125 – СХОДИНКА ДО МАЙБУТНЬОГО

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ ІСТОРИЧНОМУ

МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКУ – 125!

«Яким би цікавим не було історичне минуле музею, який би колосальний фонд не зберігався в його сховищах, застарілі музейні шаблони не дозволяють йому розвиватися, рухатися вперед і бути цікавим для людей», – такою думкою поділився з «Подолянином» чотири роки тому новопризначений директор Ка­м’янець-Подільського держав­ного історичного музею-заповідника Віктор ТРАВІНСЬКИЙ.

Здавалося б, що нового і сучасного може виникнути в поважному закладі, який понад сто років тільки те й робить, що накопичує старовину? Кого, крім туристів і колекціонерів, можуть зацікавити його експозиції? І як можна заохотити кам’янчанина приходити до музею частіше, ніж раз на рік?

Проте в ці чотири роки новин від музею в «Подолянині» було аж через край, і сьогодні активна роль Кам’янець-Подільського музею в громадському, науковому, культурному, мистецькому, турис­тичному й фестивальному жит­ті міста – незаперечна. Та, як стверджує Віктор Степанович напередодні 125-ї річниці з часу заснування музею, це лише початок.

МУЗЕЙ – КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ І ВІДКРИТИЙ

– Вікторе Степановичу, ви від самого початку були одержимі ідеєю виробити в кам’янчан звичку ходити до музею. Задля цього було втілено чимало цікавих і навіть революційних ідей. Яке найбільше досягнення на сьогодні та які плани на наступну «п’ятирічку»?

– Головне наше досягнення – це затвердження Концепції розвитку музею на найближчу перспективу. Її розробкою працівники музею займалися близько двох років, залучаючи фахівців музейної справи та громаду міста.

Саме концепція формулює відповідь на запитання: навіщо існує музей, яким він має бути і в якому напрямку розвиватися, якими є критерії оцінки його роботи тощо. Це потрібно насамперед нам, працівникам музею, щоб, відштовхуючись від цього, будувати роботу в різних напрямках: охорона пам’яток, що перебувають на балансі музею, науково-дослідна робота, комплектування музейних зібрань, експозиційна, культурно-освітня та інформаційна робота.

Розумієте, всі ми звикли, що музей – це така консервативна установа, яка лише зберігає предмети старовини і виставляє їх в експозиціях. Та сьогодні цього замало, щоб привабити відвідувачів. Музей має стати більш сучасним і по-справж­ньому цікавим для людей.

Сьогодні туристи їдуть до Кам’янця в першу чергу заради фортеці й каньйону. Ми ж хочемо, аби головною принадою Кам’янця став саме музей, з усіма його об’єктами: фортецею, музеєм археології, Ратушею, Картинною галереєю, Вірменською криницею. Він має стати невід’ємною складовою туристичного бренда Кам’янця-Подільського.

– Привабливість музею, мабуть, починається з його експозицій? А маєте чим похвалитися?

– Ми пишаємося тим, що фонди музею налічують понад 150 тисяч експонатів, і вони постійно поповнюються. На жаль, через брак експозиційних площ і фінансування, люди у постійних експозиціях можуть бачити лише їх невелику частку. Але ми знайшли вихід – відвели три зали Картинної галереї для змінних виставок і торік провели три тематичні виставки унікальних експонатів з колекції фондів музею. Відвідувачі дуже гарно їх сприйняли. Цього року продовжимо таку практику і вже з квітня знову будемо виставляти найцікавіші та найцінніші експонати фондів, зібрані за 125 років.

Своєрідною революцією в музеї стало відкриття фондів для дослідників і науковців, котрі отримали можливість працювати з експонатами. На моє переконання, предмети старовини не повинні бути заховані за сімома замками, а навпаки, мають відкривати людям сторінки історії. Тож тепер ідемо далі – взялися до укладання електронного каталогу, який дасть можливість усім охочим ознайомитися з надбаннями фондів музею. Про найцікавіші колекції впродовж цього року будемо розповідати кам’янчанам на шпальтах газет, зокрема, маємо дуже солідні колекції глиняного посуду, плакатів, українського одягу тощо.

– Вікторе Степановичу, відві­дувачі, котрі приходять у фортецю, обурюються, чому там розміщена експозиція періоду

ХХ-ХХІ століть, і зовсім не представлено середньовіччя, історію фортифікації, етнографії. Коли збираєтеся виправити цю невідповідність?

– Справді, люди нас часто про це запитують. Не хочу критикувати попередників, тоді держава виділила півмільйона гривень на створення експозиції історії ХХ-ХХІ століть, що є сьогодні в пристінному корпусі №2. Вона, однозначно, теж потрібна, але, чесно кажучи, саме у фортеці не сприймається. Там хочеться бачити історію зброї, фортифікації, можливо, макети Ка­м’ян­ця з оборонними спорудами, а також історію Кам’янця з ХІІ до ХІХ століть у різні періоди: під владою Литви, Польщі, Туреччини та Російської імперії. Поки що коштів на таке немає. І все ж це приміщення першого пристінного корпусу не пустувало, цього року там відбулося п’ять змінних виставок. Є плани і щодо експозицій у підземеллях Старого замку.

– Ще однією «революцією» стало довгоочікуване повернення митцям Виставкової зали на Соборній, яку музей узяв на свій баланс. У соціальних мережах з’являються позитивні відгуки про виставки й майстер-класи у ній. Схоже, вдається потроху її «оживляти»?

– Не так швидко, як хотілося б. Торік там відбулося 19 насправді цікавих і різнопланових виставок. Але шкода, що Соборною на базар чи у магазини проходять тисячі людей, і лише одиниці заходять помилуватися творами мистецтва. Ми думаємо про те, як надалі пропагувати виставки, щоб кам’янчани цікавились, заходили, і щоб зростав їхній культурний рівень. Майстер-класи, які художники та майстри проводять для дітей і дорослих, уже тепер користуються популярністю.

– Музей помітно активізувався в культурному житті міста, запрацював його сайт, з’явився впізнаваний логотип, навіть започатковано власні фестивалі…

– Звичайно, адже саме фестивалі, як ніщо інше, приваблюють туристів до міста – а отже, й до музею. Ми завжди виступали співорганізаторами всіх фестивалів, що проводились на території наших об’єктів.

Усе почалося з проекту «Жива фортеця» – ми запросили до фортеці майстрів, художників, реконструкторів військово-історичного товариства. А тоді спільно з ними започаткували на території замку два фестивалі: «Історичний пікнік давніх ремесел» та лучний турнір «Кам’яна стріла», які сподобалися кам’янчанам і туристам. На «Історичному пікніку» і глечики ліплять, і ножі кують, і хліб печуть, і горілку гонять за давніми технологіями. У дні цих фестивалів ми не підвищуємо ціни, люди заходять за звичайним квитком, але при цьому беруть участь у цікавих подіях. Цього року будемо вкладати кошти у їхню популяризацію і проведемо більш масштабно.

ЗАМІСТЬ ПОЛЯКІВ – СХІДНЯКИ

– Вікторе Степановичу, а якою торік була ситуація з туристами? На мій погляд, не густо їх було…

– Щодо туристів та екскурсантів, то 2014 року їх налічувалося на 23% більше, ніж 2013 року, і заробили на 300 тисяч гривень біль-

ше – мільйон 450 тисяч. Хоча якщо порівняти з роками, коли туризм у місті досягав свого піку, то, звичайно, спад очевидний. І причин цьому декілька. По-перше, ситуація в країні не сприяє подорожам, хоча, «завдяки» анексії Криму і переорієнтації українців на внутрішній туризм, ми й отримали такий підйом.

Прикметно, що почали масово їхати зі східних та південних областей: Луганської, Запорізької, Дніпропетровської тощо. Ми просимо їх ділитися враженнями у книгах відгуків, і вони зізнаються, що навіть не здогадувалися, що в Україні є такі міста. Багато з них ніколи не виїжджали за межі своєї області.

– Десять років тому натовпи туристів сприймались як належне…

– Десять років тому Кам’янець був чи не єдиним містом, яке активно впроваджувало туризм, і всі їхали до нас. Я тоді очолював новостворений відділ туризму, і не було й дня, щоб хтось не приїжджав до нас, чи ми їздили на різні конференції й наради і розкривали свою туристичну «кухню». Щойно чули, що я з Кам’янця, мене одразу обступали й закидали запитаннями. Гордість за місто просто розпирала. Тепер же інші міста – Львів, Чернівці, Луцьк тощо – перейняли наші ідеї та рушили далі, а ми зупинилися. На жаль, готелі та заклади харчування, що заробляють на туризмі, переважно зайняли пасивну позицію й нічого не роблять для його розвитку, тоді як у Львові саме такі заклади не лише проводять десятки чудових фестивалів, а й самі своєю креативністю приваблюють туристів з усієї України та з-за кордону.

Ще одна причина, чому не їдуть, – наші дороги. Точніше, їх відсутність. Від Львова до Тернополя взагалі немає дороги. Оті поляки, котрі охоче їхали до Кам’янця, тепер розвертаються і їдуть назад. Цього року місто втратило через це двадцять тисяч польських туристів! Стільки їх колись приїжджало, а тепер не нашкребемо й тисячі. Невелике зростання маємо лише за рахунок внутрішнього туриста, але це не означає, що так буде й далі.

Тому тепер, як ніколи, потрібно об’єднати зусилля влади й туристичного бізнесу, щоб не втратити звання одного з туристичних центрів України.

– А чи немає часом планів співпрацювати з іншими музеями? Декілька років тому велася робота над створенням Подільсько-Буковинського туристичного кластера, «Шляху Гедиміновичів»…

– Це дуже гарні й амбітні проекти, які, на жаль, не відбулися. Гадаю, тепер має бути більш простий і прагматичний проект, не на рівні міських рад, а на рівні реальних виконавців – зокрема, музеїв. Тобто, за столом мають зібратися директори Кам’янець-Подільського, Хотинського, Меджибізького музеїв, замків Тернопілля та спільно створити туристичний продукт, який дасть змогу туристу ознайомитися не з однією фортецею, а здійснити цілий тур замками Західної України – таке собі «Золоте кільце». Це не потребує великих затрат, і це реально зробити силами самих музеїв, без залучення іноземних грантів чи коштів з міського бюджету.

РОЗШУКУЮТЬСЯ СВІДКИ!

– Вікторе Степановичу, пригадую, у Вас були амбіції не лише зробити музей цікавим, але й перетворити його на потужний науковий центр?

– Науково-дослідна робота в музеї пожвавилась. Звісно ж, наші наукові працівники досліджують загальноукраїнську історію, роблячи акцент на історії Поділля, збирають та описують експонати, планують майбутні виставки, читають лекції в навчальних закладах і проводять екскурсії на музейних об’єктах.

Однак науково-дослідну установу поважають саме тоді, коли вона на своїй базі проводить бодай дві науково-практичні конференції на рік. І ми вже вийшли на такий рівень. Торік музей провів конференцію, присвячену

150-річчю свого засновника Юхима Сіцінського, і вже вчетверте відбулася Всеукраїнська конференція «Археологія і фортифікація», яка має статус всеукраїнської (були представники з 11 регіонів України та Польщі). За її матеріалами щороку видаємо збірник, цьогорічний досяг 400 сторінок. Цікавими були й 11 круглих столів на різну історичну тематику, організовані співробітниками нашого музею.

Вже два роки маємо постійно діючу археологічну експедицію, і тепер відбудова втраченої історичної забудови в Старому місті починається не з екскаватора, а з археологічних досліджень. До речі, тепер уже й археологи з історичного факультету проявляють бажання долучитися до розкопок у Кам’янці. Тож кам’янець-подільський музей має всі шанси стати центром вивчення археології й фортифікації Західного регіону.

– Чи варто сподіватися якихось нових відкриттів у дослідженні історії міста?

– Річ у тім, що дуже багато невивчених документів, що стосуються історії нашого краю, зберігаються в архівах за межами Кам’янця й навіть за межами України, зокрема, в Литві, Польщі, Вірменії, Туреччині, Росії. Тому цього року ми створюємо науковий фонд, аби робити копії документів та їхній архів. Зокрема, давно хочемо роздобути в Єревані «Кам’янецькі хроніки». Цим будуть займатися не лише музейні працівники, але й науковці на місцях, котрі готові допомогти.

– Звісно, кожний науковий працівник має свої теми для досліджень, але чи визначає музей ті чи інші пріоритети при виборі тем і періодів?

– Саме тепер, я вважаю, варто приділити особливу увагу ХХ століттю, якомога більше працювати зі свідками важливих подій цього періоду. І цим має займатися саме музей. На сьогодні зовсім мало вивчене життя міста в роки Другої світової війни, у повоєнні роки, період розбудови, будівництва підприємств, у час здобуття незалежності тощо. Ми акцентуємо увагу на роботі з живими свідками і маємо амбітні плани за два роки написати книгу «Кам’янець-Подільський у 1945-1991 роках». Усі свідчення знімаємо на відео і створимо відеоархів.

А скільки знаємо кам’янчан, котрі мають чудові архіви, не хочуть комусь віддавати, але залюбки дозволять у себе вдома з ними попрацювати. Тож я звертаюся до мешканців міста і району: якщо у вас є документи чи фотографії, здатні пролити світло на історію нашого краю, або ж якщо ви самі готові свідчити про якісь історичні події, – звертайтесь до музею, і наші наукові працівники охоче з вами поспілкуються.

ДЕРЖАВА НЕ ДАЄ? ДАСТЬ МІСТ!

– Вікторе Степановичу, статут музею передбачає ще й пам’яткоохоронну діяльність. Вона не помітна неозброєним оком, однак потребує, мабуть, найбільших витрат…

– Так, нині на балансі музею перебувають вісім об’єктів, п’ять із яких є пам’ятками архітектури державного значення, серед них і Старий замок.

І сьогодні музей робить надважливу справу – оформлення правовстановлювальних документів (паспортів, охоронних договорів, державних актів на користування земельними ділянками). На сьогодні виготовлено паспорти й охоронні договори на чотири об’єкти: Ратушу, Вірменську криницю, Картинну галерею і будівлю музею археології.

До цього часу така робота чомусь не велася, хоча, в разі реставрації, це – базові документи, з яких починається робота над проектом. У паспорті містяться історична довідка, всі креслення об’єкта, фотографії, попередні реставраційні роботи тощо. Паспорт не має терміну давності, тож у будь-який момент, коли з’явиться потреба, на його основі можна буде розробити проектно-кошторисну документацію. Тож хоча ця справа вимагає багато часу і грошей, ми доведемо її до кінця.

– Вікторе Степановичу, як Вам вдалося повернути платний проїзд через Замковий міст, хоча суд визнав його незаконним? І який зиск має з того музей?

– Це проїзд не через міст, а через частину території музею – по вулиці Замковій біля комплексів Старого і Нового замків.

Коли справу в суді було програно, й піднялися шлагбауми, по вулиці Замковій знову рушив шалений потік транспорту, в тому числі й великовагового. Я дотримуюся такої позиції, що потрібно або перекрити міст повністю, або обмежити рух за допомогою плати за проїзд. Що це дає? По-перше, що б там не казали, але рух важкого транспорту значно обмежується. По-друге, місто та музей з 2008 року не отримали від держави ні копійки на ремонтно-реставраційні роботи. І Міністерство фінансів уже надіслало нам листа, що цього року жодних коштів на реставрацію не виділять, а всі турботи про пам’ятки відтепер і надалі лягають на плечі місцевих громад.

А міський бюджет, коли треба обирати, дати на інсулін діабетикам чи на реставрацію башти, звісно, обере перше. Тому доводиться шукати інші джерела. Якщо хтось проти платного проїзду – запропонуйте кращий рецепт.

Сам музей отримує з нього небагато – 15 відсотків від чистого прибутку. Але ми розробили дві програми щодо бюджету розвитку, який поповнюється саме з проїзду Замковою. Перша програма – з ліквідації аварійних ділянок на Старому замку. Вона виконується вже два роки поспіль і продовжиться ще цього року. Торік використали сто тисяч гривень, цього року планується 140 тисяч. На кошти, передбачені другою програмою, відреставровано фасади музейних об’єктів Ратуші й Вірменської криниці. Наступного року готуємо ще два проекти – на вірменський торговий будинок та заміну системи опалення в Картинній галереї, на яку передбачено 150 тисяч гривень. Якщо все вийде так, як заплановано, то всі музейні об’єкти будуть безпечними і матимуть приглядний вигляд.

– А чи можна цього року сподіватися бодай якоїсь допомоги з обласного бюджету?

– Працювали ми з обласними структурами. Музей ініціював проведення на своїй базі спільного засідання депутатських комісій міської та обласної рад, які опікуються збереженням культурної спадщини. Обласні депутати погодилися, що об’єкти, які є на балансі музею, – найвідвідуваніші в області, тому потрібно зробити все, аби їх зберегти. Вони дали доручення обласному управлінню культури розробити реставраційну програму всієї області, але з пріоритетом на об’єкти нашого музею. Програму облрада затвердила, тож очікуємо хоча б на якісь гроші з обласного бюджету.

ЮВІЛЕЙ ГУЛЯТИМУТЬ ВЕСЬ РІК

– Вікторе Степановичу, ювілей у музею солідний – сотня з четвертинкою. Як плануєте його святкувати?

– Відзначення ювілею не обмежиться одноденними урочистостями. Весь 2015 рік буде присвячений цій річниці, й щомісяця відбуватимуться різні заходи.

11 лютого, до самої дати заснування музею, ми проведемо перший музейний форум «Музей в особах», на який запрошуємо всіх, хто в різний час працював у музеї.

Також розпочали публікації в пресі про історію музею. Впродовж року розповідатимемо про його працівників, про колекції фондів музею. До кінця року плануємо видати книгу про історію музею від дня заснування до сьогодні. І, звичайно, всі цьогорічні конференції та круглі столи так чи інакше будуть стосуватися його 125-річчя.

Головні ж урочистості плануємо на 18 травня, до Дня музеїв. Усі ці чотири роки ми приєднувалися до загальноєвропейської акції «Ніч музеїв», яка полюбилася кам’янчанам. Цього року акція буде більш масштабною – це буде День відкритих дверей, щоб якомога більше кам’янчан і гостей міста цікаво та з користю провели час у музеї. Готуємо пізнавальні програми як для дорослих, так і для дітей. Не розкриватиму всіх секретів, але обіцяю, що відвідувачі зможуть у прямому значенні торкнутись до історії власними руками.