Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 16 ЛИСТОПАДА 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.09.2018

ЧИ ПЕРЕЖИВЕ «ВКРАЇНА» «ИНДИКА»?

ЧИ ПЕРЕЖИВЕ «ВКРАЇНА» «ИНДИКА»?Индик, Атени, радости, проєкт, госпіс, авдиторія - вже незабаром ці незвичні для багатьох слова мають шанс з’явитися не лише у побуті, а й на сторінках шкільних підручників та екранах телевізорів. Адже наприкінці літа Міністерство освіти і науки України оприлюднило нові зміни до правопису, над якими мово­знавці працювали впродовж трьох років. Сьогодні вся країна активно обговорює нововведення, оскільки кожен українець до 15 вересня має можливість офіційно висловити власне бачення, заповнивши спеціальну форму на сайті Міносвіти. Думки доволі неоднозначні: хтось тішиться варіативністю, дехто навіть заплутався у тому, що знав, а інші нарікають, що у країні, де триває війна, мовні питання не на часі. Але що вже казати про громадськість, коли навіть філологи, котрі в рамках своїх обов’язків і мали б розглядати ці питання, не можуть віднайти спільного знаменника.

Що ж пропонує проект нового правопису? Як пояснюють члени правописної ко­місії, зміни мають бути зручними для всіх, особливо у повсякденному спілкуван­-ні, бо обсяг правильних ва­ріантів слів розширюється, а кількість обов’язкових правил, навпаки, зменшується. Автори проєкту сподіваються, що нововведення легко сприймуться і в освіті.

Що кажуть із цього приводу викладачі-мовознавці Ка­м’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, і чи існує формула вакцини грамотності, - ді­знавалися журналісти «Подолянина».

НЕ НЕГРАМОТНІСТЬ, А БАЙДУЖІСТЬ

- Правописна комісія, яка працювала над новим проєктом, більш толерантно підійшла до змін, ніж комісія, котра готувала такий же проєкт 1999 року, - розповідає доктор фі­лологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Людмила МАРЧУК. - У нових змінах, що наразі обговорюються, є варіантність, у офіційно-діловому стилі та інших стилях писемного мовлення функціонуватимуть звичні лексеми, а в розмовно­-му - нові варіанти. Наприклад, початкове «и» у словах, перед «н», як-от: «індик» - «индик», «інший» - «инший», «іноді» - «иноді». Таким чином, можна послуговуватися обома варіантами, запропонованими в проєкті.

Натомість замість «хоспісу» доведеться вживати «госпіс», замість «священик» - «священник», замість «проекту» - «проєкт», а також відмовитись від аналога до слова «Україна» - «Вкраїна».

Людмила Марчук- Це ж стосується і літер «т» та «ф». Літера «ф» (похідна від грецької «тета») не була властива українській мові, а прийшла набагато пізніше, - продовжує Людмила Марчук. - У підручнику Олекси Синявського 20-х років XX століття подибуємо терміни: «ортографія» замість орфографія, «міт» - міф, «етер» - ефір та окремі слова (як-от: метода, синтаксиса, кляса), які після 1938 року стали чоловічого роду.

Було багато дискусій і критики, коли хотіли відмінювати невідмі­нювані іменники, на кшталт, метро, авто, кіно, пальто тощо. В окремих ЗМІ ці норми вже частково прижилися, проте у правописі ці слова, крім пальто, не відмінюються. Свого часу українсько-американський славіст-мовознавець Юрій Шевельов влучно пояснив, чому ці слова у нас не відмінюються, - через вплив російської, а російська запозичила ці слова із французької й залишила їх незмінюваними. А от у польській або чеській мові вони відмінюються. Серед новинок дозволяється на початку речення використовувати замість звичного «у» ще й «в», але перевага надаватиметься першому варіанту.

Та, попри все, впевнена, що наші люди не так неграмотні, як байдужі. Пригадується, під час засідання депутатського клубу, де я була присутня, точилася дискусія щодо автора трилогії «Стара фортеця» Володимира Бєляєва. Представни­ця заповідника зазначила, що не любить його за те, що він перейменував замок у фортецю. На що один із депутатів сказав: «Ну так шо ж, замок - це російською, а форте­ця - українською». Я була шокова­-на, адже нікому й на думку не спало з’ясувати значення цих термінів. Найстрашніше - байдужість до знань.

«ПИШИ, ЯК ЧУЄШ, А ЧИТАЙ, ЯК ВИДИШ»

Наталія ШереметаЯк не крути, а деякі запропоновані словечка таки ріжуть вуха пересічних українців. І як­-що майже сто років тому нашим ученим вдалося відшукати мовний компроміс, то й сьогодні, на думку заступника декана з навчально-методичної роботи, кандидата філологічних наук, доцента Наталії ШЕРЕМЕТИ, варто шукати золоту середин­-ку.

- Правопис, ухвалений 1928 року в Харкові в результаті домовленостей між східними і західними українськими вченими, насправді був компромісним. Незважаючи на те, що країна була поділена між двома державами, науковцям вдалося домовитися й обрати серединне. Правопис - це стандарт. Ми не­одноразово говорили про те, що мова - явище багатоманітне. Краса її в тому, що вона має варіантність. Наприклад, говіркове мовлення.
Ми можемо вживати «мандебурка, ріпа, бараболя, бульба», проте обираємо «картопля» як літературний стандарт, - розповідає Наталія Петрівна. - Українці мають домовитися і визначитися, що має бути головним. Здеформований радянським суспільством правопис віддзеркалював більше російську вимову, граматику, синтаксис, і робилося це планомірно. Доречно згадати сумнозвісного українофоба, редактора журналу мовознавства Наума Кагановича, який звинуватив українських фахівців за переклад творів Леніна. Ті мали таку сміливість слово «свобода» перекласти як воля, «розкол» - розлом, «защита» - оборона. Такий переклад Каганович кваліфікував як спотворений і перекручений націоналістами. Говорилося, що мова Леніна була сфальсифікована і переклад був блідою копією російської мови. Перекладачів репресували. Так пла­номірно не лише в лексичному, але й у граматичному плані українська мова уподібнювалася до російської. Тому так болісно громадськістю сприймаються зміни, що сьогодні пропонуються. Нас відучували говорити так, як розмовляли наші предки, бабусі та батьки.

Як запевняють фахівці, насправді ці нововведення не зо­всім нові, адже ледь не всі правила вже жили на сторінках словників і періодики століття тому.

- Скажімо, те початкове «и». Я студентів зумисно відсилаю до кафедри української мови, де збері­гається новий орфоепічний словник, аби вони подивилися, як написані та затранскрибовані певні слова, - продовжує Наталія Шеремета. - Це ж стосується говіркового і поширеного закінчення «и».
Якщо ми звернемося до орфоепічних норм, «т» має вимовлятися м’яко - «ть», а «с» - твердо. Проте це не відчутно на пересічному рівні.
У говірковому мовленні люди не за­думуються і, як раніше, кажуть: «Радости, млости». Тобто, це закінчення є нормованим, хоча у новому правописі пропонують варіантність «і» та «и», а в документах залишають стару форму - «і».

Сперечаються і про написання слів із частинами «пів». Росіянам дуже пече це наше «пів», бо у їхній мові є «пол» - це підлога або стать. В українській мові «пів» має самостійність, оскільки тлумачиться як «половина чого-небудь». Сьогодні в нас не виникає сумнівів у правильності форми «зустрінемось о пів на першу». Ми ж не кажемо, що пів потрібно писати разом чи через дефіс, пів - це половина, і треба писати окремо. Але якщо «пів» зі словом є одним поняттям, тоді потрібно писати разом (півострів тощо).

«Пиши, як чуєш, а читай, як видиш», - казали колись автори альманаху «Русалка Дністрова», й, очевидно, ми маємо йти за цим прин­ципом. У новому правописі я особис­то хотіла би бачити реалізацію запозиченого дифтонга «ау» як «ав». Ми ж не кажемо воук, а вовк. Щодо «іа» - це так зване зіяння голосних, яке нашій мові не властиве. Скажіть бабці із села, щоби повторила слово «геніальний», вона точно вимовить «геніяльний», бо в українській діє закон милозвучності. Відповідно до останнього, в середині слова має з’явитися «йот» - це і є наша особливість. Можливо, колись ми і дійдемо до цієї норми, а сьогодні пропонується паралельний варіант.

«МОВА НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ З МОЛОКОМ МАТЕРІ»

Борис КоваленкоУтім декан факультету української філології та журналістики, кандидат філологічних наук, доцент Борис КОВАЛЕНКО на такий мовний реверс має власну думку:

- Як на мене, повертатися на 100 років назад недоцільно. За основу треба брати проект правопису, який свого часу запропонував академік Василь Німчук, на жаль, уже покійний. Вважаю, що варіантність неприйнятна, бо цим лише ускладнимо правопис. Мають бути чіткі вимоги щодо написання того або іншого слова. Хочете спростити, наприклад, слова із «пів», то визначтесь остаточно: або всі разом, або окремо, або з апострофом. Як-от зробили з іншомовними словами типу прес-конференція, топ-модель, віце-прем’єр тощо, в яких у проєкті забрали дефіс і пропонують писати разом. А ось із літерою «ф» взагалі плутанина. Замість фотографа матимемо тотограта, мовляв, зробіть мені тото?!

Мову назад повернути не можна. Є мовна практика, на яку варто опиратися. Треба дбати про те, щоби рідна мова лунала звідусіль. Ось прокидаємося вранці, вмикаємо радіо чи телевізор... I що чуємо? На радіо нині є квота щодо певного відсотка україномовних пісень, а ось між композиціями деякі ведучі бе­сідують російською. Уявляєте собі щось таке у Європі, щоби, наприклад, у Німеччині на радіо іспанською розмовляли? У нас уже 27 років йдуть субтитри українською мовою. А чого ми цим досягли, якщо мультик російською дивляться малюки 2-3 років, котрі ще не вміють читати?! Тобто формально закон виконується, але його результативність нікого не болить. Діти змалечку повинні чути українське слово, бо це не біологічне явище, а суспіль­-не. Мова не передається з молоком матері.

Необхідно розуміти, що літературна мова - це мова відшліфована, це мова освіти, науки, радіо, телебачення, підручників, посібників... Це ідеал. І нонсенс, якщо ми вийдемо з цієї аудиторії й будемо спілкуватися винятково вишуканою літературною мовою. Насправді ж, використовуватимемо діалекти, розмовну лексику тощо. А ось суржик і росіянізми дійсно варто викорінювати. Якби в державі правильно підійшли до мовної політики, то багато проблем зникло б.

ФОРМУЛА ВАКЦИНИ ГРАМОТНОСТІ

Чи може стати наше суспільство грамотним? Безумовно, так, - упевнені фахівці, але для цього потрібно не змішувати гріш­ного з праведним, тобто кожен має займатися своєю справою: мовники - мовою, політики - політикою, а пересічні українці - їм не заважати.

- Я б запропонувала обговорювати нові зміни серед професійних філологів, учителів української мови і літератури, як це відбувалося у 1994-1995 роках. Тоді проводили правописні дискусії, на засіданні кафедри мовознавці вирішували, які зміни внести у правопис 1999 ро­ку. Що ж до громадського обговорення, то тут виникають дискусії.
Не завжди лібералізм - це добре у прийнятті таких рішень, адже не всі є науковцями, не всі обізнані з історією українського правопису, і тому запропоновані зміни тлумачать на власний розсуд. Та й перевчатися особливо ніхто не поспішає, хоча нічого складного у запропонованих змінах немає, - впевнена Людмила Марчук.

Ольга Карпяк- Погоджуюся, що дискусійні питання мовознавства мають обговорювати фахівці, - додає Наталія Шеремета. - Ніколи лікар, встановивши хворому діагноз, не вийде у коридор, аби порадитися із сантехніком, чи правильне лікування призначив. Так і з правописом. Це наш закон, яким ми повинні користуватись. І як будь-який інший законодавчий документ його мають писати фахівці. Я дуже здивувалася, коли наприкінці серпня українцям дали менше місяця, до 15 вересня, аби обговорити проект. А хто буде розглядати: покупець із продавцем на ринку чи водій з офіціантом в маршрутці?

Iз думкою науковців погоджуються і вчителі, адже кому, як не їм, прищеплювати любов і повагу до рідного слова, вчити правильно розмовляти і виправляти мовні огріхи.

- За 20 років роботи у школі зрозуміла найголовніше, - незважаючи на зміни у програмах, правописі та кількості навчальних годин, грамотність учнів залежить від кількості прочитаних книг, - вважає вчитель української мови та літератури ЗОШ №7 Ольга КАРПЯК. - Лексичний запас, правильність написання і вимови слів закладаються ще з дитинства, коли батьки читають своїм малюкам книги, прищеплюють любов до читання. Пізніше діти вже самі обирають, що читати і чи взагалі читати. На жаль, через велике навантаження у школі зазвичай діти перестають брати до рук книги не зі шкільної програми, а це найбільша біда. За ці роки учні ще більше деградували у грамотності, оскільки читають усе менше, замінюючи це іграми та соцмережами, де також панує безграмотність. Тому надзвичайно важливою є популяризація книг.

Ольга БАНАХ, Галина МИХАЛЬСЬКА.


Повернення до списку