Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ПОНЕДІЛОК, 18 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.04.2011

СЕЛО, ДЕ ЖИТТЯ - НЕ ЖИТТЯ

НововолодимирівкаЄ села, забуті Богом і цивілізацією, але не забуті радіацією. Хоч перше речення і схоже на один із рядків поезії, проте коли бачиш розвалені хати, єдину вулицю, яка стоїть майже пусткою, та втомлений погляд людей, повірте, не до віршів.
Сьогодні про такі села говорять як про безперспективні, приречені на вимирання.

ДОРОГА - ВИПРОБУВАННЯ НА МІЦНІСТЬ

НововолодимирівкаЧим ближче ми під’їжджали до Нововолодимирівки (село входить до Шустовецької територіальної громади), тим гострішим було відчуття, що саме тут кінець географії. І це в той час, коли прийнято вважати, що кінцем районної географії є зовсім інший, протилежний бік. 
У село, яке так непримітно примостилося між Ніверкою, Кізям та Адамівкою, можна дістатися двома шляхами - через Оринин і Кадиївці. Хоч відстань від міста не така вже й значна - 40 км, але дорога в цьому напрямку здається вічністю. Курс через Оринин, а далі - Привороття, Кізя та Адамівку - можна назвати випробуванням людських нервів і міцності залізного коня. Щоб їхати цим шляхом, справді, треба мати неабияку мужність і всюдихід. Принаймні позашляховик. Також цей напрямок є довшим за Кадиєвецький. Єдина привабливість такого маршруту - траса до Оринина. Дорога через Залісся Перше та Кадиївці і коротша, і ще придатна для їзди на ній різним транспортом.
Нам довелося випробувати обидві траси. Та, виявилося, що наш тест-драйв - лише півбіди. Людині, не обізнаній з місцевою географією, знайти Нововолодимирівку без карти та допомоги місцевих жителів надзвичайно складно. Жодного інформаційного знака, який би вказував, куди їхати на Нововолодимирівку чи, власне, де саме починається і, тим паче, закінчується це село, немає.
Можливо, тому, як нам розповів один із жителів села Володимир ГРИГОР’ЄВ, сюди лише двічі на тиждень заїжджає автобус. Щоправда, до такого стану приміського транспортного сполучення можна віднести не лише погані дороги, а й те, що немає кому їхати.
- На сході села люди погодилися, щоб автобус, який курсує до міста, заїжджав у Нововолодимирівку лише двічі на тиждень, - говорить Шустовецький сільський голова Михайло ГАСЮК. - При цьому, якщо потрібно, через півтора кілометра можна вийти на дорогу, що веде до Шустівців чи Ніверки, і тими автобусами добратися до міста.

СЕЛО ДОВЖИНОЮ З ВУЛИЦЮ 

Ми бачили чимало сіл нашого і не тільки району, і малих, подібних до Нововолодимирівки, але в жодному з них, навіть найглухішому і забутому, не було настільки моторошно. Взагалі, Нововолодимирівку не те що важко, язик не повертається назвати селом. Скоріше, це відірвана вулиця. От тільки від чого?..
Село дійсно складається лише з однієї довгої вулиці, яка має назву Шевченка. Десь приблизно посередині вулиця має своєрідне розширення, яке місцевим жителям слугує центром села. Аби підкреслити цю центровість, тут, окрім знака «Автобусна зупинка» та вже давно недіючого магазину, минулого року за кошти територіальної громади було встановлено невеличкий пам’ятник загиблим у роки Великої Вітчизняної війни. 
Сьогодні Нововолодимирівка - це 17 дворів і 28 жителів. Ще не так давно - трохи більше десяти років тому - село нараховувало 24 двори та 44 мешканці. Хоча що перші, що другі цифри можна і потрібно піддавати сумнівам. Проїхавши вулицею, а точніше селом, побачили, що половина, якщо не більше, хат, стоять пусткою. Деякі з них уже розвалилися або ж у стадії руйнування. Стосовно кількості жителів, то як сільський голова, так і мешканці говорять, що їх можна порахувати на пальцях.
Чоловік, який став першим нашим екскурсоводом у Нововолодимирівці, розповів, що село і справді доживає свого віку. 
- Бо хто ж сюди вертається? - розводить руками Володимир Вікторович, - Ні роботи, ні життя - нічого. Одні пенсіонери живуть. От єдине, що по сусідству зі мною живе сім’я. То там одна на все село дитина, що в школу ходить. І то на тиждень її відвозять у Ніверку до бабки, а у вихідні забирають додому.
На запитання «За рахунок чого живуть люди?» наш співрозмовник лише посміхається і відповідає: «Город. Що посадив, те й їж». 
Приблизно такої ж думки були сусіди Володимира Вікторовича - сім’я ГУЦОЛІВ. Це та сама родина, яка має єдину в селі дити-
ну шкільного віку. Дівчинка ходить у третій клас Шустовецької школи. 
Центр Нововолодимирівки- Везу її на велосипеді до кладки, - розповідає батько Михайло. - Взуваю обов’язково кірзаки, бо без них же не пройдеш. Переношу малу та велосипед на плечах через ту кладку. Знову перезуваюся. Ось таке наше навчання. Буває, що і декілька тижнів не забираємо дочки додому, особливо взимку, як замете дорогу. Добре, що в Ніверці є де жити, - у дружининої мами. Звідти набагато ближче та простіше добиратися до Шустівців, аніж від нас.
Михайло, як і батько, з дитинства мріяв стати трактористом. Він ним і став, але сьогодні без роботи. Його дружина, за фахом агроном, теж сидить удома. Виручає те, що мають добрий шмат городу, на якому гарують зранку до ночі, та материну пенсію (які не які, а живі гроші). Щоправда, мати Михайла Валентина Василівна говорить, що половина пенсії одразу йде на ліки. 
Розмова з нами стала для цієї родини своєрідним перепочинком. Досі вони перебирали картоплю, готувалися до садіння. Михайло, захопившись розповіддю, запалив самокрутку. І, ніби соромлячись, додав: «От бачите, до чого доводить тут життя!».
Родина ГУЦОЛІВ- Переїхав би до міста, - продовжив Михайло, - але ні житла, ні роботи. Та й у місті на зарплату тяжко прожити. Не будеш же крутити самокрутки - соромно… А для села зійде. Воно всьому навчить. Мені, молодому, буває, кажуть: «Та що тим там знаєш чи бачив?». А піди та поживи в селі! Коли ти і за фельдшера, і за ветеринара. Доводиться і дитину колоти, як захворіє, і корову рятувати. Та й на городі чи біля хати роботи завжди вистачає... 
На одному з подвір’їв ми побачили невеликий причеп, мотоблок. Та й саме обійстя було доглянутим. Це ще раз підтверджувало, що лише завдяки зем-лі люди не тільки виживають, а 
й заробляють якусь копійчину. 
Більшість паїв тут орендує філія 
«Кам’янець-Подільська» ТОВ СП «Нібулон» (с.Привороття). Тож пайовики за бажанням мають або зерно, або гроші.
Щоправда, дивно було почути, що в селі, яке звідусіль оточене полями та пасовищами, є лише дві корови. 

БЕЗ НІЧОГО 

Сьогодні достеменно не відомо, коли і чому було засновано Нововолодимирівку. Одні кажуть, що його історія почалася 1926 р., коли частину людей виселили з Ніверки. В Інтернеті можна зустріти іншу дату відліку - 1960 р. Так чи інакше, але Ніверка та Нововолодимирівка дуже тісно пов’язані між собою. І коли в цьому тандемі вся, так би мовити, цивілізація знаходиться в Ніверці, то Нововолодимирівка є її повною протилежністю. Тут немає навіть натяку на соціальну сферу. Якщо потрібно щось купити з продуктів, то жителі Нововолодимирівки їдуть або до Ніверки, або ж до міста. Хліб сюди привозять раз у тиждень, і то, якщо люди його замовляють.
«Захворів - помирай», - так мешканці села характеризують стан медичної сфери. «Швидка» сюди їхати відмовляється. Як кажуть нововолодимирівчани, першим запитанням медиків є вік хворого. Якщо старий, точно не приїдуть. Тож доводиться або добиратися самому, або, дійсно, чекати смерті. 
Володимир ГРИГОР’ЄВ і Віктор ЗЕМЛЯКЗа словами сільського голови, в Ніверці функціонує ФАП, фельдшер якого обслуговує і жителів Нововолодимирівки. Щоправда, цей медичний заклад не позбавлений власних проблем, головна з яких - плинність кадрів.
Зрештою, якщо щось екстраординарне стається, то на допомогу приходить єдиний стаціонарний телефон. Дякувати прогресу, виручає мобільний зв’язок.
Серед «родзинок села» наш перший співрозмовник назвав воду, яка знаходиться тут усього за декілька метрів під землею. Тому криниці тут ніколи не пересихають. Скуштували. Вода й справді смачна. І це незважаючи на те, що це село-вулиця побудоване на мочарах.
Напівродзинкою-напівжахом села є його дика природа. Мешканці говорять, що не раз бачили не лише сліди, а й цілі виводки диких кабанів. Уночі вулицею десь і лисиця пробіжить. Тож, коли смерклося, краще сидіти в хаті.

ЧЕТВЕРТА ЗОНА 

Окрім усього перерахованого, Нововолодимирівка нас цікавила, в першу чергу, як село, що одне із чотирьох нашого району входить до 4-ї зони посиленого радіоекологічного контролю. Цей статус йому було надано 1993 р. 
Тема радіаційного забруднення набула неабиякої актуальності особливо цього року. Насамперед тому, що цьогоріч ми відзначаємо 25-річчя з дня Чорнобильської трагедії. Не дають забути про радіаційний жах і нещодавні події на японській АЕС.
Олександр РУДЕНКО  у лісі заміряє радіаційний фонДякуючи начальнику військового коледжу сержантського складу К-ПНУ ім.І.Огієнка полковнику Володимиру СЛЮСАРЧУКУ та начальнику циклової комісії військово-технічних дисциплін майору Олександру РУДЕНКУ, нам вдалося зробити заміри радіаційного фону в Нововолодимирівці. Дорогою до села, та й у деяких місцях самого села, дозиметр-радіометр МКС-05 «ТЕРРА» показував 0,08-0,09 мкЗв (при допустимій нормі 0,3 мкЗв). Цей фон нічим не відрізнявся від міського. Проте завдяки наполегливості Олександра Леонідовича було знайдено місця, де дозиметр показував 0,14 мкЗв. 
Майже впритул до села підходить невеличкий лісок. Саме там, за словами жителів, розташований епіцентр радіаційного забруднення. Люди пригадують, що, коли стався вибух на Чорнобильській АЕС, над лісом стояла незвична хмара. Опади, які вона принесла, і стали причиною того, що цьому та ще трьом навколишнім селам було надано статус 4-ї зони посиленого радіоекологічного контролю. 
Попри засторогу, що ми можемо в лісі наткнутися на диких кабанів, і розповіді, що у багатьох відвідувачів лісу починає боліти голова, ми все ж таки вирішили зробити там замір радіаційного фону. Він на дозиметрі-радіометрі не піднявся вище позначки 0,16 мкЗв.
Як пояснив нам майор Олександр РУДЕНКО, такі коливання радіаційного фону від 0,08 до 0,16 мкЗв і справді можуть свідчити про те, що село постраждало від радіаційного забруднення. 
Головний лікар районної СЕС Олег КЕРНИЧНИЙ зазначив, що постійні виміри, які проводяться в цьому селі, показують, що радіаційний фон за останні роки не перевищував допустимих норм.
Вже 18 років жителі Нововолодимирівки мають статус чорнобильців, тож мали би користуватися усіма передбаченими державою пільгами. Нововолодимирівчани ж, чуючи слово «пільги», лише сміються та кажуть, що на сьогодні залишилася лише одна - вихід на пенсію (чоловіки у 55 років, жінки - у 50 років). Правда, зважаючи на передбачувану пенсійну реформу, хто знає, чи збережеться ця пільга.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Коли, пишучи про інші села, ми часто сперечалися, яку ж оцінку поставити тому чи іншому населеному пункту, враховуючи зручність, перспективність тощо, то, оцінюючи Нововолодимирівку, ми були одноголосними. Це «двійка» за 12-бальною шкалою. Так, як живуть нововолодимирівчани, жити неможливо!
P.S. Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу керівництву РДА, зокрема, начальнику відділу з питань внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю Віталію ЗАКЛЕВСЬКОМУ.


Автор: 

Повернення до списку