Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 25 ТРАВНЯ 2019 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
03.05.2019

АВТОГРАФ ВИЗВОЛИТЕЛЯ

«Як свічка гасне на вітрі, так пам’ять гасне, якщо вона не передається від старшого покоління до молодшого».

Григорій ДовгалюкУ спогадах старожилів Білозірки та Щаснівки Волочиського району Хмельницької області про односельців, які брали участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, прізвище Григорія Довгалюка - колишнього танкіста, який зробив вагомий особистий внесок у Велику Перемогу, 5 березня 1944 року - зна­менний день.

Народився Григорій Степанович 1908 ро­ку в селі Білозірка Кременець­-кого уїзду (повіту) Волинської губернії (Польща) в бідній селянській родині, де виховувалися сім хлопців і три дівчинки. А коли його старший брат Іван одружився і переїхав на постійне проживання в село Щаснівка, той собі перебрався до нього жити. 1925 ро­ку поїхав шукати кращої долі у Крим. Працював робітником у садово-городній артілі, закінчив курси механізатора-тракториста. 1930 року був призваний на строкову службу в армію. Після закінчення школи молодших командирів Григорія Довгалюка призначають командиром танка. В подальшому - навчання в Одеському політучилищі. Після демобілізації працював викладачем, а потім - керівником Кам’янець-Подільської автошколи ОСАВІАХІМ (ДТСААФ).

Це були важкі роки. Роки політичних репресій, коли за необережне слово люди потрапляли в тюремні каземати. Не обійшла стороною репресивна машина і Григорія Довгалюка. Не те слівце він сказав проти вождя всіх народів - і на 10 років був позбавлений волі. Опинився на
лісоповалах на Далекому Сході, і лише завдяки дружині Надії Семенівні, яка писала в усі державні інстанції, Григорію Степановичу вдалося вирватися з тюремних казематів і повернутися до рідної домівки, до сім’ї.

Коли розпочалася війна, Довгалюк одразу ж став на захист Вітчизни. Гро­-мив ворога в складі 20-ї танкової бригади 1-го Українського, 1-го Білоруського фронтів. За виконання завдання в боях під Воронежем був удостоєний медалі «За відвагу».

На початку березня сорок четвертого 4-та танкова армія генерала Лелюшенка три доби переслідувала ворога, що відступав. Звільнивши Шепетівку, вийшли на рубіж Острог, Ямпіль, Білозірка, Щаснівка, Токи, Підволочиськ. Усі сили були спрямовані на визволення Волочиська. Григорій зрадів можливості навідати брата і родину, друзів, село юності. 5 березня 44-го він потрапив у рідні краї і став їх визволителем від фашистського ярма.

Але думка відвідати село дитинст­ва, свою маленьку батьківщину, де було зроб­лено перші кроки, де вперше про­мовив слово «мама», тривожили душу.

І ось радист танка сповістив, що війська прямують до рідного села Білозірка (яке значилося в маршруті). Мов на крилах, Григорій Степанович піднявся на Т-34 і дав команду екіпажу та десанту зай­няти свої місця, сам сів на місце водія.

Сім кілометрів промайнули, як уві сні... В’їхавши на подвір’я, Т-34 зупинився. Збіглися сусіди, дивилися переляканими очима, тулячи до себе збентежених дітей, розглядаючи велику сталеву машину, яка заблукала на подвір’я сусідів. Дорослі спостерігали, як відкрився люк, і з нього вистрибнув стрункий чоловік у військовому одязі, перев’язаний ремінцями. Знявши шолом із голови, привітався: «Добрий день, мої земляки!». Сполошена сім’я, де в хаті навпіл жили два брати Лук’ян та Андрій, дивилися на людину у військовому. Та ясність вніс брат Іван, який приїхав на броні. Радості не було меж. Прибігли сестри, брат Гавришко. Братання та обнімання, на які із заздріс­тю дивилися сусіди. Нашвидкуруч був накритий святковий стіл для найдорожчої людини. Родина і сусіди принесли все, що було в домах. Та час збігав швидко. Коротке побачення скінчилося. Знову сльози, братання, потиск рук, побажання вернутися живим і здоровим додому.

Далі фронтові дороги повели танкіста Довгалюка, після закінчення Проскурівсько-Чернівецької операції, на захід, у саме лігво фашизму. За мужність і героїзм, проявлені в боях із ворогом, танкіст гвардії старшина Довгалюк нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями.

Після закінчення війни Григорій Дов­галюк сумлінно працював на різних господарських роботах у Кам’янці-Подільському. Але найбільше - у філії Вінницького протезно-ортопедичного заводу. Так би мовити, своєю працею полегшу­-вав життя інвалідам-фронтовикам. Час­то навідувався в рідні села Білозірку та Щаснівку, а будучи танкістом у роки лихоліття, залишив символічний автограф «Ви­зволяв їх від ворога».

1992 року, на 85 році життя, Григорій Довгалюк відійшов у вічність, але пам’ять про нього, про його подвиги під час війни ще довго будуть жити.

Олексій ДОВГАЛЮК, 
учасник війни, голова районної ради Волочиської організації ветеранів.


Повернення до списку