Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
17.05.2013

КОНТРАСТИ ДОЛІ НЕЗЛАМНОГО ЛАМА

Подружжя Ламів. 2006 р.«Но я не герой, чтоб писать про меня», - збентежився сивочолий чоловік, сидячи на старенькому дивані у своїй квартирі. За вісім десятків літ чого тільки не було в його житті: скитання в евакуації, несправедлива загибель найдорожчих людей, а також керівництво важливим стратегічним підприємством міста й відчайдушна громадська робота на чолі єврейської общини.
І нехай сьогодні корінний кам’янчанин Михайло ЛАМ небагатослівний, зате не так просто приховати справи, котрим він віддав багато років життя. 19 травня Михайлу Григоровичу виповнюється 80. Усе пережите він досі пригадує з неабияким трепетом. А дружина Фріма Йосипівна, яка все життя була невгамовним важелем багатьох його справ, мабуть, ще більше переймається іронічними контрастами долі свого чоловіка.

ЗАГНАНІ НАЦИЗМОМ

Родинні корені Михайла Лама - у Кам’янці. Народився він у Старому місті, в єврейській родині. Його дідусь із бабусею мали двоповерховий будинок недалеко від фортеці, в невеличкому провулку Чехова.
40-го року малий Михайло пішов у підготовчий клас музичної школи, та вже невдовзі війна нахабно втрутилася в життя єврейського хлопчика, поділивши його на «до» і «після». Восьмирічний Михайло бачив, як німці бомбили рідний Кам’янець і особливо Старе місто, де розташовувалися всі радянські установи й жили євреї.
- Помню, как отец приехал откуда-то в кузове грузовика и сказал: «Наши войска покидают город. Вы тоже не оставайтесь здесь! - и уехал. С тех пор я его больше не видел, - пригадує Михайло Григорович.
Із доньками Іриною та Кларою- Во время эвакуации в 41-м из Каменца-Подольского мы выехали вместе: я, мама и бабушка с дедушкой. К осени жили в Сталинградской области, затем на пароходе поплыли Волгой вглубь тыла. Мама на корабле родила младшего брата. А в декабре река замерзла, и мы остановились в Ульяновске. Жили в клубе железнодорожников недалеко от дома, где родился Ленин. Жилье наше не отапливалось, было очень холодно, поэтому новорожденный братишка умер. В эвакуации в начале 42-го не стало и деда.
Поневіряння сім’ї Михайла Лама продовжилося в Шенталінському районі Куйбишевської області (нині Самарськ). Там хлопчина з мамою захворіли на тиф. Одужати вдалося тільки Михайлові, мама ж померла в нього на очах. Залишився хлопчик тільки з бабусею.
З 9 років Михайло Григорович працював у колгоспі ім.Пушкіна, провіював зерно на току, збирав кок-сагиз (технічна культура, з якої виготовляли каучук). За це отримував трудодні, а через багато років - статус ветерана тилу. До першого класу хлопець пішов у сусіднє село, за два кілометри.
- Трудно тогда пришлось добираться в школу, потому что зимой морозы достигали больше сорока градусов, еще и волки бегали. Так я проучился три класса, а после войны мы с бабушкой вернулись в Каменец. К сожалению, нашего дома уже не было. Поэтому я жил у тетки, а бабушка - у племянника в Хмельницком.
Курс молодого бійця Михайло Лам пройшов у Вільнюсі, потім служив у Німеччині. А при згадці, як 1955 р. у День Перемоги проводили з німцями дружній волейбольний матч, чоловік досі не може стримати сліз…

