Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.01.2009

НЕЛЕГКИЙ ШЛЯХ КНЯЗIВ КОРIАТОВИЧIВ

Починаючи з 30 грудня, в залi Магдебурзького права в Ратушi розмiстилася виставка конкурсних ескiзiв майбутнього пам’ятника князям Корiатовичам.
Iдея увiковiчнити легендарнi особистостi виникла минулого року за пiдтримки посла Литви в Українi Альгiрдаса КУМЖI, котрий не забув про те, що його тезка - великий литовський князь Альгiрдас (ми його називаємо Ольгердом) -  1362 р. передав Подiлля у володiння своїм племiнникам - синам рiдного брата Корiата.
Кам’янчани ж не забули, що 1374 р. Юрiй та Олександр Корiатовичi дали мiсту грамоту, за якою подарували мешканцям мiста поля та вигiн для худоби, звiльнили вiд усiх податкiв на 20 рокiв, надали право суду через своїх представникiв i дали мiсту право отримувати доходи з торгових i ремiсничих закладiв тощо. Iсторики бачать у грамотi 1374 р. запозичення форм Магдебурзького права. Але, крiм гордостi за цивiлiзоване минуле, насправдi в мiстi фактично не залишилося пам’яток, якi б асоцiювалися з литовською добою.
Що ж знають про Корiатовичiв пересiчнi громадяни та туристи? ...Досi найпоширенiшою є легенда про полювання двох братiв на оленя, який їх привiв до чудового острова. Побачивши цей острiв, брати вирiшили заснувати там мiсто.
Археологiчнi дослiдження засвiдчують, що мiсто та його замок iснували задовго до литовцiв, але саме з князiв Корiатовичiв починається реальна iсторiя Кам’янця. Легенда та iсторiя по-рiзному створюють образ братiв Корiатовичiв, тому питання про те, як же повинен виглядати пам’ятник легендарним особам, доволi дискусiйне.
5 сiчня секретар мiськради Михайло АНОСОВ, заступники мiського голови Олег ДЕМЧУК i Вiктор ДИБАШ, головний архiтектор мiста Анатолiй ТКАЧУК, депутати мiськради, представники ЗМI оглянули шiсть ескiзних проектiв пам’ятника. Готували їх митцi з України та Литви.
Нiхто не змiг визначитися з тим, який же з них найкращий, але, врештi, це справа конкурсної комiсiї. Роботи були настiльки рiзними, що враження залишилися неоднозначнi та викликали низку запитань. Питання перше: «Що повинно бути прiоритетним у вiдображеннi?». Нiхто не здiйснював опитування громадської думки, яке б допомогло зрозумiти, з чим асоцiюються князi Корiатовичi. Якщо з мудрим правлiнням i захистом, то тодi дiйсно - грамоти, щити та мечi у бородатих старцiв повиннi бути аксесуарами пам’ятника. Якщо ж iз легендарним полюванням, то як же без коней та iлюзiї руху?
Запитання друге: «Скiльки їх має бути?». Полювали, за легендою, двоє, але вважається, що на Подiллi князiв було четверо: Юрiй, Олександр, Костянтин i Федiр, хоча деякi iсторики налiчили п’ятьох. Втiм Ольгерд i Корiат - також не останнi герої в цiй iсторiї.
Запитання третє: «Скiльки рокiв або тим хлопцям, що полювали, або тим старцям, що керували?». Достеменних вiдомостей про це немає, але вiдомо, що Корiатовичi керували Подiллям близько 30 рокiв. По черзi. Iз зображень залишилося лише одне - Федора, який останнiм з братiв керував на Подiллi. Вiдомо, що в давнi часи довго не жили, втiм носити бороди були iншi причини.
Запитання четверте та п’яте разом: «Це має бути монументальний памятник, чи доречнiшою буде сучасна скульптура? Яке призначення майбутнього витвору мистецтва: бути величним i недоступним чи слугувати мiсцем, де можна зручно сфотографуватися та при бажаннi спокiйно вiдпочити на лавочках тощо?».
Скульптура - не пам’ятник, їй п’єдестал не потрiбен: пластична форма виростає iз землi та стає частиною простору. До прикладу, у європейських мiстах так зване публiчне мистецтво на вулицях, у культурних i дiлових центрах, парках i скверах стає значимою частиною життя та культурним надбанням громади.
А що надбала наша громада за останнi 10 рокiв, крiм безлiчi меморiальних дощок з надгробного гранiту ледь не на кожному будинку?
Зазвичай встановлення пам’ятникiв iнiцiює певна група людей, яка доходить висновку, що та чи iнша iсторична особа має неймовiрнi заслуги перед мiстом, створюється iнiцiативний комiтет, котрий розгортає вiдповiдну рекламну кампанiю i так далi. Є iнакшi способи - пам’ятник необхiдно встановити з iдеологiчно-пропагандистських мiркувань. Тодi до цього долучається держава (прикладом є нещодавнє закладання алеї Скорботи у скверi Васильєва).
Протягом останнього десятилiття таким самим чином мiсто отримало пам’ятник воїнам-афганцям, погруддя Шевченка бiля МБК, пам’ятник Папi Римському Iоанну Павлу II. Багатьох порадували наслiдки скульптурного фестивалю «Петроманiя». I досi всiх бентежать два «подарунки» всесвiтньо вiдомого архiтектора Анатолiя IГНАЩЕНКА - «циганська кибитка», яку видно з мосту «Стрiмка лань», та пам’ятник «7 культур», якi видно iз Замкового мосту (до речi, його втiлення наполовину не вiдповiдає ескiзам, якi представлялися митцем).
Якраз останнi два є прикладом того, що i монументальне, i мiське мистецтво не може просто так поселитись у мiстi. Громада болiсно реагує на вторгнення в простiр, суспiльну думку ще треба виховати. А пам’ятник в iсторичному мiстi потребує особливо ретельного ставлення. I тут ми дісталися до ще одного цiкавого запитання: «Де поставити пам’ятник?».
У конкурсних ескiзах були такі пропозицiї щодо розмiщення: майдан Вiдродження, перехрестя вул.Князiв Корiатовичiв i вул.Огiєнка, майданчик бiля «Укрсоцбанку» (праворуч перед Новопланiвським мостом). I знову ж таки мiсцерозташування залежить вiд призначення пам’ятника. Доволi знакового для мiста. Тому так хочеться, щоб громада не залишилася байдужою та сказала своє слово. Виставку ескiзiв продовжено до 22 сiчня, кожен кам’янчанин може оглянути проекти та залишити свої думки в книзi вiдгукiв.


Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку