Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 16 ЛИСТОПАДА 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.09.2018

СВЯТО СИЛЬНИХ, АКТИВНИХ І СПРИТНИХ

Напередодні Дня фізичної культури і спорту журналісти «Подолянина» поговорили з кам’янецькими пропагандистами спортивного і здорового способу життя. Всі вони вписали власні імена в історію спорту Кам’янеччини і роблять все можливе, аби прославити наш край не лише на всеукраїнських, а й на між­народних змаганнях. А деякі з них навіть передають власний досвід, прищеп­люючи любов до активного і спортивного дозвілля наймолодшим кам’янчанам.

СПОРТ ЯК ЩОДЕННА НЕОБХІДНІСТЬ

Микола Дубчак- Захоплення спортом з’явилося у мене ще у шкільні роки, - натхненно розповідає вчитель фізичної культури Гуменецького НВК Микола Дубчак. - Першу перемогу здобув у 7 класі на змаганнях зі стрільби. 1975 року вступив на факультет фізичного виховання тоді ще Кам’янець-Подільського педінституту, де з кожним роком відточував майстерність у легкій атлетиці.
На жаль, серйозна травма після одного зі змагань забрала у спортсмена можливість надалі займатися легкою атлетикою і досягнути тих результатів, про які мріяв, хоч на той час уже був у складі студентської збірної. Довелося на багато років вибути з великого спорту. Закінчив­-ши виш, Микола Миколайович працював учителем фізичної культури у Великозаліській ЗОШ, а згодом - у Вербківській. Через декілька років став викладачем на кафедрі легкої атлетики тодішнього пед­інституту (нині - К-ПНУ ім.Івана Огієнка). 1999 р. влаштувався вчителем фізичної культури у Гуменецьку ЗОШ, де працює й досі.
Чемпіон може похизуватися чималими здобутками: двічі брав участь в обласному конкурсі «Вчитель року», де 2012 р. став лауреатом. Підготував плеяду спортс­менів: загалом більше сотні його учнів стали призерами обласних змагань, десятки вихованців здобули чемпіонство на всеукраїнських. Тож і не дивно, що саме йому запропонували взятися за тренерство з легкої атлетики.
- З гордістю можу сказати, що спорт - це моє життя, - завзято мовить Микола Ми­колайович. - Завдяки підтримці друзів, 2005 року розпочалася моя друга спортивна молодість. Пам’ятаю, як зібрав усі сили в кулак - і вирушив на Перші Всеукраїнські ігри з легкої атлетики серед ветеранів, де метав спис. Там здобув почесне третє місце. Подія була для мене, немов ковток свіжого повітря, відчув неповторний смак повернення у великий спорт. На щастя, травма не давала про себе знати, тому з тих пір щороку беру участь у всеукраїнських змаганнях. До речі, цьогоріч так сталося, що двічі переміг на чемпіонаті України: з метання списа і безпосередньо з легкої атлетики.
На запитання: «Як вдається поєднувати спорт і особисте життя?» - спортсмен відповів упевнено та гордо:
- Мене підтримує сім’я. Дочка, на жаль, не займається спортом, хоча має задатки, а син успадкував від мене потяг до легкої атлетики. Iз дитинства прищеплював йому любов до спорту, і це мені вдалося, адже він неодноразо­во здобував перемоги на різних чемпіонатах.
Спорт для мене - не лише професія і захоп­лення, а й щоденна потреба і необхідність.
Анатолій ЛАБАТЮК:

«МОЯ СИЛА - В УЧНЯХ!»

- Найбільше спортивне досягнення - це мої вихованці, - із таким кредо свято
зустрічає заслужений тренер Украї­ни, старший тренер ДЮСШ №2, президент міської Федерації кікбоксингу Анатолій Лабатюк.
Анатолій Лабатюк (праворуч) зі своїми вихованцями- Зі спортом на «ти» ще зі шкільної парти. Почав займатися у сьомому класі. Спочатку - баскетбол, потім - карате, далі - вільна боротьба, а ще велоспорт і пауерліфтинг. Мене вистачало скрізь. Більш серйозно підійшов до спортивної кар’єри у 9 класі. Рукопаш­-
ний бій, бокс - я не уявляв без цього й дня, а 1999 року вступив до К-ПНУ імені Івана Огієн­ка на факультет фізичного виховання. Коли мені було 17, навчаючись на четвертому курсі, почав «кікбоксерсько-тренерську» кар’єру. Так кікбоксинг й увірвався в моє життя. За
16 років тренерства я особисто виконав І розряд із кікбоксингу, рукопашного бою та боксу, а ще виховав 7 майстрів спорту, три май­стри спорту міжнародного класу та три заслужені майстри спорту. Я не став великим спортсменом, але реалізувався у своїх учнях. Завдяки їм, я заслужений тренер України. Моя сила - в учнях!
Анатолій Лабатюк не втомлюється роз­повідати про своїх вихованців, їхні перемоги і досягнення. Серед найкращих у його команді - Роман Головатюк, Антоніна Плісецька, Павло Кондратов, Жанна Кондратова.
Непокоїться наставник і через те, що в команді чимало юніорів, котрі гідно можуть представляти Україну на міжнародному рівні, проте грошей для поїздки на змагання немає, бо обіцяного фінансування з Міністерства молоді та спорту довго чекати.
На наше запитання: «Що для Вас фізична культура?», - відповідає коротко:
- Фізкультура - це здоров’я і не тільки. Спорт - це важка наполеглива праця, іноді травматизм, іноді від спортивної діяльності потерпає сімейний бюджет, тому що багато доводиться вкладати власних коштів, а ще даються взнаки постійні хвилювання про
підопічних спортсменів. Усе ж, попри все, родина завжди мене підтримує, розуміє, вірить у мене та моїх учнів. А вони всі для мене - чемпіони!

«ЗДОРОВІ ЛЮДИ - МІЦНА КРАЇНА»

Ми­кола МельникУ невеликому тренерському кабіне­ті дитячого спортивного комплексу «Епіцентр» із журналом в руках поважний чоловік скромно розповідає про гран­діозні здобутки своєї молодості. Зні­яковівши від уваги журналістів, заслу­жений тренер України, важкоатлет Ми­кола Мельник пригадує свій нелегкий спортивний шлях, перемоги, радості та розчарування.
- 1969 року вступив на перший курс Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму. Там відомий кам’янецький важкоатлет Кім Нагачевський запросив мене на тренування - потягати штангу. Сподобалося, але тоді я й не думав, що це моє покликання. Після закінчення технікуму залишився працювати у сільськогосподарському університеті, проте ненадовго, лише на 2 місяці, бо пішов в армію. Служба занесла до Німеччини, де записався у Радянський спортивний клуб - це була база, де готували спортсменів до Олімпійських ігор. Спочатку вона була німецькою, а коли прийшли радянські війська, її віддали нам. Звідти демобілізувався 1975 року вже у статусі майстра спорту і повернувся до Кам’янця-Подільського. Тоді й переступив уперше поріг теперішньої районної ДЮСШ «Колос». У 29 я вже був тренером збірної України з важкої атлетики. Сьогодні тішуся, що цей вид спорту пріоритетний у нашому місті.
Описуючи десятки своїх поїздок як тренера, Микола Андрійович згадує родину, котра терпляче чекала його вдома зі спортивних роз’їздів.
- Коли запитують, скільки я прожив із дружиною, то завжди кажу, що 21 рік, - хоча насправді одружені вже 42. Це все тому, що півжиття ми провели окремо: я - у різних час­тинах світу зі збірними, які тренував, а вона - вдома з донькою, покірно чекаючи мене.
Однак я відразу її попередив, мовляв, ти ж знаєш: військові, артисти, моряки і спортсмени вдома не бувають. Мушу зізнатися, що спортом підкорив усю родину, бо кохана щоранку разом із собакою прогулюється парком, донька підтримує гарну форму і навіть онуки до мене приходять на заняття у дитячий спорткомплекс «Епіцентр».
На запитання: «Що для Вас фізична культура?» - чоловік без жодних пауз чітко і твердо запевняє:
- Це джерело життя. Не дарма кажуть, що в здоровому тілі - здоровий дух. Спорт дарує щастя й успіх, адже здорові люди - міцна країна. Звичайно, хотілося б, щоби у нашому місті було більше спортивних баз, секцій, майданчиків, стадіонів... Аби школярі, студенти, люди середнього і старшого віку не просто ходили вулицями, а мали де проводити вільний час, бо тільки у спорті народжується і підтримується здоров’я.

ЧЕМПІОНКА НА ПРАКТИЦІ Й У ТЕОРІЇ

Спорт - це не тільки прерогатива юнос­ті. Й прикладом цього є Олена Поблічко - чемпіонка України з метання диска, призер міжнародних змагань із метання диска, списа, штовхання ядра, стрибків у довжину серед ветеранів.
Олена ПоблічкоНеабияк пощастило вихованцям ЗДО №1 «Барвінок», адже Олена Гнатівна для них не лише люблячий вихователь, але й вимогливий тренер у секції фіт­несу.
Як виявилося, вихователька-спортсменка активно займається спортом і не оминає теорії спорту. Нещодавно ви­дала посібник «Фітнес - сучасний стиль здорового способу життя дошкільнят», у якому детально описала, навіщо діткам займатися фітнесом і як правильно це робити.
Дебютувала у спорті Олена Побліч­ко саме у Кам’янці-Подільському, куди 1977 року поїхала у складі Полонської команди на чемпіонат області з метання диска. Там і виборола перше місце серед школярів. Їй було 13 років.
- Продовжила у складі збірної команди з легкої атлетики Хмельницької області, - продовжує Олена Гнатівна. - Щоб і надалі вдосконалювати свої навички і вміння, вступи­-
ла на факультет фізичної культури Кам’янець-­Подільського педагогічного інституту. Під час навчання чотири роки поспіль була чемпіонкою України серед педагогічних вузів Добровільного спортивного товариства «Буревісник».
На жаль, життєві обставини змусили героїню на тривалий час взяти спортивну перерву, однак протягом усіх цих років вона чекала моменту для повернення до змагань.
- Iз 2009 року з’явилася можливість виступати у ветеранському спорті, - продовжує Олена Поблічко. - Початок був переможним: на змаганнях у Ялті стала чемпіонкою України з метання диска. Цю високу позицію до 2017 року щорічно утримувала. До речі, 2017-го брала участь у відкритому чемпіонаті серед ветеранів у м.Гродно (Білорусь), де посіла I місце в категорії «50+». Цьогоріч також вдалося взяти участь у змаганнях в цій країні, а ще у Латвії та Чехії, де зайняла призові місця з метання диска, списа і штовхання ядра.
Олена Гнатівна впевнена, що спорт має посідати у житті кожної людини гідне місце.
- Поєднувати особисте життя і фізичні навантаження дуже легко, бо спортивні заняття загартовують і дисциплінують, - переконана спортсменка. - Коли моя донька виросла, з’явився час для спорту, я почала ще більше розвиватися, знайшла для себе новинку - фітнес, який завжди тримає в тонусі.

НЕ ЛИШЕ ЗАХИЩАЮТЬ, А Й У ФУТБОЛ ГРАЮТЬ

Як ви гадаєте, що роблять деякі наші військовослужбовці після нелегкого робочого дня? Два-три рази у тиждень військове обмундирування вони змінюють на футболки, шорти, гетри і бутси, й ідуть ганяти м’яча на Центральний стадіон. Це роблять не лише для покращення фізичної форми, а й готуються до футбольного протистояння. Цьогоріч наша новоспечена молода команда «Фортеця» військовослужбовців Кам’янець-­Подільського гарнізону долучилася до чемпіонату України з футболу серед команд Ліги учасників АТО у дивізіоні «Центр» (усьо­го грають 10 команд). Наші хлопці вже встигли зіграти чотири матчі й набрати
6 очок. Попереду в них ще три матчі. До речі, кам’янецька «Фортеця» - наймолодша команда чемпіонату.
ФК «Фортеця»- Федерація футболу учасників АТО запропонувала нам створити команду і боротися за Кубок героїв АТО, який розігруватиметься 14 жовтня, у День захисника України, на київському стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського, - розповідає представник команди капітан Валерій ТКАЧУК. - Ми, на запрошення федерації, вступили у боротьбу, коли всі команди вже відіграли перше коло, тож стартували у другому. Перший матч, що відбувся третього серпня на Центральному стадіоні імені Тонкочеєва, фактично і дав офіційний старт нашій команді.
Як зізнається Валерій Валерійович, команду вдалося зібрати за лічені дні до старту і нашвидкоруч провести декілька тренувань. Оперативно пощастило відшукати і тренера Віктора Залісного, кот­рий не пропускає жодного тренування і жодної гри, дає слушні поради, передає власний досвід, і все це робить безко­рисливо. Неабияк допомагають вирішувати організаційні питання щодо проведення тренувань і матчів начальник гарнізону, полковник Володимир Родіков і директор Центрального стадіону ім.Г.Тон­кочеєва Віктор Хавруняк.
Через те, що військовослужбовці їздять у відрядження на схід України, склад команди постійно змінюється.
- На чемпіонат, відповідно до положення, ми заявили 30 гравців, - додає Валерій Ткачук. - Але хочеться відзначити найкращих і найвідповідальніших. Це музикант військового оркестру старший солдат Віктор Васага; командир автомобільного відділення 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади, молодший сержант Максим Яблонський, який, до речі, є капітаном команди; командир техвзводу бригади, прапорщик Костянтин Комендант; командир навчального взводу, викладач 201-го навчального центру, капітан Павло Вовк; кінолог Центру розмінування, сержант Руслан Гаджула. Проте всі наші гравці, безперечно, заслуговують на гарне слово і вдячність. До речі, команда «Фортеця» кличе у свої лави учасників АТО та ООС, котрі мають відповідні документи.
Ні для кого не секрет, що спорт для всіх військовослужбовців - це невід’ємний елемент бойової готовності. Хоча хлопці, через зайнятість на службі, часто тренуються у позаробочий час, ніхто не скаржиться на такий напружений графік. Тож гратимемо доти, доки жінки із хати не виженуть (сміється).


Повернення до списку