НА ЧОЛІ ТЕПЛИХ СПРАВ ДЛЯ МІСТА

- Он всего должен был добиваться сам, у него ведь никого не было, - розповідає дружина Михайла Лама. - После демобилизации в 55-м он приехал в бушлате и армейских сапогах, потому что после войны даже одежды не имел. Зато энтузиазма и настойчивости ему хватало - устроился на ТЭЦ, заочно закончил Московский энергетический институт.
Це дало свої результати, бо 1974-го на запрошення Володимира Крилова Михайло Григорович перейшов працювати головним інженером у міську дирекцію об’єднаних котелень і теплових мереж, а 1978-го став директором підприємства і очолював його 10 років.
- Работы хватало. Наши участки были и в Чемеровцах, и в Старой Ушице, и в Жванце. У нас было 16 километров тепловых сетей и 33 котельные, которые начали переводить с угля на газ.
За керівництва Михайла Лама 1985 р.в експлуатацію ввели телемеханічний електронний комплекс ТМ-320, створений ним і головним інженером підприємства. Це дозволило перевести 8 котелень на роботу без постійного чергового персоналу. Дружина Михайла Лама, як ніхто інший, знає, наскільки відданим роботі був її чоловік.
- Я же переживала все его трудности и победы, - не стримуючи сліз, каже Фріма Йосипівна. - Я говорила ему: «Как же ты можешь в такой маленькой головке все вместить - эти районы, котельни, заводы? Тогда же работали все крупные предприятия, отапливались не только жилые дома, но и «Электроприбор», сахзавод, кабельный, автоагрегатный. Это же был какой-то ужас! Ему даже покушать было некогда - день и ночь на предприятии. Он вложил туда все свое здоровье, свой ум и талант.
А покинув Михайло Лам свою роботу через замерзлі хризантеми. Поки був у відрядженні, в оранжереї в зеленому господарстві перекрили тепло, через що померзли квіти. Головний інженер оранжереї не прослідкував за цим, а винуватцем залишився директор тепломереж.
Михайло Григорович на ТЕЦ. 1968 р.- Сколько неприятностей мы пережили из-за этих цветов, штрафов и обвинений! - каже Фріма Йосипівна. - Михаил Григорьевич все-таки доказал свою невиновность, но он был очень обижен и решил
оставить работу. Его просили вернуться, но он не хотел.
Після цього Михайло Лам не сидів склавши руки - працював на приладобудівному заводі, фірмі «Бутан», 16 років був головним інженером проекту з газифікації в різних кооперативах. Непомітно нарахувалося 60 років стажу з численними нагородами за справи для розвитку міста. 2006 року Михайло Григорович вийшов на пенсію.

ШАЛОМ КАМ’ЯНЕЦЬКІЙ ГРОМАДІ

Багато ентузіазму Михайло Лам вклав і в громадську діяльність. З 97-го на громадських засадах він 12 років поспіль очолював Кам’янець-Подільську єврейську общину «Шолом». Ставши головою, одразу взявся вирішувати питання з приміщенням.
- Община базировалась в 14-й школе, в маленькой комнатке, - пригадує Михайло Григорович. - В решении проблемы нам помогли Александр Мазурчак, Сергей Бабий, Церковь пятидесятников и «Каменец-Подольсктеплокомунэнерго». Мы обустроили помещение на Привокзальной, 18.
Община піклувалася про лад на єврейському кладовищі, братських могилах, де розстріляно 85 тисяч людей і поховано понад 17 тисяч угорських євреїв. Щороку там проводяться пам’ятні мітинги, і досі сім’я Ламів бере активну участь в їх організації. При общині діяв танцювальний ансамбль «Фейголах», працювала недільна школа, за традиціями проводили єврейські свята.
Свого часу, коли багато євреїв почали виїжджати до Ізраїлю, сім’я Михайла Лама залишилася в Кам’янці. Він пояснює це просто:
- Я ездил в Израиль в 1990 году. Мне там не понравилось - жаркий климат, кругом арабы. Некоторые евреи и теперь изучают иврит и уезжают, две мои двоюродные сестры живут в Израиле и Канаде, а мне захотелось остаться здесь.

ЗАВЖДИ ПІД БОКОМ «СІРИЙ КАРДИНАЛ»

Михайло Григорович і Фріма Йосипівна одружені вже 57 років. Усе життя пройшли пліч-о-пліч, розділяючи турботи і радість на двох. Вона, немов «сірий кардинал», завжди поруч у всіх його починаннях.
- Представляете, вот это бывший совдеповский директор теплосетей, - жартує Фріма Йосипівна. - У него нет ни дачи, ни машины, а квартира - кооперативная. Вот таким он у нас честным был и порядочным.
У сім’ї Ламів дві доньки, одна з яких живе в Кам’янці, інша - в Одесі. Мають четверо внуків і одного правнука - це їхня втіха і гордість. Наразі ж подружжя міцно тримає кулаки за одеського внука Сашка, який готується до поїздки в Німеччину, на чемпіонат Європи з карате. Полюбляє подружжя Ламів гортати фото, де зафіксовані найважливіші миті їхнього життя.
- Я не очень хотела за него замуж выходить, - сміється Фріма Лам. - Я хотела высокого, чернявого. А вот моей маме он очень понравился, потому что на племянника ее был похож, который погиб на войне. Мама говорила: «Ты ему не отказывай. Он - сирота, будет тебя любить и беречь». Так оно и получилось. Я ни разу не пожалела, что стала его женой.

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку