Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 10 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
30.11.2018

БАГАТОГРАННИЙ МИКОЛА БИТИНСЬКИЙ

Микола Битинський. Проект великого державного герба України, 1939 рік«Микола Битинський залишив свій слід у низці допоміжних історичних наук, зокрема геральдиці, фалеристиці, вексилології, емблематиці, уніформології, він був автором двох нагород Української Народної Республіки - Хреста Симона Петлюри (остаточний варіант) та Воєнного хреста, написав низку досліджень з указаних дисциплін, як графік, створив чимало мистецьких творів, залишив по собі малярські роботи, книжкові ілюстрації, ікони, працював на педагогічній ниві, писав вірші, спогади, не цурався журналістської праці... всього і не перерахувати».

Так охарактеризував ба­гатогранну постать Миколи Битинського кандидат істо­ричних наук Олександр Ку­черук, автор низки статей про Миколу Оверковича.
6 грудня 2018 року ви­повниться 125 років від дня народження Миколи Би­тин­ського. За три роки до цьо­го, 25 грудня 2015 року, де­путати Вінницької міської ради, керуючись законом «Про засудження кому­ніс­тичного та націонал-соціа­лістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону про­паганди їх символіки», ухвалили перейменувати площі, вулиці, провулки, проїзди та тупики у цьо­му обласному центрі. Серед 135 нових назв знайшлося місце і Миколі Оверковичу: вулиця Уборевича стала ву­лицею Миколи Битинського. Мотивувалося це тим, що він народився у Вінницькій об­ласті. Але митець має без­посередній стосунок і до Ка­м’янця-Подільського.
У червні 1971 року, за пів­тора року до смерті, Микола Битинський написав свій ко­роткий життєпис для Това­риства подолян - ор­га­нізації, що об’єднувала українців - уродженців Поділля за кор­доном.
2012 року цифрова копія цього документа по­трапи­ла до Вінниці завдяки ди­ректорові Державного архі­ву Вінницької області Юріє­ві Легуну. 2017 року її опуб­ліковано у хро­ноло­гіч­ному довіднику «Знаменні і па­м’ятні дати Вінниччини 2018 року».

РОДИНА

Отже, Микола Оверкович Битинський народився 24 листопада (6 грудня за новим стилем) 1893 року в повітовому місті Літині Подільської губернії. Нині Літин має статус селища міського типу та є одним із районних центрів Вінницької області.
Микола Битинський. Козак і дівчина (Великодні мотиви),  1950-ті рокиМикола Битинський писав, що його батько Оверкій Тимофійо­-вич Битинський був за рангом губернським секретарем (це дванадцятий з чотирнадцяти рангів у Російській імперії, досить низь­кий), а за посадою - начальником пошти у місті Новоселиці Бесса­рабської губернії. Оверкій народився 1862 року в священика міс­та Літина Тимофія Битинського, а помер 1900 року в місті Могиле­ві на Поділлю (нині Могилів-Подільський - один із районних центрів Вінницької області). Миколі на той час не було й семи років.
Нам вдалося дещо уточнити дані про Тимофія Битинського - діда митця. 20 березня 1868 року дячку села Селищ Літинсь­-кого повіту Тимофієві Битинсь­кому, як особі духовного звання, дозволено вступити в шлюб. Оскільки Оверкій народився 1862 року, то це, напевне, був другий шлюб, а перша дружина, очевидно, померла. 16 вересня 1880 року «Подільські єпархіальні вісті» повідомили, що помер заштатний причетник Микола Битинський. Пам’яті героїв Крут,  1930-ті рокиСелищ - передмістя Літина - Тимофій Битинський. Причетник - це член причту церкви, інакше церковнослужитель. Це загальна назва всіх кліриків, за винятком священика і диякона: дяків, читців, псаломщиків, паламарів тощо. Їх обов’язок - читання з богослужбових книг, спів на криласі та взагалі участь у всіх церковних богослужіннях. Хоч Селище є передмістям Літина, але воно досі не злилося з ним і залишається самостійним селом.

Подає Микола Битинський відомості й про маму. Це Євгенія Георгіївна Битинська-Левицька, яка народилася 1868 року в домі священика села Клембівки Ямпільського повіту Подільської губернії (нині Ямпільського району Вінницької області) Георгія Левицького, а померла 1918 року в Парафіївці на Чернігівщині (нині Парафіївка - селище міського типу Ічнянського району Чернігівської області).
Уточнимо дані й про другого дідуся Миколи Битинського.
15 жовтня 1896 року був звіль­нений за штат перший псаломщик села Клембівка Ямпільсь­кого повіту Георгій Левицький. Тобто, і він не був священиком, наставником храму.
У Оверкія й Євгенії Битинсь­ких було троє дітей. Крім Миколи, ми ще знаємо Ольгу, яка народилася 1900 року і була на сім років молодша від брата Миколи.

НАВЧАННЯ

Невідомо коли Євгенія Геор­гіївна Битинська перебралася з трьома дітьми до Кам’янця-Подільського, але відомо, що Микола в 1904-1908 роках навчався в початковій народній, а потім у чотирирічній міській школі в губернському центрі. Також Ольга в Кам’янці-Подільському закінчила початкову, а потім чотирирічну міську школу.
Микола в тому ж Кам’янці-Подільському здобув аж дві фахові освіти. У 1908-1912 роках він навчався у відділі малярства художньо-промислової школи у класі художників В’ячеслава Розвадовського, а потім Миколи Роота. У 1912-1914 роках Микола студіював на дворічних педагогічних курсах і отримав свідоцтво вчителя початкових народних шкіл. 1914 року йому виповнився 21 рік.

ПЕРША СВІТОВА

Микола БитинськийЗ початком Першої світової війни Миколу Битинського мобілізували до російської армії, а родина переїхала до родичів на Чернігівщину, подалі від воєнної завірюхи.
Усі дані про проходження військової служби в царській російській та українській армії Олександр Кучерук, згаданий нами на початку статті, почерпнув зі «Службового реєстру» Миколи Битинського. Юнака направили служити рядовим 27-го запас­ного піхотного полку, 1 січня 1915 року його перевели до 9-го Фінляндського полку, звідки 22 грудня того ж року послали до 2-ї Оренбурзької школи пра­порщиків, закінчивши яку, він уже прапорщиком служив у 17-й інженерній роті 66-го Бутирсь­кого полку під Двінськом, де в серпні 1917 року Миколу Битинського призначили начальни­ком саперної команди. Військову служ­бу у російській армії він закінчив у листопаді 1917 року. За участь у бойових діях Миколу Битинського нагородили орденом святої Анни четвертого ступеня.

УКРАЇНСЬКА АРМІЯ

До березня 1919 року Микола Битинський жив у Кам’янці-Подільському, якийсь час навіть учителював у селі Демшин неподалік від Кам’янця-Подільського і перебував на військовому обліку в гайсинського повітового військового начальника. Тільки в березні 1919 року його мобілізували до армії Української Народної Республіки та призначили поручником 1-ї сотні інженерного куреня 2-го інженерного корпусу у Вінниці, але одразу направили на військово-вчительські курси, що готували інструкторів культурної і національної освіти. Ці курси, як писав Микола Битинський, були в Кам’янці-Подільському з лютого до квітня 1919 року. Йому видали свідоцтво старшини національної освіти в українському війську.
Влітку Микола Битинський повернувся до військової служби на посаду командира сотні 1-го рекрутового полку. В час боїв під Проскуровом (нині Хмельницький) у листопаді 1919 року він потрапив у полон до денікінців, звідки незабаром втік, але був інтернований поляками і направлений у табір в Ланьцуті.
Починаючи з березня 1920 року він служив у 6-й стрілецькій дивізії (командир - генерал Марко Безручко) як командир са­перної сотні, у жовтні 1920 року підвищений до звання поручника зі старшинством з 10 травня 1917-го, тобто з часу завершення служ­би у російській армії.
Пізніше Микола Битинський, з його слів, «в складі своєї дивізії брав участь в боях при поході на Київ і при відступі з нього. При тому брав чинну участь і в історичній обороні Замостя побудовою з технічним куренем сильних польових укріп­лень навколо міста, що дало можливість дивізії витримати тридобову тяжку облогу і масові штурми більшовицької кінноти Будьонного».
Не вважаючи поразку у визвольних змаганнях остаточною, значна частина особового складу армії УНР, перебуваючи у польських таборах, підтримувала можливу у таборових умовах бойову готовність, зберігала військову структуру, проводила навчання. Микола Битинський разом з іншими перебував з кінця 1920 року в таборах інтернованих вояків армії УНР, спочатку в Александрові-Куявському, а по тому у Щипьорно біля Калі­-ша. Тут він служив начальником культурно-освітнього відділу штабу дивізії (начальник - генерал Всеволод Змієнко) і табору, де 1921 року його підвищено до рангу сотника зі старшинством з 10 листопада 1918 року.

ОЛЬГА БИТИНСЬКА

Сестра Миколи Битинського Ольга БитинськаРідна сестра Миколи Ольга Битинська з початком Першої світової переїхала до родичів на Чернігівщину, а 1919 року поселилася в своєї тітки Марії Битинської на хуторі Вовковинському (нині частина селища міського типу Вовковинці Деражнянського району). Ольга Битинська вчителювала в сусідньому селі, водночас була зв’язковою одного з повстанських загонів отамана Якова Гальчевського (Орла) між селами Радівці, Вербка та містечком Летичів.
Після невдалого Листопадового рейду, наприкінці 1921 року, разом із тіткою та родичами (Катериною Баликіною та Олександрою Марковою) була ареш­тована на хуторі Вовковинському чекістами та етапована до Він­ниці. В другій половині 1922 року, після допитів, страшного побиття та суду Ольга Битинська була розстріляна.

ДОЛЯ МИКОЛИ БИТИНСЬКОГО

У 1924-1928 роках Микола Битинський навчався у Празі в Українському вищому педагогічному інституті на відділенні історії та соціальних наук. 1939 року він учителював в українській державній гімназії в селі Білки (нині Іршавського району Закарпатської області), був членом Карпатської Січі.
Під час Другої світової війни Микола Битинський був на примусових роботах в Німеччині. Навесні 1945 року він - старшина штабу Української національної армії Павла Шандрука. Після Другої світової війни перебував у Німеччині.
Від 1951 року Микола Битинський мешкав в Торонто, де працював на курсах українознавства імені Григорія Сковороди та на курсах імені Івана Котляревського. Під кінець життя Микола Битинський тяжко хворів, але бо­ровся з недугою і терпів. Його друг Віктор Филинович зазначив: «Те терпіння полегшувала йому його вірна й щира дружина, пані Надія, яка увесь час ходила за ним і доглядала його як малу дитину». За словами Миколи Битинського: «Якби не моя люба Надія, я не зробив би й сотої частки того, що маю».
Помер Микола Оверкович 24 грудня 1972 року в Торонто. А 1975 року в цьому канадському місті накладом Надії Битинської вийшли зібрані твори її покійного чоловіка «Сузір’я лицарів».
Микола Битинський - автор низ­ки грунтовних праць з гераль­дики: «Альбом гербів українських земель», «Герби українсь­ких гетьманів», «Уніформи Україн­ського війська доби визвольної боротьби 1917-1921 років», «Державні відзнаки України». Йому належать дослідження «Українське вояцтво на культурно-освітньому фронті», «Мазепинці по Полтаві». Микола Битинський також автор проекту знаку Хреста Симона Петлюри та проекту знаку й грамоти Воєнного хреста, картин «Ангел помсти», «Чорний Буревій», «Розстріл 359-ти героїв-­мучеників у Базарі» та низки образів у церквах США і Канади. Збірка поезій Битинського «В громі і бурі», видана 1923 року, поема «На брамі України», балада «Сузір’я лицарів», містична поема «Ангел помсти», поезія «Ду­ма про Щербака», драматичний диптих «Скривавлена сорочка» та інші присвячені національно-визвольним змаганням.
Микола Битинський писав:
Я вмер. Мене нема вже і не буде.
Я відійшов у вічне небуття.
Та в пам’яті будуть ще жити мною люди, Поки не згасне й їх життя.
Та віриться, що славні лицарі України, такі, як Микола Битинський, житимуть вічно в пам’яті українців.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку