НАЙЦІННІШЕ ДЛЯ НИХ – ПОДЯКА ЗА МИРНЕ НЕБО
– Серпневий день в Іловайську. Терористи нещадно обстрілюють українські позиції, – ділиться спогадами доброволець батальйону спецпризначення Нацгвардії України «Донбас», кам’янчанин з позивним «Марк». – Повітря роздирають потужні вибухи, а снаряди з «Градів», здається, пролітають мало не над нашими головами. Ховаємося в бліндажах, підвалах, окопах, рахуємо… За годину в район кварталу потрапило дві сотні снарядів… Сидимо і чекаємо, коли гуркіт вибухів вщухне. Наша артилерія теж не мовчить – б’є у відповідь… Згодом усе припиняється. Повітря вщент просякнуте чорним димом, запахом пороху та крові. Серед нас є поранені. Вони в турботливих руках медсестер. На жаль, маємо й загиблих…
Це сталося за декілька днів до трагічних подій під Іловайськом. Бойові товариші розповідали, що коли виходили «гуманітарним коридором», російський офіцер зв’язався із українським військовослужбовцем і попросив допомогти їхнім пораненим, мовляв, у них немає ані бинта, ані фельдшера. Наша медсестра не побоялася піти на той бік передової та перев’язати рани. Її шляхетний вчинок спонукав російського офіцера звільнити декількох жінок-бійців добровольчих батальйонів.
На жаль, такі випадки тут поодинокі. Зазвичай обіцянки бойовиків не варті ламаного гроша…
ОДИН З НЕБАГАТЬОХ, ХТО ВИРВАВСЯ З ІЛОВАЙСЬКА
Кам’янчанин Олег ГОЛОД не з розповідей знає, що таке війна, адже 2004 р. в складі 62-го окремого механізованого батальйону побував з миротворчою місією в Іраку. Тож коли влітку двоє бойових товаришів покликали його воювати за Україну, не вагаючись, залишив будівельне приладдя і вступив до батальйону «Донбас». Місяць хлопці проходили муштру на базі Нацгвардії в селі Нові Петрівці, а в липні їх відправили на схід. Спочатку «Марк» служив у розвідно-диверсійній роті, брав участь у звільненні Попасної та Лисичанська.
Кількагодинні засідки в посадках, вистежування місць пересування бойовиків, «прощупування» ворожої території, ліквідація диверсійних груп… Ці та інші завдання успішно виконував «Марк», доки не потрапив на найнебезпечніше. Від «іловайського котла» його врятували декілька днів.
– Разом із п’ятьма розвідниками нас відправили в Іловайськ, аби відвезти хлопцям боєприпаси, – розповідає «Марк». – І ми залишилися там на тиждень. Тоді з’явилася інформація, що коли надійде підкріплення, бойовики візьмуть нас у кільце і знищать «Донбас». Але нас заспокоювали, мовляв, прийде підмога – і зможемо відбитися. Коли наші підійшли, ворожа артилерія почала нещадно обстрілювати. В нас у полоні були дев’ять бойовиків, серед них поет, уродженець Одеси, який мешкає у Франції, Юрій Юрченко. Про нього багато писали. В інтерв’ю він розповідав, як на Донбасі знущаються над росіянами. Мені ж казав, які хороші українські військові. А після звільнення з полону знову взявся за старе.
Нам наказали вивести полонених. Дорогою ми двічі потрапили під обстріл, одного бійця поранило. Також втратили автомобіль, але все-таки проскочили. Через декілька днів був «зелений коридор», військові виходили… Але їх обстрілювали з важкої артилерії, стрілецької зброї та крупнокаліберних кулеметів. Вижити у цьому пекельному котлі вдалося одиницям. Серед загиблих під Іловайськом був кам’янчанин Андрій ЖУРАВЛЕНКО…
Вийти пощастило моєму командиру «Усачу» разом із десятком хлопців. Вони ще й зуміли підбити кілька танків. Інші наші військові при виході взяли в полон ще російських солдатів. На жаль, днями під час виконання завдання «Усач» загинув.
ЗНОВУ НА СХІД, АЛЕ ПІД ІНШИМИ ШЕВРОНАМИ
Після Іловайська «Марк» поїхав у відпустку. В цей же час батальйон «Донбас» формували з нових добровольців, бо половина бійців загинули під Іловайськом, інші – лікувалися у шпиталях. В АТО кам’янчанин повернувся 17 листопада, цього разу в складі штурмової роти. Добровольці тримали другу лінію оборони та виконували завдання під грифом «Секретно».
18 січня «Марк» вдруге повернувся додому, де на нього чекали дружина та 7-річний син.
А 17 лютого на сесії міськради Олег Голод із рук міського голови Михайла СІМАШКЕВИЧА отримав відзнаку «За заслуги перед міською громадою».
Сидіти вдома «Марк» не збирається і знову планує повертатися на схід. Проте цього разу в складі військової частини ЗСУ.
– Я й надалі воюватиму за Україну, проте в складі регулярної армії, – пояснює чоловік. – Як не крути, але Збройні сили мають краще оснащення, техніку та грошове забезпечення. Ми ж трималися за рахунок волонтерів. Військове вбрання, техніка, консерви, домашня консервація, варення – все мали завдяки активним бійцям тилу. Вони привозили нам борщ, картоплю з тушонкою, згущене молоко, печиво, солодощі. Я навіть жартував, що в дитинстві не з’їв стільки цукерків, скільки цього Нового року.
Чоловік зізнався, що найбільше військових надихають щирі дитячі малюнки та листи. На одному із них учень з Полтави залишив номер телефону. І «Марк» передзвонив… На тому кінці дроту в автора малюнка від несподіванки перехопило подих. Було чути, як позбігалися й інші школярі, перешіптувалися та дякували за мирне небо над Полтавщиною… І заради всіх дітей України наші захисники стоятимуть до кінця.
