Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.07.2012

АВТОБУС БЕЗ КОНДУКТОРА: ПЕРШИЙ КРОК ДО КОМУНІЗМУ

АВТОБУС БЕЗ КОНДУКТОРА: ПЕРШИЙ КРОК ДО КОМУНІЗМУ50 років тому, 3 серпня 1962 року, в Кам’янці-Подільському на три головні маршрути - «Вокзал - Спиртозавод», «Суворова - Франка» та «Суворова - Цукрозавод» - вийшли 11 автобусів… без кондукторів. Журналіст Юхим Альперін присвятив цій події спеціальний репортаж у місцевій газеті «Прапор Жовтня». Завершувався він на високій оптимістичній ноті - аж двома окличними реченнями: «Курсують Кам’янцем-Подільським автобуси без кондукторів! Забуяв один із чудових, життєдайних паростків комуністичного побуту!».
За рік до того, 18 жовтня 1961 року, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, виступаючи з доповіддю на XXII з’їзді КПРС, сміливо заявив: «Не тільки наші нащадки, а ми з вами, товариші, наше покоління радянських людей житиме при комунізмі! Усвідомлення цього окрилює кожну радянську людину, породжує в ній бажання жити та працювати з небаченим ентузіазмом». Тож завершальний пасаж кам’янецького журналіста в репортажі про перші рейси автобусів без кондукторів цілком зрозумілий.
Таке сприйняття пасажирського транспорту без кондукторів як одного із зримих паростків комунізму в побуті взагалі було характерне для радянської преси тієї пори. Так, московський журнал «Огонёк» ще 24 вересня 1961 року в матеріалі, присвяченому підготовці до партійного з’їзду, писав: «Трамваї, тролейбуси та автобуси без кондукторів, крамниці без продавців. Комуністична праця та комуністичний побут стають поруч, зливаються воєдино». Того ж року «Огоньку» вторив журнал «Советская педагогика»: «Крамниці без продавців, трамваї, тролейбуси, автобуси без кондукторів, каси без касирів, їдальні самообслуговування. Це паростки нової, комуністичної організації суспільства».
Наступного року виховну роль цих паростків детально було розкрито в лютневому номері літературного журналу «Москва». У статті «Чесність» В.Іванова писала:
АВТОБУС БЕЗ КОНДУКТОРА: ПЕРШИЙ КРОК ДО КОМУНІЗМУ«Коли тільки-тільки стали з’являтися тролейбуси та автобуси без кондукторів, для багатьох це було просто забавно: цікаво, вийде з цього щось чи ні? Здавалося б, нічого особливого - люди стоять біля плексигласової скриньки, розмінюють один в одного дрібняки. Але дивна річ - у салонах громадського транспорту раптом з’явилася якась згуртованість. Раніше ти їхав у тролейбусі, тепер ти їдеш із людьми. Раніше заповзятливий «заєць» їхав під страхом штрафу, тепер він стоїть під десятками наполегливих, вимогливих очей - і опускає п’ятак за­мість чотирьох копійок. Якось у тролейбусі один із пасажирів ви­крив іншого в тому, що він не взяв квитка. Той з криками обурення витягнув якийсь явно старий квиток, помахав ним і тут же сховав. У суперечку втрутився весь тролейбус, і, слово честі, це була не та сумнозвісна трамвайна склока, яку описали колись Ільф і Петров. Це було щось інше.
- Які все це дрібниці, - скаже якийсь скептик.
Так, транспорт без кондуктора, крамниці самообслуговування, відкритий доступ до журналів у бібліотеках - це все для нас уже звичні дрібниці. Але чи замислювалися ви, яку велику, шляхетну справу робить ця довіра до людей, до людської чесності? Скільки людей вивільняє вона для іншої, кваліфікованішої, творчої праці? Ви подумали про те, що колишній кондуктор може стати сьогодні водієм, завтра - студентом-вечірником, післязавтра - інженером, творцем нових, чудових машин?».
Кам’янець зважився на безкондукторне обслуговування пасажирів не відразу, а тільки в серпні 1962 року. Спочатку
1 серпня було встановлено єдиний тариф - 5 копійок - за проїзд на автобусах у будь-який кінець міста. Для прикладу, проїхавши «одиничкою» через усе-усе місто - від залізничного вокзалу до спиртового заводу на Довжку (через Замковий міст, тоді «Стрімкої лані» ще не було), платиш усього 5 копійок. Але і хвилинний проїзд між двома зупинками в межах Старого міста теж коштував 5 копійок.
А вже 3 серпня на кам’янчан чекала приємна несподіванка. Ось як натхненно описав її Юхим Альперін:
«Зупинка «Райвиконком» (нині - «Троїць­ка церква» в Старому місті. - ПРИМ. РЕД.).
В автобус хутко заходить високий кремезний чоловік і, навіть не повернувши голови, за звичкою простягає руку вправо та дещо наказовим тоном промовляє:
- Кондукторе, один квиток!
Дівчина років сімнадцяти, видно, студент­ка, сидить на задньому сидінні і з неприхованою посмішкою поглядає на чоловіка та його руку, в якій поміж пальцями затиснуто п’ять копійок.
- Тож дайте квиток, кондукторе! - невдоволено продовжує пасажир, тепер уже зупинивши погляд на трохи зашарілому обличчі білявої дівчини.
- А я не кондуктор, - каже вона. - Ось кондуктор, перед Вами…
І показала на сталевого кольору невелику скриньку зі скляним ковпаком. Пасажир здивовано подивився на скриньку та широко усміхнувся:
- Так ось воно що… Значить, сьогодні вже автобус без кондуктора!
І він, опустивши монету в касу, легким поворотом спеціальної ручки дістав квиток. Тільки після цього прочитав на скриньці-касі напис: «Автобус без кондуктора. Опустіть
5 копійок і відірвіть квиток».
У цей час комфортабельний «ЛАЗ» зупиняється на вулиці Котовського (нині Соборна. - ПРИМ. РЕД.). Нові пасажири заходять, і по їхніх обличчях видно, що вони приємно здивовані. Ще б пак! Такий сюрприз для кам’янчан! А тут ще зненацька радіо на весь автобус оголошує:
- Громадяни пасажири! Автобус працює без кондуктора. Обслуговуйте себе самостійно! Беріть квитки в касі автобуса!
Не кваплячись, кожен пасажир кла­-де гроші та відриває собі квиток. Зручно, швидко, а головне - без зайвої метушні».
Журналіст під час рейсу встиг поцікавитися думкою про новинку в пасажирів. Листоноша Володимир Сні­гур зазначив:
- Кам’янчани - народ трудолюбивий, чесний. Я сам можу навести багато прикладів справді комуністичних явищ нашого життя. Дуже добре, що і в нашому місті працюють автобуси без кондукторів. Це вигідно та зручно і для трудящих, і для держави.
Слюсар Петро Костюченко теж поділився враженнями із Юхимом Йосиповичем:
- Мені подобається, який порядок тепер в автобусі. Культурно, а головне - тут запанувала якась приємна атмосфера доброзичливості та довіри. Хорошу справу зроблено.
І все ж Юхима Альперіна хвилює низка запитань: «Які ж результати першого дня роботи за новим методом? Чи часом не зазнає збитків автобусно-таксомоторний парк? Можливо, необхідно посилити громадський контроль при самозабезпеченні квитками пасажирів?». На ці запитання йому дав відповідь диспетчер АТП Фтемов:
- Третє серпня було дня нас відповідальним днем. Та це і зрозуміло, адже ми вперше перейшли на новий режим обслуговування населення. Але надії наші виправдалися: автобуси без кондукторів працювали добре, всі пасажири дуже задоволені. Та й фінансовий план ми значно перевиконали. Найближчим часом намічено відкрити рух автобусів без кондукторів і на інших маршрутах.
Та згодом з’ясувалося, що не так уже й райдужно все це виглядало, як то в перший день побачили диспетчер і журналіст. Так, спочатку апарати були розраховані на чесність пасажирів, але потім, коли грошей стали недораховуватися, довелося поставити автоматичні каси, які не видавали квитка доти, доки в них не буде опущено потрібної суми грошей. Згодом каси ліквідували та перейшли до абонементних талонів, що підлягали обов’язковому компостуванню.
Тема про автобус без кондуктора зна­йшла гарний відгук у віршах для дітей, у художніх фільмах і навіть на математичних олімпіадах. Так, того ж 1962 року дитячий письменник Юрій Яковлєв видав книжечку, яка так і називалася - «Автобус без кондуктора». Цей вірш у квітні 1962 року також опублікував популярний дитячий журнал «Мурзилка».
На початку фільму Леоніда Гайдая «Операція «И» та інші пригоди Шурика», що вийшов на екрани в серпні 1965 року, ми бачимо, як герої під зливою сідають в автобус № 13 з написом «Автобус без кондуктора».
У збірнику Ірини Бабінської «Задачі для математичних олімпіад», виданому 1975 року в Москві, натрапляємо на таке завдання з арифметики для учнів 7-10 класів:
«У міський автобус без кондуктора зайшло 20 пасажирів. З’ясувалося, що в жодного з них немає мідних монет, а є тільки срібні вар­тістю 10, 15 і 20 копійок. Проте їм вдалося розрахуватися один з одним і опустити в касу монети на суму в один карбованець. Яка найменша кількість монет у них була, коли вони сідали в автобус?».
Якщо хто хоче самостійно помізкувати над цією задачею, далі йому варто не читати. А для нетерплячих подамо розв’язок, який виявився не настільки вже й складним.
Оскільки в касу кинули срібні монети на суму 1 карбованець, то їх було щонайменше 5 (по 20 копі­йок). Оскільки кожен із 20 пасажирів отримав здачу, то в них зосталося щонайменше 20 монет (в кожного по одній). Отже, спочатку в пасажирів було щонайменше 25 монет (5 вкинутих і 20 отриманих на здачу). Це і є відповідь на поставлене в задачі запитання, бо 25 монет можна розподілити між 20 пасажирами так, що все «гратиме». Отже:
5 чоловік мали по одній 20-ко­пій­ковій монеті,
10 чоловік мали по одній 15-копійковій монеті,
5 чоловік мали по дві 10-копійкові монети.
Перші 5 чоловік кинули 20-копійкові монети в касу, тобто заплатили за проїзд усіх 20 пасажирів. Вони отримали здачу по 15 копійок від п’яти чоловік з другої групи.
5 чоловік з другої групи, які віддали 15 копійок пасажирам із першої групи, отримали здачу по 10 копійок від п’яти чоловік з третьої групи. Інші 5 чоловік з другої групи віддали 15 копійок пасажирам із третьої групи та отримали від них взамін по 10 копійок.
Нарешті, 5 чоловік з третьої групи, роздавши 10-копійкові монети десяти пасажирам із другої групи, отримали взамін по 15 копійок від п’яти пасажирів третьої групи.
Як бачимо, навіть в олімпіадних задачах такої абстрактної науки як математика тонко пропагувався радянський колективізм.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку