Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ПОНЕДІЛОК, 18 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
04.02.2011

ПІВНІЧНІ ВОРОТА КАМ’ЯНЦЯ

Народне прислів’я стверджує: «Видно пана по халявах». Про наше місто у приїжджих складається перша думка, коли вони лише у нього в’їжджають. Північними воротами Кам’янця є селище Першотравневе. Його перша назва - селище цементного заводу - і сьогодні залишається найбільш вживаною, хоча назву Першотравневе селищу надав міськвиконком у грудні 1986 р., після отриманої пропозиції одного з мешканців надати мікро-району ім’я XXVI партійного з’їзду. 

РОБІТНИЧЕ МІСТЕЧКО

Селище виросло поблизу цементного заводу, першу технологічну лінію якого було введено в дію 30 грудня 1970 р. Воно організовувалось як робітниче поселення для працівників цементного. На цьому підприємстві працювали понад 80 відсотків його мешканців. На початку 1976-го тут було шість багатоповерхових житлових будинків, крамниці, відділення зв’язку. 1989-го вже стояло одинадцять будинків і три гуртожитки. 
Сусідом селища є село Слобідка-Гуменецька. Виборча дільниця №12. Головні вулиці - Молодіжна та Миру - отримали назви в грудні 1986 р. У грудні 1972 р. 
на території селища було відкрито дитячий садок №22, 10 серпня 1976 р. - міську поліклініку №2, а 1 вересня того ж 1976-го - ЗОШ №6. 
2 травня 1987 р. у селищі вперше провели свято мікрорайону. 17 грудня 1998 р. в комунальну власність міста прийнято житлові будинки, зовнішні інженерні мережі й об’єкти селища. 2 листопада 1998 р. закладено перший камінь храму преподобного Іова Почаївського. Неподалік селища на полі розбудовується приватний сектор. Сьогодні там уже побудовано близько сорока помешкань. Потроху туди поселяються люди. 
Сьогодні цей мікрорайон, поряд із мікрорайоном Жовтневим, сміливо можна назвати спальним, адже на його території немає жодного підприємства. Знаходиться Першотравневе на відстані 8 км від центру міста. Селище займає 20 га землі. Середній вік мешканців - 50 років.   
На території мікрорайону знаходяться амбулаторія сімейної медицини, приватний стоматкабінет, аптека, близько 10 магазинів, кафе, піцерія, готельно-ресторанний комплекс «Клеопатра», відділення зв’язку, бібліотека, котельня, зупинка потяга, православна церква, будинок молитви, будується католицький храм, на території школи встановлено антивандальні тренажери. 
У 25 багатоповерхівках проживає близько 5 тисяч кам’янчан. Першим новонародженим новозбудованого мікрорайону 1971 р. став Геннадій ЖИЛЮК. Між іншим, на території Першотравневого мешкає 100-тисячний житель Кам’янця - Віталій КРАВЦОВ, який народився 1986 р. Перші мешканці селища заселилися у будинок №6 на вулиці Миру.

АЛЬТЕРНАТИВА Є. ТА НЕ У ВСІХ

Обслуговує більшість будинків житлово-комунальне підприємство «Комунсервіс». У чотирьох будинках створено ОСББ (три 12-поверхові та один 9-поверховий на вулиці Молодіжній, 31, 3, 3А, 5). До речі, перше ОСББ у місті було створено саме на вулиці Молодіжній, 3. Його очолив Ігор ГРИГОРЕНКО. За гарну роботу в розбудові ОСББ наприкінці минулого року він отримав Почесну грамоту Верховної Ради України. Ще чотири ОСББ (Миру, 4, 6, 8, 10) організувало ЖКП «Комунсервіс». Його директор Емілія МАЗУР (на фото) пояснює такий крок можливістю отримати додаткові кошти, які вкрай 
необхідні для ремонту та облаштування будинків. 
- Звичайно, створювати ОСББ в кожному будинку не можна, бо вони не виживуть, - пояснює Емілія Станіславівна. - В старому фонді будинків мешкають в основному пенсіонери, які не зможуть оплачувати всіх послуг стовідсотково.
- А мешканці будинків, яких обслуговує Ваше підприємство, стовідсотково розраховуються за послуги, які Ви надаєте? 
- Намагаються. Так, минулого року заборгованість з квартплати складала 208 тисяч гривень, а на 1 січня 2011-го - 150 тисяч гривень. Як бачите, борги поступово зменшуються. На злісних боржників подаємо до суду. На сьогодні маємо 54 судові справи. Найбільший борг - 8 тисяч гривень. Борг у три з половиною тисячі гривень мають четверо громадян. У нас було дуже багато боргів (по 2-3 тисячі гривень), які вже й не сподівалися повернути. Боржниками були алкоголіки, наркомани, безробітні. Та все ж поступово з боргами вони розрахувалися. Насправді ж не платять ті, хто має можливість. У них просто немає бажання.
- Еміліє Станіславівно, може, мешканці не дуже задоволені якістю послуг, які отримують, тому й не розраховуються за них?
- Мешканці постійно користуються ліфтом, двори прибрані, сміття вивозять, тепло, гаряча та холодна вода, каналізація. Напевно, за це потрібно платити. До речі, лише в нашому селищі вночі освітлені всі будинки. Зроблено реконструкцію майже всіх покрівель. На сьогодні залишилося зробити лише дві покрівлі: в будинках №1 на вулиці Молодіжній і №18а на Центральній. 
Також у нас немає жодних проблем із внутрішньобудинковими мережами. Минулого року нам із бюджету виділили 50 тисяч гривень на їх заміну. Сьогодні ми самі їх обслуговуємо. До 2000 року було так: якщо в якійсь квартирі проривало стояк, то на насосній станції, що на Нігинському шосе, закривали засувку і весь мікрорайон залишався без води. За ці роки в дев’яти будинках ми повністю замінили каналізацію. На входах у всі будинки встановили нові засувки на системи подачі води і тепла. У мешканців немає проблем ні з холодною, ні з гарячою водою. 
Коли у січні 2005 року в мікрорайоні запустили котельню, всі мешканці зітхнули з полегшенням. Раніше тепло подавалося від цементного заводу. Ми ж для заводу були великим тягарем. Щороку виникали проблеми. Опалювальний сезон у нас розпочинався набагато пізніше, ніж у решти кам’янчан, одного разу - аж 16 листопада. Теплотраса проходила через поле, тому були великі втрати тепла. А тепер у всіх квартирах тепло в межах норми. У кожному будинку встановлено теплові лічильники. Все це господарство обслуговує сорок три працівники комунального підприємства, з них восьмеро - двірники. Також маємо свою будівельну бригаду.

КВІТИ... СМІТТЯ... КІСТКИ... 

Як і в кожному мікрорайоні міста, проблеми тут схожі. Великий клопіт мають мешканці з дренажною системою і зливовою каналізацією. Навесні в Слобідці-Гуменецькій у людей повні погреби води, а у мікрорайоні заливає підвали трьох будинків. Скільки б води не відкачували, на ранок прибуває нова. І нічого тут не вдієш, поки не буде зроблено дренажної системи. У будинках №№1 і 18а, що на Центральній, теж є вода у підвалах, але там інша пробема - «підшкірні» води. 
Також вкрай незадовільні внутрішньобудинкові проїзди та тротуари. Коли ще не було зливової каналізації, після дощу вся вода стояла на дорозі, а там і так були мочарі, утворювалися такі калюжі, що ні пройти ні проїхати. З часом зливову каналізацію зробили, але зруйнували дороги. Комунальному підприємству обіцяли дати кошти для їх відновлення, але поки що тиша.
У будинках мікрорайону існує проблема електромереж. Коли 40 років тому селище зводилося, то ніхто не розраховував на таке навантаження. 
...Не соромлячись нікого, в контейнери селища деякі «розумники» привозять сміття звідусіль. Одного разу, за словами місцевих жителів, іномаркою привезли шість мішків сміття, викинули їх під контейнери та дременули. За якісь півгодини собаки та коти мішки порозривали і порозтягували те сміття по всьому дворі. 
- Вкрай обурює те, що щодня двірники змушені збирати сміття під вікнами будинків, - розповідає директор ЖКП «Комунсервіс» Емілія МАЗУР. - Якось йдемо з комісією біля будинку, а нам на голову падає пакет зі сміттям. А от у радянські часи о шостій ранку в двір приїжджала машина і всі спокійно виносили сміття. Якщо хтось проспав, то йому навіть у голову не приходило викинути сміття через вікно чи залишити його у під’їзді.
За нами закріплено частину території Хмельницького та Нігинського шосе, - продовжує Емілія Станіславівна. - На Нігинському знаходиться міське кладовище. В посадку біля нього викидають сміття. Особливо багато будівельного та кісток. Напевно, привозять з якоїсь ковбасні. Щороку там вичищаємо. Перед Пасхою проводимо генеральне прибирання. Нам дуже допомагають у цьому студенти Інституту механізації та електрифікації сільського господарства ПДАТУ. Ректор Микола БАХМАТ, директор ІМЕСГ Іван БЕНДЕРА та його заступник Юрій ПАНЦИР ставляться до цього питання з розумінням. Їхні студенти добросовісні, акуратні у роботі. Навесні приберемо, а  через день-другий уже й фіалки розцвіли. Така краса! Як піднімається рука туди сміття викинути?!
При в’їзді в місто почистили всі чагарники та зробили там три великі клумби. Але звідти люди також викопують квіти. Перед Пасхою посадили там 16 корчів ромашки, за декілька днів - немає жодного. Тільки ями залишилися.

ТРУСИ ТЕЖ ВИЙМАЛИ...

Все залежить від людей. На території селища є такі будинки, що коли заходиш у під’їзд, то любо глянути: килимові доріжки, при вході - змочена ганчірочка. На першому поверсі постелили лінолеум, на вікнах стоять вазони. А є такі будинки, де, скільки б не робили ремонтів, того ніхто не цінує. 
- Працівники ЖКП постійно вивішують на дверях під’їздів правила користування сантехнікою, наголошуючи на тому, що унітаз - це не контейнер для сміття. Чого тільки їм не доводиться витягувати з каналізації - обурюється Емілія МАЗУР. - Музей можна відкрити! Труси, шкарпетки, футболки, майки, рушники, мильнички, дитячі машинки, шкаралупа від горіхів, гілки винограду, капуста, пельмені запаковані... Диву даєшся, як такі речі туди потрапляють?!

ВРЯТУВАЛИ ПІЛОТНІ

Селище Першотравневе було досить проблемним щодо комунальних питань, тому 2004 р. було розроблено програму його розвитку, на яку планувалося залучити 41 млн.грн. Координував програму тодішній заступник міського голови Віктор ДИБАШ. 
Насамперед для цього слід було створити ОСББ. Декілька з них і потрапили в пілотний проект. На сьогодні частина робіт виконана. Зокрема, облаштовано три шатрові покрівлі. Це величезна справа. Люди тут мучилися 40 років: у їхніх будинках навіть не було технічного поверху. Коли сонце пекло, від спеки непритомніли, було холодно - домерзали. Лише за 2005 р. перекрили чотири дахи. Також сьогодні утеплюється будинок №8 на вулиці Миру. 
За словами директора ЖКП, на території селища проводиться реконструкція козирків у під’їздах: встановлюється дах, а знизу і з боків обшивається пластиком. Уже зроблено чотири козирки у будинку №13 на Молодіжній і три - на Проектній, 8.
У кожному будинку встановлено економне освітлення, у всіх під’їздах - металеві двері з кодовими замками. До речі, п’ять ламп економного освітлення на під’їздах уже поцупили...

ЧЕРЕПАХА ВЖЕ БЕЗ ОКА

Свого часу між будинками №15 на Молодіжній і №10 на Проектній керівництво цементного заводу хотіло встановити надувний стадіон. Але... Від того стадіону залишився тільки фундамент. Було прийнято рішення організувати на тому місці зону відпочинку. Спочатку звідти вивезли 18 вантажівок сміття.  Збудували фонтан, встановили лавочки, гойдалки. Але, на жаль, за якийсь рік-другий усе потрощено. Фонтан не працює. Місцеві мешканці називали його «черепахою», бо він викладений у формі черепахи. Працівники ЖКП збирали гальку з усіх усюд, щоб прикрасити його, навіть очі зробили. Сьогодні бідна «черепаха» вже без одного ока...
Як і в кожному мікрорайоні, тут нині існує проблема з паркуванням автомобілів у дворах. Але в селищі цю проблему вдалося біль-менш вирішити. Майже в кожному дворі є «кишеня» для машин. Та цього все одно не вистачає. Тому автовласники заїжджають на дитячі майданчики, туди, де граються їхні ж діти. Вони також там миють і ремонтують авто. Біля будинку №1на Молодіжній відгородили майданчик за допомогою шин. Насипали в них землі, створивши тим самим імпровізовані клумби. Може, такий підхід не зовсім сучасний, але резон у цьому є: металеву огорожу вкрадуть, а дерев’яну - поламають.

СТОЇТЬ БЕЗ ВІКОН, БЕЗ ДВЕРЕЙ...

Соціально-культурний центр розрісся навколо амбулаторії сімейної медицини. Тут розміщені магазини, стоянка маршруток, зупинка потяга, кафе, піцерія та бібліотека, для якої виділили приміщення на території амбулаторії. Але воно для неї замале. В бібліотеці збережено весь книжковий фонд. Вражає те, що навіть у наш комп’ютерний час люди із задоволенням читають книги, постійно відвідують бібліотеку. Можливо, однією з причин є те, що більше нікуди піти через віддаленість району від центру. 
Колись у селищі існували гуртки дитячої творчості, була художня студія, а нині діти не мають, де себе подіти. Звернулись якось до Емілії Станіславівни декілька підлітків 15-16 років з проханням виділити їм приміщення для репетицій (хтось купив їм музичні інструменти). 
- А де мені те приміщення знайти? Нічого ж немає, - скаржиться директор ЖКП. - А якби дитина була зайнята, то не робила б шкоди. Звичайно, є батьки, які мають можливість возити дітей у центр міста в спортивні школи, художню і так далі. А що робити решті? 
Є в нас закинутий дитячий садок №25. Його колись побудував цементний завод. То було прекрасне велике приміщення. З часом його закрили. І тоді мешканці почали розбирати його. Вийняли всі вікна, познімали двері, труби повирізали. У мене була мрія зробити в тому садку адмінбудинок ЖКП, щоб на першому поверсі був клуб, де можна було б організовувати збори, проводити свята. Також туди можна було б перевести відділення зв’язку. На жаль, мрія так і залишилася мрією, бо коштів на ремонт садка не знайшлося.

А ТУТ ДВЕРІ ОХОРОНЯЮТЬ

 Величезною проблемою для міської влади стала дев’ятиповерхівка на Нігинському шосе, 1а, яка зводилася власними силами працівників цементного заводу, а потім стала тягарем для всього міста. 1995 р. будинок здали в експлуатацію, а в 2008 р. його було визнано аварійним. Слід віддати належне тодішній владі, яка зуміла вибити гроші з Держбюджету та переселити абсолютно всіх мешканців із 72-х квартир. 10 сімей відразу ж придбали собі квартири за кошти, виділені з бюджету, а решту сімей було відселено в нові будинки на Хмельницькому шосе, 13 і 15. Минулого року виділено кошти на проведення експертних робіт в аварійному будинку. Частину робіт уже виконано. На сьогодні цей об’єкт знаходиться під охороною.

...І ГАРНО ВІДПОЧИВАЮТЬ 

2 травня у мешканців селища - свято мікрорайону.
- Щоправда, організовувати його з кожним роком стає все важче через нестачу грошей, - скаржиться Емілія МАЗУР. - Під час свята завжди грає жива музика, вітають жителів будинків-ювілярів. А в Новорічну ніч біля святкової ялинки - танці під живу музику до шостої ранку. Людей, у яких ювілей 1 січня, вітаємо та даруємо їм невеличкі сувеніри.
У кожному будинку тут створено домові комітети. Звичайно, що це добровільне навантаження, але є люди, які із задоволенням беруть його на себе. Так, на Ми-
ру, 8, це Броня ЯКІНА та Галина СКРИПНЮК, на Проектній, 8, - Віктор РИБАКОВ, на Молодіжній, 11, - Володимир ГРИНІВ і Наталя КРИСЬКО, на Молодіжній, 1, - Степан КЛИМ і Зоя ВАСИЛЬЧУК, на Молодіжній, 27, - Людмила КАНТОР, на Молодіжній, 13, - Антоніна МЕРІНОВА, на Молодіжній, 17, - Олександр ТКАЧУК. Члени цих комітетів дуже допомагають працівникам комунального підприємства, організовують збори, цікавляться 
останніми новинками.
Також є люди, які дбають про естетику навколо своїх будинків, озеленюючи їх і насаджуючи квітники. Це Валентина ВЕРШИГОРА (Молодіжна, 15), Марія ІВАНОВА (Молодіжна, 17), Тадеуш ВОЛОШИН (Молодіжна, 23), Іра БОЙКО та Клавдія ПЛАНЕТА (Миру, 6), Раїса ГАЛЬМАНЧЕНКО (Миру, 4) і Ганна ЯКОВЛЕВА (Миру, 12).  

ЩО ГРІЄ І ЩО БОЛИТЬ

Оксана СЛЮСАР, мешканка будинку №8 на 
вул.Миру:
- Мої батьки спочатку винаймали квартиру у селищі Смирнова. Батько будував цементний завод. Він розповідав, що у його будівництві також брали участь близько двох з половиною тисяч ув’язнених. На полі, біля будівництва, стояли вагончики, в яких вони жили. Досить багато тих ув’язнених одружилися та оселилися тут. 
Після Миру, 6, другим будинком, зданим в експлуатацію, був будинок №8 на  вулиці Миру. Саме в ньому мої батьки отримали квартиру. Мені на той час було три місяці. З того часу постійно проживаю в цьому мікрорайоні. 
- Оксано Василівно, Вам подобається тут мешкати?
- Я звикла. Люблю свій будинок, людей, які в ньому живуть. Коли у мене народився син, я не хвилювалася, що він маленьким сам гуляв у дворі. Транспорту мало, чужих нікого, всі один одного знають. Також дуже добре те, що компактно розміщено всі необхідні структури, тому не треба нікуди їхати. Велике полегшення отримали, коли на нашому будинку зробили реконструкцію даху, бо ми не мали технічного поверху. Ви собі не уявляєте, яка спека була влітку та як холодно взимку! 
- Напевно, все-таки є те, що не влаштовує?
- Не вистачає гуртків і секцій для дітей і молоді, щоб вони були чимось зацікавлені, а не вешталися без діла. Також є питання щодо амбулаторії сімейної медицини. В нашому мікрорайоні є багато маленьких дітей, а на прийомі - всього один педіатр. Він не встигає. Шкода, що забрали від нас лабораторію. Як без аналізів визначати захворювання? А щоб їх здати, потрібно їхати в центр міста. Коли людина хвора, то якось не дуже їй зручно добиратися туди.
 Людмила КАНТОР, мешканка будинку №27 на вул.Молодіжної, 27:
- Я живу тут 36 років. Пам’ятаю мікрорайон дуже страшним, запущеним, з болотом, непрохідними тротуарами. Хочу сказати, що відтоді, як до нас прийшла Емілія МАЗУР, умови проживання значно покращилися, стало набагато чистіше. З яким питанням до Емілії Станіславівни не звернешся - завжди вислухає, допоможе. 
- Людмило Василівно, то можна сказати, що в селищі благодать?
- Та ні. Є в нас кіоск на пероні. Там уночі торгують самогонкою, збираються алкаші. Лайка, гамір, людям у будинках, які знаходяться біля перону, відпочивати неможливо. І ще одна проблема: не знаю, яка організація встановлювала в нас водовідвідні стоки, але зробила як-небудь, а дорогу після тих робіт ніхто відновлювати не збирається. 
Вікторія РЕЗНІКОВА, мешканка будинку №1 на вул.Молодіжної, 1:
- У цьому мікрорайоні живу від народження - 32 роки. Я до нього звикла. Тут мешкають майже всі мої родичі, друзі. Нізащо б не проміняла його на центр міста. Тут спокійно, всі найбільш необхідні структури знаходяться близько одна від одної. Одним словом, я люблю наше селище.
- Вікторіє, а чи є в селищі те, що тебе не влаштовує?
- Вкрай не подобається те, що дітей після 7-річного віку обслуговує сімейний лікар, а не педіатр. Вважаю, що це не правильно. Хіба наші діти чимось відрізняються від міських, яких до 18-ти років лікує педіатр? Можливо, причина в тому, що в амбулаторії сімейної медицини працює лише один педіатр, а дітей досить багато. Але ж це не пояснення. 
Ще одна проблема - на території селища дуже мало зелених насаджень. Влітку, коли спекотно, мами з візками навіть не мають де посидіти. Також можна було б краще облашувати дитячі майданчики. Прибудинкові дороги і тротуари в поганому стані. Щодо освітлення будинків, то в тих будинках, де створено ОСББ, воно краще, ніж у тих, які обслуговує комунальне підприємство. Хоча, в принципі, претензій до працівників нашого ЖКП немає.
Тетяна ЖИЛЮК, колишня мешканка селища Першотравневого:
- Я поселилася на території мікрорайону 1971 року в першому збудованому будинку. Вже пізніше, коли визначали вулиці, його було зараховано до Миру, 6. До пенсії працювала на цементному заводі бухгалтером.
- Тетяно Дмитрівно, як першопоселенець, яким пам’ятаєте селище?
- Стоїть наш один дім, всюди - поле, собаки гавкають, потяги ходять, вночі страшно. До «учхозу» (нині Інститут механізації ПДАТУ) ходили пішки, а в центр міста добиралися автобусом №17. Тільки через рік нам відкрили невеличкий магазинчик - бляшаночку, але в ньому було все необхідне. А протягом першого року життя в селищі навіть за хлібом їздили в місто. Самі саджали перші дерева, окультурювали територію. Пізніше вже було зведено садочок і школу. 
Коли 1995 року отримали квартиру на Нігинському шосе, 1а, то дуже раділи. Але не так склалося, як гадалося. Будинок визнали аварійним, а нас, мешканців, відселили. Вже два роки живу на Хмельницькому шосе, 15. Проте в селищі залишився мій син.
- Які проблеми у ньому залишилися незмінними?
- Звичайно, що за майже 40 років воно дуже змінилося. Там справді створені гарні умови. Єдине, що залишилося зробити, то це дороги. Вони як були погані, такими і є. Також опалення будинків не задовольняє. Плата береться чимала, а деякі квартири залишаються холодними, температура нижча +18.
Наталя ЯРОВА, колишня мешканка селища Першотравневого:
- В селищі добре те, що всі одні одних знають. Ти знаєш, з чиїми дітьми твоя дитина ходить у садок, школу, грається у дворі. В деякій мірі це захищає. Діти змалечку гуляють у дворах самі. Тим більше, що двори просторі, у кожному - дитячий майданчик. Добре те, що є амбулаторія сімейної медицини. Я, на щастя, не так часто туди зверталася, але кожного разу отримувала якісну медичну допомогу. Ще один плюс - це те, що більшість мешканців селища мають дачі на Лисогірці, яка знаходиться близько. Також тут представлена майже вся інфраструктура, яка досить компактно розташована.
- Наталю, що тебе не дуже влаштовувало, коли ти мешкала у мікрорайоні?
- Те, що ввечері маршрутками практично неможливо дістатися до мікрорайону або виїхати з нього, бо водії дуже швидко з’їжджали з маршруту. А на таксі не в кожного знайдуться гроші. Також немає жодного дозвілля для дітей. Якщо батьки хочуть розвивати талант своєї дитини, їм потрібно возити її у центр міста. Тоді знову повертаємось до першої проблеми: чим увечері приїхати додому? 


Автор: 

Повернення до списку