Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.09.2011

ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУ

ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУМайже десятиліття день за днем, крок за кроком на пагорбі у центрі міста на місці колись зруйнованого велично підіймався новий православний символ Кам’янця-Подільського - храм Святого благовірного князя Олександра Невського.  
Відновлення цього храму - чи не найбільша подія у духовному житті Подільського краю за останнє століття. Чудо Боже не тільки в тому, що святий храм відновився з руїн як пам’ятник архітектури - він вдихнув життя духовне в серця багатьох людей, якi вже сьогодні готовi прийти до храму, аби залишитися його прихожанами до кiнця життя. 
Збудований на пожертви православної губернської громади у 1891 - 1897 рр., брутально знищений за часів радянської влади, огорнутий Господніми чудесами та великою людською жертвою, він знову тішитиме душі кам’янчан і гостей міста.
12 вересня, о 9 годині, відбудеться урочисте відкриття собору Олександра Невського, в якому візьмуть участь Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир та інші поважні представники влади та духовенства.
Напередодні цієї небуденної події хочемо нагадати основні багатостраждальні віхи життя собору Олександра Невського.

НАРОДЖЕННЯ

ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУІдея побудувати собор виникла одразу після зведення Новопланівського мосту (початок 1870-х) - основної магістралі, що з’єднувала острівне місто з материковим, коли нова частина міста, де з кожним роком збільшувалася кількість городян, стала активно перебудовуватися. Для будівництва храму було обрано найвищу точку Нового плану - пагорб навпроти Маріїнської гімназії. Обране місце не обмежувало задум архітекторів земельною площею. І на початку Олександрівської вулиці (нині Соборна) на високому пагорбі почалося будівництво православного собору Олександра Невського. Спроектували храм архітектори Мойсей БАЛОГ та Іван КАЛАШНИКОВ. Збір коштів і будівництво тривало понад 20 років.
Ще в серпні 1875 р. для збирання коштів на будівництво храму заснували Олександроневське опікунство. Членами опікунства були священики, архітектори, купці, судді, викладачі семінарії.За 15 років роботи опікунство зібрало значну суму - близько 60 тис.крб. Щорічно в «Єпархіальних відомостях» друкувався звіт про зібрані суми і прізвища осіб, котрі пожертвували гроші. Але тільки 2 травня 1891 р. єпископ Подільський і Брацлавський Димитрій урочисто освятив закладення храму. За декілька років на зібрані опікунством кошти і за матеріальної допомоги св.Синоду було зведено величну церкву, зроблено розпис храму та придбано церковне начиння. Двічі призначали остаточні дати відкриття собору - 1893 р. (до сторіччя приєднання Поділля до Росії) та 1895 р. (до сторіччя освячення на Поділлі самостійної єпископської кафедри). Але тільки 24 листопада 1897 р. новозбудований храм було освячено. 
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУЗа кошторисом, вартість будівництва собору, розпис стін і закупівля культового начиння храму становила 72208 царських крб., але справжня сума перевищувала 100 тис. 
Споруда вражала величчю і була одним з найкрасивіших храмів Кам’янця-Подільського. Побудована у візантійському стилі, з великим головним куполом і чотирма напівкуполами по боках, церква мала над західним входом невелику дзвіницю. Довжина і висота храму були однакові - близько 40 м. 
Новий храм вражав вишуканістю інтер’єру. Двоярусний іконостас роботи московського майстра ОХАПКІНА блищав золотом. Золотом і сріблом виблискувало нове начиння. Особливо виділялися витонченістю і цінністю свячений посуд, хрест і Євангеліє, подаровані храму імператрицею Олександрою Федорівною (дружиною імператора Миколи II). Неперевершений розпис стін церкви, красива візерунчаста підлога, середина якої застелена дорогим величезним вишитим килимом (подарунок місцевої жіночої гімназії), парове опалення приміщення - все це при благозвучному архієрейському служінні. 
Головний вівтар був присвячений св.Олександру Невському, південний носив ім’я св.великомучениці Катерини, покровительки Катерини II (у царювання якої відбулося возз’єднання Поділля з Росією), а північний - св.Миколая, на честь Миколи ІІ. 

РУЙНАЦІЯ

Владика Феодор освячує хрест центрального куполаХрам будувався на століття, а не простояв і 40 років. У 30-х рр. минулого століття в державі почала стрімко набирати оберти антирелігійна кампанія. Прагнення покінчити з буржуазним минулим вело до фанатичного відкидання старого, яке автоматично визнавалося віджилим. Репресії в багатьох випадках привели до фізичного знищення служителів культу. В країні було закрито і зруйновано десятки тисяч храмів, у тому числі й собор Олександра Невського (був закритий 1935 р. і підірваний 1936 р.). Храм, який повинен був засвідчувати єдність людей, став матеріалом для фундаменту нової релігії (цегла з руїн собору була дешевим будівельним матеріалом для радянського облаштування Кам’янця-Подільського).
Ці події згадує очевидець руйнування храму художник Анатолій ВАСИЛЬЄВ: 
 - Немов удари блискавки, падали з куполiв позолоченi важкi хрести, що вiдлунням вiдбивалися в серцi. Найбiльший дзвiн басовито гудiв, а коли впав, поступово затихав його звук i нарештi замовк. Помiчалась якась метушня серед працівників, а бригадир тiльки те й робив, що пiдганяв. У мiцних вузлах сполучення стiн i склепiння лунала вибухiвка. Вони виконували категоричну вимогу.
Мiлiцiонер чванливо походжав на певнiй вiдстанi вiд церкви, не дозволяючи наближатися. Перехожi мовчки зупинялися, крадькома споглядали, що вiдбувається i швидко зникали, промовляючи: «Навiщо?!».
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУ  Мобiлiзованi робочi бригади (т.зв. «воєнстрой») по 10 - 15 чоловiк працювали, ущiльнюючи робочий день, з ранку до смеркання з перервою на одну годину. Iнколи робочi казали, смiючись: «Ломать - не строить». Пiд кiнець робочого дня набiгали «татари» (так називались вантажiвки-півторашки), хутко завантажувалися i вивозили все понiвечене на поля за залiзничну станцiю. Тут палали iконостаси, iкони, кiоти - все, що займалося вогнем. Прибiгали дiти, гомiнко грались, шукаючи в теплому попелi кольоровi скельця, дивилися крiзь них на сонце. А люди беззастережно заглядали в очi, все бачили, та були не в змозi збагнути оце «навiщо?», яке їх уже не покине... 
Останнiй священик собору Олексанра Невського Дмитро КАВЕЦЬКИЙ, як і багато інших служителів культу, став жертвою переслiдувань НКВС. 
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУ  Ось що згадує про той час його невiстка Вiра КАВЕЦЬКА:
- З 1925 року Дмитро КАВЕЦЬКИЙ служив спершу другим священиком в Олександроневському храмi разом зi стареньким уже священиком ГОДЗIНСЬКИМ, а з 1926-го залишився сам. У той час церква вже була в запустiннi, її вiдвiдувало дуже мало народу. Опалення не працювало, тому дiтей хрестили у КАВЕЦЬКОГО вдома. Церква потребувала ремонту.
1935 року, не знiсши переслiдувань НКВС, Дмитро КАВЕЦЬКИЙ зрiкся священства, i церкву закрили. КАВЕЦЬКОГО змусили виїхати з прикордонної зони як нетрудового елемента. 1936 року храм пiдiрвали та розiбрали на будматерiали, якi використали на будiвництво готелю «Червоне Подiлля» на розi вулиць Шевченка й Уральської та частково будiвельного технiкуму...
На місці собору планувалося звести театр, який так і не було побудовано. За радянських часів тут був квітковий магазин, пивна «Чайка», а також встановлювалася міська новорічна ялинка, де влаштовували народні гуляння.

ВІДРОДЖЕННЯ 

Минуло понад півстоліття...
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУ16 жовтня 1994 р. пiсля недiльного богослужiння до зруйнованого собору з усiх православних храмiв мiста з пiснеспiвами вирушили велелюднi хреснi ходи. Хрест урочисто освятив архiєпископ Никанор у спiвслужбi багатьох священикiв.
От як було висвітлено ці подіі в «ПОДОЛЯНИНІ» від 20 жовтня 1994 р.:
«...О 15-й годинi архiєпископ Кам’янець-Подiльський i Городоцький Никонор у присутностi духовенства, вiруючих і декiлькох тисяч жителiв мiста вiдслужив водосвятний молебень. Владика освятив пам’ятний хрест на мiсцi зруйнованого собору та 
окропив свяченою водою присутнiх».
Присутнi при цьому вiруючi засвiдчують знамення, яке явив Господь на знак своєї прихильностi та заступництва щодо цього храму. В храмовому лiтописi описане це видiння:
«Коли хор заспiвав «Хресту Твоєму поклоняємся, Владико...», у схiднiй сторонi неба з’явився великий свiтлий хрест. Небо було зовсiм чисте, без жодної хмаринки, а хрест був свiтлiший за небо, нiби сонячний промiнь свiтив з-за хмар. Його було видно дуже ясно, тому в тих, хто це бачив, не виникло жодних сумнiвiв щодо походження i змiсту видiння. Поступово хрест розтанув, розчинився в блакитi неба, залишивши тiльки запаленi серця». 
У грудні 1994 р. з благословення владики Никонора було створено ініціативну групу мирян з відновлення храму Олександра Невського.
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУ...21 травня 1995 р., пiд час урочистостей, присвячених 200-рiччю Подiльської єпархiї, лiтургiю бiля хреста вiдслужив Блаженнiйший митрополит Київський i всiєї України Володимир.
Храм почав вiдроджуватися. Насамперед у душах людей. Вiруючi приходили до хреста серед майдану i молились. А невдовзi вже мали свою маленьку церкву: «Промбуд-1» подарував общинi списаний будiвельний вагончик, який став для прихожан дахом над головою. Люди принесли сюди iкони, свiчки, лампади... Почалися богослужіння. 
...У вересні 1995-го місцева влада передала земельну ділянку в постійне користування Кам’янець-Подільському єпархіальному управлінню Української православної церкви. 
Думка про вiдбудову храму поволi почала втiлюватись у життя. Спершу на його територiї вирiшено було звести будiвлю тимчасової церкви та недiльної школи. На місці квіткового магазину звели храм в ім’я св.мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. 
13 жовтня 1996 р., напередодні свята Покрови Божої Матері, вiдбулася перша служба в сирому, ще не добудованому примiщеннi церкви.
19 березня 1998 р. на мiсцi, де колись розташовувався храм Олександра Невського, вiдбулося урочисте закладення першого каменя у фундамент церкви, з якого розпочалося будiвництво собору...
У парку зiбралося багато людей. Кожен хотiв взяти участь в урочистiй церемонiї, бiльшiсть навiть принесла iз собою каміння, яке передавали майстрам, а тi вже пiсля закладення основного каменя закладали у фундамент i цi людськi камiнцi.

І ЗАСЯЯЛА БОЖА БЛАГОДАТЬ

ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУОчоливши єпархію 1997 р. Високопреосвященніший архiєпископ Кам’янець-Подiльський і Городоцький Феодор особисто взяв пiд контроль процес будiвництва. Саме дякуючи духовному подвигу і трудам владики Феодора ми маємо на сьогодні в місті такий величний храм. Декілька років тому жителі міста подарували владиці ікону Казанської Божої Матері, яку знайшли в руїнах храму 1936 р. Відтепер вона - міст між минулим і сучасним, що об’єднав два храми та покоління.
Посильний внесок у відродження храму зробили й багато священнослужителiв, бiзнесменiв, посадовцiв і просто вiруючих. Особливу подяку керівництво єпархії висловлює нашому земляку, котрий нині мешкає в Росії, Василю ЦУГЛЕВИЧУ, фінансова підтримка якого стала вирішальною у відродженні собору. Василь Миколайович - це людина, яка вклала у цей храм не лише кошти, а й душу. 
У відбудові, що тривала майже 10 років і завершилася лише цього тижня, взяли участь близько 3000 робочих і добровольців. Серед них спеціалісти з мозаїчних робіт із Білорусі та Києва, каменярі з Москви, художники-іконописці із Санкт-Петербурга, облицювальники із Закарпаття та Житомира, ювеліри із Пскова. 
Відбудований заново собор Святого благовірного князя Олександра Невського (його висота 33,5 м, товщина стін 1,2 м)  належить до типу так званого хрестово-купольного храму, що має в плані рівносторонній хрест - втілення символу православного спасіння. Його ескізи власноруч зробив владика Феодор за старими фотографіями та особиситими враженнями від собору-двiйника нашого собору Олександра Невського, який він побачив у Болгарії пiд час поїздки на гору Афон. Згодом за цими ескiзами проектанти зробили відповідні креслення майбутнього храму. 
Хрест центрального купола, а також його покриття нiтротитаном (сплав зі спецiальним напиленням, що мiстить багато рiзних металiв, навiть золото, розроблений російськими вченими для космiчної галузi) було виготовлено за особистi кошти владики Феодора. Сплав виготовлений за особливою технологією і, на відміну від iнших, не тьмянiє з часом. 
Собор має дуже гарне пiдсвiчування, у встановленні якого єпархії допомогла мiська влада. Цокольну частину храму обкладено чорним гранiтом, привезеним із Житомирської областi.
За благословiнням владики Феодора, на Московському заводi ім.Лихачова (ЗІЛ) було замовлено 12 дзвонiв (вага найбільшого - 2 т). Їхній малиновий дзвiн у святковi днi вже лунає мiстом, закликаючи вiруючих до молитви та добрих справ.
ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ХРАМУОздоблена мармуром підлога храму підігрівається, що дуже зручно під час опалювального сезону. Також із мармуру зроблено престол і жертовник. Особливiстю собору Олександра Невського є те, що під вiвтарем храму знаходиться колодязь глибиною 5 м (висота води - 3 м), тому в храмі постiйно буде бити джерело святої води.
Майже три роки тривав розпис храму. Роботи велися хоч і повільно, але надзвичайно якiсно. Кожен сантиметр розпису владика контролював особисто. Розпис вiвтаря виконаний у неовiзантiйському стилi за надзвичайно складною технологiєю. Виконували ці роботи 25 iконописцiв з Академiї мистецтв Санкт-Петербурга під керівництвом Миколи та Наталії БОГДАНОВИХ. Також у храмi працювала бригада спеціалістів із мозаїчних робіт. Мозаїкою на горному мiсцi викладено лик Спасителя, а над iконостасом - iкону Божої Матерi. Над входами в храм з півночі та півдня поміщено мозаїчні медальйони з архангелами Михаїлом і Гавриїлом.
Центральний iконостас, який виготовлено у Росiї з бiлого iталiйського мармуру, щедро прикрашений різьбленням у грецьких традиціях. Різьбленням іконостасу займалися майстри з Білорусі. Бокові іконостаси орнаментовані дерев’яним позолоченим різьбленням у стилі давньоруського мистецтва. Тут чітко простежується думка про спадковість зв’язку Візантії та Святої Русі.
Північний приділ собору присвячений Царственним мученикам. Південний приділ присвячено Іверській іконі Божої Матері. На південній стіні ангели несуть ікону Богородиці Іверської - точну копію всеправославної святині, написану трьома схимниками на горi Афон. 
На західній стіні храму, за традицією, зображено сцени Другого Пришестя Христового.
Зображення на хорах присвячені І та ІІ Вселенським соборам, на яких, серед іншого, було затверджено Символ Віри.
Перший притвор присвячений темі святих дружин - заступниць перед Господом. Другий - розкриває ідею княжого і військового покровительства та заступництва. Тут же зображення Святого благовірного князя Олександра Невського. У його руці хоругва зі словами:

«НЕ В СИЛІ БОГ, А В ПРАВДІ».



Повернення до списку