можна брати приклад молодим поколінням, - каже дослідник, - треба триматися своєї землі, свого краю, своєї історії. А для цього потрібно знати, як жили діди-прадіди, як переборювали труднощі.
У книзі про Грушку Іван Бичок цікаво описує момент, як знищували релігію в селі за часів Радянського Союзу. І пояснює, чому грушківчани молилися біля... медпункту. Виявляється, церкву знищили, тому люди спочатку молилися біля хрестів на могилах священиків, а потім - у хатині місцевого священика, що неподалік від місця, де була церква. Але і тут їм завадили, забравши будівлю в отця, в її ж приміщенні відкрили медпункт. Коли люди і туди почали ходити молитися, геть усе знесли, переорали могили і звели Будинок культури, а на території, що біля нього, встановили пам’ятник Леніну і обеліск на честь воїнів, які загинули в Другій світовій.
Лише за часів незалежності було відновлено богослужіння в селі. Люди почали думати про будівництво нової церкви. Ініціатором і спонсором цього будівни­цтва став депутат ВР першого скликання, уродженець і житель села Сергій Тимчук.
Нині Іван Микитович збирає інформацію про власний рід, аби діти та онуки знали своє коріння.

ТЕАТРАЛИ ЩЕ ТІ!

Оновлений Будинок культуриІз ностальгією грушківчани згадують про Грушківський народний театр. Режисерами там були два Івани Трофанчуки. Вони не кровні родичі, а куми з однаковими прізвищами, іменами і спільним уподобанням - театром. Іван Васильович горів театром, в ін був йому рідним, адже працював завклубом, а Іван Михайло­вич - учитель музики у місцевій школі.
Театр має давнє коріння, але два Івани наприкінці 60-х - на початку 70-х років продовжили справу односельчан - і під їхнім керівництвом почався новий етап у житті колективу вже на професійному рівні. В артисти пішли активні мешканці села, і всі разом взялися розвивати те­атральне мистецтво. Частенько давали концерти, гастролювали селами району та області. Слава про їхнє дитя розійшлася далеко за межі району, про акторів розповідали і на центральних телеканалах. А місцеві мешканці досі із захватом згадують десятки вистав, які залишили неабиякий слід у серці, зокрема: «Мина Мазайло», «Кайдашева сім’я», «Сто тисяч», «Мартин Боруля».
Декілька років тому театр призупи­нив свою діяльність. Помер Іван Васильович - і згас акторський запал.
Усе ж місцеві мешканці покладають неабиякі надії на молоде покоління. Є театральна студія при школі, а ще жару дають дошкільнята. Довго село гуділо після виступу до Дня Матері наймолодших акторів - вихованців місцевого дитячого садочка. Малюки почували себе на сцені, як удома, а танцювали й співали - наче професійні актори. Кажуть, що заслуга у цьому - директора ДНЗ Наталії Чорненької, яка активно працює з дітками, розвиває їхні таланти. Раніше Наталія Олександрівна працювала секретарем сільради, була і сільським головою.
- Ви би бачили, як її діти люблять, хапають за руки, кличуть до себе додому, - розповідає староста села Ганна Комар. - Не бояться з нею на сцену виходити і в садочок ідуть із радістю. Нам, звичайно, більше б діток, адже маємо їх усього 20. Зробили
останнім часом для їхніх потреб чимало: якісний ремонт, нові меблі.

ШКОЛА, ЯКУ ЛЮБЛЯТЬ

Як у житті кожної людини, так і в Грушківській громаді, все починається зі школи. Грушківська вражає величчю. З порога нас зустрічає світлиця - у фойє школи знайшли собі місце прадавні рушники, доріжки, колиска. Зносили все це добро вчителі та школярі, щоб якомога більше розповісти про свою культуру. Організували її саме при вході, аби діти бачили, де наші витоки, із чого все починалося.
Педагогічний колектив Грушківської школи- 1 вересня ми відзначили 80-річчя, запрошували і випускників, і вчителів, - розповідає директор Валентина Миколайчук. - Складається наш навчальний заклад із трьох корпусів. Третій раніше використовувався як гуртожиток. Поки не було державної програми «Шкільний автобус», тут проживали учні з навколишніх сіл, які додому їздили лише на вихідні. Нині діток підвозять два шкільні автобуси. Наразі з 6 сіл добираються дітки, все ж наповненість не вельми - 105 учнів.
Паралельно випускникам надаємо ще професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорії А1». Закінчуючи школу, діти здобувають середню освіту і першу професію. Багато хто потім у житті її використовує. Скажу, що навіть дів­чата не проти вчитися азам чоловічої справи. А є деякі учениці, які краще за хлопців керують трактором. Маємо власних спеціалістів цієї справи: Борис Фартушняк навчає практиці, а Сергій ЛОЗА - теорії. Маємо два трактори, спеціально обладнані класи, співпрацюємо із ПДАТУ, звідки приїжджають викладачі й читають спецкурси.
Шкільним предметам навчають 24 педагоги і 3 сумісники, більшість із них мають вищу категорію. Приємно, що працюють багато молодих спеціалістів, які прагнуть розвитку і самовдосконалення. Пишаємося і нашим заслуженим учителем України Петром Єрменчуком, який тут вчителює із 1981 року. Я працюю з 1982-го, а з 2009-го є директором школи. До мене понад 35 років директором школи був відмінник освіти Євген Нагабас. Він дуже багато зробив для закладу. Постійно згадуємо і Ольгу Романишену, котра 50 ро­ків викладала хімію і біологію.
Гідних випускників маємо чимало. Серед них інженери, лікарі, професори, доктор наук, генерал-майор, дуже багато військових, цілі династії. Недавно, на Зелені свята, зустрічалися в нас випускники, які закінчили... 50 років тому. Приємно було з ними поговорити, позгадувати молодість школи. Радію, що вони її люблять і пам’ятають.
Пишаємося і сучасними учнями. Он, цілий стос грамот привезла, які наші учні заробили в різноманітних конкурсах і змаганнях. Наші лідери - це Сергій Тимчук, Валерія Тимчук, Артем Тимчук, Катя і Настя Бучковські, Олег Марцинюк, Аня Зарицька та багато-багато інших. Співає, живе сценою ще із садочка наша першокласниця Даша Волощинська. Це артистка ще та... Село багате на таланти.
Головне - їх відшукати і дати можливість розвиватися.
Є у школі й чимало гуртків, спортивних секцій. Діє цілий ансамбль народних
інструментів «Козацькі нащадки» (керівник Григорій Павлюк). А заступник директора з виховної роботи Ліля Рудик сама гарно співає і навчає цьому мистецтву учнів. Працює у школі навіть драматична студія «Юність». Недавно юні актори поставили виставу «Фараони» на новий лад. У цьому гуртку серйозна і принципова директор школи Валентина Миколайчук перетворюється на режисера, сценариста і поетесу. Веде студію разом з учителем української мови Ганною Чорпітою.
Не забула шкільна родина відзначити і водія. Не можуть натішитися Віталієм Чорненьким. Кажуть, що він дуже відповідальний, уважний не лише до юних пасажирів, але й до техніки.

ЗАВЖДИ ГОТОВІ ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ

Мешканці Грушки і сусідніх сіл елітою також називають і місцеву фельдшерку Наталію Цісар. Вона два десятки років на варті здоров’я односельчан. Кличуть її і пацієнти із сусідніх сіл, адже знають, що пані Наталія - професіонал і добра людина, яка одразу прийде на допомогу. Багато добрих слів пролунало і на адресу соц­працівника Світлани Гончарук.
Як Наталія і Світлана поспішають до людей, аби їм допомогти, так і працівники місцевого Центру ветеринарної медицини завжди готові надати кваліфіковану допомогу тваринам. Вони обслуговують усю територію Староушицької ОТГ до Совиного Яру.
Розповідають грушківчани і про місцевих матерів-героїнь: Галину Николайчук, Ларису Осатюк та Світлану Галянт, які зуміли виховати і поставити на ноги всіх своїх діток. А у кожної їх по п’ятеро.
Так і живуть селяни: допомагаючи та дбаючи одне про одного і чекаючи покращення. Молоді тут мало, бо роботи немає. Діти виїжджають за кордон, знімають квартири в місті, бо там легше знайти робочі місця. В село ж декілька разів на тиждень приїжджає ринок, через день привозять свіжий хліб.
А дозвілля і якісне навчання місцеві організовують собі самі, вкотре доводячи, що Грушка і сцена - нерозривні.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку