Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
24.06.2011

РУДА - НЕ ЗАЛІЗНА, АЛЕ ТВЕРДА

Назва села, в якому ми побували цього тижня, не має нічого спільного зі словом «руда» у його найвідомішому значенні. Тут не видобувають руди, тут немає копалень, є лише джерела - «рудники», які колись і дали селу не лише назву, а й народження. 
Це село одне із найдавніших. З-поміж інших село Руда вирізняється специфікою проблем. Але про все по порядку.
Руду важко віднести до категорії як віддалених, так і приміських сіл. З одного боку, 20 км, які відділяють населений пункт від міста, не є незначною відстанню, адже можна назвати десятки сіл, до яких ця відстань буде здаватися вічністю. Натомість, подолання 20 км у напрямку Руди сьогодні взагалі не є проблемою. Значна частина цього відрізка, а саме 17 км, - це міжнародна траса зі своїми очевидними плюсами. Решту шляху можна теж назвати добротним. 
Та й взагалі, складається враження, що до Руди можна дістатися швидше, ніж до віддалених від центру мікрорайонів міста громадським транспортом. Принаймні час, який ми витратили на поїздку, обчислювався в межах 20-25 хв. Зрештою, і транспортне сполучення, яке пов’язує місто з цим селом, можна зарахувати до плюсів. Громадським транспортом можна 8 разів упродовж дня добратися з Кам’янця в Руду і навпаки, а ціна квитка - 5 грн.  Та й міжнародна траса сприяє швидшому пересуванню.

ЧИМ ЖИВЕ РУДА?

Село Руда, яке є центром однойменної сільської ради (окрім Руди, сюди входять сс.Гаврилівці та Цвіклівці), за кількістю населення можна віднести до середньозаселених пунктів району. На сьогодні тут мешкає 751 особа. Майже кожен дев’ятий житель - дитина (41 - дошкільного віку, 45 - шкільного). У колишньому пансько-му будинку розмістився дитсадок «Зірочка», поблизу 
нього - загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. 
Як відзначає голова Рудської сільської ради Анатолій КОРНЄЄВ (на фото), після закінчення 9-річки переважна більшість учнів продовжують навчання в місті. Лише одиниці здобувають повну загальну освіту в сусідніх Сокільській чи Жванецькій ЗОШ. Руда наділена усіма основними соціальними об’єктами. Окрім перелічених вище, тут діють церква, ФАП, Будинок культури, бібліотека, два магазини, кафе.
Завдяки старанням завідувача бібліотеки Раїси МАРЧУК і при допомозі завідувача Будинку культури Наталії КАЛІНІНОЇ у селі діє Музей подільських старожитностей, в якому зібрані унікальні експонати. Свідченням того, що рудчани поважають свою історію, є окремий стелаж бібліотеки, де розміщено відомості про історію села та його визначних особистостей, а також пам’ятник першому трактору, збереженому тут із часів утворення першої комуни. За словами сільчан, комуна, а згодом і колгосп ім.Кірова, на той час були передовими господарствами району. Та й нині село не стоїть на місці, незважаючи на всі демографічні, соціальні та економічні проблеми. 
- Як би складно не було людям, деякі жителі беруться за нелегку сьогодні справу - будівництво власної оселі, - каже Анатолій Петрович. - Ось і в Руді ми маємо цілу вулицю новобудов, яка називається Молодіжна. Цей факт не може не тішити, оскільки люди все-таки мають надію на перспективу проживання в селі.
Що не характерно для населеного пункту, віддаленого від потужних водних об’єктів (в нашому регіоні це річка Дністер) чи від історико-архітектурних пам’яток, то це розвиток так званого зеленого туризму. Гостинний двір «Хмільна застава» є прикладом того, що при великому бажанні та ентузіазмі для туриста можна створити комфортні умови будь-де. 
Родзинкою є каскад із чотирьох ставків, на одному з яких знайшла притулок сім’я лебедів. Вони стали улюбленцями не лише жителів села, а й заїжджих туристів. Щоправда, до останніх ставляться з насторогою, адже ще не так давно якісь нелюди постріляли тут цих пернатих красенів. 
Можна сказати, що саме «Хмільна застава» нині стала візиткою села, хоч раніше вона мала зовсім інший вигляд.  

ЗРУЙНОВАНА ВІЗИТКА

У людей середнього віку Руда завжди буде асоціюватися із військовою частиною, яка там розміщувалась. Нині територія розміром близько 19 га стоїть пусткою. Та навіть і це слово не відображає тієї жахливої картини, що залишилася від колишньої гордості не тільки населеного пункту, а й району загалом. Зруйновані, понівечені склади, бокси, казарми, їдальня, підвали - все заросло бур’яном і чагарниками. На місці колишнього плацу, де ще не так давно марширувала солдатська нога, виросли молоді дерева. І, якби не асфальтні доріжки, територія військової частини нічим би не відрізнялася від лісу.
Незважаючи на охорону, потрапити на територію частини зовсім не важко. Нас провели туди без будь-яких перешкод. Зрештою, про факт того, що охорона об’єкта лише формальна, свідчить і суцільне руйнування, яке відбулося не без сприяння людей. Сьогодні тут важко знайти металолом чи придатний для будівництва матеріал - усе розікрали. 
- Ми роками добиваємося, щоб територію колишньої військової частини віддали у руки господаря, - кажуть жителі села. - Нас щоразу годують обіцянками та перспективами облаштування тут то соціального центру, то закладу відпочинку чи кінного заводу, а тим часом руйнування не припиняється.
Таке ставлення до людей стало чи не головною причиною зневіри селян. Про це неодноразово у нашій розмові говорив і сільський голова. Людей стільки годували обіцянками, що сьогодні будь-яке починання нової справи сприймається ледь не в штики.
- На жаль, минув той час, коли толокою будували село, - зітхає Анатолій Петрович. - Сьогодні кожен - сам за себе, тому розрухати, згуртувати людей навколо якоїсь гарної ідеї дуже важко. Прикро. Зневіра губить...
Нині територія військової частини перебуває на балансі Міноборони, і воно не поспішає передавати цей шмат на баланс сільської ради чи хоча б району. Чого чекають? Запитання риторичне.
Нагадуванням того, що тут була військова частина, стане хіба що пам’ятний знак, встановлений 2 роки тому. А от про те, що тут колись вирувало життя військового містечка, народжувалися діти, вили свої сімейні гніздечка закохані, прогулювалися поважні військові дами, пам’ятають лише причетні до того щасливого часу люди. Влада забула не лише про територію військової частини, дозволивши все розікрасти, вона забула про головне - про людей.
- Із реформуванням частини 2003 року нам відрізали все: і світло, і воду, і опалення, - каже Людмила ГОРБАН. - Мешканці 55 квартир в одно-, дво- та триповерхових будинках залишилися кинуті напризволяще. Власними силами відновлювали електропостачання, копали криниці на декілька сімей, встановлювали опалення. Половина квартир сьогодні пустує, залишилися військові пенсіонери, хоча прописана там понад сотня мешканців. Працюємо над тим, аби в найкоротші терміни створити ОСББ, яке би взяло на себе функції нагляду та утримання житлового фонду колишнього військового містечка.

ІНШИЙ БІК МЕДАЛІ

Жителі села і сільський голова не залишають надії на те, що ситуацію із військовою частиною все ж таки вдасться вирішити, і вона, як раніше, працюватиме 
на громаду. Окрім цього, сьогодні в Руді сподіваються на інші перспективи, зокрема, на газифікацію населеного пункту. Він стоїть у числі перших у Сокільському напрямку. 
Допомагають розвитку села і підприємства, які тут знаходяться. Одним із перших масштабну підприємницьку діяльність розгорнув Руслан ЧЕРНІЙ. Нині його підприємство займається не лише переробкою сільськогосподарської продукції, а й відновленням сільського господарства, зокрема, тваринницької галузі. Підприємець є прикладом не лише успішного бізнесу, а й надійного мецената. Жителі говорять, що він допоможе завжди, не відмовить у скрутну хвилину. 
На гарному рахунку й інші підприємства, діє тут меблевий і ковбасний цехи. Переважна частина земельних паїв знаходиться в оренді СТОВ «Стіомі-Холдинг», за які сільгоспвиробник справно розраховується.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Руда, як і кожне село, живе своїм життям. І в цьому висновку головне, що воно живе. Попри проблеми, вирішення яких тягнеться роками, попри все добре і зле, село все ж таки має перспективу. І так хочеться, щоб не тільки ми, а й усі жителі її побачили. Ставлячи свою суб’єктивну оцінку тому чи іншому селу, Руді ми ставимо «10» за 12-бальною шкалою, щоправда, з авансом. Усе тому, що віримо: перспективи села незабаром втіляться в життя та стануть масштабними, а проблеми вдасться вирішити.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
с.РУДА - на равнине у ручья Рудки, от г.Каменца в 12 вер. к югу, от почтовой станции Жванец в 5 вер. к северо-востоку. Климат - немного сухой; вода большею частью плохая; почва - глинистая и черноземная. 
Руда - поселение древнее: в 1422 г. упоминается уже Новая Руда, почему можно думать, что еще более древнее поселение - Старая Руда. В ХVI в. Руда была королевской (державою); ею владели (арендовали) сначала Собоцкие, от которых путем приданого Руда перешла в Ив.Стогневу; у последняго его выкупил Струсь, который у короля приобрел право на вечное потомственное владение ею. В 1605 г. Юрий Струсь, каштелян Галицкий, записал Руду своей дочери Елене, монахине францисканского ордена, а последняя уступила ее своей сестре Елизавете Калиновской. Затем Руда последовательно переходила к Лянцкоронским, Скоповским, Иорданам и Комарам. Комар около 1820 г. продал Руду Старжинскому, у котораго ее купил в 1850 г. Гаевский; наследникам последняго, Жебровским, Руда принадлежит и теперь. 
Население Руды православное, 519 м. и 559 ж.; жители - малороссы-крестьяне; кроме хлебопашества, занимаются ткачеством, извозом, отхожими промыслами, разведением для сбыта домашней птицы. Церковь в Руде была уже в ХVI в. В первой половине ХVIII в. церковь была Кресто-Воздвиженская, деревянная, малая, облепленная глиною, крытая соломою, с главкой, построена на средства прихожан. В 1761 г. владелец Руды Лянцкоронский выдал церкви дарственную запись (эрекцию) на землю. В 1775 г. выстроена на средства прихожан новая церковь, тоже Кресто-Воздвиженская, деревянная, с одним восьмигранным куполом. В 1866 г. построена нынешняя Покровская церковь, каменная, c 5 куполами, отдельной каменной колокольнею, на Высочайше ассигнованную сумму и частью на средства прихожан. В церкви есть старинная риза из турецкаго шелка с рисунками из охотничьей жизни. В вост. части села находится старое церковище; существовавшая там церковь, по преданию, сожжена турками, а возле - старое, упраздненное кладбище. 
С 1727 г. в Руде священствовали из рода Кулаковских и по 1838 г. их было 4; затем здесь долго священствовал протоиерей Григорий Снегурский (с 1849 по 1897 гг.), бывший 51 год благочинным, замечательный по своей доброй пастырской деятельности. 
Єфим СІЦИНСЬКИЙ, «Приходы и церкви Подольской губернии».

Повернення до списку