Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.06.2012

ДОБРІ ОЧІ ВСЕ ПЕРЕКЛІПАЮТЬ?

ДОБРІ ОЧІ ВСЕ ПЕРЕКЛІПАЮТЬ?  Чим довше живеш у незалежній Україні, тим більше розчаровуєшся. Таке враження, що під привабливим гаслом незалежності український народ усіх національностей учергове окупували. А красиві слова, записані в нашому Основ­ному Законі, про те, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», не більше, ніж красиві слова.
А ще схоже, що наша владна верхівка живе не за Конституцією, а за принципом, що «добрі очі все перекліпають». Для менш ознайомлених із українською народною творчістю подамо і російський відповідник цього влучного вислову: «без зазрения совести».
Є абсолютно чіткий припис Конституції: «Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Є не менш чітке роз’яснення Конституційного Суду України: «В Конституції України відсутні положення, які надавали б право народному депутату України голосувати за іншого народного депутата України на засіданнях Верховної Ради України. Таке право суперечило би природі представницького мандата народного депутата України, закріпленого в Конституції України». Але добрі очі наших народних обранців здатні усе перекліпати, тож значну частину українських законів ухвалено з явним порушенням чинної Конституції України, вахтовим методом голосування «за себе та за того хлопця».
Якось польські гості, завітавши до нашого парламенту та побачивши, як один депутат голосує за кількох своїх колег, довго сміялися та не забули зафіксувати цей диковинний для них процес на фото- і відеокамери. Як пояснили згодом польські депутати українським журналістам, якщо депутат польського сейму проголосує не особисто, він одразу ж втратить мандат і більше не зможе бути обраним. У Польщі голосування за іншого депутата вважається шахрайством. Те саме маємо і в Литві: коли один із депутатів литовського сейму проголосував за свого колегу, конституційний суд цієї країни зобов’язав обох порушників ви­ключити з депутатських рядів.
Згідно з ухвалою Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р., присутність і особиста участь народного депутата України у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, не є питанням вільного рішення (вибору) народного депутата України, а, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України», є його обов’язком.
Але знову ж добрі очі наших народних обранців здатні усе перекліпати. Рекордс­меном із пропущених засідань парламенту є Рінат Ахметов: за чотири з половиною роки роботи нинішньої Верховної Ради він пройшов письмову реєстрацію лише один раз. Звісно, Рінат Леонідович відвідав те засідання парламенту, на якому народні депутати України складали перед Верховною Радою України присягу, адже, згідно з чинною Конституцією, «відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата» і «повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги».
Віктор Янукович-молодший за чотири з половиною роки пропустив понад половину засідань парламенту. Це вже прогрес у сімейному підряді, адже його батько, Віктор Янукович-старший, будучи депутатом Верховної Ради України шостого скликання, пропустив 2/3 засідань парламенту: до обрання Президентом України він зареєструвався лише на 93 засіданнях із 272.
А ще виявляється, що за такі «вибрики» (на будь-якому підприємстві затятого прогульника негайно би звільнили) не тільки не позбавляють депутатського мандата, але й нагороджують. Так, 16 травня 2012 р. Президент України підписав Указ про нагородження народного депутата України Юрія Черткова орденом «За заслуги» третього ступеня «за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного парламентаризму, плідну законотворчу діяльність, багаторічну сумлінну працю». Проте, як засвідчує сайт Верховної Ради, нагороджений депутат протягом роботи нинішнього парламенту (з листопада 2007 р.) не вніс жодного законопроекту. Більше того, він (на момент нагородження) пройшов письмову реєст­рацію тільки на чотирьох засіданнях парламенту, тоді як на 525 був відсутній. Але 16 травня Юрію Дмитровичу виповнювалося 50 років, тож фракція, до якої він належить, звернулася з відповідним клопотанням, щоб колега, як подарунок до ювілею, отримав орден.
Якщо в таких простих процедурних питаннях, як відвідування парламенту та голосування, наші народні обранці дозволяють собі на очах усього світу грубо та безкарно нехтувати Основним Законом держави, то що вже говорити про речі глобальніші. Для багатьох абсолютно зрозуміло, що здебільшого, за рідкісними винятками, працюють вони в парламенті не для блага народу, а винятково для свого блага та блага своїх рідних.
А що ж народ? А народ, схоже, махнув на, м’яко кажучи, витівки влади рукою і живе сам по собі за власним принципом: «Якось воно буде. Ще ніколи так не було, щоб ніяк не було». До того ж майбутні народні обранці завчасно, за рік-два до виборів, потужно «прикормлюють» свій майбутній виборчий округ: зароблені у бізнесі гроші вкладають у гарні справи, а ці гарні справи щедро рекламують. А приводів, щоб засвітитися на газетних шпальтах зі своїм портретом, є чимало: скажімо, привітати медиків із їхнім професійним святом, християн - зі світлим святом Великодня, уболівальників - із першою перемогою збірної на «Євро-2012» і т.д. Звісно ж, відрадно, що майбутній кандидат, а згодом і майбутній депутат щедро ділиться з народом заробленими ним грішми. Але ж заробив він ці гроші завдяки праці тисяч і тисяч простих трудівників, яким та й щось не доплачено, завдяки потребам тисяч і тисяч покупців, якими та й щось переплачено. Тобто, якщо дивитися в суть речей, майбутній кандидат і майбутній народний обранець веде щедру агітацію фактично за народні гроші, щоб, потрапивши до парламенту, сторицею окупити витрачене раніше. Звіс­но, певні крихти з панського столу перепадуть і народові, адже через п’ять років будуть нові вибори, тож про «прикормлювання» виборчого округу аж ніяк не можна забувати. Ось і Голова Верховної Ради Володимир Литвин зачастив із «робочими поїздками» у свій майбутній виборчий округ. Так, протягом другого півріччя 2011 р. він дев’ять разів побував на Новоград-Волинщині, не знизив активності й цього року.
Не хочеться на печальному завершувати статтю про Конституцію напередодні Дня Конституції. Тим паче, що і народна мудрість засвідчує: скільки мотузочці не витися - кінець буде. Тим паче, що і світовий досвід ясно засвідчує, що все до пори, до часу. Для прикладу, яким би могутнім не здавався багатьом Радянський Союз, але покладена в його основу ідеологія, а точніше практика її реалізації, виявилася зі значною червоточинкою, тож «глиняний колос» рухнув на очах усього світу. Колись-таки закладене в нашому Основному Законі гарне гасло, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Укра­їні є народ», перестане бути гаслом і стане реальністю. Звісно, станеться це не скоро. Доведеться народові ще чималенько і довгенько помучитися. Але, як переконує давня пісенька на слова Леоніда Дербеньова, «если долго мучиться, что-нибудь получится».

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку