СІЛЬСЬКА «КОПЕРАЦІЯ» ЩЕ ЖИВЕ І НАВІТЬ РОЗМНОЖУЄТЬСЯ
У невеличкій, чисто вибіленій, охайній кімнаті нещодавно привезений хліб, чай, масло та інші продукти першої необхідності чемно пропонує 76-річна продавець Майя Олександрівна Барановська. Це чи не наймолодша жителька села Адамівка. В сільській «коперації» працює, мабуть, відколи та існує. І хоч сама вже залюбки пішла б на заслужений відпочинок, але добре знає, що зо три десятки її односельчан не мають можливості по буханець хліба чи брусок мила їхати до міста, або ж іти пішки в сусіднє село, тому вішати колодку на магазині не поспішає. Можливо, приватний підприємець і начхав би на жменьку літніх людей у давно забутому цивілізацією селі, адже торгівля в таких місцинах – річ не прибуткова, але є у нас ще організації, які докладають максимум зусиль, аби не залишити навіть у найвіддаленіших куточках району людей без основних засобів для існування. Під такими організаціями маємо на увазі кооперативний рух на Кам’янеччині, який має давню історію зі своїми злетами і падіннями, і який нині уособлює районне споживче товариство. Чим він наразі живе, за якими правилами діє, занепадає чи, навпаки, квітне, ми дізнавалися якраз перед Міжнародним днем кооперативів.
КОЛЮЧИЙ ШЛЯХ ВІД БОРГІВ ДО ПРИБУТКІВ
– Основне правило, яке ми взяли собі на озброєння, – «У жодному разі не закривати магазину на селі», – каже голова Кам’янець-Подільського районного споживчого товариства Валентина ДЯКОНОВА. – На прикладі Адамівки, Слобідки-Малиновецької та інших невеличких сіл видно, яку важливу роль він там відіграє. Закрий його, і ті декілька пенсіонерів не зможуть собі купити і кусня хліба. І як тоді виживати? Та й приміщення те в найкоротші терміни поросте бур’янами і розвалиться, як і більшість будинків у цьому населеному пункті. Дійти до цього найпростіше, а от виправити потім ситуацію куди важче. Цей період ми вже проходили.
Пам’ятаю важкі дев’яності, коли кооперація була за крок до занепаду. На ній висіли страшні кредити, магазини були порожніми і не могли піднятися. 1996 року, коли Павло Свіргоцький працював головою, а я – заступником, ми мали 4 мільйони гривень кредиту, це немислимі гроші на той час. Людям видавали зарплату продуктами харчування, а то й взагалі не видавали по декілька місяців. Було вкрай важко. Тоді ми потихеньку почали продавати основні засоби, щоб хоч якось боротися з боргами. 2002 року ситуація почала дещо стабілізуватись, хоча й після того було сутужно. Але ми зрозуміли, що самостійно тягнути всю розгалужену мережу району і якісно обслуговувати всі ці магазини споживче товариство просто не має сил. Тоді почали їздити в Рівне, Вінницю, де спілки завжди були передовими, і переймати від них досвід. Уже на той час вони працювали за схемою, яка нині діє і в нас. По селах створювались невеликі споживчі товариства, які входили до складу райспоживспілки в статусі самостійної юридичної організації. Їхніми засновниками ставали наші пайовики. Ми надавали основні засоби (приміщення, обладнання тощо), а вони вносили власні кошти, робили поточний ремонт, завозили товар і вели самостійну підприємницьку діяльність. Перше споживче товариство нового зразка ми створили 2005 року. Відтоді й почали налагоджуватися справи. Нині працюємо без збитків. Та що там, у нас найбільші прибутки в області серед інших двадцяти районів, немає жодного закритого магазину! На сьогодні маємо 480 пайовиків, 50 споживчих товариств у селах (магазини і заклади ресторанного господарства) і два дочірні підприємства – КВЗП «Кам’янець-Подільський», яке в народі більше знають як Центральний ринок, і КВЗП «Поділля». Всі вони підпорядковані районному споживчому товариству. Знаєте, то як народжені нами діти. Вже й ніби дорослі, самостійні, але ми все одно відповідаємо за їхню діяльність, допомагаємо, підтримуємо в скрутну хвилину, намагаємося робити все, аби вони були не гірші від інших.
КОГО НАПЛОДИЛА РАЙСПОЖИВСПІЛКА?
По селах «нащадків» райспоживспілки можна впізнати за схожою зовнішністю: старі будівлі часів «радянщини», але не кинуті напризволяще, а чепурненькі, доглянуті, охайно пофарбовані, осучаснені. Ще однією спільною рисою цієї родини є однакові зелено-жовті вивіски із розпізнавальними надписами: «магазин», «бар», «кафетерій», «торговий центр», а внизу фамільна символіка – емблема Укоопспілки та нагадування про приналежність: «Кам’янець-Подільське районне споживче товариство».
Так, у самому центрі села Нігин за кілька останніх років колишня кооперація пережила серйозні метаморфози й переросла в сучасний магазин-бар із літнім майданчиком. За пластиковими вікнами й широкими дверима ховається просторий торговий зал. Прилавки магазину рясніють широким асортиментом товару: солодощі, хлібобулочні вироби, ковбаси, риба, напівфабрикати, морозиво, олія, прянощі – і це ще не весь перелік того, що селянин може придбати за крок від дому. Праворуч – окремий відділ із товарами для дому, городу та будматеріалами. Ліворуч – нещодавно відкритий міні-кафетерій.
– Товар у нас завжди свіжий. Хліб від різних постачальників завозять щоденно. Та й увесь тиждень розписаний: одного дня доставляють морозиво, іншого – пиво, наступного – ковбасні вироби, цукерки, печиво, майонез і так далі, – розповідає голова споживчого товариства «Нігинське» Неля ОНУФРІЄВА. – Продавці завжди прислухаються до потреб людей, бо ж у селі свої «правила» торгівлі. От мають отримувати зерно на пай, то вже запитують про мішки, починається сезон консервації – треба більше кришок, банок, якихось новітніх спецій для маринованих огірків. Продавці записують ці побажання, і в найстисліші терміни ми їх виконуємо. За день-два затребуваний товар уже є в магазині.
Селяни такою системою теж задоволені.
– До міста можна й не їхати, бо все, що треба, є під боком, а чого немає, то можна замовити, – каже місцева жителька Наталія. – Сервіс ще той, можна сказати, з доставкою додому.
Та й у райспоживспілці не натішаться успіхами своїх товариств й охоче ставлять у приклад зразкові магазини у Приворотті, Грушці, Усті, Кульчіївцях, Княжполі, Жванці, Довжку. На окрему увагу заслуговує цілий торговий комплекс у Старій Ушиці. В двоповерховому приміщенні, що в центрі селища, вмістилися і продуктовий магазин, і магазин з промисловими та будівельними матеріалами, побутовою хімією і навіть технікою. А на другому поверсі «живе» облюбоване селянами кафе «Хвиля». Скільки тут відгуляли весіль, днів народжень, хрестин, родин. Цей заклад користувався популярністю і раніше, а тепер місцеві кооператори взялися за серйозні ремонтні роботи, а отже, відвідувачів може й побільшати.
КОМУСЬ ДЛЯ ДИВА – ЧАРІВНА ПАЛИЧКА, А КООПЕРАЦІЇ – БАТІЖОК
Звичайно, відбудова й осучаснення теперішньої торговельної мережі – то абсолютно справедливі вимоги часу, але, як свідчить практика, не всі підприємці, а в нашому випадку голови споживчих товариств, рвуться до таких змін. Для цього потрібен «чарівний батіжок», який би стимулював до самовдосконалення. І такий у руках голови райспоживспілки є. Щоправда, називає вона його більш офіційно – «План розвитку районного споживчого товариства на 2013-2015 рр.».
– Щойно очолила спілку, то заявила, що наша команда має досягти багатьох намічених цілей. І нехай це не всім подобається, але якби ми нічого не робили, то так би й пасли задніх по вуха в боргах, і наше споживче товариство не було б одним із найкращих в області, – каже Валентина Казимирівна. – Планів багато, деякі з них уже втілено, деякі ще чекають на реалізацію.
Так, 2013 року ми витратили 256 тисяч гривень на придбання 80 касових апаратів. Тепер у кожному нашому сільському магазинчику він є. У другій частині магазину в Кульчіївцях плануємо відкрити відділ господарчих і будівельних матеріалів, у Панівцях – доробити покрівлю крамниці. Нещодавно в Демшині відновили роботу магазину, який уже почав заростати бур’янами. В Колодіївці завершили капітальний ремонт. Цей перелік можна продовжувати ще довго, але коротко скажу, що основний акцент у селах робиться на осучасненні магазинів, капітальних ремонтах, придбанні нового обладнання, холодильників тощо.
Мабуть, окремо варто говорити про плани щодо розвитку основного дочірнього підприємства КВЗП «Кам’янець-Подільський», тим паче, що останнім часом воно зворохобило ледь не все місто.
– Справді, в другому кварталі 2014 року ми мали завершити роботу із коригування генерального плану реконструкції Центрального ринку з розміщення споруд, МАФів, кіосків. Нічого поганого в цьому не бачу, бо розвиватися потрібно, – зазначає голова райспоживспілки – В принципі, все, що від нас залежало, ми зробили. А коли вже всі необхідні документи затвердять у міськвиконкомі, вирішувати не нам.
Щодо найближчих перспектив, то плануємо закінчити заміну системи опалення, виконати ремонт прийомників каналізації та встановити решітки, підрихтувати асфальтне покриття території ринку та провести капітальний ремонт модуля на зразок «Кисловодськ» на верхньому речовому і продуктовому ринках. Вкласти тротуарну плитку на центральних проходах території ринку, облаштувати міжряддя полікарбонатом. Уже позаду частковий ремонт покрівлі м’ясного павільйону, поточний ремонт фасаду, заміна вхідних дверей, реконструкція оглядового залу із підведенням каналізації, водогону та встановленням бойлера для підігріву води, технологічного та холодильного обладнання. Також у м’ясному павільйоні повністю відремонтували туалет.
Тепер працюємо над молочним: вимостили підлогу тротуарною плиткою, облицювали всі прилавки, перекрили повністю дах. Наразі там ремонтні роботи в розпалі.
І ще одне нагальне питання – це облаштування території рибного ринку, бо в таких умовах продавати рибу не можна. Його б ми хотіли зробити там, де колись розміщувався пташиний ринок. Але поки що це все лише в планах на далеку перспективу.
Розумію, що підприємцям такі зміни, можливо, не до душі, але хочу нагадати, що в першу чергу райСПОЖИВспілка дбає про споживачів, а це майже сто тисяч містян і близько сімдесяти тисяч селян, серед яких діти, літні люди, хворі. І кожен з них має право на якісні послуги та свіжі продукти, а інакше який сенс в існуванні нашої організації взагалі?
