Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.07.2013

НЕ ВІДПРАВЛЯЙТЕ ТАТА

«Я хочу бачити свою дитину, я її батько!», - повторює схвильований чоловік, а в його очах стоять сльози.
Його історія до болю схожа на життя багатьох розлучених чоловіків: після розірвання шлюбу його 5-річний син залишився з матір’ю, а перед ним гримнула брама. Колишня дружина, як і тисячі інших таких же, прагнучи викреслити непотрібного вже їй чоловіка, автоматично усуває й батька із життя дитини. Після звернення до районного органа опіки та піклування, батько добився двох побачень на місяць: кожної першої та третьої неділі місяця, з 11.00 до 17.00, він має право проводити час із сином. Але не отримує й того...

РОЗБИЛА СЕРЦЕ, ЗАБРАЛА СИНА

НЕ ВІДПРАВЛЯЙТЕ ТАТА Володимир Михайлович із тих, про кого кажуть «справжній хазяїн»: у рідному Заваллі Борщівського району Тернопільської області має і добру хату з усіма зручностями, і клапоть землі, і господарство, і пасіку. Працює вже багато років електромонтером у Кам’янець-Подільському РЕМ, колеги знають його як сумлінного і кваліфікованого робітника.
І чоловік він добрячий та щедрий, і до гулянь і чарки не охочий. От лише прожив понад сорок років, а все не одружувався - не знайшов тієї єдиної.
Зустрів свою долю в сусідньому селі - зовсім молоду розлучену жінку з маленьким сином. 20-річна різниця у віці не зупинила: побралися, а невдовзі народився такий довгоочікуваний син Богдан. Володимир Михайлович не міг натішитися своїм щастям, усіляко догоджав молодій дружині, бавив синочка, не здогадуючись, що незабаром усе це розсиплеться, наче картковий будиночок.
У життя його дружини зненацька знову повернувся колишній чоловік. Недовго думаючи, вона забрала обох дітей і повернулася додому, в Слобідку-Рихтівську. Для Володимира Михайловича життя перетворилося на боротьбу за право бути батьком своєму єдиному сину.
- Вона щоразу знаходить привід, щоб не дати мені дитини, - обурюється Володимир Михайлович. - Минулої неділі я приїхав у свій час взяти Богданчика, а вона сказала, що у малого розболівся зуб. А самі перед тим від ранку були в церкві. То що, іти до церкви - зуб не болить, а як іти до тата - то вже хворий?!
Раніше мені вдавалося відвідувати його в садочку, але вона перестала водити туди дитину. Кожного разу казала, що хлопчик хворий. А тепер і зовсім забрала малого із садка, аби тільки я не міг його бачити. Добре, що аліменти бере справно, а сама налаштовує Богдана, щоб називав татом її першого чоловіка, а не мене. За останні півроку я був із дитиною тільки двічі...
Розбиратися у сімейних чварах - справа невдячна, бо ж, звісно, у кожного з подружжя своя правда. Колишня дружина, зокрема, запевняє, що жодних перешкод батькові не чинить, а хлопчик і справді часто хворіє. Вихователі у садку утрималися від коментарів, зазначивши лише, що й справді батько час від часу навідував Богданчика у них, але тепер він уже відрахований, оскільки восени йде до школи.
Натомість колеги матері підтверджують, що неодноразово намагалися переконати її дозволити батькові вільно спілкуватись із власною дитиною, але без особливого успіху. Останні надії Володимир Михайлович покладає на те, що болючу проблему допоможе вирішити суд.

НЕРІВНА БОРОТЬБА ЗА РІВНІ ПРАВА

Попри те, що батьки, відповідно до ст.141, 150, 151 Сімейного кодексу України (далі - СКУ), мають рівні права у вихованні своїх дітей, у 95-97% випадків дітей після розлучення суд залишає з матір’ю (за винятком крайніх обставин, таких, як алкоголізм, психічні розлади тощо). І, на жаль, більшість матерів сприймають це рішення суду як виняткове право на дитину, визнаючи за батьком лише обов’язок сплачувати аліменти.
Поклавши руку на серце, мусимо визнати, що далеко не всі татусі переймаються долею своєї дитини після розлучення, але не про них сьогодні йдеться. На щастя, вистачає і тих чоловіків, котрі люблять своїх дітей, прагнуть дати їм найкраще, а головне - свою батьківську турботу і підтримку. Та якщо мама дитини затялася і принципово вирішила «нє пущать», то чоловікові залишається або змиритися, або налаштуватися на довгу й виснажливу боротьбу без гарантії на успіх.
Володимир Михайлович свою «війну з вітряками» розпочав іще у квітні 2012 р., звернувшись до служби у справах дітей Кам’янець-Подільської РДА. Дослідивши ситуацію, комісія з питань захисту прав дитини зобов’язала матір припинити перешкоджати спілкуванню батька із сином і встановила дні обов’язкових зустрічей.
- Відповідно до ст.153 СКУ, батько дитини і вона сама мають право на безперешкодне спілкування, - пояснює спеціаліст І категорії сектора опіки, усиновлення та сімейних форм виховання Михайло АЛЬЧИНСЬКИЙ. - Відповідно до ст.157 СКУ, батько, котрий проживає
окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні, й мама не має права перешкоджати їхнім зустрічам.
Ми під час засідання комісії з прав дитини вислуховуємо обидві сторони і намагаємося скласти графік зустрічей, прийнятний і для мами, і для батька. Стараємося мирно врегулювати проблему, однак якщо батькам так і не вдається домовитися, вони можуть звернутися до суду.
На жаль, практика показує, що чоловіки або не обізнані зі своїми правами, або ж не готові їх відстоювати. До нас звертаються одиниці - за минулий рік ми розглянули лише близько 20 звернень на весь район. Натомість мами займають дуже активну позицію і всіляко «тримають оборону»: оскаржують наші рішення в суді, не виконують рішень чи просто скандалять.
Суддя Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Олена ШВЕЦЬ підтверджує, що випадків, коли батьки через суд намагаються усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною, - одиниці.
- У Сімейному кодексі прописаний механізм, як батько може відстояти свої права, звернувшись спершу до органа опіки і піклування, а потім - до суду, - роз’яснює Олена Дмитрівна. - До речі, мама так само має право оскаржити час або умови зустрічей з дитиною, наприклад, щоб батько спілкувався з дитям у її присутності або за участю психолога чи педагога. Якщо ж мама рішення суду так і не виконує, то настає кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду. Відповідно до ст.382 Кримінального кодексу України, це штраф у розмірі від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів або позбавлення волі на строк до трьох років. Тобто фактично права батьків задекларовані, а от чи користуються вони ними, чи ні - залежить від них самих.
Попри рівні права батьків, у «розподілі» дітей після розлучення українське законодавство керується принципом, викладеним у Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, де зазначено, що «дитина має рости, наскільки це можливо, під опікою двох батьків, в атмосфері любові, моралі й матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю», тож у батька шанс «відсудити» собі дитину зовсім мізерний.
- Базуючись на Декларації прав дитини, наше законодавство в разі розлучення залишає малолітню дитину саме з матір’ю, однак при цьому ніхто не позбавляє тата прав на дитину, - продовжує суддя. - У 10-річному віці вона вже має право обрати, з ким із батьків їй проживати. Тато може забрати дитину й тоді, коли матір позбавлять батьківських прав.

А ДИТИНА НАДВОЄ НЕ ДІЛИТЬСЯ...

Володимир Михайлович із сином на риболовліПро любов до рідної кровинки на весь голос кричать батьки, намагаючись «поділити» її після розлучення. І забувають при цьому, що у їхній війні жертвою стає не жінка і не чоловік, а передусім - їхній улюблений малюк. Батьки не думають про те, що їхнє розлучення - і так величезна психологічна травма для дитини, наслідки якої впливатимуть на все її життя. А кожна їхня «принциповість», кожна наступна «бойова дія» залишає нові болючі рани в душі їхньої доньки або сина. 
- Ці діти не здатні потім збудувати власної сім’ї, - зазначає головний спеціаліст Кам’янець-Подільського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді (ЦСССДМ) Таїсія ЧЕРВОНЯК. - Я працюю із сім’ями з 1996 року, і сьогодні знову зустрічаюся з тими дітьми, батьки котрих розлучилися. Тепер ці діти вже виросли,
одружилися, народили дітей і... теж розлучаються. Вони звертаються до нас по допомогу, але зарадити їм дуже важко,
оскільки в них немає позитивного прикладу побудови правильної моделі міцної й щасливої сім’ї, закладеного в голові. Вони не вміють будувати стосунків.
Батьки занадто часто б’ються в груди, що люблять свою дитину, та насправді думають лише про власні переживання. А любити це не говорити - це діяти, йти на самопожертву, переступати через свої амбіції й намагатися по-людськи домовлятися з колишньою половиною.
Фахівцям Центру щодня доводиться мати справу з потерпілими у подружніх баталіях дітьми, та й самі батьки нерідко потребують допомоги.
- До нас часто звертаються і мами, і татусі, - розповідає директор ЦСССДМ Юлія ПОБЕРЕЖНА, котра бере також участь у засіданнях комісії з питань захисту прав дитини. - Мами, зокрема, звертаються, якщо батько тероризує: з’являється у будь-який час, вимагає дитину негайно, не враховуючи ні режиму дня, ні стану здоров’я дитини, ані інших обставин. Чоловіки приходять, якщо хочуть брати участь у вихованні дитини, а колишня дружина перешкоджає цьому.
Коли сім’я звертається до комісії з питань захисту прав дитини, завжди беруться до уваги інтереси всіх сторін: мами, тата, а насамперед - дитини! І завжди мамам
роз’яснюємо, що батько обов’язково мусить бути в житті дитини, виховувати, вітати з днем народження тощо. І більшість мам погоджуються з участю татусів у вихованні дитини. Але, як свідчить наша практика, дуже багато батьків, які звертаються до нас із вимогою: «Дайте мені дитину, і то вже», за рік-два втрачають ентузіазм. І тоді доводиться їм пояснювати, що дитина щодня росте та змінюється, і якщо сьогодні не підтримувати регулярних стосунків, то завтра дитина відвикне, відсторониться, і побудувати стосунки наново буде дуже складно.
Нестримне прагнення тата після розлучення будь-що бути разом із дитиною може стати для неї справжнім шоком, згладжувати який доводиться за допомогою психолога. На жаль, непоодинокими є доволі дивні прояви батьківської «любові», коли той приходить нетверезий, з’являється посеред ночі, вибиває ногами двері, зчиняє скандал і погрожує матері дитини. Або ж приходить після довгої відсутності, хапає перелякане дитя в міцні обійми й закидає подарунками. Чи при кожній нагоді «накручує» дитину проти матері та її родини.
- Дитина любить свого батька, яким би він не був, - розповідає фахівець із соціальної роботи ЦСССДМ, психолог Віталій ПОЛІЩУК. - Але агресія або непомірний ентузіазм її справді лякає. До того ж, якщо батько зіпсував стосунки з колишньою дружиною та її близькими, якщо показав себе як неврівноважена людина, котра не здатна тримати себе в руках, то жодна мама при здоровому глузді не дасть йому дитини. Тому якщо батько справді хоче для малюка добра, то має стримати свої емоції та діяти тактовно й обережно, аби не нашкодити.
Якщо вже так сталося, що сім’ї зберегти не вдалося, обоє батьків повинні, принаймні, зберегти нормальні людські стосунки і не лити один на одного бруду. Батьки для дитини - основа всього, і коли мама каже, що тато поганий, а тато, - що мама нехороша, у дитини руйнується віра в найдорожчих людей, а згодом - і в себе, тому що, коли її батьки - такі погані люди, то якою ж є вона сама? Звідси і випливають неслухняність, проблеми з поведінкою, у старшому віці втрачається авторитет батьків, починається вживання алкоголю, наркотиків, ранній секс, суїцидальна поведінка. Це довготривалі наслідки.
Помилково вважають, що маленькі діти не здатні переживати з приводу розлучення батьків. Насправді ж чим молодша дитина, тим активніше вона копіює модель поведінки мами і тата, і тим більша вірогідність того, що в житті вона повторить засвоєну модель.
Крім того, у матері й батька різні ролі у вихованні дитини. Після розлучення малюк часто залишається з матір’ю, і схема його життя руйнується. Мама після розлучення або перестає цікавитися дитиною, або «виміщає» на ній образи на колишнього чоловіка, або ж навпаки - зациклюється на дитині: підвищена увага, подарунки, гіперопіка. Звісно, жінка здатна самотужки поставити дитину на ноги, однак замінити і батька, і матір неможливо. Виховані мамами хлопчики засвоюють жіночі риси, жіночу модель поведінки і взаємодії із соціумом тощо.
Роль батька особливо посилюється у кризові періоди, зокрема у підлітковому віці. Тому дуже важливо, аби він регулярно спілкувався з дитиною і проводив разом з матір’ю спільну лінію виховання.
P.S. На сьогодні розлучення стали в Україні буденною справою: розпадається майже кожне друге подружжя. Навіть наявність спільних дітей не здатна примусити батьків зробити над собою зусилля і подолати «несумісність характерів». Соціальні працівники відзначають неготовність молодих батьків нести всю повноту відповідальності за батьківство.
Володимир Михайлович збирає необхідні документи для того, щоб через суд змусити колишню дружину не перешкоджати йому бачитися із сином. Але, на жаль, жодне рішення суду не здатне примусити батьків будувати нормальні людські стосунки заради блага їхньої дитини. 5-річний хлопчик, - наче трофей у заплутаній дорослій грі, якої йому не збагнути. Він просто любить своїх маму і тата й хоче, аби вони були поруч…

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку