• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 17 ЛИПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.06.2018

Олександр КОРОЛЬОВ: «РОБОТИ ВИСТАЧИТЬ ЩЕ НА СТО РОКІВ»

Довідково:

Олександр Корольов народився 26 березня 1958 р. у с.Грушка Кам’янець-Подільського району. 1976-1978 рр. - служив у лавах Радянської армії у військах спеціального призначення в м.Чучково Рязанської області. 1978-1984 рр. - навчався у Хмельницькому технологічному інституті та одночасно працював на кабельному заводі інженером-технологом. Із 1991 до 1999 р. працював на приватному підприємстві.

1989 р. в Кам’янці-Подільському створив міськрайонну організацію «Меморіал ім.Василя Стуса». Відтоді на громадських засадах активно займається пошуковою роботою.

Із 2011 р. є головою правління благодійного фонду «МіСТ» ім.Михайла Савенка, який надає допомогу інтернатам та освітнім закладам Хмельницької області.
Має дорослих доньку та сина.


Олександр КОРОЛЬОВ: «РОБОТИ ВИСТАЧИТЬ ЩЕ НА СТО РОКІВ»Сьогодні минає 77 років відтоді, як вдосвіта німецькі війська нахабно напали на колишній Радянський Союз. Кривава війна, що тривала чотири роки, відібрала життя в мільйонів україн­ців. Майже з кожної української родини хтось воював. Ще й досі на полях, у лісах та ярах небайдужі активісти знаходять рештки тих, хто брав участь у Другій світовій війні. На Хмельниччині цією кропіткою, нелегкою, але такою важливою справою займаються представники ГО «Хмельницька обласна організація Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса».

Напередодні річниці трагічних подій про жертв Другої світової, перепоховання солдатів, а також про теперішню волонтерську місію «Чорний тюльпан» говоримо із головою організації, секретарем обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни, політичних репресій, голодоморів та АТО Олександром КОРОЛЬОВИМ, який ще за сумісництвом є головою правління благодійного фонду «Міст» ім.Михайла Савенка.

ВІДГОЛОСКИ ВІЙНИ ЗБИРАЮТЬ ПО КРИХТАХ

- Наша організація, створена 28 років тому, називалася «Меморіал», але недавно її перейменували. На сьогодні вона має 350 однодумців і входить до Союзу «Народна па­м’ять». Це професiйнi iсторики, археологи, юристи, тобто люди, одержимi цією справою, - розповідає Олександр Новомирович. - Одні з них працюють із архівними документами, базами даних, свідченнями очевидців тощо. Також маємо пошукові групи, які безпосередньо займаються земляними роботами, пошуками невстановлених місць поховань жертв війни, політичних репресій, голодомору, а віднедавна - ще й учасників антитерористичної операції. Ми займаємося дослiдженням iсторiї Хмельницької областi 1917-1991 рокiв із метою пiдрахунку втрат нашого населення пiсля вiйн (у тому числi селянських повстань i партизанських вiйн на Подiллi 1918-1925 рокiв, боротьби партизанiв ОУН-УПА i проти «червоних», i проти нiмцiв, i проти власiвцiв, i проти мадьярiв), репресiй та голодоморiв тих часiв, а також пошуком можливих поховань жертв цих подiй.
Щодо Хмельниччини, то за 1941 рік маємо багато білих плям. Коли радянські війська відступали, вони не займалися похованням своїх солдатів. Тому в нашій області є так багато невідомих поховань.
Скажімо, торік нам вдалося знай­ти рештки 5 радянських солдатів, 10 німецьких і перепоховати. Усього за минулий сезон було організовано 30 експедицій.

ШОКУЮЧІ ЗНАХІДКИ ПОШУКОВИХ ГРУП

Пошукова група працює в с.Оринин- У яких районах нашої області торік працювали пошукові групи?
- У Летичівському, Волочиському, Чемеровецькому районах, де свого часу велися кровопролитні бої.
У селі Війтівці Волочиського ра­й­ону в окопі знайшли рештки двох бійців та їхні особисті речі. Ймовірно, це червоноармійці з 24 механізованого корпусу Червоної армії,
які загинули тут у липні 1941 року. Смертельних медальйонів на них не було. Втім в одного за халявою знайшли ложку із написом «Валя», в іншого - флягу і казанок, на якому поспіхом було вишкрябано «К.Карибов». Після пошуку в базі даних припускаємо, що загиблий - Казим Карібов, уродженець Дагестану, який вважається зниклим безвісти із 1941 року.
У селі Лозова Летичівського ра­й­ону знайшли німецького солдата. Його виявили хлопці, які шукали металобрухт, а натомість натрапили на каску із черепом. Налякавшись, вони покликали нас. Кістки лежали хаотично, що вказує на втручання в поховання. На шоломі виявили отвори від артилерійських уламків, а під ним - з’їдений часом паперовий згорток. У кишені зна­йшли солдатську книжку.
Усі речі, які ми виявляємо, па­куємо в алюмінієву фольгу разом із грудкою землі та передаємо до Хмельницького науково-дослідного експертно-криміналістичного цент­ру МВС на дослідження. Експерти з’ясували, що паперовий згорток - це німецька газета 1943 року випуску. На жаль, розшифрувати записи, зроблені чорнилом у солдатській книжці, не вдалося. Дослідження вказують, що рештки належать німецькому воїну 30-40 років, котрий загинув у березні 1944 року. На цій території знайшли ще шістьох убитих на війні.
А 2016 року вдалося розшукати 16 радянських солдатів, які загинули 1941 року. Десятьох навіть ідентифікували, всі - вихідці з Росії. Навіть родичів деяких знайшли, втім приїхати на могили вони бояться, зважаючи на нинішні події між
Україною та Росією.
- А де відбувається перепоховання тіл іноземців?
- Це специфiчна тема. Їхні могили не були жодним чином вiдзначенi, тому знайти їх можна лише за допомогою свiдкiв або випадково пiд час земляних робiт. У таких випадках одразу здiймається галас, люди зв’язуються з нiмецьким посольством, розраховують отримати грошову винагороду. Але все закiнчується перепохованням у Києвi або Львовi відповідно до угоди між Україною та Нiмеччиною, постанови Кабміну. Хмельницька область входить до Західного регіону, тож збірний німецький військовий цвинтар розташований у селі Потелич Рава-Руського району на Львівщині.
Також наша країна уклала від­повідні договори з Італією, Руму­нією, Угорщиною, Словаччиною щодо перепоховань. За станом на 2017 рік, в Україні перепоховали 160 тисяч солдатів-іноземців. Це великий успіх.
Є на Кам’янеччині поховання середньоазійське, так звані східні легіони. Це колишні військовополонені (узбеки, таджики, туркмени) з Радянської армії, які пішли на службу до німців. Працювали в будівель­-них батальйонах, а не бойових, носили німецьку форму, пілотки, мали власні медальйони смертників.
Друга світова війна була жахливою, з численними втратами не лише військових, а й цивільних. Роботи вистачить ще на сто років.

ЩО ХОВАЮТЬ РОСІЙСЬКІ АРХІВИ?

- Олександре Новомировичу, де черпаєте інформацію?
- Переважно в архівах. На жаль, через російсько-українські події доступ до архівів Міністерства оборони РФ залишається закритим. А там багато документів, які стосуються нашої області. У лютому 2014 року в рамках партнерських обмінів між пошуковими організаціями Росії та України мені таки пощастило побувати в їхньому архіві. Тиждень там працював і привіз цікавий мате­-ріал, який дасть можливість проводити пошукові роботи на території Хмельницької області щодо загиб­лих 1944 року.
А ось матеріалів про початок війни дуже мало. І це проблема, тому що архіви засекречені. Причина прос­та - так приховуються мільйонні втрати Радянської армії. З 22 червня по 1 вересня 1941 року із Радянської армії з 394 з’єднань, які брали участь у боях, 360 були розбиті. Коли мобілізували польовими військкоматами близько півмільйона сільських хлопчаків, ніхто їх не брав на утримання у Збройні сили Радянського Союзу. Нині офіційна цифра загиблих у війні радянських війсь­ковослужбовців - 8 мільйонів. Утім російський дослідник Ігор Івлєв вважає, що ця цифра - 19 мільйонів. У дослідженні він опирався на післявоєнну оцінку населення.
Втрати ж України не можуть звести до кінця: офіційно це 3 мільйони солдатів, але дехто вважає, що 8 та 14 мільйонів. Розповіді Путіна, що ворога вигнали б і без українців, - цинічна брехня. Якщо взяти 7200 героїв Радянського Союзу, то 2500 із них - це українці. Тому Росія так ховає архіви.
- Мабуть, чи не найскладнішим процесом під час пошуко­вої операції є ідентифікація реш­ток?
- Так, тому ми не любимо чорних копачів, які купили металошукачі та лізуть у могили. Їх цікавлять особис­ті речі, а це - ідентифікуючі фактори. Аби займатися пошуково-польовими роботами, наша організація мусить мати на руках дозволи від Міністерства культури, а на екс­гумацію тіл і перепоховання - між­відомчої державної комісії, яка ни­-ні діє при Інституті національної пам’яті. А шукачі-нелегали працюють без усяких документів і лише встромляють нам палиці в колеса.
Цьогоріч із дозволами взагалі дивна ситуація вийшла. Минуло вже два місяці, а ми й досі їх не отримали. Пошуковий сезон закінчується 31 грудня. От і виходить, що ми постійно талапаємося в багнюці та під дощем. Навіщо такі труднощі? Ми ж працюємо на ентузіазмі та за власні кошти.

ЕВАКУЮВАЛИ 36 ТІЛ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ

Такі понівечені тіла знаходили  пошуковці в зоні АТОДосліджуючи криваві сторінки історії України, Олександр Новомирович не міг припустити, що війна знову ввірветься на рідну землю, а йому доведеться шукати і повертати додому тіла сучасних захисників. Чотири роки тому, завдяки домовленості з
ватажками самопроголошених республік, пошуковці ВГО «Союз «Народна пам’ять» під пильним наглядом ДНРівців евакуювали «вантаж-200». Тіла загиблих Героїв відвозили в морг Дніпра, а вже звідти їх доправляли рідним (Детальніше про місію «Чорний тюльпан» можна прочитати у статті «Місія: Повернути військових до­дому... Аби поховати гідно», надру­-кованій у газеті «Подолянин» від 3 жовтня 2014 р.).
- З 14 до 21 вересня я разом із ще одним кам’янчанином Олександром КІВІЛЬШЕЮ працювали на Донеччині в Старобешівському районі, - каже Олександр Корольов, який за участь у цій гуманітарній операції отримав посвідчення учасника війни, грамоту Міністерства оборони України та медаль для пошуковців ГО «Союз «Народна пам’ять». - Військово­службовців і медиків до цієї справи терористи не підпускали, а лише пошукові групи Союзу «Народна пам’ять», який співпрацює зі Збройними силами у цьому питанні.
Після пекельних боїв, які велися наприкінці серпня, тіла наших хлоп­ців валялися на полях серед соняшників, деякі були прикопані або поспіхом скинуті в братську могилу. Пригадую, побачили розбиту машину БМД, а неподалік біля дороги - невеличкий горбик із хрес­тиком. Місцеві сказали, що похо­вали тут п’ятьох чоловіків. Вони їх натрамбували «валетом», яма по коліна була наповнена трупною рідиною. Чотирьох хлопців підняли швидко, а механік, кремезний чоловік, лежав на самому дні з шо­ломом на голові. Усіх забрали.
З’ясували, що загиблі - десантники Збройних сил України.
Крім кам’янчан, у пошуковій групі працювали ще п’ятеро чоловіків із Кривого Рогу, Сум, Киє­ва та Київської області. За тиждень їм вдалося евакуювати 36 військових і одного цивільного пасічника, більшість із них - з батальйону «Миротворець». Як зізнається співрозмовник, робота ця не для людей зі слабкими нер­вами. З пошуковцями обов’язково повинні працювати сапери, бо під трупи можуть бути закладені гра­нати, а поруч валяються снаряди, міни, розтяжки.
- Видно, що над нашими хлопцями терористи знущалися, деякі зазнали катувань, помирали в муках. Ноги складені неприродно, ймо­вірно, їх перебивали. Ополченці - страшні люди з очима убивць. Во­-ни носять іконки, хрестики і кажуть: «Мы православные, канонические», а самі чинять такі звірства і переступають через тіла загиблих.
Місцеві - дрімучі люди, довір­ливі, як діти. Вони звикли ходити на заводи, шахти, мали непогані зар­плати. Шкода, що Україна ними не займалася. А ось російська пропаганда не дрімала. Забили їм ба­ки, мовляв, Путін багатий і кожному привезе по 10 тисяч доларів, нічого робити не потрібно. І вони пішли.
Із січня 2016 року волонтери-пошуковці фактично не мають доступу до непідконтрольних уряду територій. Тому пошуки тіл загиблих тимчасово призупинено. За два роки волонтерам вдалося розшукати, евакуювати з непідконтрольних територій і віддати рідним на перепоховання близько тисячі тіл військовослужбовців ЗСУ, добровольців, поліцейських, які вважалися безвісти зниклими.

Галина МИХАЛЬСЬКА.


Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку