Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

НЕДІЛЯ, 22 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
14.10.2011

ПРОСИЛИСЯ ЗЛИДНІ НА ТРИ ДНІ…

 Сьогодні увагу світової спільноти привертають до проблем і бід, котрі різняться тематикою й масштабами. Красномовні лозунги й гасла, що є візитками міжнародних рухів і благодійних акцій, усіма правдами й неправдами доводять одне - у світі повинні панувати мир, добробут і справедливість. Наразі в центрі уваги - Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів. Та й не дивно. Проблема незаможності й безробіття якщо не вічна, то завжди актуальна.
І хоч це свято (якщо його можна так назвати) європейського походження, проте українцям воно все ж ближче за духом. До прикладу, у Європі б’ють на сполох через те, що в найменш заможних країнах - Литві, Латвії та Польщі - люди змушені виживати за 5 євро на день. В Україні ж сума в 3 євро вважається такою, котра є достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини. Мова йде про прожитковий мінімум, який складає 934 гривні на місяць. Отже, щодня українець у своєму розпорядженні має близько 30 гривень. Цього, на думку влади, повинно цілком вистачити людині для збереження здоров’я, придбання необхідних продуктів, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Не знаю, чи замислювались депутати над тим, що можна придбати за ці кошти, але, за нашими підрахунками, українцю за день пропонують з’їдати 106 г хліба, 10 г макаронних виробів, 5 г гречки, півяйця, 250 г картоплі, 5,5 г сала й 25 г ковбаси. А ще варто враховувати оплату комунальних послуг, платне лікування й освіту, і ніяк не згадані потреби в особистому розвитку й відпочинку. За українськими мірками, це нормальний рівень життя, і аж ніяк не межа абсолютної бідності. Злиденними, тобто тими, з якими й пропонують боротися європейці, вважаються умови проживання малозабезпечених громадян нашої держави. Ними є ті, у кого середньо­місячний сукупний дохід нижчий від розміру прожиткового мінімуму для сім’ї. Таких в Україні, ні мало ні багато, 14% населення. 
Та навіщо далеко ходити? В нашому місті, за станом на 1 жовтня, на обліку в Центрі зайнятості перебуває 1330 незайнятих осіб, з них 1289 мають статус безробітних. А якщо рахувати з початку року, цифра буде значно більшою - 5442 особи, що звернулися до міського Центру зайнятості. Проте є тут і своєрідний плюс: це на 438 чоловік менше, ніж минулого року. Та це ще не привід для радощів. 
- Я б не сказала, що цей показник є свідченням того, що в Кам’янці-Подільському збільшилася кількість робочих місць чи зменшилася кількість безробітніх. Такі зміни, швидше за все, зумовлені декількома причинами: по-перше, це працевлаштування кам’янчан в інших регіонах, наприклад у Києві; по-друге, - виїзд громадян за кордон. І третьою причиною є тіньовий бізнес і зарплати у конвертах, - зазначила заступник директора міського Центру зайнятості Світлана КОМАРИНЕЦЬ. 
Зрозуміло, що ефективність працевлаштування залежить від наявних вакансій. Прояснити ситуацію на ринку праці нашого регіону допоможе своєрідний барометр професій. Він чітко вказує на те, що в Кам’янці-Подільському відсутні вакансії, як со­ціолог, педагог, слідчий, музикознавець, політолог тощо. На підприємствах нашого міста користуються попитом, хоч і незначним, нотаріуси, юристи, економісти, 
адміністратори, лікарі, дещо більше пощастило страховим агентам, бухгалтерам, елект­рикам, інженерам, покоївкам та операторам АЗС. А от найактуальнішими професіями на ринку праці нашого регіону є водій, електрогазозварник, касир, кухар, муляр, офіціант, перукар, продавець та інші. Вимальовується цікава картина. Щорічно місцеві виші випускають десятки дипломованих спеціалістів, котрі після закінчення університету не мають ані найменшого шансу влаштуватися на роботу за спеці­альністю. Виникає питання: чи варто витрачати стільки часу й коштів на навчання, аби, в результаті, залишитися сам на сам зі шматком пластику, основне завдання якого - збирати пил на поличці в шафі. 
Щоправда, і наявність роботи при сьогоднішніх реаліях не завжди гарантує відокремлення від світу злиднів. Життя дорожчає, а наші зарплати, на жаль, за ним не встигають.
Ось так нам і залишається лишень святкувати дні боротьби з чимось, а в мріях плекати надію на те, що колись настане час, коли ми нарешті відсвяткуємо Міжнародний день підтримки щасливих родин, Всесвітній день відкритих сердець чи Всенародний день гарних вчинків.
Ганна СМІРНОВА, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».

Повернення до списку