П'ятница, 29 Березня 2024 р.
5 Грудня 2014

А СТРІЛЯТИМЕМО З РОГАТКИ?

Якось кам’янчанин майор Євген ПАРШИН зізнався, що професію захисника Вітчизни обрав завдяки колишньому шкільному викладачеві допризовної військової підготовки полковнику Олександру ГРУШАНСЬКОМУ. Офіцер розповідає, що Олександр Іванович не лише цікаво та змістовно проводив уроки, під час яких щедро ділився військовими знаннями, а й намагався закласти в юнаків любов до військової професії, Батьківщини, рідного краю. Він завжди запрошував до школи ветеранів війни, викладачів і курсантів військового училища, влаштовував екскурсії. Тож невипадково щороку по декілька випускників восьмої школи виборювали перемогу в конкурсах і одягали курсантські однострої того чи іншого військового навчального закладу.

А СТРІЛЯТИМЕМО З РОГАТКИ?Автор цих рядків теж давно знайомий із полковником Олександром Грушанським. Нині він – заступник голови Кам’янець-Подільського міськрайонного товариства сприяння обороні України – співпрацює зі школами та вишами міста над Смотричем і району, активно залучає юнаків і дівчат до лав оборонної організації, продовжує займатися військово-патріотичним вихованням молоді. Разом із тим колишній «воєнрук» із чвертьстолітнім стажем боляче переживає факт нівелювання формування в учнів готовності до захисту своєї країни, шкільного предмета «Захист Вітчизни», який раніше називався «Допризовна військова підготовка». А свого часу така посада взагалі перебувала в центрі військово-патріотичного виховання.

Що правда, то правда. І причин – хоч відбавляй. Колишні керівники вже незалежної України, міністри оборони й очолюване ними відомство протягом багатьох років послідовно та по-злочинному знищували не лише Збройні сили держави, а й патріотизм молоді. Предмет «Захист Вітчизни» взагалі перевели в розряд, як кажуть, другорядних. На його вивчення було відведено лише одну годину на тиждень. Перестали виділяти кошти на зміцнення матеріально-технічної бази. Зі шкіл, технікумів та інших навчальних закладів вилучили всю навчальну стрілецьку зброю. Саперні лопати, фляги й то позабирав військкомат.

Військові керівники-ветерани розповідають, що тоді військкоматом вивезено й здано на колишню військову артбазу дві вантажівки навчальних «калашів», «мілкашок», гранат, різних мін тощо. Де воно все нині поділося, не відомо.

Полковник Олександр Грушанський, який не один рік очолював методичне об’єднання вчителів ДПЮ міста, пригадує, що свого часу в кожній школі було по три навчальні автомати Калашникова, по три дрібнокаліберні гвинтівки, по 5 різних гранат, протитанкові та протипіхотні міни, ОЗК, протигази, прилади радіаційної та хімічної розвідки, саперні лопати та багато інших наочних посібників, які зберігалися в спеціальних, обладнаних сигналізацією збройових кімнатах. Навчальні заклади мали власні тири, прекрасні смуги перешкод, добре облаштовані тактичні поля з бліндажами, окопами, макетами танків. У військкоматах був навіть фахівець, який відповідав за допризовну підготовку юнаків, всебічно цьому сприяв. Прикро, але про це доводиться говорити лише в минулому часі.

Ситуація, яка склалася в країні, агресія, бойові дії на сході нагадали нам про шкільний предмет «Захист Вітчизни», зумовили в якійсь мірі реанімувати та повернутися до нього обличчям. Що ж передбачає вивчення предмета за оновленою програмою?

Як зазначено у відповідному документі Міносвіти, головною його метою на сучасному етапі є розвиток особистості учнів, формування їхньої готовності до захисту Вітчизни та дій в умовах надзвичайних ситуацій. Відповідно до мети сформовано й завдання предмета. А саме: підготовка молоді до захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки і безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, підготовка до служби у Збройних силах України, інших військових формуваннях, виконання військового обов’язку в запасі. Відповідно до державного стандарту, предмет вивчається за трьома змістовими лініями: основи військової справи та військово-патріотичне виховання; основи попередження і захисту в надзвичайних ситуаціях; основи медичних знань, надання першої допомоги.

Але чи спроможні навчальні заклади виконати поставлені перед ними завдання? Як відзначив у нашій розмові вчитель предмета «Захист Вітчизни» Кам’янець-Подільської ЗОШ №10, він же голова методоб’єднання викладачів захисту Вітчизни міста, афганець, полковник запасу Юрій ГАЛЯН, більшість його колег готова до викладання предмета за новими стандартами, адже близько 90 відсотків із них – це офіцери запасу чи у відставці, мають базову військову та педагогічну освіту, деякі з них були викладачами військово-інженерного інституту, брали участь у миротворчих місіях (чого не скажеш про Кам’янець-Подільський район, де досить малий відсоток викладачів «Захисту Вітчизни» мають досвід армійської служби). Разом із тим, за словами Юрія Анатолійовича, щоб ефективно викладати предмет, потрібна міцна матеріальна база, яка в більшості навчальних закладів міста є слабкою.

Скажімо, немає жодної навчальної одиниці вогнепальної зброї, гранати, міни, засобів захисту. Якщо є протигази, то вони старого зразка. Лише в кількох школах залишилися смуги перешкод у задовільному стані. Та що говорити про зразки зброї, коли школа забезпечена лише двома підручниками з предмета. Згідно з навчальними планами, кожен юнак, який вивчає «Захист Вітчизни», має побувати на польових зборах, виконати вправи зі стрільби із пневматичної, відтак дрібнокаліберної та автоматичної зброї. І якщо, завдяки командирам понтонно-мостового батальйону і Центру розмінування Міноборони України полковникам Олександру ПАРОВОМУ та Володимиру РОДІКОВУ, майбутні захисники Вітчизни ще можуть побувати на військовому полігоні, ознайомитися та потримати в руках ту чи іншу вогнепальну зброю, гранату чи міну, то хто, за якими законами може виділити юнакам патрони для виконання тих чи інших навчальних вправ, коли на першу з них кожному потрібно по 12 патронів? Забезпечення ними – це вже обов’язок військового комісаріату.

В індустріальному коледжі розповіли, що тут наразі викладачі та студенти, які вивчають предмет «Захист Вітчизни», збирають кошти, аби купити в магазині (в місті такий є) навчальний «калаш», котрий коштує близько 4 тис.грн. Ось так! Тому хотілося б запитати: а де поділися ті дві вантажівки навчальної зброї, яку школи та технікуми здали у військкомат?

На мій погляд, добру справу нещодавно розпочали хмельницькі правоохоронці. Під їхнім пильним оком школярі на тренувальній базі спецпідрозділу «Богдан» вчаться азам військової підготовки: опановують стрільбу з автомата, вправляються в рукопашному бою, долають смугу перешкод, навчаються надавати першу медичну допомогу, розрізняти бойові припаси. Адже, як відомо, теорія без практики – ніщо.

Підвищення якості уроку з предмета «Захист Вітчизни» може бути і шляхом впровадження інновацій, зокрема використання комп’ютерних технологій. Але для цього потрібні спеціальні програми, розроблені міністерствами освіти та оборони, запрошення на викладацьку роботу демобілізованих учасників АТО, звичайно, якщо ті мають відповідну освіту.

На думку викладачів «Захисту Вітчизни», потрібно перевести на новий високий рівень і військово-патріотичне виховання допризовників, у навчальних планах більше годин виділити на тактичну та вогневу підготовки, ознайомлення з новітнім озброєнням, у тому числі й тим, яке використовує супротивник.

Останнім часом низка обласних рад – Львівська, Івано-Франківська, Вінницька – не чекаючи вказівок зверху, на своїх сесіях ухвалили рішення, спрямовані на удосконалення навчальних програм, зокрема і вивчення предмета «Захист Вітчизни», нової концепції військово-патріотичного виховання. А у школах Вінниччини першими в Україні запровадили початкову військову підготовку в загальноосвітніх школах з 8-9 класів за рахунок варіативної частини навчальних планів, вивчення курсу до предмета «Захист Вітчизни».

Без сумніву, порушені проблеми набувають особливої актуальності саме сьогодні. Армія потребує підготовленого резерву, і сучасна школа може забезпечити виконання цього завдання. Отож, як гласить стара істина, якщо хочемо миру, то готуймося до війни і порох тримаймо сухим!

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.