ПОДІЛИСЯ СВОЄЮ КРОВ’Ю!

Кров – найцінніше з того, що одна людина може дати іншій, адже кров – це життя. Тому завжди і всюди великою повагою користуються донори крові. На жаль, останнім часом усе менше людей готові поділитися своєю кров’ю. 

Про проблеми донорства наша розмова з головним лікарем міської станції переливання крові Володимиром ГРУБЛЯКОМ і завідувачкою відділу комплектування донорських кадрів Антоніною ХОРСЄВОЮ.

– Володимире Валентиновичу, чи є у нашому місті достатній запас донорської крові?

– Так, ми щороку виконуємо план. У нас є база кадрових донорів, які приходять здавати кров за викликом. Щоправда, з п’яти, яким телефонуємо, приходить один: хтось – у відрядженні, хтось хворіє. Та й плата за здану кров не досить висока, за останні три роки вона не змінилася. Усі донори – і кадрові, і безоплатні – отримують 21 гривню на обід, кадрові донори додатково отримують грошову компенсацію (16 гривень за 100 мілілітрів крові). В середньому вони здають 400-450 мілілітрів крові. Донори, котрі здали 40 та більше разів кров безоплатно, мають право на набуття статусу Почесний донор України та певні пільги.

– Як часто можна здавати кров? Чи корисно це для здоров’я?

– Інтервал між донаціями крові – 60 днів. Це термін, протягом якого відбувається повне відновлення втраченої кількості крові в організмі людини. Сама природа дякує людині за подаровану кров: відбувається омолодження клітин крові, підвищується імунітет, людина стає більш стійкою до можливих втрат крові при травмах, операціях. Доведено, що постійні донори менше схильні до таких захворювань, як гіпертонія, інфаркт міокарда, атеросклероз, набагато рідше хворіють на респіраторні захворювання. Донація крові – це можливість пройти безкоштовне обстеження на трансфузійні інфекції (сифіліс, гепатити, ВІЛ-інфекція). 

– Чи існує можливість заразитися різними інфекціями під час здавання крові?

– Застосування одноразових інструментів при лабораторному обстеженні та систем для заготівлі крові виключає передачу інфекції донору.

– Антоніно Михайлівно, колись в Україні траплялися випадки, коли людям переливали інфіковану кров. Наскільки така можливість ймовірна сьогодні? 

– Ми обстежуємо кров на сифіліс, гепатити В і С, робимо функціональні проби печінки, відправляємо зразки в обласну станцію переливання крові, де її тестують на СНІД. При найменшій підозрі кров бракується. Раніше, років 7 тому, можна було, за життєвими показниками, перелити необстежену кров від родичів, сьогодні це категорично заборонено. В Одеській області був випадок, коли хворому з важкою травмою і сильною кровотечею перелили кров від рідного брата, а він виявився ВІЛ-інфікованим.

Кров ділиться на компоненти, і вважається, що через еритроцитарну масу заразитися неможливо, лише через плазму. Але плазма у нас проходить карантинізацію протягом 6 місяців. Навіщо потрібен карантин для плазми? Інколи ВІЛ-інфікованих  можна не виявити звичайними лабораторними методами, тому протягом 6 місяців ми отримуємо інформацію і з шкірвендиспансеру, і з санепідемстанції, з обласної лабораторії, де проводяться аналізи на СНІД. І якщо за цей час прізвище донора десь випливе у списках, плазма з його крові вже не видається у лікувальні заклади. Це гарна практика захисту пацієнта від переливання інфікованої крові. 

– Чи часто у місті трапляються ситуації,  коли негайно потрібна значна кількість донорської крові?

– У нас було багато таких випадків. На жаль, не всі вони добре закінчуються. Мабуть, багато хто чув про випадок, коли до райлікарні потрапив молодий чоловік із села Вихватнівці, котрому завдали 10 ножових поранень, з яких 4 – проникаючі. Чотири доби за його життя боролися лікарі, але не врятували. За цей час пацієнт отримав близько 3 літрів плазми, понад 1,5 літра еритроцитів. 

Я досі згадую історію кременчуцького дельтапланериста ВЕЛИЧКА, який 2004 року впав з висоти 40 метрів та отримав відкритий перелом кістки гомілки. Рана була забруднена землею, і в чоловіка розвинувся сепсис, при якому порушується основна функція крові – згортання. Розвинувся ДВС-синдром. Місяць травматологи і нейрохірурги 

боролися за його життя, але їм вдалося вивести його зі стану 

гострої фази ДВС-синдрому. Щоправда, на жаль, він все одно помер.

– Чи існують протипоказання для донорства?

– Так, звичайно. Це високий або низький тиск, хвороби серця, порушення ритму серця, захворювання нирок, післяродовий або післяопераційний період, захворювання шкіри, психічні захворювання. Є й вікові обмеження: здавати кров можуть люди, не молодші 18-ти  і не старші пенсійного віку (жінки – до 55 років, чоловіки – до 60). Вага донора має бути не меншою 50 кілограмів. Жінкам не варто здавати кров під час менструації або менш ніж через 5 днів після її закінчення. 

Крім того, за дві доби до процедури не можна вживати алкоголю, жирного, смаженого, копченого, гострого, ліків, курити. Зате потрібно виспатися і пити багато рідини.

– Володимире Валентиновичу, чи добре СПК забезпечена обладнанням?

– Застаріла матеріально-технічна база – одна з основних наших проблем. Нам потрібні нові автоклави, рефрижераторні центрифуги, морозильні камери для зберігання плазми. Втім не можна сказати, що обладнання нам зовсім не поновлюють. За останні 5 років ми отримали імуноферментний аналізатор (щоправда, не зовсім новий) з обласної СПК, новий фотоелектроколориметр, автомобіль. Але цього не досить.

– Антоніно Михайлівно, настільки охоче люди сьогодні стають донорами?

– У нашому місті, як і у всій країні, проблема донорства дуже велика. Колись студенти набагато активніше здавали кров завдяки тому, що у навчальних закладах були державні відділення. Контрактникам це тепер не потрібно. Але ми все одно щороку ходимо навчальними закладами, запрошуємо студентів здавати кров. І хоча запас крові у нас достатній, при якійсь екстраординарній ситуації її може не вистачити.

Ми дуже вдячні учителю гімназії Беллі КАУШАНСЬКІЙ, яка регулярно водить своїх учнів на екскурсії у СПК. Вчитель біології з НВК №17 Тетяна МИСЬКО нещодавно теж приводила школярів до нас. А також велика подяка кадровим донорам, які ніколи не відмовляють нам. Це Жанна МАЛЯРОВА, Надія ЛЕБЄДЄВА, Людмила та Іван ПАВЛЕНКИ, Любов та Іван СЕМЕНИШИНИ, Іван СУВОРОВ, Олена МИХАЙЛОВСЬКА, Наталія ПАВЛОВА, Володимир КОВПАК і багато інших.

Заслуговує на увагу активність у донорському русі студентів коледжу ПДАТУ: Богдана КРИКУНА (4 рази здав кров безоплатно), Михайла КЛИМЧУКА (3 рази), Максима ЯДУХИ (2 рази). Пропагує донорство та організовує своїх студентів для здавання крові фельдшер коледжу Олександр ЛУЦЕНКО, котрий сам здавав кров уже понад десять разів.

У Кам’янці-Подільському є досить почесних донорів України. Серед них багато працівників СПК: Олена МАЗУР, Лариса СУДІЛКОВСЬКА, Людмила БІЛА (Ред.: і сама Антоніна ХОРСЄВА). Почесним донором ще СРСР 

є викладач К-ПНУ Микола КАНЬОСА.

Звертаємося до всіх, хто бажає стати донором: ми будемо раді бачити Вас щопонеділка, щосереди та щочетверга, з 9.00 до 11.00, у СПК за адресою: вул.Тімірязєва,116. Реєстрація проводиться при наявності паспорта, донори-родичі повинні мати ще й направлення з лікувального закладу.